19. Поняття інформаційного простору. Інформаційний простір України.

Інформаційний простір держави — це множина текстових, аудіо- чи відеоповідомлень, які були оприлюднені чи плануються до оприлюднення на її території.

Розрізняють два типи держав: держави, які є інформаційно незалежними; держави, які є інформаційно залежними.

Розрізняють також внутрішній і зовнішній інформаційний простір держави. Внутрішній інформаційний простір, обмежується, звичайно, кордоном держави. Зовнішній інформаційний простір — це території тих держав, де певна держава має якісь свої інтереси (фінансові, військові тощо).

Те, що потрапляє в інформаційний простір держави і стає об’єктом уваги, перетворюється в реальність. Те, що в інформаційний простір не потрапило, реальністю може й не вважатися.

Україна поки що не належить до числа інформаційно незалежних держав. Зокрема це має місце тому, що Україна не має мережі своїх кореспондентських пунктів у найрозвиненіших країнах світу. Тому часто інформацію про стан справ в Україні до відома урядів і населення інших країн доводить не Україна, а треті держави у потрібному для них, часто здеформованому вигляді. Тому формування інформаційної незалежності України — одне з її чільних завдань, адже, як відомо, той, хто має потрібну інформацію, той і править світом.

Провідним каналом поширення інформації для масової аудиторії виступає телебачення (69,4%), Інтернет використовують як основне джерело лише 15,5 відсотків, пресу і радіо – відповідно 7,9 і 7,2 відсотків респондентів. На основі цього можна говорити про практично повне домінування саме телевізійних медіа. При занепаді української друкованої періодики надзвичайно зростає вплив на соціум електронних засобів масової інформації – вони практично доступні кожній родині завдяки теле- і радіотрансляційним мережам, які дісталися нам у спадок від радянської системи

20. Правове забезпечення процесів дальшого формування, розвитку і захисту інформаційного простору України.

Законодавчі норми регулювання інформаційної політики держави в Україні встановлює ВР. Готує проекти законів Комітет ВР з питань свободи слова. Реалізує (виконує) це законодавство Держтелерадіо України.

Основні принципи інформаційних відносин (Закон про інформацію, ст. 5): гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Напрями й способи інформаційної політики (Закон про інформацію, ст. 6): забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України.

Суб’єкти інформаційної політики (Закон про інформацію, ст. 7): громадяни України, інших держав, особи без громадянства; юридичні особи України та інших держав; українська держава та інші держави.

Об’єкти інформаційних відносин (Закон про інформацію, ст. 8): публічно оголошена документована інформація; публічно оголошена недокументована інформація;

Інформаційний простір нашої держави регулюють такі законодавчі акти: Конституція України; закони України (на цей час — це десять законів); Цивільний, Кримінальний кодекси та Кодекс України про адміністративні правопорушення; Рішення Конституційного Суду України; декрети й постанови Кабінету Міністрів України.