61. Головні етапи розвитку комунікативної теорії у хх столітті
Перший етап у розвитку науки про масову комунікацію.
Інтерес до масової аудиторії (мас, гетерогенної і часто великої кількості індивідуумів, людей тощо) виник із самого початку науки про масову комунікацію ще на першому етапі її існування (від початку ХХ ст. до кінця 30-х років). Бурхливий розвиток преси, що досягла масових тиражів, а також документального і художнього кінематографа, активне впровадження радіо в побут привернули до них увагу, породили переконання, що ці мас-медіа мають неабияку владу над масовими аудиторіями.
Другий етап у розвитку науки про масову комунікацію.
Другий етап у розвитку науки про масову комунікацію (40-ві — початок 60-х років) посилює зацікавлення учених масами як об’єктом впливу і разом із тим змінює уявлення про маси як пасивну аудиторію на маси — активну аудиторію, від якої залежить ефект впливу ЗМК на людей. Основою теоретичного підходу до масової комунікації в цей час було уявлення про медіаефекти, які демонструвала масова аудиторія в результаті медіа-впливу.
Третій етап у розвитку науки про масову комунікацію.
Третій етап у розвитку теорії масової комунікації (друга половина 60-х — кінець 70-х років, період могутнього розвитку телебачення) позначився активною організацією досліджень, присвячених впливам телебачення на масову аудиторію, його ролі у визначенні соціальної реальності та формуванні соціальних норм. Визначними на цей час були праці англійського вченого Дж. Д. Голлорана, присвячені впливу телебачення на зростання жорстокості та злочинності (зокрема підліткової). Таким чином, у цей час було сформоване поняття про масову аудиторію ЗМІ як активну масу, від якої залежать медіаефекти.
Четвертий етап у розвитку науки про масову комунікацію.
Четвертий етап розвитку теорії масової комунікації (з 80-х років до кінця ХХ століття) позначений зростанням кількості робіт, присвячених вивченню аудиторії ЗМК, її соціальної структури. “У 80-ті роки всепоглинаючу увагу у світі теоретиків мас-медіа отримали такі визначення, як “масова культура”, “мас-медіа та суспільство”, “розвиток і суспільство”, “комунікація і культурне домінування”, “культурна залежність” і “культурний плюралізм”.
(Зернецька О. В.)
62. Іноземні концепції масової комунікації
Американський соцiолог Г. Д. Лассуелл висунув загальну формулу масової комунiкацiї: хто говорить (тобто мається на увазi комунiкатор), що говорить (змiст повiдомлення), по яких каналах (газети, радiо, телебачення), кому (аудиторiя), з яким ефектом (тобто який вплив справляє повiдомлення).
63. Роль журналістики в структурі масової свідомості
Для формування масової свідомості роль ЗМК неоціненна. Власне, продуктивно формуватися цей вид суспільної свідомості може тільки у середовищі масового спілкування. Тільки це середовище може виокремити компоненти суспільної свідомості, переформувати і трансформувати їх на основі емоційній, оскільки, за висловом багатьох психологів, інтелекту, розуму, логічної аргументації немає місця в масовій психології. Журналіст — професійний комунікант (мовець), який працює в засобахмасової інформації, виготовляє інформаційні продукти для преси, телебачення, радіомовлення, електронних засобів); виробник масової інформації; фахівець із питань функціонування ЗМІ. Журналісти можуть бути газетярами, тележурналістами, радіожурналістами тощо.
Журналіст, як професійний мовець, діє в реальних соціально-економічних умовах. З одного боку, журналісти є виразниками інтересів суспільства, барометрами суспільних очікувань і настроїв, коли мова йде про відображення поведінки стихійних або вже штучно сформованих мас; з другого боку, вони впливають на масову свідомість словом та візуальними засобами, коли мова йде про створення штучних мас й управління ними.
Маси залишаться масами, але їхня доля — і в руках журналістів. Ставлення до кожного члена маси як до розумної, свідомої свого “я”, свого соціуму людини служитиме добрим намірам і добрим настроям маси, підвищенню загальної й політичної культури кожного. Висока загальна і політична культура — це перша умова підвищення імунітету особистості, здатності її протистояти масифікації, маніпуляційним впливам, власне середовищу масової комунікації і залишатися індивідуумом.
Журналісти повинні мати в суспільстві позитивний образ і нести позитивні думки. Це не означає, що вони зобов’язані писати і говорити тільки про гарні події; це означає, що вони повинні мати позитивну логіку мислення, позитивні настрої й переконання, що все буде добре, якщо ми знищимо зло.