39. Створення та розвиток грошової системи України.

Перші кроки щодо створення власної грош. системи були зроблені після виходу У. зі складу СРСР, коли 1992 були запроваджені укр. купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грош. маси. Тобто в обороті одночасно опинилися 2 види валюти.

Паралельне викор-ня в 1992 р. 2 валют зумовлювалося рядом обставин:

– Центр. банк РФ з вересня 1991 р. перестав надсилати в У. рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб в готівці;

– на межі 1991–1992 рр. в У. сер. рівень цін зріс десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії;

– Україна не мала в той час власної бази для виг-ня грош. знаків, а фін. становище не давало змоги замовити за кордоном достатню масу грошей.

Проте паралельний обіг 2 валют істотно ускладнювала управління внутр. готівковим обігом, організацію внутр. безготівкових розрахунків та зовн. розрахунків, насамперед з Росією. Незабаром купоно-карбованець став швидко знецінюватися.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу 2 валют, ПУ указом 1992 запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублі. Нові гроші стали єдиним на території У. засобом платежу.

На 2 етапі Нац банк У, спираючись на норми ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (1991), відпрацьовував окремі елементи та організацію функц-ня грош. системи. До осн. напрямів та результатів розвитку грош. системи на цьому етапі відносяться:

1. Розбудову власного емісійного механізму;

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей;

3.. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грош.-кредитної політики.

4. Розбудова платіжної системи;

5. Формування механізму валютного регулювання;

6. Розроблення та випробування на практиці спец. заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993–1996 рр. правові та організаційні основи нац. грош. системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грош. оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грош. оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. Цим закінчився 2 етап розбудови грошової системи У.

На 3 етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грош. системи. Важливою віхою тут стало прийняття ВРУ в травні 1999 р. Закону «Про Нац банк У.».

40. Держ. Регулювання грош. Обороту як складова ек. Політики, його методи та наслідки.

цілей політики:забезпечення певного рівня економічного зростання; забезпечення максимальної зайнятості; контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабіліза-ції цін; урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей передба-чає широкий спектр заходів: структурна політика; політика конкуренції; соціальна політика; кон’юнктурна політика.

Структурна – надання субсидій, чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів.

Політика конкуренції – заходи антимонопольного характеру.

Соціальна політика – забезпечення соціальної рівності.

кон’юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сук. попиту і сук. пропозиції на ринках. Оскільки сук. платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і викор-ня нац. доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

За способом та характером впливу на поведінку ек. суб’єктів усі заходи кон’юнктурної політики, що спирається на регулювання грош. обороту, можна розділити на 3 групи:

– заходи фіскальної політики;

– заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

– заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін-ня витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сук. пропозицію.

Грошово-кредитна політика (монетарна) зводиться до ек. регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грош. ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики: експансійна; рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція яка швидко зростає.

При політиці рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сук. попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння ек. активності.

Пряме втручання держави в ек. життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо.