73. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до ринкових відносин.

З переходом до ринкових умов госп-ня змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками ставали приватні та колективні підпр-ва, приватні підприємці та окремі громадяни. Комерційні банки перейшли до кредитування суб’єк­тів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підпр-в.

Ще у 1991 р. було легалізовано комерційний кредит. У 1993 р. Нац. банк Укр. затвердив порядок проведення банками операцій з векселями. Комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, але у подальшому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

Після випуску облігацій внутрішньої держ. позики, значних обсягів набув держ. кредит. Приблизно з 1996 р. споживчий кредит почав набувати розвитку. В Укр. почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. У 2000 р. уперше почали надаватись кредити талановитій молоді на період навчання у вищих закладах освіти.

Комерційні банки у перші роки переходу до ринк. ек-ки надавали кредити як малим підпр-вам, котрі в основному і могли існувати та швидко розвиватись завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам. З 1994 р. в Укр. спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих банків. В умовах дефіциту вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу. Настане час, коли Укpаїна поступово почне наближатися до pівня ек. і соц. pозвитку пеpедових країн Євpопи і світу.

74. Сутність, призначення та види фінансового посередництва. Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку.

Грошовий ринок за характером зв’язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор не-прямого (опосередкованого) фінансування, фін пос займаються діяльність з акумуляції вільного грош. капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов’язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Усі фін. посередники функціонують на єдиному грош. ринку, з одним і тим же об’єктом — вільними грош. коштами, і відчутно впливають на кон’юнктуру цього ринку

Економічне призначення фін. посередників полягає в забезпеченні базовим суб’єктам гро­ш. ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Фін. посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток вир-ва, торгівлі, інших сфер ек-ки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грош. заощаджень домашніх госп-в в оборот ділових підпр-в. основні переваги: можливість кредитора оперативно розмістити кошти, скорочення витрат суб’єктів гр. на формування вільних коштів(не потрібно багато часу), затрат на рекламу., надійність, платоспроможність. послаблення фін ризиків, збільшення доходності позичкового капіталу.

Види фін. посередників. банки; небанківські фінансово-кредитні установи.

фін. посередників заведено поділяти на три групи: депозитні інституції; договірні ощадні інституції; інвестиційні посередники.

Але більш правомірним є класифікація за одним критерієм — участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

• банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

• небанківські фін. посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають. Розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.

75. Поняття банку, місце банків на грошовому ринку. Серед фін. посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому: на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грош. ринку; банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру й ек. зростання, а інші посередники такої можливості не мають; банки мають можливість надавати ек. суб’єктам широкий асортимент різних послуг.

Виділенням банків у самостійну групу фін. посередників базується на 2 функціональних особливостях:

• банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами.

• розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для ек-ки.

Завдяки цим функціональним особливостям діяльності банків виникає об’єктивна необхідність у системному сусп. контролі за банками. Щоб забезпечити такий сусп. контроль за банк. діяльністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а й практично виділяються в окрему інституційну стр-ру. Вона називається банк. сис-мою і функціонує на підставі окремого банк. зак-ва.

Банк в економ. розумінні - це фін. посередник, який виконує комппекс базових операцій грош. ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами. Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші операції на гро­ш. ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише частину базових операцій на грош. ринку. Банківська система — законодавче визначена, чітко структурова-на сукупність фін. посередників грош. ринку, які займаються банк. діяльністю.

76. Функції та роль банків. Банки виконують такі функції: трансформаційну; емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фін. посередників. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грош. потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. Можна виділити такі напрями цієї функції: трансформація ризиків; трансформація строків(мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позичк); трансформація обсягів(акумулюючи дрібні вклади мають можливість реаліз великі проекти); просторова трансформація(розсуваються геогр. межі грош ринку).

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центр. банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерц. банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кре­дитного мультиплікатора.

Є й інші функції, наприклад функція акумуляції коштів, функція регулювання грош. обороту.

Роль банків. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності сусп. вир-ва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в госп-ві, удосконаленню та зміцненню грош. обороту.

Якщо банк розглядати з макроекономічних позицій, то коли банк є учасником руху капіталу в процесі сусп. відтворення, він буде зведений до посередника фін. ринку. Якщо ж з мікроекономічних, коли банк аналізується як комерційна стр-ра, то зразу виникає питання, з чим він виходить на ринок, що він протиставляє своїм конкурентам. У цьому разі банк опиняється в ролі продавця своїх продуктів. Отже, є підстави розглядати банк і як фін. посередника.