10. Роль міжнародних фінансових організацій у розвитку малого та середнього бізнесу в країнах що розвиваються та країнах з перехідною економікою.

МФК та МБРР пит. 5

11. Роль міжнародних фінансових організацій у формуванні та розвитку національних економік країн що розвиваються та країн з перехідною економікою.Див. Пит. 5

12. Роль міжнародних фінансових організацій у формуванні та розвитку культури корпоративного управління підприємствами в країнах що розвиваються та країнах з перехідною економікою.

Корпоративне управління не просто дозволяє розв'язати питання захисту прав акціонерів і контролю за управлінням, воно є самим осердям розвою і ринкової економіки, і демократичного суспільства. Такий спосіб управління є основоположною ознакою ринкового спрямування конкурентоспроможного підприємництва. Корпоративне управління цілковито залежить від тісного співробітництва між суспільним і приватним секторами з метою досягнення таких цілей, як створення конкурентоспроможної ринкової системи та розвиток демократичного суспільства на основі закону.

Ключові аспекти корпоративного управління зводяться до простої моделі: акціонери обирають директорів, котрі представляють їх; директори голосують щодо ключових питань і приймають рішення більшістю голосів; рішення приймаються на засадах прозорості для того, щоб було забезпечено звітність керівників перед акціонерами та іншими зацікавленими сторонами; компанія приймає певні стандарти бухгалтерського обліку задля отримання інформації, необхідної для прийняття рішень директорами, інвесторами, а також іншими особами; політика і практична діяльність компанії мають узгоджуватися з чинним державним та місцевим законодавством.

Той процес, котрий починався в Азії як фінансова криза, тепер розглядається як глибока криза корпоративної прозорості. Гранично прозорими мають бути взаємини між урядом і бізнесом, між власниками боргів і власниками акціонерного капіталу, а також це стосується законодавчих заходів проти банкрутства та усталених у суспільстві традицій на кшталт "Я - тобі, а ти - мені".

Корпоративне управління походить від низки інституцій (закони, регулятивні акти, угоди та норми), котрі створюють механізм самоуправління компаній як центральну складову конкурентоспроможної ринкової економіки. Ключовим моментом цього визначення є те, що суспільний і приватний сектори повинні співпрацювати заради вироблення комплексу правил, які все поєднують та зв'язують, а воднораз установлюють методи внутрішнього управління компаніями.

13. Роль міжнародних фінансових організацій у вивозі капіталу на сучасному етапі.

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується  роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу  в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД – 35% (при цьому у виді пільгових кредитів – 35%, безпроцентних кредитів – 65%).

2. Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція скорочення частки банків з 50 до 25%  і одночасний ріст частки капіталів ТНК. Ростуть обсяги приватного капіталу мігруючого між промислово розвитими країнами (близько 75%)

3. Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).

4. Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.

5. Росте число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79% сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).

6. Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%).

7. Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». Змінюються напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій припадає на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних інвестицій вважалися США, то тепер – країни Європейського Союзу, Японія. Поступово протягом 70-х і особливо 80-х рр.  на зміну їм прийшли європейські, а потім і японські компанії. Японія з початку 80-х років став самим великим інвестором за кордоном,  хоча сама вона приймає  дуже  мало іноземних інвестицій.  Більш  половини  потоку  іноземних інвестицій Європи складають інвестиції усередині самої Європи. Країни "третього  світу"  у  міру  поліпшення політичної обстановки або міжнародних механізмів захисту від  некомерційних  ризиків  знову стають привабливим місцем розміщення іноземних інвестицій.