2. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили

Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції.

Особливе місце в системі функціонування сукупного працівни­ка займає безробіття. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід’ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни тим вищий рівень безро­біття, і навпаки.

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Серед поширених форм прихованого безробіт­тя — вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатно­го віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шу­кають роботу та здатні приступити до неї.

Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстро­ваних повністю безробітних від кількості самостійного працездат­ного населення (такого, що живе переважно на доходи від своєї праці):

Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Для його оцінки треба знати не тільки кількість людей позбавлених роботи, а й те протягом якого часу вони перебувають у такому стані тобто тривалість безробіття.

Розрізняють природне і вимушене безробіття. Природне безро­біття є добровільним і фрикційним.

Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою

Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характерний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому.

Мал. Потоки на ринку робочої сили

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безро­бітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вва­жає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може.

Кєйнсіанський підхід до розуміння проблеми вбачає причини безробіття у недостатньому сукупному суспільному попиті. Держа­ва, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу знизить рівень безробіття.

Варто розрізняти незайняте і безробітне населення. Основні потоки на ринку робочої сили, які формуються з тих, хто належить до складу робочої сили 1; належить до складу робочої сили 2; відмовився від пошуків роботи 3; зазнав невдачі в .пошуках роботи 4; втратив роботу 5; шукав і знайшов її 6; закінчив працювати пенсіонери, інваліди) 7; отримав роботу (мал.)

Свобода, вибору виду і місця діяльності є об’єктивною передумовою фрикційного безробіття.

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юн­ктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах не­гнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної пла­ти.

Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо). Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочого місця внаслі­док модернізації, раціоналізації виробництва. Конверсійне безробіття пов'язане із скороченням галузей воєнно-промислового комплексу та перепрофілюванням.

Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навич­ки і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни у структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень і зміни у структурі споживчого попиту.

Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов'язане з дефіцитом попиту.

Природна норма, рівень безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний швидко здійсню­вати міжгалузеві та міжрегіональні переміщення залежно від попи­ту на робочу силу і потреб виробництва.

Основними рекомендаціями, спрямованими на зниження без­робіття, є:

• макроекономічна політика, спрямована на скорочення бюджет­ного дефіциту, стримування інфляції та підтримання попиту;

• удосконалення системи освіти і підготовки кадрів;

• ліквідація бар'єрів, що заважають створенню чи розширенню підприємств;

• удосконалення системи заходів щодо створення і розповсюджен­ня технології; гнучкість в питаннях заробітної плати;

• зміни в законодавстві, які б не перешкоджали вільному найму на роботу;

• гнучкість в питаннях вільного часу;

• розробка політики, спрямованої на підвищення рівня зайнятості, а не на підтримку безробіття;

• зміни системи соціального забезпечення в напрямі стимулюван­ня працевлаштування.

На лютий 2003 року 1,4 млн. громадян України знаходяться на обліку в центрі зайнятості і рівень безробіття складає приблизно 4% від працездатного населення.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:

• розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості,

• професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівни­ків на скорочений робочий день;

• державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості;

• стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й по­дальшого працевлаштування додаткової робочої сили;

• залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капі­талу в райони зі стійким рівнем безробіття;

• регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєд­нання України до міжнародного ринку праці;

• стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку .робочих місць;

• збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти;

• введення в дію запасів невстановленого устаткування та підви­щення коефіцієнта змінності його в цілому;

• заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що на­даються безробітним, які започатковують власний бізнес;

• організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці; стипендії на час професійної підготовки та пере­підготовки виплати допомоги по безробіттю.