Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції_РЕ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
946.18 Кб
Скачать

Лекція 8 – економіка україни як єдність соціально-економічних систем. Економіка регіонів україни: стан та перспективи розвитку

Питання лекції:

  1. Поняття мікро-, мезо- та мегаекономічного районування.

  2. Характеристика Центральноукраїнського економічного району (за В. Поповкіним).

Література: [3, с.648-702; 4, с.298-331; 6, с.294-301].

1. Поняття мікро-, мезо- та мегаекономічного районування

В основі мікроекономічного районування є виділення простих, немасштабних територіально-господарських утворень. Такі невеликі, територіально єдині господарські системи називають мікрорайонами. Процес мікроекономічного районоутворення відбувається об’єктивно за такими напрямами:

  • локальним, коли окреме підприємство збільшує свої масштаби за рахунок здійснення капіталовкладень, збільшення потужностей, кількості зайнятих, обсягу виробництва продукції, створення корпорації, об’єднання тощо;

  • територіальним, коли підприємства розміщуються по території, використовують спільну виробничу, транспортну та іншу інфраструктуру, працю населення території, об'єктивно формуються ринки реалізації продукції у малих, середніх і великих населених пунктах, центри управління обсягом товарів, капіталів і праці у відповідних населених пунктах, встановлюються меле і адміністративного впливу відповідного центру на відповідну територію з урахуванням економічного і соціального тяжіння навколишніх населених пунктів до їх центрів.

На основі таких критеріїв визначаються межі територіальної господарської системи, центральному населеному пункту надають функції адміністративного центру даного мікроекономічного району.

Мікроекономічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на мікрорайони з межами територіально-адміністративної приналежності за критеріями об'єктивного виробничого, соціального, інфраструктурного районоутворення.

Мікроекономічне районування має два рівні:

  • моноадміністративне

  • поліадміністративне.

Ознаки моноадміністративного мікроекономічного району (один адміністративний район):

  • спільність території;

  • однорідність природи, господарства і культури;

  • єдиний управлінський орган;

  • власний бюджет;

  • спеціалізація і структура виробництва.

Ознаки поліадміністративного мікроекономічного району (два і більше адміністративних райони):

  • спільність території;

  • галузева районотворча роль;

  • внутрігалузевий поділ праці;

  • наявність промислово-транспортного центру і вузла;

  • соціально-економічне тяжіння території двох і більше районів до промислово-транспортного центру і т. ін.

Поліадміністративним мікроекономічним районам властиві просторові спільні риси розвитку і господарської спеціалізації, стабільні трудові та транспортні зв’язки, перспективи розвитку, можливості задоволення суспільних потреб.

Мезоекономічна реґіоналізація важлива з погляду виявлення рівнів економічного розвитку території країни, обґрунтування пріоритетів і пошуку засобів їх економічного зростання.

Мезоекономічне районування – це обґрунтований поділ країни на райони, які поєднують суміжні територіально-адміністративні мікроекономічні системи за критеріями спільності території, характеру розселення, структури економіки.

У практиці мезоекономічного районування України вітчизняні вчені використовують два підходи щодо надання назви мезоекономічному районові:

- розміщення мезореґіону щодо сторін світу стосовно центру території країни, наприклад, Центральний, Південний і т. д.

- привласнення назви великого населеного пункту, який є районоутворювальним центром даної території і розвинувся до рівня агломерації чи мегаполісу, наприклад, Київський, Львівський тощо.

Основою мезоекономічного районування є територіально-адміністративна область. Це вищого від попереднього рівня територіальна економічна система, оскільки вона охоплює 10 - 20 економік адміністративних районів. Адміністративним центром є середнє, а здебільшого велике місто з населенням щонайменше 100 тис. осіб. Окремі обласні адміністративні центри мають чисельність населення понад 1 млн. осіб. Обласні центри сконцентровують у собі декілька десятків великих промислових підприємств більшості галузей економіки. Вони мають розвинуту мережу виробничої і соціальної інфраструктури. В них розміщені торгівельні організації, заклади науки і вищої °світи, театри і музеї, спортивні установи, лікувальні заклади, суди та інші правоохоронні органи, фінансові установи, банки, страхові компанії, державні управлінські установи й органи обласного самоврядування тощо.

Мегаекономіка лежить в основі формування глобальної (світової) економіки. Межі мегарегіональної економіки можуть розширюватися через щодалі зростаючий зв’язок між окремими країна­ми суміжних мегарегіонів. Між мегареґіонами відбувається обмін людей, товарів, капіталів. Унаслідок такого обміну формується міжнаціональний поділ праці, який веде до того, що окремі країни і їхні мегареґіони спеціалізуються на виробництві тих про­дуктів, які знаходять найвигідніший збут на світовому ринку.

Мегаекономіка на відміну від національних економік не має єдиного адміністративного управління на єдиній конституційній основі. Вона більше підпорядкована інтересам інвесторів, які готові здійснювати вигідні капіталовкладення у цьому регіоні, інтересам зайнятих щодо отримання надійних доходів за працю та соціальним гарантіям населення, що в проживає у регіоні. Країни мегареґіону можуть домовлятися і регулювати потоки праці, капіталів, товарів, соціальні програми. Це робить привабливим мегареґіон з погляду припливу капіталовкладень, інновацій, роз­витку експортних виробництв, розширення економічних зв'язків не лише із суміжними регіонами, а й мегарегіонами інших континентів.

Мегаекономічне районування - це обґрунтований поділ країн континенту на райони, які поєднують територіально суміжні національні економічні системи за критеріями характеру розселення, економічного і соціального розвитку.

В основу економічної регіоналізації світу треба покласти щонайменше три фундаментальні процеси:

по-перше, це обмін між країнами світу людей, тобто живої праці; еміграція з європейських держав до заморських країн була тією основою, яка викликала втягнення у світове господарство новозаселених країн, що лежать поза межами європейського континенту; сьогодні спостерігаємо приплив в Європу людей з азійського й африканського континентів;

по-друге, це обмін продуктів, товарів та послуг, тобто стрімкий розвиток міжнародної торгівлі; товарообмін активізується не лише між країнами-сусідами одного континенту, а й між країнами різних континентів; практично на кожному кон­тиненті сформовані потужні споживчі ринки, які поглинають товари і послуги з найвіддаленіших країн нашої планети;

по-третє, це обмін капіталами як між країнами, так і континентами; багатші на капітали країни вкладають їх у виробництво країн, які таких капіталів не мають і тим ще збільшують взаємозв’язаність окремих країн.

Результатом цих процесів було створення міжнародних ринків праці, товарів і капіталів, що впливало на концентрацію праці, капіталу, товаровиробництва в окремих регіонах континентів. Збільшення і поширення міжнародних господарських зв'язків привели до структурних змін у національних економіках окремих країн, що вплинуло на структуру економік країн окремих регіонів загалом.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.