57. Валютна політика та валютне регулювання, їх особливості в у.

Валютна політики – це сукупність організаційно-правових та ек. заходів у сфері міжнар. валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі – зростання зайнятості та вир-ва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов’язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори – масу грошей в обороті та процентну ставку. Досягнення цілей вал. політики забезпечується через вал. регулювання і валютний контроль.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповно­важених нею органів щодо регламентації валютних відносин ек. суб’єктів та їх діяльності на вал. ринку. Така регламентація поширюється на всі складові вал. відносин та вал. ринку:

Ефективність регламентації вал. відносин значною мірою залежить від кількості і ступеня пев­них обмежень. За суч. си­туації в У. це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його вал. політиці перех. періоду, були:

– введення обов’язкового продажу підпр-вами експорт­ної виручки в інвалюті (на 100% чи на 50%);

– заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;

– заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;

– заборона резидентам надавати гро­шові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни;

– заборона вивозу валютних коштів;

– контроль за прямими інвестиціями;

– лімітування валютної позиції комерційних банків-рези­дентів;

– жорстка фіксація валютного курсу нац. валюти.

Крім валютних обмежень, практика вал. регулювання виробила ще ряд методів, які забезпечують пере­важно ек. вплив на валютні відносини: курсова політика; облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монета­рної політики; валютна інтервенція; регулювання сальдо платіжного балансу; формування та викор-ня золотовалютних резервів.

19 лютого 1993 р. КМУ прийняв Декрет «Про систему вал. регулювання і ва­л. контролю», яким було проголошено курс на лібералі­зацію вал. ринку, запровадження дійового механізму ва­л. регулювання і контролю. Зокрема, остаточно визначе­но статус карбованця як єдиного законного платі­жного засобу, установлено порядок визначення вал. кур­су карбованця за результатами торгів на міжбанківському ва­л. ринку, визначені заг. принципи вал. регу­лювання і контролю та покладено його організацію на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного зак-ва тощо.

58. Платіжний баланс: сутність, структура та роль в механізмі валютного регулювання.

Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами ек. суб’єктів даної країни (резидентів) за її ек. межами та вал. надходженнями їм з-за ек. меж країни (від нерезидентів) за певний період часу. За ек. змістом – це макроек. модель, що хар-є стан та динаміку зовнішньоек. відносин даної країни з зовнішнім світом. Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реа­лізації валютної політики. Як модель зовнішньоек. зв’язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин.

У розділі І «Рахунок поточних операцій» по статті «Баланс товарів» відображаються всі переміщення товарів через ек. межі країни з переходом права власності. Співвідношення обсягів надходження і платежів по цій статті наз. торговим балансом.

По статті «Баланс послуг» враховується рух коштів у зв’язку з обміром між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, туристичними, культурними, обслуговуванням урядових структур, іншими діловими послугами, фін., ліцензійними, інформаційними тощо.

По статті «Доходи» враховується рух коштів, пов’язаний з доходами фіз. осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном, доходами від портфельних інвестицій, доходами від інших інвестицій.

По статті «Поточні трансферти» враховується рух коштів на безеквівалентних засадах – гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнар. організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фіз. особам.

У розділі II «Рахунок операцій з капіталом та фін. операцій» по статті «Капітальні трансферти» враховуються всі операції, пов’язані з передачею права власності на основний капітал або анулюванням боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі держ. фін-ня великих проектів за кордоном, інвестиційні субсидії корпорацій своїм іноземним філіям, придбання нефінансових активів.

У розділі «Фінансовий рахунок» показуються операції з купівлі-продажу та погашення фін. вимог однієї країни до інших. Усі фін. операції класифікуються в 3 групи. «Прямі інв.», «Портфельні інв.», «Інші інв.».

Статті розділу III «Резер­вні активи», на яких відображається централізований золото­валютний запас країни. Якщо валютні надходження по всіх статтях розділів І та II тривалий час і значно перевищуватимуть вал. платежі, то кон’юнктура вал. ринку змінюватиметь­ся так, що центр. банк змушений буде скуповувати на ринку іноземну валюту і поповнювати свої резервні активи. І навпа­ки, при дефіциті балансу він витрачатиме свої резерви для підтримання вал. курсу.

Розділ IV «Помилки та упущення» призначена для урівняння загальних обсягів надходжень і платежів, По цій статті проставляється необхідна для збалансування сума.