3. Тест відкритого типу

3.1.Світогляд – це різношарове духовне утворення, в якому мають місце життєві погляди з їх раціональними та ірраціональними елементами, розсудок і забобони, наукові художні та ін. міркування. Система знань, цінностей, переконань, які регулюють ставлення людини до світу.

3.2. Філософія є наукою про сферу діяльності людського розуму, про теоретичну форму світогляду, його теоретичне ядро. Про самоусвідомлення людиною самою себе, свого місця в світі і його призначення в ньому.

3.3. Філософія – це плюралістичне, діалогічне і толерантне мислення. Як ви це розумієте?

На мою думку, філософія є плюралістичною наукою, бо вона визначає множинність субстанцій, які визначають множинність поглядів на світ, істин. Діалогічне, бо вона взаємодіє з багатьма науками, а також це головна взаємодія між філософією і людиною.

Толерантна, бо вона досить логічно, конкретно і доступно розкриває роль і значення філософії.

3.4. Методологічна функція - це функція філо­софії, яка полягає в тому, що саме філософія на найвищому рівні досліджує методи наукового (раціо­нального) пізнання, визначає теоретичні основи і межі працездатності тих чи інших методів. Філософське знан­ня методологічне за своєю природою. Ті чи інші філо­софські концепції з самого початку задають вихідні принципи розуміння світу або в цілому, або його окре­мих явищ. Матеріалістичні філософські концепції з самого початку спираються на визнання пер­винності природи і вторинності духу, свідомості. Філо­софські вчення, що визнають пізнаванність світу, обу­мовлюють одні принципи і методи його пізнання, агностичні вчення — інші. Визнання наявності розвитку у світі зумовлює необхідність діалектики як методу пізнан­ня і т. ін.

3.5. Гуманістичний зміст філософії полягає в системі світоглядних орієнтацій, центром котрих є людина, її високе призначення та право на вільну самореалізацію. Гуманістична філософія визначає вивільнення можливостей людини, її благо критеріям оцінки соціальних інститутів, а людяність нормою стосунків між індивідами, соціальними групами, державами.

4. Тест закритого типу.

1.в – відчуження людини;

2.б – я мислю, а отже я існую;

3.а – Декарт;

4. б – мислення;

5. б – які людині дані до досвіду;

6. б – відчуттів, мислення , практики;

7. б – Спінозі

8. а – це Бог, що творить природу;

9. в – Лейбніцу;

10. а – Гоббсу.

Білет № 2

1. Світогляд і філософія. Головні теми філософських роздумів.

У перекладі з давньогрецької слово «філософія» означає «любов до мудрості». Лю­дину, яка добре знає свою справу, ми називаємо «обізнаний фахівець». Філософію пов'язують саме із світоглядом, часто називають його основою. Щоб така характеристика філософії стала зрозумілою, потрібно розібратися в тому, яке місце у системі людських знань та поглядів на життя посідає світогляд, а яке — філософія.На відміну від окремих наук філософія ви­вчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність.

Сукупність знань, необхідних для розумного керівництва ді­яльністю суспільства і людини, можна уявити у вигляді пірамі­ди, яку поділено на кілька рівнів таким чином, що кожен вищий її рівень обґрунтовує успішне використання знань нижчого рівня.

Аналізові світогляду, проясненню даного поняття філософи України приділяли пильну увагу, особливо починаючи з 80-х років. Добре відомі праці В.І.Шинкарука, В.П.Іванова, М.В.Поповича та інших. Основна помилка у тлумаченні даного феномена, яка трапляєть­ся іноді в літературі, криється в ототожненні світогляду із знанням. Проте зв'язок світогляду із знанням не оз­начає їхньої тотожності: якби це було так, то не важко було б проінформувати людину або соціальну групу і без духовної кризи, без тяжкої внутрішньої муки сфор­мувати світогляд. Це — просвітительський погляд, в основу якого покладено уявлення про те, що є загальні закони буття, відомі філософії, а знання цих законів і складає світогляд, тобто є сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі. Однак світо­гляд не є лише сукупністю знань про світ, це, швидше, своєрідний синтез видів знань і різноманітних смислів осягнення світу людиною, проекція особистісних влас­них проблем, інакше кажучи, це не вищий процес засво­єння готового знання, а внутрішня робота і само здобуття.

Таким чином, запроваджений до людського лексикону Кантом термін "світогляд" не слід розуміти буквально, як лише систему поглядів на світ, — це споглядацьке, просвітницьке тлумачення, — а як активне самовизначен­ня людини в світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії.

Світогляд — інтегральне духовне утворення, яке спо­нукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світо­сприйняття та світорозуміння.

За способом свого існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем та чіткістю самосвідомості світо­гляд поділяється на життєво-практичний, тобто здо­ровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія.

Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія.

Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль: Щоправ­да, він спирався на плідну думку німецького філософа Ф.Шеллінга про міф як продукт народної творчості

Міфологічній формі світогляду притаманні антро­поморфізм, тобто ототожнення природних сил з люд­ськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил при­роди (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особ­ливо характерна для античної міфології. Міф є істо­рично першою формою самосвідомості, котра відокре­милася від практики.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогля­ду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність лю­дини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

Основні теми філософських роздумів

В історії філософії склалися і у певних модифікаці­ях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сут­ності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існуван­ня другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності — Істина, Добро, Мудрість, Гар­монія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне зна­чення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Розвиток суспільства, пізнання висуває нові й нові філософські-проблеми. Під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов "вічні" філософські проблеми також вирішуються по-новому.