3.6 Екологічна та техногенна безпека

Новому концептуальному баченню національної безпеки дер­жави сприяли бурхливий розвиток виробничих потужностей і різ­номанітних систем життєзабезпечення, а також суттєве зростання їх структурної та функціональної складності. Створені людиною технічні системи не мають властивостей самоорганізації, прита­манних природним системам. Розширення функціональних мож­ливостей таких систем пов'язано з їх ускладненням, що призво­дить до зниження надійності та безпечності. Внаслідок цього створена людиною техносфера стала джерелом загроз для суспіль­ства та навколишнього природного середовища.

Те, наскільки потужним може бути вплив техногенного фак­тору для суспільства та навколишнього середовища, наочно про­демонструвала аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Чорнобильська катастрофа, що мала наслідки планетарного мас­штабу, примусила світову спільноту переглянути концепції мож­ливих внутрішніх і зовнішніх загроз національним інтересам держави.

Сучасні засади забезпечення прав і свобод громадян базують­ся насамперед на принципі безпеки, який тлумачиться не стільки як безпека держави в цілому, скільки як безпека людини. Сприят­ливість умов, у яких здійснюється діяльність людей і суспільства, визначається через поняття екологічної безпеки.

Екологічну безпеку розуміють як стан захищеності людини, суспільства і держави від наслідків антропогенного впливуна навколишнє середовище та від наслідків стихійних лих і ка­тастроф¹.

Закон України «Про основи національної безпеки України» дає аналогічне, але дещо ширше тлумачення екологічної безпеки. Екологічна безпека (як одна зі сфер національної безпеки) визна­чається як один з пріоритетів національних інтересів України щодо забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколиш­нього природного середовища та раціонального використання його ресурсів.

Отже, екологічна безпека є поєднанням двох видів безпеки", а саме:

-пов'язаної з діяльністю людини і суспільства (техногенна безпека);

-пов'язаної з явищами природного характеру (природна безпека).

Тож екологічна безпека безпосередньо пов'язана з усіма ви­дами господарської діяльності. Вимоги забезпечення екологічної безпеки в ході реалізації програм розбудови економіки зумовили виникнення поняття сталого розвитку (подальшого економічного розвитку зі збереженням доброго стану довкілля). Нинішня ідео­логія сталого розвитку суспільства базується на принципі «без­умовного примату безпеки», згідно з яким «концепція прогресу має поступатися місцем концепції безпеки».

В Україні цей принцип с визначальним у діяльності всієї си­стеми загальнодержавного управління й означає, що «жодне рі­шення не повинно знижувати ступінь безпеки систем життєзабез­печення, якими б намірами й умовами воно не обумовлювалося». Жодна державна програма і жоден з видів діяльності не мають за­початковуватися в разі, якщо вони знижують безпеку життя людей або збільшують ризики нормальної життєдіяльності. Держава і право виступають гарантом того рівня ризику та безпеки, який су­спільство вважає прийнятним для себе, виходячи з політичних, економічних і соціальних умов, а також ступеня науково-техніч­ного розвитку. При цьому регулювальна роль держави у забезпе­ченні безпеки у техногенній та екологічній сферах зростає.

Саме на цих керівних принципах формувалося екологічне за­конодавство та державна екологічна політика України після на­буття незалежності.

На сьогодні Україна має достатньо розвинуту законодавчу ба­зу, яка відповідає сучасним світовим вимогам. Однак державна система екологічного управління, відповідна інфраструктура та економічне забезпечення екологічної галузі не дістали належного розвитку. Створений економічний механізм природоохоронної діяльності та природокористування виявився недостатньо ефек­тивним і не став спонукальним чинником охорони навколишньо­го природного середовища.

Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів України мі­стить відомості про 8,5 тис. пожежо-, вибухо-, радіаційно-, хімічно-та біологічнонебезпечних об'єктів. Від 50 до 70 відсотків основних виробничих фондів на промислових підприємствах відпрацювало встановлений ресурс і потребує заміни або капітального ремонту. Найгірша ситуація на підприємствах хімічної галузі, нафтогазової, металургійної і гірничодобувної промисловості, житлово-комуналь­ного господарства. У результаті цілі регіони являють собою зони з високим рівнем ризику виникнення техногенних аварій, які можуть призвести до катастрофічних екологічних наслідків.

Викиди шкідливих речовин в атмосферу здійснюють 15,1 ти­сячі промислових об'єктів загальним обсягом 4,1 мільйона тонн на рік. Ще понад 2 мільйони тонн шкідливих викидів додає авто­транспорт.

Щорічно на підприємствах України утворюється близько 77,6 мільйона тонн токсичних відходів. Річний обсяг утворення твердих побутових відходів становить 10 11 мільйонів тонн (35—40 млн куб. м). Не організовано безпечні зберігання та ути­лізація непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин.

Погіршується екологічний стан у містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону. Техногенне наван­таження на довкілля регіону, на території якого проживає 26,5 % населення нашої держави, значно перевищує середні показники по Україні. Зокрема у Донецькому регіоні . Так викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря зросли з 217,8 тис.т у 2007 році до 233,8 тис.т - у 2008 році.

Причинами погіршення екологічної ситуації в Україні фахів­ці називають недотримання вимог природоохоронного законо­давства, відсутність послідовної, скоординованої діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та низьку ефек­тивність еколого-економічних важелів впливу на виробничу діяль­ність.

Дещо парадоксально, що негативні тенденції у сфері екологіч­ної безпеки нашої держави зберігаються за умов розширення мо­жливостей і збільшення обсягів фінансування природоохоронних заходів. Надходження до Державного та місцевих фондів охоро­ни навколишнього природного середовища в Україні в останні 5 років зросли майже в 4,7 раза.

Отже, очевидно, що державна політика щодо забезпечен­ня екологічної безпеки потребує коригування. Насамперед вона має бути переорієнтована на надання найвищого пріори­тету реалізації превентивних заходів з нейтралізації джерел небезпеки та зменшення ймовірності виникнення надзвичай­них подій.

Наслідки більшості надзвичайних ситуацій техногенного ха­рактеру згубно впливають на довкілля. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, яка створена в Україні, по суті розрахова­на лише на запобігання прогнозованим надзвичайним ситуаціям та ліквідацію наслідків подій, що вже сталися. Через відсутність чіткого визначення двох складових екологічної безпеки захисна функція Єдиної системи орієнтована на боротьбу з наслідками, а не на виявлення і нейтралізацію потенційних джерел небезпек та причин їх виникнення.

Через те, що Закон «Про основи національної безпеки Украї­ни» не визначає техногенну безпеку як складову національної безпеки, техногенне середовище, як першоджерело виникнення переважної більшості екологічних загроз, не с об'єктом науково­го аналізу. У зв'язку з цим, установи Національної академії наук України не здійснюють системних досліджень, спрямованих на розвиток загальної методології управління безпекою та запобі­гання надзвичайним ситуаціям, а також з розробки критеріїв кіль­кісного оцінювання ризиків.