47. Особливості інфляції в Укр.

Уже в 1991 р. – році проголошення курсу на незалежність – Україну охопила глибока інфляція (390% за рік), з якої вона остаточно не вийшла і в 2000 р.

1 особливість. В 1992–1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Таку гіперінфляцію можна пояснити 2 причинами:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991–1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центр. банк України. Досить сказати, що в 1991 р. дефіцит держ. бюджету становив 14% від ВВП, у 1992 р. він зріс у двічі і становив 29% від ВВП.

2 особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 разу. Уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3). Це можна пояснити тим, що ек. суб’єкти повірили творцям нової монетарної політики, «пригнітили» свої інфляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.

3 особливістю було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки, поглиблювали ек. спад та зростання безробіття. Про це свідчать дані про темпи падіння реального ВВП в період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. – 8,7%, у 1992 р. – 9,9%, у 1993 р. – 14,2%, у 1994 р. – 23,0%.

4 особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн не дало очікуваного пожвавлення вир-ва, яке продовжувало скорочуватися.

5 особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту держ. бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації вир-ва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як 6 років органи держ. управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 1997 р.) знизився до 10% за рік, а в інші роки становив 20,0 і більше %.

З попередньою особливістю інфляції пов’язана ще одна – розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість госп. суб’єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростають неплатежі держ. бюджету установам та працівникам бюдж. сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо.

48. Держ. Регулювання інфляції: осн. Напрямки та інструменти.

Повзуча інфляція має позитивний вплив на на соц.-ек розвиток і тільки на вищих стадіях набує руйнівного хар-рую. Тому важливим є регулювання інф з боку держави, основна метя якого полягає в тому, щоб стримати інфляцію в межах і не допустити розгону її темпів до загрозливих розмірів.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської школи. Їх ідея «контрольованої» інфляції сформувалась як складова кейнс. теорії держ. регулювання економіки шляхом втручання в платоспром. попит. Кейнс вважав, що різними ек. важелями, у тому числі збільшенням грош. маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить і виробництва товарів без підвищення ціни. (викорлася в 50–60-ті роки в більшості країн ринкової, але вже в 70 набла руйнівного характеру, розкручування спіралі « зарплата-ціни»)

з початку 70-х років змінилася відвертою антиінфляційною політикою, до якої змушені були перейти уряди більшості країн.

Антиінфляційна політика проводиться за кількома напрямами – дефляційної політики, політики доходів чи за обома напрямами одночасно.

1. Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспром. попиту через фін. і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держ. бюджету(субсидії підприємствам, соц. потреби, інфраструктуру, військ потреби тощо). З метою вилучення з обігу зайвих грошей, широко викор-ся посилення податкового тиску на доходи.

Інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція: держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту.

2. політика доходів – передбачає де-рж. контроль за зарплатою і цінами. Використ в СРСР, має негативний влив на соц. сферу, пряме втручання в підприємництво, незадоволення аселення.