3. Еволюція грошей

Еволюція грошей являє собою двоєдиний процес. За сучасних умов грошима служать не золоті, а кредитно-паперові гроші. Звичайно золото і сьогодні не втратило спроможність виконувати функцію міри вартості, оскільки воно не загубило своїх властивостей. Але відбулися важливі зміни в зовнішніх умовах функціонування золота як грошей.

Еволюція функції грошей як міри вартості пов’язана з процесом демонетизації золота, тобто втрати благородними металами (сріблом, золотом) грошових функцій.

Міжнародно-правового закріплення демонетизація золота дістала в статуті Міжнародного валютного фонду (МВФ), доповненням до якого від 01.04.78 скасовано офіційну ціну на золото і його вилучено з розрахунків між МВФ і членами цієї організації. У сфері міжнародних економічних відносин золото виконує лише обмежені функції: фонду страхування наслідків інфляції; засобу забезпечення кредитів (для погашення заборгованості за платіжними балансами), а також резерву ліквідних грошових ресурсів.

Під час Першої світової війни золото остаточно зникло з обігу. Це було першим етапом демонетизації золота.

Другим етапом демонетизації золота стало подальше послаблення не тільки фактичного, але й формального зв’язку паперових грошей з офіційним золотим запасом, що тривало до останніх років.

Наступним етапом процесу еволюції грошей став випуск дебет-карток, що дістали поширення завдяки системі автоматичної видачі готівки. Ця система розрахунків за допомогою ЕОМ має назву „електронні гроші”.

Система електронних грошей включає ряд елементів: автоматизовану розрахункову палату, систему автоматизованого касира і систему терміналів, встановлених у пунктах купівлі товарів або надання послуг. Автоматизована розрахункова палата являє собою мережу банків, пов’язаних єдиним обчислювальним центром.

Ще одним нововведенням банківської технології є смарт-картка (smart – від англ. кмітливий, розумний). Смарт-картка по суті являє собою електронну чекову книжку.

Використання банківських карток дозволяє з’єднати всі банки в одну систему таким чином, що, користуючись персональним комп’ютером, клієнт може проводити розрахунки по картках будь-якого банку будь-якої країни світу.

Тема 7 витрати виробництва та шляхи їх зниження.

ПЛАН

1. Сутність, зміст і види витрат виробництва.

2. Суть та функції прибутку.

1. Сутність, зміст і види витрат виробництва

Щоб здійснювати підприємницьку діяльність, необхідно зробити певні затрати. Будь-який підприємець – фірма, господарське товариство, фізична особа – повинен робити затрати у виді певних ресурсів – трудових, природних, інформаційних. Кожен вид ресурсів має грошову оцінку. Виражені у грошовій формі затрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називаються витратами виробництва.

Витрати – це затрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та затрати на оплату праці зайнятих при цьому трудівників. Від суспільних затрат (вартості) вони відрізняються на величину додаткового продукту, який становить матеріальну основу прибутку, одержуваного виробником.

Крім затрат, пов’язаних із виготовленням товару, існують і затрати, необхідні для його реалізації. Вони отримали назву витрат обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті. До додаткових відносяться витрати на сортування, пакування, зберігання та транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу товару.

Чисті витрати обігу – це витрати на перетворення товарної форми вартості у грошову.

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме за статтями калькуляції. Це пов’язано з необхідністю визначення затрат на одиницю продукції, що називається калькуляцією.

Явні витрати виробництва – це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, а ті грошові витрати, що їх фірма здійснює із „своєї кишені”.

Неявні витрати виробництва мають вартісну оцінку, але не передбачені контрактами, обов’язковими для явних платежів, і тому виступають як такі, що фірмою не оплачуються.

Повні витрати будь-якого виду господарської діяльності (їх ще називають економічними витратами) повинні включати крім явних, грошових витрат ще й неявні, імпліцитні або альтернативні витрати.

Зворотні витрати – це здійснені раніше витрати, які ні за яких умов не можна повернути.

Змінними витратами виробництва є ті, розмір яких змінюється залежно від обсягу виробництва. До цих витрат відносяться витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітну плату робітників.

Постійними витратами виробництва називають ті витрати, розмір яких залишається незмінним, яка б кількість продукції не вироблялась, навіть тоді, коли виробництво її зовсім зупиняється. До цих витрат належать виплати процентів по позиках, орендна плата, рентні платежі, амортизаційні відрахування, оплата праці управлінського персоналу.

Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні ) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т.д.

Щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, то треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.

Середні витрати – це витрати на одиницю випуску продукції. Вони поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на кількість продукції. Ці витрати зі зростанням виробництва зменшуються і пояснюється це тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно із збільшенням випуску продукції витрати на одиницю продукту зменшуються.

Середні змінні витрати – то змінні витрати поділені на кількість випущеної продукції. Вони знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів.

Змінні витрати в залежності від кількості створеного продукту відображаються категорією “граничні витрати”, тобто витрати, які додатково необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції. Граничні витрати – це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції. Щоб визначити граничні витрати треба: по-перше, відняти сукупні витрати на виробництво певної кількості продукції від таких витрат на збільшення виробництва і , по –друге, діленням цієї різниці на кількість одиниць продукту.

Змінна кількості виготовленої продукції залежить від зміни кількості змінних ресурсів. Ця залежність відображається категорією “граничний продукт”.

Існує взаємозв’язок граничного продукту і граничних витрат. Коли показник граничного продукту зростає, то показник граничних витрат знижується і коли показник граничного продукту досягає максимального рівня, граничні витрати мінімальні. І навпаки, коли показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають. Зростання граничних витрат завжди призводить до зменшення випуску продукції і як наслідок – до підвищення цін.

Підприємство може починати випускати продукцію тоді, коли ціна одиниці його дорівнюватиме змінним витратам.

Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції – це її собівартість. Собівартість можна розглядати як сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції.

Собівартість для підприємства – це мірило витрат і доходів.

Вартість і собівартість – це категорії різних рівнів виробничих відносин.

Складовими частинами вартості є: матеріальні витрати, необхідний продукт, додатковий продукт. А собівартість відображає граничні відносини, які пов’язані з розподілом продукту.

Для того, щоб визначити шляхи зниження собівартості продукту необхідно знати структуру витрат. У різних галузях виробництва переважають різні види витрат. наприклад: трудомістких галузях виробництва, переважають на заробітну плату, в матеріаломістких - на матеріальні витрати, у фондових – висока частка амортизаційних відрахувань. Крім відзначених вище видів витрат виробництва сучасна економічна теорія розвиненої ринкової економіки визначає ще один вид витрат – граничні або матеріальні витрати. Граничними витратами називають додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось товару чи послуги на одну одиницю. Граничні витрати показують, чого буде варто виробнику (фірмі) збільшення випуску продукції на одиницю продукції. Вони визначаються відношенням сусідніх значень валових або змінних витрат.

Потрібно, щоб у виробництві існував як необхідний, так і додатковий продукт для відтворення робочої сили. Втрати виробництва – це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Суспільні витрати, які ідуть на створення продукту, включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Сам процес виробництва можна охарактеризувати як продуктивне споживання факторів виробництва зміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Технічна однотипність виробництва – це оснащеність усіх підприємств, при якій за інших однакових умов може бути забезпечений досить високий рівень продуктивності праці. Господарська однотипність виробництва – забезпечується одержанням однакових доходів при однакових витратах, а соціально-економічна – забезпечується однаковими умовами і оплатою праці.

Реально існують такі причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприємства як самостійної категорії. Виробники відокремлені як власники засобів виробництва і створюваного продукту. Товаровиробники мають різну технічну оснащеність, і у зв’язку з цим вони мають різний рівень продуктивності праці, також різні витрати матеріальних іі трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Обмін продуктами праці між виробниками повинен відбуватись у товарній формі.

Підприємство у процесі обміну повинно відшкодувати витрати засобів виробництва і робочої сили. Витрати виробника і суспільства не тотожні. Витрати суспільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільно-необхідних витрат, виступають у формі вартості.