2. Економіка України – як єдиний народногосподарський комплекс. Характеристика основних складових народногосподарського комплексу України

Економіку України як складну систему виробництва матеріальних благ можна уявити як єдиний народногоспо­дарський комплекс (ЄНГК).

Фактори формування ЄНГК України:

- висока господарська освоєність території;

- різноманітний природо-ресурсний потенціал;

- значний трудоресурсний потенціал;

- сприятливе геополітичне та транспортно-географічне поло­ження;

- давня історія розвитку.

Основні риси народногосподарського комплексу України:

- наявність потужного промислового та агропромислового комплексів. Проте характерна деформована галузева структура господарства: при досить розвиненій важкій промисловості недостатній розвиток виробництв товарів народного вжитку. Недостатні розвиток АПК (зокрема переробних галузей);

- рівність промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

- переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

- велика частка у структурі господарства підприємств ВПК;

- застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів; технічна відсталість підприємств і, як наслідок, велика матеріало-, енергомісткість, собівартість, низька конкурентоспроможність продукції;

- високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;

- недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не від­повідає значному рекреаційному потенціалу країни;

- наявність розгалуженої транспортної системи, що має між­народне значення;

- недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

- слабкий розвиток інноваційного комплексу;

- недостатнє використання потужностей сировинної бази (у тому числі відходів);

- низька забезпеченість власними паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами;

- активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

Підсистеми народногосподарського комплексу України
Територіальна підсистема	Галузева підсистема				Інформаційна підсистема
Територіальна структура економіки України: - АР Крим, -24 області, -2 міста держ зна­чення, - 490 районів, - 458 міст, - 886 селищ міського ти­пу; - 28,6 тис. сіл	Виробничий комплекс (матеріальне виробництво)			Виробництво послуг (вся інфраструктура)	поєднання всього народногосподарського комплексу до єдиної інформаційної мережі (технопарки, інноваційні порти, іннотерри)
	Галузева структура		Територіальна структура	виробнича ; соціальна; ринкова; інституційна.
	промисловість	АПК	Промисловий (агропромисловий) район; Промисловий (агропромисловий) вузол; Промисловий (агропромисловий) центр; Промисловий (агропромисловий) пункт; Транспортний вузол; Територіально-виробничий комплекс;
	Обробна; Видобувна	с/г; переробні галузі АПК;

Структура виробництва послуг

Виробнича інфраструктура – цілісна сукупність господарських суб’єктів, діяльність яких спрямована на обслуговування і забезпечення функціонування базових галузей виробництва (інфраструктура, яка обслуговує виробничий комплекс):

• вантажний транспорт (транспорт і дорожнє обслуговування): залізничний (перевезення вантажів на більш ніж 300 км); автомобільний (в радіусі до 100 км); водний (найдешевший); трубопровідний (для постачання рідкої та газової сировини або палива). Для економічної характеристики функціонування транспорту використовуються такі показники: протяжність шляхів транспортного сполучення; кількість одиниць рухомого транспорту; кількість працюючих у відповідному виді транспорту;

• будівництво і супутні галузі – сукупність будівельних, проектно-конструкторських та науково-дослідницьких організацій та установ, основною сферою діяльності яких є створення основних виробничих фондів базових галузей економіки;

• ремонтно-технічне обслуговування;

• матеріально-технічне обслуговування (складське господарство);

• інформаційна служба (зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва);

На жаль, розвиток соціальної інфраструктури на даному етапі знаходиться на досить низькому рівні. Це зумовлено спадом виробництва, наявністю тіньової економіки, збільшенням рівня безробіття, зменшенням можливості державного бюджетного фінансування культури, освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва тощо.

Ринкова інфраструктура – галузі, що обслуговують ринкові відносини (заклади кредитування, фінансування, страхування).

Банк – це кредитно фінансова установа, яка здійснює фінансове посередництво.

Офіційне формування банківської системи в Україні почалося з 2 жовтня 1991 року, коли НБУ почав перереєстрацію комерційних банків, розташованих на території України. Результатом проведеної робити було те, що в Україні вперше була створена дворівнева банківська система:

• 1 рівень – центральний банк - Національний банк України;

• 2 рівень – комерційні банки (в залежності від функцій виконуваних операцій поділяються на: емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та ін.).

У березні 1991 року був прийнятий Закон України «Про банки і банківську систему України», який регулював функціонування НБУ і комерційних банків. 20 травня 1999 року був прийнятий Закон України «Про Національний банк України», згідно з яким основною функцією НБУ є: забезпечення стабільності національної валюти. 7 грудня 2000 року була ухвалена нова редакція Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Інституційна інфраструктура (державно-управлінська) – її об’єкти створюють умови для розвитку суспільства і функціонування держави (входять: адміністративно-фінансові, судово-юридичні, військові, суспільно-політичні структури, відомства, установи, організації, засоби масової інформації)н

• судова влада;

• органи внутрішніх справ і оборони;

• органи державного управління.

Структура виробничого комплексу

Промисловий (агропромисловий) пункт – поселення разом з одним промисловим підприємством, яке виникло при ньому (шахтарські поселення, хутір з лісопильним виробництвом, поселення яке обслуговує велику електростанцію…).

Промисловий (агропромисловий) центр – місто, або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств, які поєднані між собою виробничими зв’язками.

Промисловий (агропромисловий) вузол – зосередження на обмеженій території поєднань підприємств, які розміщені близько один від одного і мають тісні виробничі і технологічні зв’язки (в Україні понад 70 вузлів: Донецько-Макіївський, Київський, Запорізький, Харківський…..).

Промисловий (агропромисловий) район – складніше й ширше за територією формування. Він виникає на основі комплексів, угрупувань або в результаті взаємодії цих форм (Наприклад, Донецьку, Дніпропетровську області, промисловість яких має спільний характер називають Донецько-Придніпровським промисловим районом).

• Елементи виробничої структури:

Промисловість;

АПК – це система, яка поєднує всі продуктивні сили (природні ресурси + праця + капітал) і забезпечує виробництво сільськогосподарської продукції, її закупки, промислову обробку і торгівлю продовольчими і непродовольчими товарами на всій території держави і за її межами.

1. Сільськогосподарське виробництво (рослинництво + тваринництво) – виробництво готової продукції для споживання і сировини для харчової і легкої промисловості . Це основна сировинна база АПК.

2. Галузі, які виробляють матеріально-технічні засоби для галузей АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, виробництво мінеральних добрив, комбікормів тощо);

3. Галузі, які забезпечують переробку с/г продукції (харчова, легка);

Регіональні особливості галузевої структури виробництва:

1. Одеська, Львівська, Херсонська області, АР Крим, Київ і Севастополь - для кінця ХХ – початку ХХІ століття характерним є підвищення частки послуг у виробництві валової доданої вартості (на послуги при­падало більше половини виробництва валової доданої вартості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні набирає сили).

2. Донець­ка, Дніпропетровська, Запорізька області - у структурі валової доданої вар­тості частка промисловості становить більше половини.

3. Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська області - у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості.

4. Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області – високий рівень розвитку добув­ної промисловості (припадає значна частка виробництва).