32.Перформансна комунікація.

Ритуали є важливою складовою життя будь-якого суспільства. Одночасно зі значеннями, вже втраченими у віках, вони несуть в собі чіткі комунікативні вказівки.  Ю. Шрейдер говорить про ритуальному поведінці як про таке, де мета вироджена. Під перформансом Річард Шехнер розуміє дії однієї людини або групи перед іншою людиною або групою, тобто центральною характеристикою тут стає третя особа, спостерігач, глядач, наявність якого кардинальним чином міняє всю процедуру.

Річард Шехнер пропонує чотири можливі перформансні трансформації театральності в ритуал і назад:

Дійсність 1 -> ЗУСТРІЧ / ОБМІН -> ----> дійсність 2(ринок, поле битви)

Дійсність! -> За допомогою Перформанс -> ----> Дійсність 2 (ініціація, весілля)

Ритуал -> за допомогою ТЕАТРУ -> Розвага

Розвага -> "за допомогою ТЕАТРУ ---> Ритуал(з'їзди партій) Віктор Тернер називає соціальними драмами процеси, що у конфліктних ситуаціях(відносить до перформансу)Р. Шехнер вважає, що базова перформансная стратегія (збір, перформанс, розставання) містить драматичну структуру:

Порушення -> Криза->. Відновлення -> Реінтеграція

Оскільки аудиторія є обов'язковим елементом перформансу, Річард Шехнер пропонує свою класифікацію аудиторії, де головним елементом стає її включеність у ситуацію або її випадковий характер. Випадковий аудиторія - це люди, які індивідуально або невеликими групами йдуть, наприклад, в театр - уявлення публічно рекламуються і відкриті для всіх. Інтегрованої аудиторією є та, де люди приходять або в силу необхідності, або тому, що подія є значущим для них. Дослідники підкреслюють як одну з характерних рис церемонії - чітке розмежування учасників і публіки.Американська дослідниця Арт Борекка безпосередньо пов'язує політику і драматургію, підкреслюючи зрослу роль мас-медіа в цьому процесі.

33.Міфологічна комунікація.

Міфологічні структури представляють особливий інтерес для ПР, оскільки включення у взаємодію такого роду структур дозволяє спиратись на вочевидь неусвідомлювані аудиторією інформаційні структури.Сучасний міф часто приймає форми, які описують зовсім буденні події. Але при цьому він багато у чому спирається на нетипові ситуації, які впроваджені в сучасність. А. П’ятигорський розглядає у структурі міфу таку складову як «не-звичайне». Відбираючи найяскравіші події з життя своїх героїв, мас-медіа рухаються на шляху до міфологізації. Якщо ця подія не є яскравою, то вона не представляє інтересу ні для журналістів, ні для аудиторії. Тобто складові самого процесу комунікації (відбір характеристик події і написання про них з точки зору аудиторії) дуже активно формулюють міфологічне середовище.

Міф приймає різні форми. Міф являє собою певну граматику поведінки, тому і неможливе його спростування на текстовому рівні, яке у відповідь може трактуватись як виключення з правил.

К. Юнг і М. Еліаде визначають тимчасовий характер міфу (колективного безсвідомого) - « при найменшому дотику до його змісту, людина відчуває «переживання вічного» і що саме реактивація цього змісту відчувається як повне відродження психічного життя».

Г.А. Левінтон вважає центральною характеристикою міфу його постійне перекодування в інші міфи і ритуали.

Масова комунікація, масова культура розширили ареал міфологічності. Для міфологічних текстів важливі два параметри: їх не можна науково чи емпірично перевірити (як сказання про дивів, святих тощо), їх принципово не можна спростувати, а можна тільки підтвердити новими прикладами міфотворчості, яка виступає різновидом культурної інформації.Міфологічна комунікація у значній мірі пов’язана з формуванням іміджу.