6. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна.

Узагальнюючи дані науки та зміст конкретних конституцій, конституційне право зарубіжних держав як навчальна дисциплі­на має також порівняльно-правознавчий характер. Тому воно бу­дується за системою, яка дає змогу, з одного боку, узагальнювати найбільш характерні (істотні) риси конституцій усіх зарубіжних держав, а з другого — аналізувати особливості відповідних національних конституційних систем, підкреслюючи специфіку того чи іншого Інституту конституційного права, правового статусу особи, політичної системи та системи органів держави, їх правового становища.

Згідно з таким підходом щодо узагальнення інформації побудовано систему навчального курсу, де чітко розмежовано загаль­ну й особливу частини.

Загальна частина містить питання щодо поняття та сутності конституцій, конституційно-правової основи суспільного ладу, консти­туційно-правового статусу людини та громадянина, форми правл­іння, виборів І референдуму, системи вищих органів влади тощо.

Особливу частину присвячено докладному аналізу та узагаль­ненню конституційного права окремих держав світового співто­вариства: США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Канади, Швеції, КНР, Польщі, Болгарії, Куби, В'єтнаму, Індії та Ін. Причому інформація узагальнюється по кожній дер­жаві з урахуванням системи, що пропонується у Загальній час­тині курсу.

За загальним правилом, навчальний курс конституційного права зарубіжних країн, що викладається в спеціалізованих нав­чальних закладах і на юридичних факультетах, відносять до за­гальноосвітніх дисциплін. Проте не можна не відзначити, що при підготовці фахівців, орієнтованих на роботу в національному дер­жавному апараті, у судових установах, в адвокатурі, та практично для всіх юристів вищої кваліфікації знання основ конституцій­но-правового розвитку зарубіжних країн - це не тільки елемент правової ерудиції, а й найважливіша умова високого правового професіоналізму.

Під час дослідження та вивчення конституційного права зару­біжних країн використовують різні методи, а саме загальнонаукові: історичний, логічний, метод індукції і дедукції, системний і структурно-функціональний, метод аналізу і синтезу; спеціаль­ний метод порівняльного правознавства, включаючи порівняння, що контрастує, Широке застосування цього методу зумовлено самим предметом вивчення: множинністю різних країн із неодна­ковими конституційними моделями.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке конституційне право як галузь права?

2. Предмет і метод конституційного права?

3. Система науки конституційного права?

4. Джерела науки конституційного права?

Тема 2: Конституції зарубіжних країн. План.

1. Поняття конституції та її суть.

2. Види конституцій.

3. Порядок прийняття, зміни та припинення дії конституції.

4. Правовий захист конституції.

1. Поняття конституціцї та її суть.

Поява конституцій пов’язана із приходом буржуазії до влади, яка намагалася закріпити капіталістичні відносини, змінити монархію на республіку, закріпити основні права і свободи громадян.

Серед перших конституцій в світі можна назвати Конституцію США 1787 року, Конституцію Пилипа Орлика 1710 року, Конституцію Франції, 1791, Конституцію Польщі, 1791 року. Вони відображали лозунги боротьби буржуазії проти абсолютизму, розмежовували функціїї трьох гілок влади, давали перелік буржуазних демократичних прав і свобод.

Таким чином виникла концепція конституціоналізму, яка виникла з ідей природничого права та була антитезою феодальної тиранії. Конституції не тільки обмеженої влади монарха, але й встановлюють процедури здійснення владних функцій.

Існує багато визначень к-цій, які залежать від національного фактору, історичного розвитку.

Так, наприклад німецький вчений Г.Еллінек визначає конституцію як сукуп-сть правових положень, які встановл.вищі органи держави, порядок їх скликання для виконання ними своїх функцій, їх взаємні відносини і компетенцію, а також принципові положення індивіда по відношенню до державної влади.

Англічанин С.Ф.Стронг визначає конституцію як сукупність принципів, у відповідності з якими регламентується діяльність органів влади, права підлеглих і відносини між ними.

Американець Ч.Берд конституцію визначає як документ, який встановлює межі активності органів влади, вказує на межі їх повноважень та визначає свободи громадян.

Отже, конституція – це нормативний акт, який закріплює основні устої державного та суспільного життя в інтересах більшості громадян і є стержнем всієї правової системи конкретної країни.

Конституція є основним джерелом конституційного права, законом, який визначає найбільш характерні риси, особливості та інші важливі характеристики держави і права, закріплює державно – правовий устрій держави, таким чином вона відображає економічні,соціальні, релігійні та інші особливості держави, але конституції зарубіжних країн мають і спільні риси:

1) всі конституції проголошують ідею народного суверинітету.

2) всі конституції закріплюють різні способи виробництва і різні форми власності, і в першу чергу приватну власність на засоби виробництва.

3) в конституціях закріплюють основні принципи теорії поділу влад (система стримувань і противаг).

4) всі конституції встановлюють форму правління відповідної держави (республіку чи монархію).

5) конституції закріплюють форму державного устрою (унітарну чи федерацію).

6) конституції проголошують права і свободи громадян.

7) конституції закріплюють принципи організації системи влади (встановлюють інститут Президента, уряду, парламенту).

8) спостерігається розширення предмету регулювання конституції, порівняно із конституціями 17-18ст.

Серед основних характеристик конституцій виділяють основоположний характер, установчість, народність, стабільність, легітимність.

Інші автори називають такі юридичні властивості конституцій:

1) Конституція є основним законом і формулює вихідні начала для ін галузей права

2) Конституція наділена вищою юридичною силою.

- Верховенство конституції закріплено в самосу тексті конституції та підтримується за допомогою норм та спеціальних органів.

- Тобто норми конституції мають головне значення по відношенню до інших норм. Якщо норми законодавства суперечать конституції, то вони не застосовуються, не діють.

- Закони та інші підзаконні акти повинні прийматися за правилами і процедурою, встановленою конституцією і органами, створеними кнституцією.

- нищестоячі акти, закони повинні відповідати конституції та не суперечити їй.

3) Конституція виступає юридичною базою поточної нормотворчості, на основі і на виконання конституції видаються всі інші нормативні акти.

4) Норми конституції є нормами прямої дії.

5) Конституція і її норми мають найбільш високу стабільність порівняно із ін.нормами права, оскільки вони регулюють найбільш важливі суспільні відносини.

6) підвищений ступінь охорони конституції з боку держави, конституційні норми забезпечуються іншими галузями права, всіма державними органанами, органами місцевого самоврядування.

Під сутністю к-ції розуміють закріплення важливих моментів діяльності основних органів держави, зв’язків між ними, тобто закріплення державного механізму і статусу особи в державі. Сутність конституції в тому, що це основний закон, який володіє вищою юридичною силою. Це фундамент правової системи.

Сутність конституції проявляється також в тому, що вони відображають баланс основних соціальних інтересів в суспільстві.

Об’єктами конституційного регулювання є групи суспільних відносин, які регулює конституція, ними виступають:

1. Головною являється група відносин, пов’язаних із організацією вищої державної влади, тобто закріплюється державний механізм, порядок його утворення і функціонування.

2. Об»єктом конституційного регулювання виступає правовий статус особи: права, свободи та обов’язки громадян.

3. Відносини, які регулюють державний устрій країни. В федеративній державі особлива увага приділяється питанням про структуру і співвідношення федеральної влади та влади суб’єктів федерації.

4. питання, які стосуються взаємовідносин з ін державами.

5. Норми, які закріплюють соціальну роль держави.

6. норми, яків регулюють порядок зміни конституцій, прийняття нових конституцій.

Функціїї конституцій – це те, для чого вона приймається і працює.

До них відносять:

1. юридична функція, тобто регулювання певних суспільних відносин, формування і закріплення основних моментів життя діяльності держави.

2. політична функція полягає у закріпленні політичного устрою, співвідношення політичних сил всередині конкретної держави і надання їм можливості вільного функціонування і вільної політичної бородьби.

3. ідеологічна функція розуміється як функція найвищого правового авторитету для громадян та держави, тобто конституція – це закон, який виховує повагу до права та найбільш важливих цінностей в державі.