- •Тема 1: Конституційне право зарубіжних країн як галузь права , наука і навчальна дисципліна.
- •Предмет конституційного права зарубіжних країн.
- •Метод конституційного права зарубіжних країн.
- •4. Система конституційного права.
- •Джерела конституційного права зарубіжних країн.
- •6. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна.
- •Тема 2: Конституції зарубіжних країн. План.
- •Види конституцій.
- •Порядок прийняття, зміни і припинення дії конституції.
- •Правовий захист конституцій.
- •Тема 3: Основи правового статусу особи в зарубіжних країнах. Конституційні права і свободи. План.
- •Класифікація конст.П-в і свобод громадян.
- •Громадянство: порядок набуття і втрати.
- •Тема 4: Політичні партії та партійні системи у зарубіжних країнах. План.
- •2. Види політ.Партій.
- •3. Партійні системи.
- •Тема 5: Конституційна регламентація форми безпосередньої демократії (Вибори.) План.
- •Організація і проведення виборів.
- •Виборчі сис-ми: поняття, види.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 6: Конституційна регламентація форми безпосередньої демократії (Референдум.)
- •2. Види референдумів.
- •3. Проведення референдуму.
- •Патиння для самоконтролю:
- •Тема 7: Форми держав у зарубіжних країнах.
- •Форма правління.
- •Форма державного устрою.
- •Політичний режим.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 8: Організація центральних (вищих) органів влади в зарубіжних країнах.(Поняття та формування парламенту.) План.
- •Класифікація парламентів.
- •3.Структура парламентів.
- •4.Формування парламентів.
- •Припинення повноважень парламентів.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 9: Організація центральних (вищих) органів влади в зарубіжних країнах.(Діяльність парламенту.) План.
- •2.Законодавчий процес
- •3. Конституційно-правовий статус депутата в зарубіжних країнах.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 10: Організація центральних (вищих) органів влади в зарубіжних країнах.(Уряд.) План.
- •Види урядів.
- •Порядок формування уряду, його склад і структура.
- •Порядок діяльності уряду.
- •Повноваження уряду.
- •Відповідальність уряду.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 11: Організація публічної влади на місцях в зарубіжних країнах.(Загальна характеристика.) План.
- •2.Системи місцевого самоврядування.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 12: Організація публічної влади на місцях в зарубіжних країнах. (Діяльність місцевих органів.) План.
- •2. Відносини місцевих органів із центральними органами держави.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема 13: Конституційні основи судової влади у зарубіжних країнах. План.
- •Судові системи зарубіжних країн.
- •Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах.
- •Питання для самоконтролю:
- •Література:
- •Рецензія.
Питання для самоконтролю:
-
Поняття форми правління?
-
Поняття монархії та її види?
-
Поняття республіки та її види?
-
Поняття державного устрою та його види?
-
Ознаки унітарної держави?
-
Відмінність конфедерації від федерації?
-
Поняття політичного режиму та його види?
Тема 8: Організація центральних (вищих) органів влади в зарубіжних країнах.(Поняття та формування парламенту.) План.
1. Поняття та етапи розвитку парламенту і парламентаризму. Місце і роль парламентів у системі влади в зарубіжних країнах.
2. Класифікація парламентів.
3. Структура парламентів.
4. Формування парламентів.
5.Припинення повноважень парламентів.
-
Поняття та етапи розвитку парламенту і парламентаризму. Місце і роль парламентів у системі влади в зарубіжних країнах.
Законодавча влада здійснюється перш за все загальнодержавним представницьким органом. В суб’єктів федерації можуть бути свої місцеві законодавчі органи.
Загальнодержавний представницький орган може мати різні назви (Парламент – Великобританія, Італія, Франція, Японія, Індія, Бельгія та ін., Конгрес – в США та країнах Латинської Америки, Риксдаг – в Швеції, Кнесет – в Ізраїлі, національні збори, народні збори, меджліс, і т.д.), але за ним закріпилася узагальнена назва - парламент.
Термін парламент вперше з’явився у Великобританії, але походить від французького слова «parler» (говорити).
Попередниками парламенту були представницькі органи в Древній Греції і Древньому Римі. Походження сучасного парламенту пов’язують із подіями 13-14 ст. в Англії, коли влада короля була обмежена зібранням крупних феодалів, вищого духовенства, представників міст і сільської місцевості (общин).
Парламент – це виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати важливі суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.
Парламент може бути наділений також іншими повноваженнями.
Не у всіх країнах парламент є єдиним законодавчим органом, так закони можуть видавати й інші органи (Індонезія, Китай), абсолютні монархи (Оман), а також акти, які мають силу законів можуть видаватися органами виконавчої влади на основі делегування їм повноважень парламентом чи на сонові належної їм за конституцією влади. Акти, які мають силу законів видають військові і революційні ради після військових переворотів.
У зв’язку із технічними модернізаціями, підвищеними вимогами до процесів управління, зростанням ролі виконавчої влади, роль парламенту в управлінні суспільством може знижуватися.
В західній науці створена концепція раціоналізованого парламентаризму, яка передбачає обмеження ролі парламенту і передачу частини законодавчих повноважень виконавчій владі (хоча акти цієї влади і не називаються законами, хоча за парламентами залишається останнє слово у вирішенні найбільш принципових питань, в тому числі про права людини. Крім цього в певні періоди роль парламенту може зростати, і він здійснює суттєвий вплив навіть на незалежну від нього виконавчу владу.
Значення парламенту заперечується і з позицій мусульманських концепцій, коли замість парламенту створюється дорадчий орган при правителі. В той же час в більшості мусульманських країн парламент все ж обирається, але інколи його роль обмежується консультативними повноваженнями.
Значення парламенту в сучасному суспільстві величезне. Він є виразником інтересів різних політичних сил, ареною пошуку компромісів.
В історії розвитку парламенту і парламентаризму нараховують такі етапи:
І – становлення інституту парламентаризму (14-19 ст.ст.) (утворення парламенту як органу держави, вироблення способів його формування);
ІІ – золотий час парламентаризму, розквіт парламентів і парламентаризму (кінець 18 – початок 20 ст.ст.) (парламенти обиралися на основі цензового виборчого права, виражали інтереси одного класу);
ІІІ – можна умовно назвати криза парламентаризму (початок 20 ст.) (парламент перестав бути «компанією однодумців» та таким швидким у прийнятті рішень, оскільки інші соціальні прошарки суспільства вимагали участі в політичному житті, виникли партії, які представляли їх інтереси, виникли протиріччя у поглядах на парламент та парламентаризм, стали говорити, що він повинен уступити своє керівне місце органам виконавчої влади; але в країнах, в яких повноваження гілок влади чітко розмежовані не прослідковується падіння авторитету парламенту.
Наприклад, у США конгрес не є суто законодавчим органом, а центр, в якому зосереджені різні політичні сили, що приходять до консенсусу
IV – в останні десятиліття парламенти переживають період відродження. Парламент відіграє велику роль у сфері ідеології, визначає особливості політичної культури, має великий вплив на пресу, телебачення, але все це залежить від гнучкості парламенту, від форми правління в тій чи іншій державі.
Парламентаризм (у широкому розумінні) – це система формування та діяльності вищого представницького органу держави, а також політико-державних відносин та інститутів, пов’язаних з ним.
Парламент і парламентаризм є показником рівня демократичності в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму.
Отже, парламентаризм – це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави. Принцип поділу влад є характерним для парламентаризму.