5. Джерела конституційного права зарубіжних країн.

А) поняття джерел конституційного права зарубіжних країн.

Під джерелами права розуміють зовнішні форми виразу права.

Джерела конституційного права – це писані та неписані норми, які регулюють конституційно – правові відносини.

Також можна розрізняти джерела права у соціальному та юридичних

аспектах.

Зокрема у соціальному аспекті джерела конституційного права – це сукуп-стьконституційно - економічних, політичних та ідеологічних факторів, що обумовлюють суть і зміст конституційно – правової норми.

А у юридичному аспекті – це нормативні юридичні акти, які оформляють державну волю народу.

Джерела конституційного права поділяються на формалізовані (Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони, надзвичайне законодавство, акти глав держави, урядів, органів конституційного контролю) та неформалізовані (конституційні угоди, юридичні і політичні звичаї). Ріниця між формалізованими .і неформалізованими джерелами права полягає у механізмі нормоутворення. У першому випадку мова йде про автономний, спеціалізований правотворчий процес, що здійснюється державними органами , а в другому випадку як не завжди передбачений і узгоджений підсумок практичної діяльності, що має обов’язків характер.

В кожній державі є своя національна система джерел права, тому не можна говорити про джерела конституційного права зарубіжних країн як єдине ціле. В федеративних державах джерела права відрізняються своєю різноманітністю, так як наприклад штати в США приймають свої Конституції, місцеві законни видаються і органами ряду автономних утворень, які існують в рамках унітарних держав. Так само такі джерела права, як судові прецеденти характерні не для всіх держав. Тобто множинність джерел права – явище характерне для розвитку різних за соціально – політичним змістом правових систем, але ця множинність разом з тим і відображає протилежність соціальної тенеденції, активну роль права у здійснені різних функцій держави, принцип демократичного централізму (нормотворчість вищих і місцевих органів державної влади, зростаючу роль і об’єм нормотворчої діяльності органів виконавчої влади (Франція, Великобританія, США).

Б) Закони, акти виконавчої влади та парламентські статути як джерела конституційного права зарубіжних країн.

• Основним джереломлом конституційного права є Конституція. Конституція як основний закон держави має вищу юридичну силу, особливий порядок прийняття, форму та зміст. В різних країнах конституції приймаються різними шляхами.

• Конституційні закони – вносять поправки і доповнення до конституцій і мають таку ж юридичну силу як і конституції. Прийняття таких законів є можливим, але не обов’язковим. Також конституційні закони можуть бути складовою частиною писаних конституцій, наприклад, Конституція Швеції складається із трьох конституційних законів. А також до конституційних законів можуть віносити ті, які регулюють важливе державне питання. Наприклад, в Італії конституційні закони регламентують статус адміністративно – територіальних абластей, організацію і повноваження Конституційногоо суду. До конституційних законів відносять групу законів, які сладають так звану неписану конституцію, тобто формально звичайні закони, які в силу своєї важливості виконують функціїї конституції. Наприклад закони про Парламент, які в якості статутного права входять в неписану британську конституцію. Для прийняття таких законів потрібна не проста, а кваліфікована більшість.

• Органічні закони доповнюють конституцію не змінюючи її основних принципів (на відміну від конституційних законів). Прийняття таких законів прямо передбачає в конституції, які містять банкетні норми, що прямо визначають пититання, що врегульовуються органічним законом. Таким чином органічні закони як правило регулюють цілий правовий інститут (наприклад закони про вибори, про громадянство) Органічні закони приймаються простою більшістю членів парламенту, тому що вони не змінюють конституцію. Але в силу своєї важливості вони часто потребують додаткових процедур для їх вступу в силу.

• Звичайні закони регулюють окремі питання державного чи суспільного життя. Як правило таких законів приймається багато, але не всі вони є дж-ламиконституційного права. Наприклад закони Французької Республіки про надання виборчого права громадянам, які досягнули 18 років (1974 року).

• Надзвичайне законодавство детально регламентує організацію державної влади в період оголошення надзвичайного стану в державі. Наприклад Закони про надзвичайні обставини в Німеччині. (1968).

• Акти виконавчої влади, які мають силу законів іноді називають делегованим законодавством. Ці акти формально не називаються законами, а мають іназви (ордонанси – Франція, декрети, прокламації). Приймаються вони або главою держави (президентом, монархом), урядом, главою уряду чи навіть інколи окремим міністром. Наприклад декрети уряду про введення військового стану. В деяких країнах значення цих актів не відрізняються від законів і формально та за юридичною силою вони прирівнюються до законів (але не у всіх державах).

• Парламентські статути чи регламенти встановлюють внутрішню структуру і порядок роботи парл-арламенту, фактично регламентують законодавчий процес. Приймаються вони палатами парламентарів і діють протягом всього строку його роботи.

В) Інші джерела конституційного права.

• Судові прецеденти чи рішення судів, які мають силу законів. Їх можна розділити на два види: 1) рішення загальних судів; 2) рішення спеціальних судів. Судові прецеденти характерні для країн англосаксонської системи права (Великобританії, США, Австралія, Індія, Нова Зеландія...).

Судовий прецедент – це рішення суду, яке є основою для застосування при розгляді іншими судами аналогічних справ чи має характер загально - обов’язкової норми.

Наприклад у Великобританії судові прецеденти визначають ряд прав підданих, повноваження монарха, в США та Індії особливе значення мають рішення Верховного Суду по тлумаченню конституції.

Судові прецеденти нерідко ніби доповнюють законодавство, наприклад у процесі тлумачення законодавства, коли виникають розбіжності між намірами законодавців, втілених у законах та поглядами суддів, відображаються у відповідних прецедентах, ці розбіжності можуть бути усунені тільки новим законом, який відмінить суперечний судовий прецедент, тобто прецедент підлеглий закону, який може відмінити судовий прецедент. Судова практика діє в рамках, які встановлює законодавець. Крім того норма, створена суд пактикою не має того авторитету, як норма закону. Першу з них можна змінити при розгляді наступної справи, суд практика не зв’язана нормами, які сама створила, але судове рішення має бути вмотивоване.

Судовий прецеденти викладаються в судових публікаціях і таким чином набувають фіксованої писаної форми.

В країнах романо-германської (континентальної) системи права прецедент має інше значення. Тут існують органи конституційного контролю, які впливають на правотворчість, рішення цих органів мають вирішальне значення при встановленні відповідності окремих законів положенням конституції і навіть при тлумаченні самої конституції. І хоч за цими рішенням далеко не у всіх країнах визнається юридична сила, їх практичне значення не слід переоцінювати.

• звичаї (неформалізовані джерела конституційного права) – це правило поведінки, яке склалося історично, традиція, яка підтримується державою. Звичаї відіграють різну роль у різних державах.

Деякі звичаї як правило носять не політичний, а церемоніальний, обрядовий характер.

Особливо багато таких звичаїв у Великобританії, Новій Зеландії, Австралії. Наприклад члени британського Парламенту голосують не шляхом підняття рук, а проходячи у спеціальні двері. Серед важливих конституційних звичаїв можна назвати такий, відповідно до якого Прем’єр міністром Великобританії стає лідером партії, яка перемогла на виборах в Палату Общин.

Існші концепції соціологічного права, які надають перевагу звичаю, але до застосування звичаїв потрібно підходити з обережністю і не застосовувати їх автоматично. Звичай це доповнення до закону, понять, які використовує законодавець.

• Конституційні угоди (неформалізоване джерело). Велике значення мають у Великобританії в умовах неписаної конституції, вони регламентують питання державного устрою.

• Серед джерел конституційного права виділяють також доктринальні джерела, які також особливо поширені в країнах англосаксаксонської системи права. Цю групу джерел складають праці видатних вчених, а точніше витяги з їх праць, які застосовують у випадку, якщо норм права не достатньо, існує правова прогалина, і суди застосовують їх для посилення своєї аргументації.

• Релігійне право є досить рідким джерелом права і застосовується не у всіх країнах. В світі існують як мінімум 3 групи релігійного права: 1) мусульманське, 2) індуське, 3) іудейське право.

• Природне право як джерело конституційного права визнано у більшості країн, які ссилаються на нього як на незмінні, притаманні людині абсолютні норми поведінки, які можна вивести із людської природи. Це є найбільш важливі права, які стосовно кожної людини.

• Міжнародні міждержавні договори, такі як Всезагальна декларація прав людини 1948р. Міжнародні договори з однієї сторони є джерелами міжнародного права, а з іншого – більшість сучасних конституцій закріплює принцип примату норм міжнародного права над нормами національного законодавства, тому міжнародні договори слід вважати авторитетним джереломлом конституційного права. Більше того міжнародні договори трансформуються в національне законодавство (наприклад, шляхом ратифікації) і прирівнюються до нього.

• Акти, які видються в порядку тлумачення конституційних норм і законів. Таке тлумачення може здійснюватися судом, главою держави, який тлумачить прийнятий ним закон, парламентом. Тлумачення – це не самос.акт, але є документом, який визначає правозастосування, а інколи і змінює суть деяких норм.

• Політичні декларації і спільні постанови політичного керівництва правлячих партій і парламентів. Колись такі акти були характерними для СРСР (наприклад постанови ЦК КПРС), зараз також такі акти приймаються в ряді країн (наприклад Куба, КНР), вони можуть регулювати дуже важливі відносини, тому і належать до джерел конституційного права.