35. Чорносотенна журналістика в Харкові.

Крайні праві монар­хічні партії: «Русское Собрание» (РС) і «Союз Русского Народа» (СРН) вважали непотрібними політ. реформи, шкідливи­ми компроміси з револ. силами; ідеал - доманіфестський зразок самодержавства. У губернії діяло 29 місцевих осередків СРН. Це найчисельніше полі­т. угруповання в Росії. Особливістю харківських чорносотенців було те, що вони не допустили в місті погромів проти інтелігенції та єврейських громад. Завдання харк. осе­редку - інтелект. забезпечення руху. Перша чорносотенська газета з'явилася в Х. 19.11.1906 - «Правда». Видавцем і редактором її значилася приватна особа — В.В. Рюмін. Проте 25 листопада її видання було зупинене, а замість неї з 26 листопада почала виходити газета «Глас народа», ви­давцем якої вже значилася Харк. організація СРН. Кваліфікувала себе як газета політ., громадська й літературна. Редактори - С.А. Чернишов і Ю.В. Дорошенко. З годом ви­давці вирішили не ховатися під метафоричними іменами. Вони дали газеті нову назву - «Чорная сотня». Редагували її Ю.В. Дорошенко й І. А.Аносов. З кінцем 1907 р. видання газети припинилося. Друкувалися газети в друкарні «Мирний труд», власником якої був А. С. Вязігін. Харк. чорносотенці загалом не потребували окре­мого періодичного органу, адже мали «ХВ». У цьому й полягала головна причина припинення видання чорносо­тенних газет. Чорносотенська жур-ка продовжувала існувати до по­чатку Першої св. війни, спираючись на урядову підтримку й до­тації, але втративши авторитет у більшості інтелектуальної еліти.

35. Соціалістична журналістика Харкова (соціал-демократи, есери).

Спробували створити свою легальну пресу в Х. ліві партії, зокрема соціал-демокра­ти. Одна з найбільш численних парт. організацій. Та налагодити свою парт. жур-ку харк. соціал-демократам не вдалося. 25.10.1905 – єдиний єдиний № г. «Харьковский рабочий». Газета вийшла до прийняття «Тимча­сових правил», без зазначення імені редактора - не­легально. Мала підбурювальний характер, стояла на неприми­римих позиціях класової ненависті. Існує ймовірністю, що газета насправді видавалася біль­шовиками. Але сили були невеликі, і продовжити видання вони не змогли. Функції Ради робітничих депутатів у Х. частково виконувала Федеративна Рада РСДРП. Партія тримала курс на збройне повстання, роздмухувала в народі невдоволення царським урядом. До появи газети більшовицький комітет видавав листівки, у яких роз'яснював робітникам зміст подій і скеровував їхні дії. «Известия...» мало чим відрізнялися від більшовицьких листівок — хіба що шир­шою інформаційною репрезентацією новин. Газета виходила без дозволу цензури, без зазначення редактора, усі мат-ли були анонімними, виходила не періодично. У газеті друкувалися постанови та розпорядження Федеративної Ради, кореспонденції та замітки про робітничий рух у Росії і Х., мат-ли про виступи солдатів, селян. Головний жанр - передова ред. стаття. У ній подавалася стисла оцінка ос­танніх подій і викладалися інструкції для страйкуючих і повсталих робітників. Новинарна політика - всебічне інформування читача про наростання рев. подій, приєднання до страй­карів і повсталих нових сил, що мало створити в читача переко­наність у мас. характері невдоволення урядом. З припиненням повстання (12 грудня), скінчилася й історія газети. Пізніше за всіх на харк. інф. ринку з'явилися есери (Партія соціалістів-революціонерів), заснувавши газету «Харьковская жизнь» (1906). Газета приховувала свою парт. приналежність. Відповідальність за її ви­дання й редагування узяв на себе П.Д. Зайкін. Газета двічі була при­зупинена за «шкідливе спрямування». У перерві ред. колектив видавав недільний збірник «После жизни». 17.11.1906 - новий видавничий проект у форматі попередника - що­денну г. «Современное обозрение». У газеті спів­робітничала X.О. Алчевська - огляди укр. преси та переклади актуальних статей. Політичні події розгорталися так, що соц-дем. преса розвинутися не змогла; есерівська преса, давши яскраві публіцистичні явища, була заборонена царським урядом.