2. Види конституцій.

У науці конституційного права поняття конституція застосовується у двох розуміннях: формальному (юридичному) і реальному (фактичному).

Юридична конституція – це нормативний акт певної форми, прийнятий за встановленими правилами. Юридична конституція є основним законом держави, який являє співвідношення політичних сил, що склалося на момент її прийняття, але в ході практиктичного застосування конституції співвідношення цих політичних сил часто змінюється, приймаються нові конституційні закони, які змінюють конституцію і складається порядок здійс-ня влади, який може відрізнятися від порядку, який закріплення в конституціях – це і є фактичними конституціями. Тобто фактична конституція – це формула, яка позначає складену систему суспільних віднос. Юридична і фактична конституція можуть співпадати, а можуть і розходитися, від цього залежить розвиток політичної ситуації в державі, бо фактична конституція може бути більш прогресивна, ніж юридична і таким чином іде процес вдосконалення конституції.

За часом прийняття конституції розрізняють на:

1) конституції першого покоління (старі), (наприкінці конституція США, 1787р., Швейцарії (1874), Норвегії (1814), Люксембурга (1868)).

2) конституції другого покоління (нові) – прийняті в період між першою і другою світовою війнами (1918-1945), (до тепер діють конституції Фінляндської республіки, Ірланд.рестубліки, князівства Ліхтенштейн).

3) конституції третього покоління (новітні) - (1945-к.1970-п.1980р.р.): а)прийняті після розгому гітлерівської Німеччини (конституція Французької республіки (1946), конституція Італійської республіки (1947), Японії (1947), Основне законодавство ФРГ (1949); б) прийняті після падіння системи колоніалізму в 50-60-ті роки бувшими колоніями.

4) конституції четвертого покоління (над новітні) – прийняті в останні 20 років країнами, які звільнилися від тоталітарних режимів, (наприклад Конституція Іспанія (1978), Португалії (1976), Греції (1975), Бразилії (1988), бувши республік СРСР.

Конституції поділяються на писані і неписані.

Писаних конституцій більшість, вони мають конкретну юридичну форму.

Під неписаною конституцією розуміють певний набір законів, який регулюють найбільш важливі відносини в житті держави і суспільства. Крім цього до неписаних конституцій зараховують судові рішення, які мають характер прецедентів, та деякі правові звичаї. Неписані конституції діють в Великобританії, Новій Зеландії, Ізраїлі.

В число актів, які складають британську конституцію входять такі, як Велика Хартія Вольностей 1215 р., Хабеас корпус акт 1679р., Білль про права 1989р., Закон про престолонаслідування 1701р., Закон про парламент 1911 і 1949 р.р. та інші.

За способом зміни та внесення поправок конституції поділяються на жорсткі та гнучкі. Практично всі писані конституції є жорсткими, володіють певною стабільністю, тому передбачені певні процедури їх змін, а неписані конституції – є гнучкими, вони складаються із норм статутного права чи декількох фундаментальних законів, так як в Ізраїлі.

Є декілька варіантів жорсткості, які застосовуються в різних країнах: а) вимога до зміни конституції полягає в тому, що вона повинна змінюватися кваліфікованою кількістю голосів членів парламенту (2/3, ¾); б) правило подвійного вотума полягає в тому, що поправка до конституцій може бути прийнята тільки після двох голосувань. Подвійний вотум буває двох різновидів: 1) простий – голосування здійснюється з перервою у часі (наприклад не менше 3 місяців – ст.138 Конституції Італійської Республіки); 2) ускладнений, який вимагає певної процедури. Перший раз поправка приймається кваліфікованою більшістю, а другий раз вона ставиться на голосування в іншому складі парламенту – після нових виборів (це так звана шведська модель, вона застосовується в Швеції, Норвегії, Голландії, Фінляндії).

В федеративних державах є правило про те, що поправки крім федерального парламенту повинні бути прийняті кваліфікованою більшістю суб’єктів федерації, а іноді і всіма суб’єктами федерації.

В деяких державах в конституціях містяться і так звані незмінні норми, наприклад ст. 139 Конституції Італійської республіки містить норму про те, що республіканська форма правління не може (ніяк і ніколи) бути змінена.

Жорсткість конституції виконує функцію стабільності, але з іншого боку вона не заважає пристосовувати норми конституції до вимог сьогодення, наприклад шляхом тлумачення норм конституції.

За часом дії конституції поділяються на постійні і тимчасові.

Практично більшість писаних конституцій є постійними, вони приймаються на не визначений строк, поки не з’явиться ідея прийняти нову конституцію чи якщо зміниться державний режим, форма правління, що потрібно буде закріпити новою констицією. Постійні конституції можуть діяти досить довго. Наприклад Конституція США діє 200 років, 160 років конституції королівства Бельгії. В деяких країнахнах конституції приймалися як постійні але швидко змінювалися. Наприклад історія Франції свідчить про прийняття більше 15 конституцій.

Тимчасові конституції приймаються як правило в особливих умовах життятя держави, під час революцій, військових переворотів, зміни державного устрою. Цей тимчасовий характер конституції визначається в самій конституції чи встановлюється законами про введення в дію конституції. Може бути встановлено строк, на який приймається конституція чи обумовлено термін її дії настанням певної події. Інколи тимчасові конституції перетворюються у постійні.

За способом прийняття конституції діляться на народні і даровані (октроіровані).

Народні конситуції приймаються в установленому законом порядку: парл-нтом (більшість), на референдумі, спеціальними конституційними зборами, асамблеєю, конвентом.

Даровані конституції просто представляються в готовому вигляді, народ не приймають участі в конституційній процедурі.

Є два варіанти дарованої конституції:

1) коли монарх (як правило абсолютний) приймає конституцію своєї держави ні з ким не поділяючи право її прийняття.

2) колоніальні конституції придумані колоніальною державою для своєї колонії та припідненсені в якості дара, щоб жителі колонії не вимагали незалежності.