1.3.4. Здібність капіталу приносити великий дохід в умовах ризику

Здібність капіталу приносити великий дохід в умовах ризику (див. табл. 5) – це прийоми управління рухом капіталу в умовах ризику і невизначеності господарської ситуації.

Самострахування: кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Недоліки:

1) кожен суб’єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі можливих збитків, що зменшує його фінансові можливості;

2) вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

Страхування: (С.) – система заходів щодо створення страхових (грошових) фондів, призначених для повного або часткового відшкодування втрат суб’єктами господарювання від непередбачених обставин (стихійних лих, аварій, нещасних випадків, невиконання зобов’язань збанкрутованими контрагентами, тощо) та надання допомоги громадянам (чи їх сім’ям) у разі настання страхових випадків – досягнення певного віку , втрати працездатності, смерті тощо. Страхування є одночасно як засобом залучення грошових ресурсів, так і засобом відшкодування збитків. Розрізняють: майнове страхування, об’єктом якого є різні матеріальні цінності; особисте страхування – це страхування певної події в житті фізичної особи; страхування відповідальності предметом якого є можливі зобов’язання страхувальника щодо відшкодування збитків (шкоди) третім особам; страхування підприємницьких ризиків, де об’єктом є ризик неотримання прибутку або зазнавання збитків; страхування комерційних кредитів, що надаються постачальником покупцеві, банківські кредити, зобов’язання і доручення щодо кредитів, довготермінові інвестиції тощо; страхування кредитних операцій тобто створення банком певних грошових фондів для покриття можливих збитків від неповернення позик. Страхування може бути добровільним чи обов’язковим (примусовим). Особливими формами є перестрахування та співстрахування, які дозволяють розподілити та перерозподілити великі ризики між багатьма страховими організаціями.

Хеджування (Х.) (англ. hedging – страхування) – форма страхування ціни та прибутку у ф’ючерсних угодах. Полягає у тому, що продавець, реалізуючи реальний товар (на біржі чи поза нею), одночасно купує ф’ючерсні контракти з поставкою в майбутньому, тобто здійснює зворотну операцію. Розрізняють такі різновиди Х.: продажем (продаж ф’ючерсних контрактів з одночасною закупівлею такої ж кількості реального товару); купівлею (купування ф’ючерсних контрактів з метою страхування цін в угодах з реальним, ще не придбаним товаром, але який обов’язково буде куплений); Х. ризиків на тривалий час; Х. відновлюване (серійне) – за допомогою відновлюваної строкової операції, тобто серії послідовно здійснюваних угод, коли закриття однієї позиції пов’язане з відкриттям іншої; Х. перехресне – страхування ризику втрат від одного фінансового інструмента через придбання ф’ючерсу чи опціону на інший фінансовий документ.

Застава – одна з форм забезпечення боргових зобов’язань яка передбачає передавання кредиторові майнових чи інших цінностей позичальника. У разі невиконанням боржником кредитних зобов’язань кредитор може повернути собі борг за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставленого майна. Предметом застави може бути, як рухоме, так і нерухоме майно, будівлі, споруда, земля, цінні папери тощо. Предмет застави може передаватися заставотримачеві у фізичній (натуральній) формі чи у формі документально зафіксованого права на його отримання – заставного зобов’язання.

Іпотека (І.): 1) застава нерухомого майна (будівель, землі ) для отримання в банку чи інших фінансових організаціях довготермінового (іпотечного) кредиту. Для І. характерно, що заставлене майно залишається в розпорядженні боржника. І. надає переважне право банкові задовольнити свої вимоги до боржника в межах вартості заставленого майна. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються коштами з виторгу від реалізованого майна.

Тезаврація (тезаврування) – 1) накопичення грошей населенням у наслідок вилучення їх з обігу та зберігання нагромадженої готівки поза кредитними установами; 2) накопичення приватними особами золота як скарбу, багатства; 3) формування золотого запасу держави.

Лімітування фінансових ризиків (Л.ф.р.) – одна з форм захисту від фінансових ризиків, яка полягає у встановленні внутрішніх нормативів щодо фінансових операцій, за якими фінансові ризики можуть перевищувати допустимий рівень. Система фінансових нормативів, що забезпечує Л.ф.р., містить:

– граничну величину (питому вагу) позикових коштів, що використовуються в господарській діяльності, як в операційній (торгово-виробничій)так і в інвестиційній;

– мінімальну величину (питому вагу) високоліквідних активів ("ліквідну подушку");

– максимальну величину товарного (комерційного) чи споживчого кредиту, який надається одному позичальникові (кредитний ліміт);

– максимальну величину депозитного вкладу в одному банку;

– максимальну величину вкладень коштів у цінні папери одного емітента;

– максимальний час вилучення коштів у дебіторську заборгованість;

– гранична сума коштів банку, що виділяються для здійснення валютних операцій з тим, чи іншим партнером. Встановлюються самим банком з метою обмеження кредитного ризику чи ризику неплатежів;

– гранична норма витрат на окремі види господарської діяльності підприємства чи його підрозділів;

– гранична сума грошей, яка може зберігатися в касі підприємства, встановлюється банком, залежно від конкретних умов діяльності підприємства.

Структура фінансового самозабезпечення господарчого суб’єкта – це самофінансування (амортизаційний фонд, фонд накопичення); самокредитування (акції трудового колективу, інвестиційний внесок); самострахування (резервний страховий фонд) в свою чергу він може бути в грошовому вигляді чи натуральній формі (родинної, тощо).

Самофінансування – система господарювання за якою всі витрати, як на просте так і на розширене відтворення підприємства забезпечуються ним із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету. Практично самофінансування виявляється в тому, що коштів фонду розвитку, який формується з прибутку, достатньо для фінансування витрат на ці потреби. Частково ці витрати можуть покриватися і за рахунок кредитів банку, але за умови погашення їх також із коштів цього фонду.

Вартість певної інформації розраховується як різниці між сподіваною вартістю якогось контракту, коли фірма має повну інформацію і сподіваною вартістю, коли інформація відсутня.