Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекції КПЗК.doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
21.12.2018
Размер:
757.76 Кб
Скачать
  1. Порядок прийняття, зміни і припинення дії конституції.

Існують різні способи прийняття - підготовки проекту конституції.

В рідких випадках від початку до кінця проект створюється спеціально утвореними установчими зборами чи парламентом і основну роль відіграє конституційний (комісія), які формуються представниц.органом і практично розробляє проект. Наприклад Конституція Італійської республіки, 1847, Республіки Індії, 1949, Федеративної .республіки Бразилії, 1988, Республіки Болгарії, 1991 р.

В деяких країнах конституційні комісії уиворюються не представницьким органом, а президентом чи урядом. Наприклад конституція Французької республіки, 1958 (проект був винесений на референдум, минаючи парламент), Грецької Республіки (1975)

У випадку надання незалежності колоніям проекти конституцій нових держав розроблялися міністерствами цих колоній (Нігерія, 1964 р.), місцевою владою за участю радників колоніальних держав (Мадагаскар, 1960), в ході переговорів на засіданнях «круглих столів», в яких брали участь представники колоніальних держав і діячі національно-визвольних рухів (Зімбабве, 1979).

При переході від тоталітарного до ліберального, напівдемократичного і демократичного режимів конституції чи їх принципові положення розроблялися на всенаціональних .конференціях представників різних .партій та різних сил суспільства, «круглих столах»... В них беруть участь представники і тих партій, які втрачають владу (наприклад Венгрія, Чехія, Конго).

В країнах соціалістичної спрямованості підготовка проекту здійснюється за ініціативою центрального органу правлячої, і, як правило, єдиної партії, який створив комісію, встановлює основні принципи майбутньої конституціїції, обговорює проект і приймає рішення про представлення його парламенту чи на референдум (наприклад Конституції Куби, 1976, Китая, 1982, В’єтнама, 1992...). Цей проект виноситься на обговорення з активною участю масових організацій, як правило таке обговорення набуває характеру парадного одобрення проекту.

В деяких кабалістичних країнах робилися спроби ознайомити населення із проектом конституції і врахувати його думку (Папуа-Нова Гвінея, 1975, Ліберія, 1984), але коло осіб, які приймають участь в обговоренні часто обмежувався лише елітою суспільства.

Одним з демократичних способів вважається прийняття конституції спеціально обраними для цієї мети установчими зборами, (наприклад Конституції Туніської республіки, 1956, Республіки Намібії, 1990, Республіки Болгарії, 1991р.) . Після прийняття конституції цей орган розпускається і уступає місце обраному парламенту, але бувають випадки перетворення цих установчих зборів у парламент.

Найбільш поширена практика прийняття конституцій парламентм, тобто законодавчим органомном.

Вони приймаються в особливому порядку: каліфікованою більшістю голосів депутатів (наприклад Конституція Греції, 1975, Іспанії, 1978, Китаю, 1982, В’єтнаму, 1992, Грузії, 1995, України, 1996, Польщі, 1997.

Деякі конституції приймаються парламентом, який проголошує себе для цієї мети установчими зборами (Нідерланди, 1983, Бразілія, 1988) чи над парламентськими органами (Народний консультативний конгрес в Індонезії, 1945, Велика джирга в Афганістані, 1987, Великий народний хуралом, в Монголії, 1992).

Інколи крім парламентської процедури передбачені додаткові правові дії, наприклад для того, щоб федеральна конституція вступила в силу після прийняття її федеральним парламентом необхідним є її одобрення суб’єктами федерації (США, Швейцарія, Німеччина) чи на референдумі (Іспанія, Греція).

У Франції, Єгипті, Алжирі, Білорусії, на Філіппінах конституції прийняті на референдумі. Виборець може відповісти лише «так» чи «ні» на питання, чи одобрює він конституцію, пропонувати якісь поправки він не може. Але звичайно без попереднього обговорення проекту населенням чи в парламенті важко розібратися в такому складному документі як конституція. В ряді випадків на референдумі приймаються реакційні конституції (Греція). Іноді на референдумі приймаються конституції, які попередньо обговорювалися у представницьких органах і прийняті парламентом чи установчими зборами (Греція, 1975, Іспанія, 1978).

В деяких країнах конституції були прийняті фактично військовими силами. Військові ради в якості останньої інстанції могли вносити суттєві поправки в проекти конституцій, затверджені консультативними установчими зборами (Герція, 1982, Нігерія, 1989).

Процедури зміни конституцій та їх прийняття багато в чому схожі: це стосується і кваліфікованої більшості голосів, і подвійного вотуму... Скликання установих зборів для внесення поправок в текст діючої конституції, як правило, не вимаг, але в деяких країнах для внесення змін в певну категорію статтей таке скликання все ж є необхідним (Болгарія).

Поправки вносяться за рішенням парламенту чи на основі резквізитів референдуму. Проект про ззміну конституції не може бути внесеним одним членом парламенту, а лише главою держави, урядом, певною групою депутатів (в Турції – 1/3 депутатів), суб’єктами федерації (в Бразилії – половиною штатів). Правда в США один депутат може внести проект про поправку до конституції (за 200 років їх було внесено більше 10 тисяч, а прийнято лише 27), або група виборців в порядку народної ініціативи (3-20% виборців, які брали уч.в останніх виборах губернатора штату). В порядку народної ініціативи встановлюється можливість перегляду конституції після збору підписів певної кількості виборців – не менше 50 тисячі в Італії, в Австралії і Швейцарії – 100 тисяч).

Як правило, поправка приймається каліфікованою більшістю в кожній палаті парламенту (2/3 – Австрія, Італія Нідерланди, 3/5 – Греція, Іспанія), або рідше на спільному засіданні палат (Франція). До такого рішення також може застосовуватись правило про подвійний вотум.

В деяких країнах глава держави має право вето на поправку, тобто може не підписувати її. Наприклад в Бельгії, Данії, Голландії, якщо уряд не згідний із поправкою, то монарх може відмовити в її підписанні, хоча фактично це є відмова уряду.

Майже завжди конституції містять певні норми, якими заборонено переглядати деякі положення про державний устрій (в ряді країн – про республіканську форму правління, в Португалії – право на демократичну опозицію, в Німеччині – принципи прав, демократичної і федеративної держави, в Мавританії – принцип багатопартійності). В деяких країнах незмінними проголошені цілі розділи (Греція, Румунія). Часто міститься заборона змінити конституцію в період надзвичайного стану (в Іспанії), чи протягом певного строку після її прийняття (Бразилія, Греція, Португ. – 5р.).

Відміна (скасування) конституції передбачає дещо іншу процедуру чи зміна, оскільки вона повністю заміняє попередню конституцію.

Є два способи відміни: звичайний і надзвичайний. В першому випадку мова йде про прийняття нової .конституції, після чого стара перестає автоматично діяти. Надзвичайний порядок відміни полягає у прийнятті акту надзвичайного законодавства, який пов’язується з екстра ординарними обставинами та подіями в країні (переворот, революція).