Питання для самоконтролю:

1. Види виборів?

2. Принцмпи виборів?

3. Поняття виборчого права та його етапи?

4. Поняття виборчої системи?

5. Види виборчої системи?

Тема 6: Конституційна регламентація форми безпосередньої демократії (Референдум.)

План.

1. Поняття референдуму.

2. Види референдумів.

3. Проведення референдуму.

1. Поняття референдуму.

Референдум – голосування виборців, на якому вирішуються питання державного чи місцевого значення.

Обєктом волевиявлення є не людина (кандидат), а конкретне питання (законопроект.)

Результати референдуму визначаються тільки за мажоритарною системою.

Різновид референдуму – плебісцит – опитування населення про політичну долю території, на якій воно проживає.

Питання, які виносяться на референдум називаються формулою референдума, і можуть передбачати позитивну чи негативну відповідь, а також вибір з декількох варіантів рішення. Приймається те рішення, яке набрало найбільшу кількість голосів.

На референдум не можуть виноситися такі питання:

• надзвичайного і невідкладного характеру (наприклад прийняття екстраординарних і термінових заходів по забезпеченню здоров»я і безпеки населення);

• які вимагають спеціальних знань (наприклад прийняття і зміни бюджету);

• відповідь на які відомі наперед (наприклад підвищення зарплати, зменшення податків);

• питання про амністію і помилування;

• питання про форсмування складу органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

2. Види референдумів.

Класифікація референдумів:

• за територіальною ознакою:

1. загально – національні.

2. регіональні.

• Залежно змісту законопроекту:

1. конституційні (чи внесення поправок у конституцію)

2. звичайні.

1. обов»язкові. (конституція встановлює перелік питань, які приймаються лише шляхом референдума)

2. факультативні (рішення може бути прийняте й іншим шляхом).

• за характером рішення, яке приймається:

1. імперативні;

2. консультативні;

3. стверджуючи (затверджується рішення органів влади);

4. заперечні (відхиляючі).

Можуть проводитися також референдуми з питань зовнішньої політики. Так, в 1995 р. виборці Австрії, Швеції і Фінляндії виразили згоду на вступ цих держав в Євросоюз, в Швейцарії в 2001 році більшість громадян виступили проти такого вступу.

3. Проведення референдуму.

Законодавство про рефедуми встановлюють заборону на проведення всенародних референдумів в умовах військового чи надзвичайного стану. За загальним правилом не проводиться референдум по одному і тому ж питанні двічі, або може проводитися через певний строк (Іспанія, Болгарія – 3 роки, Венгрія – 2 роки, Канада – 10 років).

Як правило референдумдум вважається таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більше половини за реєстраці.виборців, а рішення приймається більшістю голосів від тих, хто взяв участь у голосуванні.

В багатьох країнахнах за ост.час роль рефеферендумів зросла, так в 20ст. в Європі відбулося 101 референдум, в Азії – 18, в Америці. – 25, в Австралії – 45, в Африці і Сході – 54.

Є і країни, в тому числі демократичні, в яких референдуми ніколи не проводилися (Голландія), в деяких країнах вони проводилися 1-2 рази за всю історію (Великобританії).

Бувають випадки, коли референдуми проводяться в умовах значного тиску на психіку виборців та навіть в умовах насилля і погроз (в авторитарних режимах – в Пакистані особам, які не з’явились на вибори одобрити кандидатуру През-нта грозило тюремним ув’язненя), мали місце і прийняття реакційних рішень референдумом (в Гітлерівській Німеччини в 1933р. по питанню виходу з Ліги націй, 1934 р.- по питанню суміщення посади презезиднта з постом фюрера, 1938 р. – про приналежність Австрії до Нім.).

Батьківщиною рефеферендумів вважається Швейцарія, де вони проводяться найчастіше найчастіше.

Ініціатиів проведення референдуму може бути: 1. парламентська (50 депутатів Парламенту Венгрії), 2. урядова, 3. президентська (Франція) і 4. народна (500 тис.підписів виборців в Італії).

Результати референдуму визначаються по різному Наприклад в Італії для прийняття рішення необхідно, щоб в голосуванні взяли участь більшість виборців і щоб за нього було зібрано більшість поданих голосів; в Данії питання вважаються прийнятим, якщо число поданих голосів «за» більше ніж кількість голосів «проти», але не менше 40% голосів, внесених в списки виборців; В Австрії рішення вважаються прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість осіб, які взяли участь в голосуванні. Для одобрення конституційних питань необхідна більша кількістьсть голосів для прийняття рішення, ніж для прийняття звичайних рішень, неконституційних.