Тема 3: Основи правового статусу особи в зарубіжних країнах. Конституційні права і свободи. План.

1. Політико – правові основи взаємовідносин між державою та особою. Права і свободи громадян.

2. Класифікація конституційних прав і свобод громадянина та їх гарантії.

3. Громадянство (підданство).

4. Проблема подвійного громадянства, апатрид, правовий статус іноземних громадян.

1. Політично-правові основи взаємовідносин між державою та особою. Права і свободи громадян: загальна характеристика.

Як відомо, конституції регулюють найбільш важливі взаємовідносини між особою і державою. Саме класифікація закріплює основні права та свободи ос., а також встановлює конституційні обов’язки. Сукупність п-в і об-ків становить конст.статус ос.

До принципів конст.статусу ос. можна віднести наступні:

1. Принцип свободи. Межею свободи кож. гр-на є свобода ін.людей. Так в ст.2 Конституції Німеччини .сказано, що кожний має право на вільний роз-к особи, оскільки він не поруш. прав інших і не йде супроти конст. порядку або морального закону.

2. Принцип рівності, полягає у рівності всіх перед з-ном, однаковому наділенні п-вами та об-ками, відсутності дискримінації з будь-яких ознак.

3. Принцип взаємозв’язку прав і обов’язків: спостерігається не увсіх к-ціях, але все ж значана к-сть з них містять розділи, в яких поєднано п-ва та об-ки

Встановлюючи обовязки деожава визначає вид і міру необх. повед.

Основними правами є встановлена можливість, яка дозволяє суб-ту вибирати вид та міру своєї поведінки, задовольняючи свої інтереси.

Свобода – це встановлена можливість, яка дозволяє суб-ту здійс. всі можливі види юридично-значимої поведінки, за винятком обмежень, встановлення законом; це можливість власного незалежного вибору того чи ін. рішення.

Для інс-туту осн.п-в і свобод характерні такі ознаки:

1. п-ва і свободи є конст., тобто закріпл.в к-ції чи відповідному законі;

2. конст.п-ва і свободи є юр.ос-вою для всієї с-ми п-в і свобод;

3. вони визнаються соц. цінністю і володіють вищою юр.силою;

4. їх визнання, дотримання і захисть є об-ком д-ви.

Інтерпретація змісту прав людини у суч.л-рі досить різноманітна. Під п-вами людини розуміють певні її можливості; деякі осн. її потреби та інтереси; її вимоги про надання певних благ, адресовані сус-ву, д-ві, законодавству; певний вид (форма існування, спосіб вияву матеріалів).¹

Відповідно до концепції природничого п-ва п-ва л-ни є природними та невідчужуваними, що належ.їй в силу нар-ня, люди є носіями цих п-в незалежно від волі д-ви.

До таких невідчутних п-в належ. П-во на ж-тя, свободу, безпеку, власність, особис.та сім.таємницю та ін.

Значна частина п-в пов’яз.із належністю ос.до гр.-ва тієї чи ін.д-ви, напр..виборчі п-ва, п-ва на уч.у політ.парт., на безплат.навч....

Багато п-в і об-ків виник.з досяг.ос.певного віку, напр..п-во на працю, війс.об-к, а деякі п-ва виник.ще до нар-ня, напр..п-во на спадщину.

В суч.умовах деякі ос-ви прав.статусу ос. Та навіть гр.-на визначаються міжнарод.д-тами, такми як Всезаг.Деклар.п-в л-ни і гр.-на, 1948, Між нар.пакти про п-ва л-ни, 1966. Ці міжнародні акт, ратифіковані д-вою можуть діяти безпосередньо, та застос.судами як нац.з-во.

Хоча міжнародні д-ти про п-ва л-ни прийн.більшістю країн світу, конкрет.прав.статус ос.в с-ві залеж.від існ.в даній д-ві прав.с-ми.

Напр..в умовах демократи.прав.с-ми переваж.індивідуалістич.підхід, який виходить з пріоритету ос.над сус-вом і д-вою.

Відповідно до соціалістич.концепції пріоритет навпаки надається сус-ву та д-ві перед ос., відкидається наявність природжений прав.

Підхід до п-в л-ни в мусульманс.п-ві пов’яз.з реліг.та статевою приналежністю.

В звичаєвому п-ві прав.статус ос.пов’язується із її належністю до певного племені (напр..с-ма ус.прав.звичаїв країн Тропіч.Африки).

Що стосується конст.прав – то це певні юр. можл-сті суб-та конст/прав.відносин, необхідні для задоволення особис.інтересів і потреб, обумовлених рівнем роз-ку в д-ві, які мають бути заг.рівними для всіх людей.