3. Капітал сфери обігу.

Торгівельний капітал - це особливий вид колективного капіталу, що функціонує у сфері обігу для перетворення товарного капіталу на грошовий, персоніфікатором якого є окрема група (прошарок) капіталістів. Його приналежність до колективного капіталу зумовлена тим, що торговельний капіталіст, зазвичай, перетворює товарний капітал багатьox промислових капіталістів на грошовий капітал.

Торговельний капітал — це відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками у сфері обігу, що виникають і розвиваються у процесі ведення торгових операцій і базуються, передусім, на привласненні створеного найманими працівниками додаткового, а за певних умов і частини необхідного продукту.

Сутність торговельного капіталу розкривається у його функціях: здійснення торговельних операцій, забезпечення руху сукупного суспільного капіталу та його прискорення ,реалізація втіленої в товарі вартості (у т. ч. додаткової вартості), а також створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.

Двома формами торговельного капіталу є грошово-торговельний (речовим змістом якого є обіг грошей при здійсненні торговельних операцій) і товарно-торговельний (речовим змістом якого є оборот товарів у процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал). Спільним для них є авансування на витрати обігу і привласнення прибутків на основі експлуатації найманої праці.

Праця зайнятих у сфері торгівлі е продуктивною.

Основними формами торговельного підприємництва є оптова і роздрібна торгівля. Оптова торгівля означає процес збуту великих партій товару одних підприємців іншим, внаслідок чого вони не виходять зі сфери обігу. Роздрібна торгівля означає процес збуту товарів підприємцями або посередниками кінцевим споживачам, внаслідок чого вони виходять зі сфери обігу і потрапляють до сфери споживання.

Джерелами торговельного прибутку за умов сучасного капіталізму може бути частка вартості, створеної в дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), в немонополізованому секторі економіки, в державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються.

Тема 11 домогосподарства в системі економічного кругообігу

ПЛАН

1. Домашнє господарство як суб’єкт ринкових відносин

2. Функції домогосподарств.

3. Доходи та витрати домогосподарств

4. Домогосподарства і держава

1. Домашнє господарство як суб’єкт ринкових відносин

Серед безлічі учасників господарювання сучасна економічна теорія виокремлює три основні групи суб’єктів економічних відносин:

• домашні (сімейні) господарства;

• підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації;

• держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту.

Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічному плані під цим розуміється група осіб, які пов’язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття „домогосподарство” близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім’я – це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини).

Отже, домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо.

В домашньому господарстві виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін „домогосподарство” об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

Вирішення проблем сім’ї, яка веде домашнє господарство та займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:

• формуванні нових потреб і можливостей сім’ї;

• створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім’ї;

• забезпеченні нормальних побутових умов сім’ї;

• підвищенні її соціально-економічного статусу.

Соціально-економічний статус сім’ї – це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості.

Домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого – важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів.