2. Охарактеризуйте школи-інтернати для дітей з психоневрологіч­ними захворюваннями.

Школи-інтернати для дітей з психоневрологічними захворюваннями - для дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи, які супроводжуються різною симптоматикою: енурезом, підвищеною втомлюваністю, ускладненою впрацьовуваністю і т. д. Належить до навчальних закладів санаторного типу. Діти навчаються у ній за програмою масової загальноосвітньої школи, але з меншою наповнюваністю класів, додатковим пояснюванням складних тем. За необхідності дітям призначається і проводиться лікування в межах школи (лікувальна фізкультура, фізіотерапія, медикаментозне лікування тощо). До штату цієї школи входять лікар-психіатр та шкільний психолог, який здійснює: - діагностику рівня розвитку дитини; - спостереження за динамікою її психічного розвитку протягом навчання; - надання консультативної допомоги педагогам, вихователям і батькам; - проведення розвиваючих, психотренінгових заходів. Школа для дітей із психоневрологічними захворюваннями призначена для надання тимчасової допомоги дітям і передбачає повернення дитини до масової школи, якщо її самопочуття нормалізується. Сюди зараховують дітей із 7-річного віку за направленням психолого-медико-педагогічної консультації. В середньому термін перебування дитини в такій школі не перевищує одного року. Проте учень знову може бути переведений сюди з масової школи й залишатись доти, доки не зможе повернутись до загальноосвітньої школи (учні можуть повертатися сюди по 3-4 рази, освіта тут - 9 класів).

Школа-інтернат - Загальноосвітня школа з гуртожитком для учнів, переважно. для дітей сиріт або дітей з фізичними і (або) психічними вадами у розвитку (див. Школа-інтернат для дітей з відхиленнями у розвитку)

Психоневрологічний інтернат (роздільні для чоловіків і жінок) - для інвалідів, які страждають психічними захворюваннями; дитячий будинок-інтернат - для дітей з фізичними вадами, сліпих, глухонімих, сліпоглухонімих, хворих деякими стійкими психічними захворюваннями, глибоко розумово відсталих дітей, здатних до навчання за спеціальними програмами і методиками, а також для глибоко розумово відсталих дітей, які потребують тільки постійного догляду і нагляду. Будинки-інтернати утримуються за рахунок держави, підприємств, колгоспів або громадських організацій. Координують їх діяльність незалежно від відомчої підпорядкованості органи соціального забезпечення.

Медичну допомогу, включаючи регулярні профілактичні огляди, в Д.-і. організовується з урахуванням його профілю та контингенту проживаючих. Контроль за якістю медичного обслуговування, дотриманням санітарно-епідеміологічного режиму в цих установах, а також надання спеціалізованої медичної допомоги здійснюють органи охорони здоров'я. За свідченнями організовується трудова терапія, загальне та професійне навчання; проводяться різноманітні культурно-масові заходи

3. Вибрати правильну відповідь:

71. На думку Н.Пезешкіана, існують усі наведені нижче типи «втечі від реальності», за винятком:

а) втечі в тіло;

б) втечі в фантазії;

в) втечі в контакти та самотність;

*г) втечі в сексуальність;

д) втечі в роботу.

Варіант № 25

1. Поясніть суть таких форм вияву девіантної поведінки: надцінні психологічні захоплення («трудоголізм», гемблінг, ко­лекціонування, «параноя здоров'я», фанатизм — релігійний, спортивний, музичний та ін.).

Трудоголізм — просторічне найменування надмірної працьовитості. Виражає (по аналогії з «алкоголізмом») аддиктивний аспект цієї якості, тобто психологічну «трудозалежність».

Трудоголізм виявляється в сприйнятті роботи як єдиного (або максимально значимого) засобу самореалізації, досягнення визнання, здобуття суб'єктивного задоволення від життя. Для трудоголіка робота стоїть на першому місці в житті, залишаючи позаду всі останні аспекти: особисте життя, сім'ю, розваги, суспільну діяльність. Якщо раніше на трудоголізм дивилися хоча і іронічно, але, в цілому, схвально (відношення характеризувалося виразами типа: «ось з кого повинні брати приклад всі інші, він наполегливо працює, він багато чого доб'ється»), то в останні десятиліття психологи відзначають, що трудоголізм не нешкідливий.

Сам по собі трудоголізм може бути ознакою психологічного неблагополуччя (людина «ховається в роботу» із-за невміння спілкуватися з тими, що оточують, для відходу від своїх проблем).

Трудоголіки своїм надмірним прагненням якомога більше працювати шкодять собі і що оточує. Перероблення може шкодити в чисто медичному сенсі: його слідством є хронічна перевтома, стрес, а значить і психічні і соматичні захворювання. Крім того, соціальні проблеми, що виникають через те, що трудоголік не приділяє достатньої уваги «внерабочим» справам і спілкуванню з близькими, можуть ударяти не лише особисто по ньому, але і по інших людях.

Лудоманія (ігрова залежність, ігроманія, гемблінг-залежність) — патологічна схильність до азартних ігор полягає в частих повторних епізодах участі в азартних іграх, які домінують в житті людини і ведуть до зниження соціальних, професійних, матеріальних і родинних цінностей, така людина не приділяє належної уваги своїм обов'язкам в цих сферах.

Ознаки

Ц. П. Короленко і Т. А. Донських (1990) виділяють ряд ознак, характерних для азартних ігор як одного з видів аддіктівного поведінки. До них відносяться:

Постійна залученість, збільшення часу, що проводиться в ситуації гри.

Зміна круга інтересів, витіснення колишніх мотивацій ігровий, постійні думки про гру, переважання і уява ситуацій, пов'язаних з ігровими комбінаціями.

«Втрата контролю», що виражається в нездатності припинити гру як після великого виграшу, так і після постійних програшів.

Стани психологічного дискомфорту, роздратування, занепокоєння, що розвиваються через порівняно короткі проміжки часу після чергової участі в грі, з важковизначуваним бажанням знову приступити до гри. Такі стани по ряду ознак нагадують стани абстиненції у наркоманів, вони супроводяться головним болем, порушенням сну, занепокоєнням, пониженим настроєм, порушенням концентрації уваги.

Характерне поступове збільшення частоти участі в грі, прагнення до усе більш високого ризику.

Періодично виникаючі стани напруга, що супроводиться ігровим «драйвом», все долаючим прагненням знайти можливість участі в азартній грі.

Швидко наростаюче зниження здатності чинити опір спокусі. Це виражається в тому, що, вирішивши раз і назавжди «зав'язати», при щонайменшій провокації (зустріч із старими знайомими, розмова на тему гри, наявність рядом грального закладу і т. д.) ігрова залежність поновлюється.

Колекціонування — цілеспрямований збір, як правило, однорідних предметів, що зазвичай мають наукову, історичну або художню цінність. У основі колекціонування лежить пізнання, задоволення певних інтересів. Предметом колекціонування можуть бути пам'ятники матеріальної і духовної культури (рукописи, книги, монети, поштові марки, витвори образотворчого мистецтва та ін.), об'єкти природи (мінерали, рослини, комахи та ін.). Колекціонування припускає виявлення, збір, вивчення, систематизацію матеріалів, чим воно принципово відрізняється від простого збирання.

Параноя (манія переслідування; дав.-гр. παράνοια «божевілля, безумство») хронічне психічне захворювання, що характеризується виникненням логічно збудованої системи поведінки, яка заснована на стійких ідеях переслідування, ревнощів і т. ін., що опановують свідомість хворого, зі збереженням в іншому логічності мислення. Під час параної вміст патологічних ситуацій часто грунтується або включає багато елементів реальності, формально правдоподібно пов'язаних із хворобливими уявленнями.

Ця система зазвичай не змінюється; вона була б абсолютно адекватна, якби початкові патологічні ідеї були правильні.

Фанати́зм(грецьк. Φανατισμός, лат. Fanaticus, фр. fanatisme) — сліпе, беззастережне слідування переконанням, особливо в області релігійно-філософській, національній чи політичній; доведена до крайності прихильність яким-небудь ідеям, віруванням або поглядам, зазвичай поєднана з нетерпимістю до чужих поглядів і переконань. Відсутність критичного сприйняття чого-небудь.