- •6.030503 – «Міжнародна економіка», 6.030508 – «Фінанси і кредит», 6.030509 – «Облік і аудит»
- •Лекція 1 - предмет, методи та завдання дисципліни «регіональна економіка»
- •1. Сутність регіональної економіки, предмет, об’єкт дослідження та завдання дисципліни.
- •Основні поняття регіональної економіки. Місце курсу в системі економічних наук
- •3. Методи теоретичного обґрунтування організації господарства
- •Лекція 2 - закономірності, принципи і фактори формування економіки регіонів
- •Закономірності розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •1. Соціальна спрямованість розвитку регіональної економіки.
- •Економічно ефективне розміщення продуктивних сил.
- •4. Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил
- •5. Закономірність територіального поділу праці.
- •6. Територіальна концентрація виробництва.
- •7. Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил.
- •12. Забезпечення конкурентоспроможності продукції.
- •13. Забезпечення національної безпеки країни.
- •14. Закономірність глобалізації і регіоналізації.
- •2. Принципи розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів
- •Принцип раціонального розміщення виробництва.
- •Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей.
- •Принцип забезпечення екологічної рівноваги.
- •Тема 3 - фактори сталого розвитку
- •Лекція 3 - природний та трудорескрсний потенціал україни
- •1. Вплив природних передумов на розвиток і розміщення продуктивних сил. Оцінка природно-ресурсного потенціалу України
- •Карпатський гірський регіон
- •Рівнинний Центрально-Український регіон
- •Кримсько-Причорноморський регіон
- •Кліматичний фактор
- •Вплив природних катастрофічних явищ
- •Екологічні чинники регіонального розвитку
- •2. Роль демографічних передумов у розвитку народного господарства. Регіональні особливості демографічної ситуації
- •Чисельність населення, його динаміка
- •Густота населення
- •Вікова структура
- •Причини демографічного старіння:
- •Статева структура
- •Етнічна структура
- •Міграційні процеси
- •Вплив міграцій
- •Лекція 4 - господарський комплекс україни, його структура і трансформація в ринкових умовах
- •Вплив економічних передумов на розвиток регіонів і розміщення продуктивних сил. Теорії і моделі економічного розвитку
- •Економіка України – як єдиний народногосподарський комплекс. Характеристика основних складових народногосподарського комплексу України
- •Лекція 5 - міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
- •Пек України, стан та особливості розвитку і розміщення. Перспективи формування паливно-енергетичного балансу
- •Шляхи вирішення проблеми імпорту пер:
- •Регіональні особливості розвитку і розміщення вугільної промисловості України
- •Вугілля оцінюється за декількома параметрами:
- •Львівсько-Волинський басейн
- •Споживання вугілля
- •Соціально-економічні проблеми вугільної промисловості:
- •Регіональні особливості розвитку і розміщення газової і нафтової промисловості Нафтова промисловість
- •Галузева структура нафтової промисловості:
- •Отже Україна має 3 нафтогазоносні регіони:
- •Фактори, які ускладнюють нафтовидобування в Україні:
- •Нафтопереробна промисловість
- •Основні передумови розміщення нафтопереробних заводів у світі:
- •Газова промисловість
- •Регіони добування природного газу:
- •Причини зменшення видобутку:
- •Напрями стабілізації видобутку газу (ті ж що і для нафти):
- •Транспортування газу:
- •Лекція 6 - міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
- •Значення галузей хімічного комплексу в народному господарстві та його галузева структура комплексу
- •Фактори, що впливають на розміщення підприємств хімічного комплексу
- •Проблеми і перспективи розвитку галузей хімічного комплексу
- •1. Гірничо-хімічна промисловість
- •Регіони залягання сировини:
- •2. Основна хімія
- •Умови розміщення:
- •Виробництво добрив
- •Виробництво сірчаної кислоти
- •Виробництво соди
- •Виробництво солі
- •3. Хімія органічного синтезу
- •Гумова промисловість
- •Фармацевтична промисловість
- •Лекція 7 - регіон в системі територіального поділу праці. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •1. Роль територіального поділу праці у формуванні регіональних соціально-економічних систем
- •Соціально-економічна сутність районування. Принципи і критерії виділення великих економічних районів
- •Типи економічних районів
- •Лекція 8 – економіка україни як єдність соціально-економічних систем. Економіка регіонів україни: стан та перспективи розвитку
- •1. Поняття мікро-, мезо- та мегаекономічного районування
- •Характеристика Центральноукраїнського економічного району (за в. Поповкіним)
- •Лекція 09 - сутність, мета і завдання регіональної економічної політики. Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •Загальна характеристика механізму реалізації регіональної економічної політики
- •Лекція 10 - міжнародні економічні зв’язки україни та її інтеграція в європейські та інші світові структури
- •1. Міжнародний поділ праці та його значення у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків
- •Фактори розвитку мпп
- •Розрізняють три типи міжнародного поділу праці:
- •Можна виділити основні тенденції міжнародного поділу праці:
- •Зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами снд і світу, шляхи їх вдосконалення
- •Розрахунок експортної квоти:
- •Розрахунок імпортної квоти:
- •Структура експорту:
- •Основні причини, які стримують розвиток експортного потенціалу:
- •Міжнародна торгівля
- •Для міжнародної торгівлі притаманні 2 риси:
- •Зони спільного підприємництва
- •В Україні заборонено:
- •Бартерний обмін товарів
- •Кредитування та інвестування
- •Науково-технічна співпраця
- •Спільне підприємництво
- •Переваги спільного підприємництва:
- •Організація спортивних турнірів та змагань
- •Культурна співпраця
- •Політико-правові передумови:
Типи економічних районів
Вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює потребу систематизації різних економічних районів. Науково-обґрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів:
галузевих;
багатогалузевих (інтегральних).
Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних з ними обслуговуючих виробництв. їх територіальна локалізація залежить, в основному, від наявності на певній території необхідних передумов (ґрунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), великого споживача продукції, добре налагоджених транспортних зв'язків тощо.
Таке галузеве спрямування можна спостерігати у сільськогосподарському виробництві, зокрема виокремлюються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості - райони паливно-енергетичного комплексу, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.
Галузеві типи економічних районів є складовою частиною загальних (інтегральних) економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території багатогалузевих (загальних) економічних районів.
Загальне (інтегральне) багатогалузеве економічне районування базується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням вирізняються три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).
Великі (інтегральні) економічні райони — це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об'єднують кілька адміністративних областей або адміністративні області з автономною республікою. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напрямів їх національного розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Економічні райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. У великих економічних районах, крім спеціалізованих галузей в масштабі держави, доцільно розвивати інші основні галузі виробництва з метою оптимального використання місцевих ресурсів і зменшення ввізної продукції з інших економічних районів.
Розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300 тис. км2. У країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони. Це райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів).
Середні (інтегральні) економічні райони більшою мірою є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. Об'єктивною основою цього районування є територіальний поділ праці як у масштабах країни, так і в межах великих багатогалузевих (інтегральних) економічних районів. На території цих районів знаходяться територіальні центри великорайонних територіальних виробничих комплексів або їх складові. У цьому підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов'язують їх периферію в єдине ціле.
Середні економічні райони об'єднуються у великий економічний район за допомогою районоутворюючого впливу великих регіональних центрів з системою спеціалізації і кооперування їхніх підприємств.
З метою оптимального використання наявного ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюється не тільки в основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва, невиробничої сфери і розроблення програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.
Малі райони (мікрорайони) - це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов'язані з базовим адміністративно-господарським районуванням. їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів. Визначення меж цих районів залежить від об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це пов'язане з тим, що сусідні райони такого підтипу часто бувають однорідними, особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств місцевого значення з їхніми сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням всього господарства, яке здійснюється районними центрами. У таких районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, яка в основному переробляє сільськогосподарську сировину. Виробничі об'єднання тут складають локальні агропромислові комплекси (завод, переробний цех, сировинна зона). У межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів і внут-рішньообласних підрайонів.
Місцеві адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах переходу до ринкової економіки використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Ця функція буде змінюватися в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва.
Особливості районування та сучасна мережа економічних районів
Особливості районування полягають у тому, що в нинішніх умовах господарювання змінюється структура виробничої діяльності і форми власності основних виробничих фондів, а звідси і всього економічного потенціалу.
При досліджені і науковому підході розробки моделі нового економічного районування необхідно враховувати наявні заміни, які відбулися за останні 15 років: проведення приватизації у всіх сферах соціально-економічного життя, спад виробництва в галузях народного господарства, інформаційні процеси, старіння основних виробничих фондів, зниження рівня життя населення, зниження виробництва сільськогосподарської продукції, відтік за межі держави висококваліфікованих спеціалістів та трудових ресурсів тощо.
В сучасному районуванні необхідно враховувати в комплексі соціальну сторону в розвитку економіки, забезпечення населення соціально-культурними об'єктами, його духовного розвитку, зміцнення могутності своєї держави і її захисту від непередбачуваних факторів. Необхідно також враховувати територіальні диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів країни.
У зв'язку з цим необхідний пошук шляхів мінімізації можливих негативних наслідків територіальних нерівномірностей розвитку при розробці схем економічного районування та при комплексному плануванні розвитку території. Зокрема, варто враховувати окремі особливості проблем в розвитку регіонів: депресивних старопромислових, малорозвинутих (аграрно-індустріальних з екстремальними природними умовами), за надмірною концентрацією населення і господарства в межах великих агломерацій. Ця особливість полягає ще й в тому, що ці територіальні проблеми самостійно не може вирішити той чи інший регіон, він потребує активної підтримки з боку держави.
Щодо особливостей районування з точки зору формування регіональної економічної політики головними проблемами регіонів є:
слаборозвинуті (відсталі) регіони;
депресивні регіони;
прикордонні регіони (області).
Слаборозвинуті регіони традиційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни. Регіони цієї групи знаходяться в стані застою. Для них характерна слаборозвинуті галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна сфера, політичні, етнічні та екологічні проблеми. Виробництво ВВП на душу населення менше 50 % від середнього по країні, такий самий і розмір грошових доходів. В основному такі регіони розміщені на периферії. В цьому випадку держава повинна надавати допомогу економічно відсталим регіонам у формі розвитку інфраструктури, стимулювання потоків інвестицій, надання відповідних податкових пільг, дотацій підприємства з метою забезпечення оптимальної зайнятості працездатного населення.
Депресивні регіони - це просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку. Тут немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації. Депресивними треба вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, соціальних послуг тощо вищі за макрорегіональні і загальнодержавні.
Ці райони могли втратити своє економічне значення в результаті різних причин: зменшення попиту на промислову продукцію, зниження конкурентоспроможності, вичерпання мінерально-сировинних ресурсів, погіршання геологічних умов тощо.
Особливістю депресивності аграрних територій є зменшення чисельності населення, яке нині практично відбувається у всіх поселеннях України.
Перспективи виходу регіонів із депресії залежать від зміни макроекономічної ситуації та соціально-економічної політики, яку держава впроваджує на національному і регіональному рівнях.
Більшість проблем має вирішуватися на рівні регіону, підприємства, організації шляхом диверсифікації, конверсії, модернізації, реструктуризації, стимулювання розвитку малого бізнесу, поліпшення місцевого самоврядування, пошуку нових ринків збуту на власну продукцію.
Прикордонні регіони. Відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки, міжнародного співробітництва та організації прикордонної торгівлі. Поняття «прикордонний регіон» означає, що територія, яка до нього належить, перебуває під впливом державного кордону.
Проблемність (перспективність) прикордонних регіонів визначається в основному особливістю і характером сусідства. Якщо немає можливостей для масштабного співробітництва, то ці райони стають периферійними і, відповідно, відстають від інших територій в економічному розвитку. Прикордонні райони мають специфічні особливості в інтеграційному процесі - бар'єрність та контактність, завдяки яким вони забезпечують їх взаємну адаптацію. Завдяки підвищенню ролі прикордонних регіонів збільшуються повноваження місцевих органів влади, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх країн. Прикордонне співробітництво дає змогу вирішувати конкретні економічні та соціальні питання безпосередньо для прикордонних областей, зокрема поступово долати нижчий рівень економічного розвитку цих периферійних територій.
Майбутнє прикордонних регіонів залежить від ефективності регіонального управління та впровадження нових форм прикордонного міжрегіонального співробітництва.
Сучасна мережа економічних регіонів в Україні залишилася після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України. Як уже було сказано раніше, сьогодні існують три економічні райони:
Донецько-Придніпровський, до якого входять Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області (9 областей).
Південно-Західний: Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька області (11 областей).
Південний: Автономна республіка Крим, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.
Після проголошення Україною незалежності нові наукові підходи до економічного районування держави були запропоновані у працях українських вчених: М. Паламарчука, Ф. Заставного, В. Поповкіна, М. Пістуна, О. Шаблія та ін. У різних наукових і навчальних посібниках, що видані за останні роки, обґрунтовано декілька варіантів мережі економічних районів, однак єдиної думки немає і сьогодні.
У начальному посібнику «Соціально-економічна географія України» (1994 р.) за редакцією О. Шаблія виділяють шість соціально-економічних макрорайонів України: Центральний, Західний, Північно-Східний, Східний, Центрально-Східний і Південний.
Академіки НАН України Долішній М. і Паламарчук М. підтримали поділ України на шість соціально-економічних макрорайонів з невеликими уточненнями їх внутрішнього складу. При опрацюванні схеми районування автори спираються на нерозривність економічних і соціальних процесів в різних районах. Саме тому була запропонована така схема соціально-економічного районування України, яка враховує визначальну роль великих промислових центрів (міст-мільйонерів), що повинні стати осередками Українського державотворення, регіональними національно-духовними центрами.
Виділені соціально-економічні макрорегіони мають назви: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Причорноморський, Харківський. Організаційними центрами виділених районів виступають: Київ, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ, Одеса, Харків - найбільші міста України. У них зосереджені наукові підрозділи Національної Академії Наук України з висококваліфікованими науковими кадрами, які можуть взяти участь у розробці і реалізації державних програм соціально-економічного розвитку макроекономічних регіонів.