2.2. Оборотні фонди і оборотні кошти підприємства

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію.

До оборотних фондів підприємства належить:

– виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничому процесі і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів) це сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби; тара і тарні матеріали; запасні частини для ремонту, малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та інше), хоч і є засобами праці проте мають термін служби менший одного року і для спрощення обліку відносяться до оборотних фондів.

Незавершене виробництво – такі предмети праці перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. У складі незавершеного виробництва виділяють напівфабрикати власного виробництва, які повністю пройшли обробку в одному підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах цього підприємства.

Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати здійснені в даному періоді, але будуть віднесені на собівартість продукції частинами в наступних періодах (раціоналізація і винахідництво, проектування різних заходів, придбання різного роду інформації).

Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках, називають виробничо-технологічною структурою оборотних фондів.

Ця структура має відмінності залежно від: характеру виробництва; тривалості технологічного циклу; видів продукції; територіального розміщення виробництва та ін.

Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу вони пов’язані з обслуговуванням процесу продажу товарів. До них відносяться:

1. Готова продукція на складах підприємства.

2. Готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі.

3. Товари для перепродажу.

4. Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках.

5. Грошові кошти у незавершених розрахунках.

6. Готівка в касі.

7. Розрахунки з іншими підприємствами.

Сукупність грошових коштів підприємства вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становлять оборотні кошти підприємства.

Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх нормування.

Норма витрат матеріальних ресурсів – це граничнодопустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.

Основні та деякі допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, допоміжні матеріали для обслуговування обладнання нормуються на одиницю часу його роботи.

Класифікація норму витрат матеріальних ресурсів показана в табл. 15.

Таблиця 15

Класифікація норму витрат матеріальних ресурсів

Період дії	– перспективні – річні – поточні
Призначення	– норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів
Масштаб застосування	– індивідуальні – групові
Ступінь деталізації номенклатури матеріалів	– специфіковані – зведені
Ступінь деталізації об’єкта нормування	– на одиницю продукції – на деталь – на вузол

Норми витрат повинні бути прогресивними, технічно й економічно обґрунтованими.

Структура норми витрат (Н_в) має вигляд:

Н_в = В_ч + В_відх. + Р, натур. од.,

де В_ч – чисті витрати матеріалу на одиницю продукції, роботи, натур. од.; В_відх. – технологічно неминучі відходи та витрати, натур. од.; Р – інші витрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання, тощо.

Методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

– аналітично-розрахунковий – ґрунтується на аналізі конструкції виробу, експериментів, виробничих умов та ін.;

– дослідно-виробничий – на основі дослідних випробувань безпосередньо на робочих місцях; використовується для нормування витрат допоміжних матеріалів та інструменту;

– звітно-статистичний – на основі даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді та їх коригування.

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з них є матеріаломісткість.

Розрізняють абсолютну, питому (відносну) та загальну матеріаломісткість.

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

Питома матеріаломісткість – це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (М_м) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції, її можна обчислити:

де М_з – загальна сума матеріальних затрат, грн; Q, N – обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному вимірниках відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (М_в)

В практичній роботі підприємства важливе значення мають показники:

1. Коефіцієнт використання матеріалів. Він може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги виробу до фактичних витрат матеріалів).

Коефіцієнт використання окремих видів матеріалів (K_{вик.матер}) може визначатись не лише по певних видах продукції, а й по підприємству в цілому:

де т – кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу; N_і – обсяг випуску продукції і-го виду в натуральних одиницях; М_і – чиста вага (площа) одиниці готової продукції і-го виду.

2. Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

3. Коефіцієнт вилучення готової продукції із одиниці переробленої сировини. Цей коефіцієнт має певну межу – вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучаються.

Відносна економія матеріальних затрат (Е_матер) обчислюється:

Е_матер = М_баз  І_q – М_пл грн,

де М_баз, М_пл – відповідно сума матеріальних затрат в базовому і плановому періодах, грн; І_q – індекс обсягу випуску продукції в плановому періоді.

Основними джерелами економії сировини і матеріалів є:

– зниження ваги виробів;

– скорочення відходів і втрат сировини та матеріалів;

– використання відходів;

– використання вторинної сировини;

– зменшення і ліквідація браку.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

1) виробничо-технічні – якісна підготовка сировини до виробничого споживання, вдосконалення конструкції виробів, комплексна переробка сировини, застосування безвідходних та маловідходних технологій;

2) організаційно-економічні – підвищення рівня науковості нормування, розробка технічно-обґрунтованих норм матеріальних ресурсів.

Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва продукції, процеси її реалізації забезпечуються фондами обігу.

Оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.

Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням окремих елементів у загальному її обсязі, яке виражається у відсотках. Ця структура, може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів авансується в оборотні фонди, а 1/3 у фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на: власні, залучені і додатково залучені. До власних належать виділені підприємству при його створенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватись за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів тих грошових коштів, які є тимчасово вільними і використовуються у господарському обороті підприємства (заборгованості по заробітній платі, внесків на соціальне страхування, резервів майбутніх платежів); для приватних підприємств – додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, фонд накопичення, цільове фінансування із бюджетів.

Залученими оборотними засобами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів: довгострокові кредити банків, довгострокові займи, короткострокові кредити банків, короткострокові займи, комерційні кредити, інвестиційний податковий кредит, інвестиційний внесок робітників, тощо.

Додатково залучені:

– це кредиторська заборгованість:

– поставщикам та підрядникам;

– по оплаті праці;

– по страхуванню;

– з бюджету;

– з іншими кредиторами.

– фонди споживання; резерви видатків і платежів, які треба повертати у найближчий час; резерви по боргам, які можуть бути не поверненими та інші;

– короткострокові зобов’язання, благодійні та інші надходження.

Норматив оборотних коштів – це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.

Нормування – це процес встановлення нормативу оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства.

Методи нормування оборотних коштів:

1) аналітичний – це аналіз наявних товарно-матеріальних запасів та їх коригування і вилучення надлишків;

2) коефіцієнтний – у норматив звітного року вносяться поправки на зміну обсягу виробництва і прискорення оборотності оборотних коштів;

3) прямого рахунку – розрахунок нормативу щодо кожного елементу оборотних коштів в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва, цей метод є основним для нормування оборотних коштів.

Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах (Н_{вир.зап}) визначається шляхом множення денної потреби у певному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасу в днях (З_дн):

Н_{вир.зап} = Д  З_дн.

Денна потреба визначається за формулою:

натур. один., або грн.,

де М_заг – загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур. одиниць, грн.

де q_і – маса (площа) заготовки однієї деталі (виробу) і-го виду, натур. од.; N_i – обсяг випуску продукції і-го виду у натуральних одиницях.

Масу (площу) заготовки знаходимо виходячи із коефіцієнта використання матеріалу (K_{вик.матер}) і чистої ваги деталі (виробу) (М_і):

Значна частка в оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних коштів взагалі.

Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяються на:

– транспортний запас (З_тр) – на час знаходження товарно-матеріальних цінностей в дорозі від постачальника до споживача;

– підготовчий запас (З_підг.) – на час приймання, перевірки якості та складування сировини і матеріалів;

– технологічний запас (З_техн) – на час підготовки сировини і матеріалів до виробничого споживання;

Кожен з цих видів запасів обчислюється множенням даної потреби в матеріальних ресурсах (Д) на відповідну величину запасу, в днях;

– поточний запас (З_поточ) – для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками, визначається:

З_поточ = Д  Т_пост,

де Д – денна потреба у певному виді матеріальних ресурсів; Т_пост – період поставки даного матеріального ресурсу, в днях.

Середній поточний запас обчислюється:

Страховий запас (З_стр) – це мінімальний запас на випадок непередбачених перебоїв у постачанні, визначається:

З_стр = Д  Т_{зрив.пост},

де Т_{зрив.пост} – період зриву поставки, у днях.

Максимальний виробничий запас (З_mах) можна визначити як:

З_mах = З_тр + З_підг + З_техн + З_поточ + З_стр.

Середній виробничий запас (З_сер) можна обчислити за формулою:

З_сер = З_гр + З_підг + З_техн + З_{сер.поточ} + З_стр.

Мінімальний виробничий запас (З_min) обчислюється:

З_min = З_тр + З_підг + З_техн + З_стр.

Знаючи нормативну величину виробничих запасів у натуральних вимірниках можна перейти до його представлення у грошовому виразі і обчислити загальний норматив оборотних засобів у виробничих запасах.

Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н_нзв) визначається за формулою:

грн,

де С_р – собівартість річного випуску продукції, грн; Т_ц – тривалість циклу виготовлення продукції, днів; K_нз – коефіцієнт наростання витрат.

Норматив оборотних коштів в запасах готової продукції (Н_гп) визначається як добуток одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю (В_д) на норму запасу готової продукції на складі у днях (З_дн):

Н_гп = В_д  З_дн, грн.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н_{майб.пер.}) розраховується, виходячи із залишків коштів на початок періоду (В_поч) і суми витрат, які слід буде зробити у плановому році (В_пл.), за мінусом суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції (В_{погаш.пл.}):

Н_{майб.пер.} = В_поч + В_пл. – В_{погаш.пл.}, грн.

Сукупний норматив власних оборотних коштів підприємства (Н_сукуп) обчислюється:

Н_сукуп = Н_{вир.зап} + Н_нзв + Н_гп + Н_{майб.пер}, грн.

Оборотні кошти підприємства перебувають у безперервному русі, переходячи із однієї стадії кругообігу в іншу. Оборот оборотних коштів, виміряний у часі, називається їх оборотністю.

В загальному вигляді кругообіг оборотних коштів можна представити схемою:

Г – ВЗ – НЗВ – ГП – Г

I II III

На І стадії оборотні кошти змінюють грошову форму (Г) на товарну (виробничі запаси (ВЗ)); на ІІ стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві і їх перетворення у готову продукцію (ГП), включаючи стадію незавершеного виробництва (НЗВ). На ІІІ стадії обігові кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму.

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Показниками оборотності оборотних засобів є:

• коефіцієнт оборотності;

• коефіцієнт завантаження;

• тривалість одного обороту.

Коефіцієнт оборотності (K_обор) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборотних засобів (S_ноз):

Коефіцієнт завантаження (K_зав) – величина, обернена коефіцієнту оборотності:

Цей показник показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції.

Тривалість обороту (Т_об) показує тривалість одного обороту оборотних засобів в днях і визначається:

Середньомісячний залишок нормованих оборотних засобів (З_{ноз.міс}) обчислюється:

де S_п, S_к – відповідно залишок нормованих оборотних засобів на початок і кінець місяця, грн.

Суму вивільнених у результаті прискорення оборотності оборотних засобів (S_ноз) можна обчислити за формулою:

де РП_зв – обсяг реалізації у звітному році, грн; Т_об.баз., Т_об.зв – середня тривалість одного обороту оборотних засобів відповідно у базовому і звітному роках, днів.

Оборотність оборотних засобів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема, приріст прибутку та рівень рентабельності.

Сума приросту прибутку (збитків) (ДП), одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних засобів може бути розрахована за формулою:

де Пр_баз – прибуток від реалізації продукції у базовому році, грн; S_баз, S_зв – відповідно середньорічні залишки нормованих оборотних засобів у базовому і звітному роках, грн; РП_баз – обсяг реалізації у базовому році, грн.; РП_зв – у звітному році.

Вплив використання оборотних засобів на рівень рентабельності визначається за формулою:

де Р – зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни середніх залишків нормованих оборотних засобів, %; П_баз.зв – балансовий прибуток у звітному році, грн; S_сер.зв – середньорічна вартість основних виробничих фондів у звітному році, грн; Р_зв – загальна рентабельність виробництва у звітному році, %; S_ноз – середньорічний залишок нормованих оборотних коштів.

Ефективне використання оборотних коштів є важливим завданням підприємства і повинно забезпечуватись прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

На стадії створення виробничих запасів – раціональне використання матеріальних ресурсів, удосконалення нормування, ліквідація наднормативних запасів, налагодження роботи транспорту, оптимальний вибір постачальників та ін.

На стадії незавершеного виробництва – скорочення тривалості виробничого циклу, впровадження прогресивної техніки і технології, розвиток стандартизації та уніфікації, впровадження інжинірингу та еккаутінгу, бенчмарктінгу, вдосконалення системи економічного стимулювання тощо.

На стадії обігу – раціональна організація збуту продукції, прискорення документообороту, дотримання договірної платіжної дисципліни, використання маркетингових важелів активізації продажу (реклама) та ін.

У конкретних умовах виробництва і збуту кожне підприємство самостійно обирає найбільш прийняті шляхи прискорення оборотності оборотних коштів, що дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва, реалізації продукції без залучення додаткових фінансових ресурсів.

Приклад 1

Розрахувати коефіцієнт виходу готової продукції і виявити резерви росту випуску продукції за рахунок більш повного використання сировини. Фактична вага сировини, що надійшла у виробництво 840 т. Вага готової продукції – 315 т. Коеф. виходу готової продукції в попередньому році – 0,350; середній по галузі коеф. виходу готової продукції – 0,380.

Розв’язування

Коефіцієнт виходу готової продукції розраховується як відношення ваги готової продукції до ваги сировини: . Із даного розрахунку видно, що в порівнянні із значенням цього коефіцієнта за попередній рік, у звітному році він є вищим на 25 пунктів (0,375 – 0,350).

З наявної сировини можна додатково одержати продукції 0,025 х 840 = 21 т.

Порівняння цього показника із середньогалузевим дозволяє зробити висновок про те, що досягнутий рівень виходу готової продукції нижчий середньо галузевого на 5 пунктів (0,380 – 0,375).

Якщо б на підприємстві був досягнутий середньогалузевий показник, то вихід продукції збільшився б на 0,005 х 840 = 4,2 т.

Приклад 2

У звітному році підприємство запланувало виготовити товарної продукції на суму 110 тис. грн. Залишки нереалізованої продукції на складах, на початок року становили 20 тис. грн. Фактично, обсяг реалізації за рік зріс порівняно з плановим рівнем на 3,2 %. Середньорічні залишки нормованих оборотних засобів заплановані в розмірі 2 тис. грн, а фактично склали 1,7 тис. грн.

Встановити суму абсолютного і відносного вивільнення оборотних засобів у результаті прискорення їх оборотності.

Розв’язування

Абсолютне вивільнення оборотних засобів можна знайти за формулою:

Щоб знайти планову і фактичну тривалість одного обороту оборотних засобів (Т_об.пл., Т_{об.факт.}) у днях, слід знати планову і фактичну кількість оборотів оборотних засобів. А ці величини можна обчислити, знаючи обсяг запланованої (РП_пл.) і фактичної (РП_факт.) реалізації у звітному році.

РП_пл. = ТП_пл. + (Г_п – Г_к) = 110 + (20 – 17,5) = 112,5 тис. грн;

РП_факт. = 112,5  1,032= 116,1 тис. грн.

Тоді

Звідси

Відносне вивільнення (у процентах) оборотних засобів можна знайти через відношення денної реалізації продукції за планом і фактично:

Отже, в результаті прискорення оборотності оборотних засобів на 12,04 оборотів за рік (68,29 – 56,25), фактична тривалість одного обороту скоротилась на 1,1 дня, а сума абсолютного вивільнення оборотних засобів склала 0,355 тис. грн. Відносне вивільнення дорівнює 3,1 %.