3.3 Особливості державного регулювання по забезпеченню соціально-економічної безпеки

Практична вітсутність ефективних форм суспільної самоорганізації призводить до відношення громадян до держави, як єдиної реальної сили, яка може вирішувати всі крупні соціальні проблеми. З другого боку, сподівання громадян на те, що перехід до ринкових відносин перетворить Україну в державу з соціальною орієнтацією, надаст державному управлінню економікой більш яскравий соціальний окрас, поки невиправдовується.

Серед основних завдань державної соціальної політики, на перше місце висувається завдання соціального захисту і підтримки населення. Суть її полягає в тому, що державне соціальне управління виділяє як першорядний пріоритет вирішення проблем низькодоходних, малозабезпечених, соціально вразливих прошарків населення. Головною метою соціального управління стає запобігання соціальній нерівності, тяжкого, а то і критичного стану обширних соціальних груп і прошарків населення, що веде до соціальної кризи.

Система соціального страхування є найважливим елементом системи соціально-економічної безпеки.

Соціальне страхування – це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадян у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від працівника причин [8].

Соціальне страхування існує у двох формах: обов’язкове і добровільне страхування. Для різних країн і на різних етапах розвитку співставлення цих форм виявляються певні відмінності. Чим важче економічна ситуація в країні, тим більше і голосніше звучать в ній заклики|призови| до соціального захисту населення. Про такий захист пастійно просять|прохають|, і його вимагають від уряду. Складність положення| погіршується |ув'язнена| тим, що коли в країні спостерігається скрутне економічне становище, скорочшується виробництво, низький валовий внутрішній продукт, то можливості|спроможності| уряду викроїти додаткові засоби для соціального захисту населення| вкрай| обмежені|. Навантаження на державний бюджет| зростає, уряд повинен примусово | удаватися до використання податкового тягаря, у зв'язку з чим знижуються доходи виробничих підприємств та організацій і працівників. А це породжує нову соціальну напругу|напруження|.

Щоб виправити таке положення, недостатньо лише бажання людей отримати соціальний захист від знегод життя, що погіршується, намірів і обіцянок уряду поліпшити життя. Проблема може бити вирішена тільки тоді, коли економіка піде вгору і почне створювати мінімум благ, які необхідні людям. У цьому, зрештою, і полягає порятунок. Але що ж робити до того періоду, коли економіка, виробництво не здатні задовольнити негайні потреби населення в благах та послугах? Як допомогти людям, що потрапили у тяжкий стан, і кому саме держава повинна допомотати?

Слід перш за все|передусім| зрозуміти, що в умовах недостатнього виробництва благ і послуг в країні, відсутність фінансових можливостей|спроможностей| закупівлі по імпорту всього необхідного, якщо запаси і резерви доведені| до мінімуму|мінімум-ареалу|, держава не в силах забезпечити бажаний рівень життя, споживання|вжитки| благ і послуг. Тако|настільки|ж неріальні в цих умовах завдання|задача| повного|цілковитого| соціального захисту всього населення| від погроз недоспоживання окремих видів благ і послуг. Гірше за те, якщо надати ці блага в потрібній, бажаній кількості| одним, то свідомо постраждають інші, кому|КТО| ці блага не дістануться.

Уряд, і народ повинні усвідомлювати, що повний державний соціальний захист населення від нестачи доходів і споживання неможливий. Вірно б було обгрунтовано говорити про соціальну підтримку окремих прошарків та груп населення, які мають найбільшу потребу в них. Такі категорії населення прийнято називати соціально вразливими прошарками.

До соціально вразливих відносять, перш за все, осіб, позбавлених можливості самостійно, власними зусиллями поліпшити добробут, підтримувати необхідні умови життя та існування.

У широкому смислі слова до соціально вразливих відносяться люди, що володіють доходами нижчими за прожитковий мінімум. Строго кажучи, при віднесенні тих або інших груп людей до категорії соціально вразливих слідувало б ураховувати не тільки їх поточні доходи, але і грошові заощадження, накопичене багатство, так називаємий майновий ценз. Проте оскільки отримати достоверні відомості про майновий стан і накопичення людей важко і держава не дуже прагне це здійснити, доводиться використовувати за головний критерій, що характеризує матеріальне положення людини, сім'ї -зареєстровані грошові доходи.

У практиці, що склалася, соціально вразливими|вразливі| вважаються сім'ї з|із| низьким грошовим доходом на члена сім'ї (частіше всього – це | багатодітні сім'ї), сім'ї, що втратили|згубили| годувальника, матері|, що виховують дітей поодинці, інваліди, старезні, пенсіонери, одержуючі недостатню допомогу|посібник|, студенти|, що живуть на стипендію, безработні|, особи|обличчя|, які постраждали | від стихийних| лих, політичних і соціальних конфліктів, незаконного переслідування. У ряді випадків до соціально вразливих|вразливих| прошарків відносять дітей. Всі ці люди потребують соціальної підтримки з боку держави|товариства|, властей, уряду.

Соціальна підтримка може бити проявлена в самих різноманітних формах: у вигляді грошової допомоги, надання матеріальних благ, безкоштовного харчування, надання притулку, даху, надання медичної, юридичної, психологічної допомоги, заступництва, опікунства, усиновлення.

Питання про те, кому|КТО|, в яких видах і формах, в якому обсязі надавати| соціальну допомогу, належить до важких|скрутних| питань в соціальній економіці. Оскільки|тому що| всім охочим отримати|одержувати| допомогу просто неможливо, то ряд|лава| економістів і соціологів дає такий рецепт: «Допомагати тільки|лише| тим, хто|КТО| не здатний|здібний| допомогти собі сам». Звичайно, нелегко виявити завжди вірно |, хто|КТО| здатний|здібний| і хто|КТО| не здатний|здібний| допомогти собі сам, але|та| рецепт заслуговує на увагу|.

В період становлення рыночннх відносин гостро постає проблема соціального захисту населення від зростання цін (інфляція) і безробіття. Для того чтоб зростання цін на товари і послуги не призводило до катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково застосовується індексація доходів. Заробітна плата, пенсії, стипендії, інші видм доходів збільшуються по мірі зростання роздрібних цін.

На жаль, при спаді виробництва уряд не має можливості|спроможності| підвищити доходи населення|, заробітну плату працівникам державних| установ в стільки разів, в скільки підвищуються| ціни, тобто здійснювати повну|цілковиту| індексацію доходів. Оскільки|тому що| кількість | товарів зменшується, то виплата надмірної кількості | грошей призведе до наводненню| ринку грошовою масою і, як наслідок, до нового зростання|зросту| цін, що заважатиме збільшенню доходів населення, і так надалі. Виникає інфляційна спіраль, тому за відсутності зростання|зросту| виробництва розумно підвищувати доходи на декілька процентів менше|міру|,ніж зростають|зростають| ціни.

Вважається, що підвищення соціальних виплат у 2005 та 2008 роках призвело до зростання інфляції в України. Водночас самі по собі соціальні виплати неспроможні вплинути на ціну всіх товарів — наприклад, на нерухомість та автомобілі. Головними причинами інфляції є монополізація окремих галузей економіки та відсут­ність здорової ринкової конкуренції. Споживчі ціни у 2008 році зросли на 24,9%. Інфляція залишається досить сер­йозною проблемою для органів управління. Адже вже другий рік поспіль рівень споживчих цін перетинає 10-відсотковий бар'єр.

Існують таки види соціальної підтримки певних прошарків і категорій населення з боку держави, уряду, суспільства, не пов'язані з надзвичайними ситуаціями. Мова йде про людей, які знаходяться на тривалому або постійному утриманні держави і суспільства, що живуть в основному за рахунок державного забезпечення. Допомогти цим людям, гарантувати їх необхідними засобами покликана соціальна галузь економіки, так зване «соціальне забезпечення».

Організації соціального забезпечення переймають на себе турботу про ті категорії, частки населення, які в законодавчому порядку мають в своєму розпорядженні право на тривалу або постійну допомогу у зв'язку з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування.

Найбільш розповсюджений вид соціального забезпечення — державне пенсійне забезпечення. На рисунку 3.2 представлено структуру населення Донецької області за працедатністю станом на 01.01.2009 року.

молодшему за працездатний вік

старшому за прецездатний вік

в працездат-ному віці

Рисунок 3.2 Структура населення Донецької області за працездатністю [6]

Як видно з рисунку 3.2 в структура населення Донецької області за працездатністю має такий виглад:

13,13% - це люди, молодше за працездатний вік;

26,3 % - це люди, старші за працездатний вік;

60,7 % - це люди, працездатного віку.

Згідно до українського законодавства право виходу на пенсію мають жінки з 55 років, а чоловіки — з 60 років. Для осіб, що працюють на шкідливих виробництвах, а також для військовослужбовців цей вік ще нижчий. Пенсіонерам за віком виплачується пенсія, залежна від стажу роботи і рівня заробітної плати, яку отримував пенсіонер до виходу на пенсію. Проте у будь-якому випадку кожному пенсіонерові гарантована виплата пенсії не нижче за мінімальний передбачений законом рівень. Окрім пенсій через старість виплачуються пенсії по інвалідності. Пенсії по інвалідності не залежать від віку і обусловленн тільки станом здоров'я, неможливістю або обмеженою можливістю людини здійснювати трудову діяльність.

Пенсії сплачуються | за рахунок коштів|коштів| Пенсійного фонду|фундації|, що утворюється від |із| відрахувань підприємств і організації до цього фонду, і частково за рахунок державного бюджету.Поступово переход до ринкових відносин і підвищення| господарської самостійності організації дістають можливість створювати приватні| пенсійні фонди|фундації| для виплат| пенсій своїм працівникам.

Самі працівники, громадяни в умовах ринкової економіки дістають можливість вдатися до індивідуального соціального страхування у недержавних пенсійних фондах, що з часом призведе до зниження навантаження на державне пенсійне забезпечення.

Окрім пенсій з коштів державного і місцевого бюджетів надається різноманітна допомога і виплати різним категоріям населення, які мають потребу. Допомога і виплати можуть носити постійний, тривалий і тимчасовий характер. Можливе надання разової, одномоментної соціальної допомоги. Допомога видається найчастіше з метою соціальної підтримки дітей, хворих, безробітних, осіб, позбавлених засобів існування.

Для дітей, позбавлених батьків, що не мають батьківської турботи і підтримки, створюються дитячі будинки, інтернати, турботу про них бере на себе держава. Аналогічно, хоча і у меншій мірі, виявляється турбота про старих людей, що не мають дітей і рідних, здатних надати їм допомогу. Для таких людей, що потребують не тільки грошей, але і у поселенні їх у дома ветеранів.

Соціальна допомога виявляється|опиняється| також у вигляді надання людям, сім'ям кредитів на будівництво житла, придбання|надбання| домашнього|хатнього| майна.

Поширеним видом грошової допомоги молоді, яка навчається, є виплата державних стипендій.

Особливий вид соціальної допомоги — медична допомога. У зна-чиному ступені така допомога виявляється безкоштовно. Проте практично навіть багаті країни не здатні цілком покласти витрати охорони здоров'я на плечі державного бюджету, частина медичних послуг і ліків є платною. В період переходу України до економіки ринкового типу неминуче часткове використання грошових коштів населення і підприємств на потреби охорони здоров'я у формі платної і страховий медицини. Державна страхова медицина передбачає обов'язкове медичне страхування шляхом формування страхових фондів із заробітної плати н інших відрахувань підприємств і організацій. Денежнні кошти страхових фондів передаються медичним установам для оплати медичних послуг, що надає можливість володарям страхового поліса звертатися до державних лікувально-профілактичні організацій по необхідну безоплатну медичну допомогу.

Держава надає значну допомогу безробітним. Перш за все, вона здійснюється у вигляді державного пособія по безробіттю офіційно зареєстрованим безробітним. Для осіб, що втратили роботу, така допомога в перші місяці виплачується в обсязі, близькому до тієї заробітної плати, яку вони мали перед втратою роботи. У подальші місяці допомога знижується. Зазвичай прийнято надавати допомогу з безробіття протягом півроку з часу втрати роботи. Разом з допомогою по безробіттю держава витрачає кошти на навчання безрабітних, допомогає їм в оволодінні новою спеціальністю.

У зв'язку з демократизацією і лібералізацією державного управління| в Україні виникла явна необхідність в соціальній реабілітації, як одному з напрямків|направлень| державної соціальної політики. Слово «реабілітація» означає відновлення, повернення загубленого. Прийнято говорити про відновлення здоров'я, доброго імені. Соціальна реабілітація означає перш за все|передусім| відновлення порушеної соціальною справедливості|.

Особливо гостро у наш час постає проблема соціальної реабілітації безневинно пострадавших. Будь-яка постраждала людина не по своїй провині, безвинно, по злому наміру або випадковому збігу обставин потребує турботи з боку держави. Треба робити все можливе, щоб повернути їм втрачене, принаймні те, що ще можна повернути. Особливо висока соціальна відповідальність держави перед тими, хто постраждав унаслідок противозаконних дій органів державної влади і тероризму.Існує цилий| ряд|лава| категорій безневинно|невинний| постраждалих осіб|облич|.

Це перш за все жертви протизаконих репресій з боку державних органів і окремих осіб, жертви свавілля, насильства, порушення прав людини. Особливо сумно відомий в цьому відношенні сталінський період радянської історії, коли мільйони людей були без всяких законних підстав позбавлені свободи, майна, стали переселенцями, втратили роботу, несли на собі клеймо помилкових звинувачень.

Це, крім того, жертви войн, що втратили здоров'я, стали інвалідами, позбулися даху. Найбільш тяжку утрату в цьому відношенні принесла людям, колишнього Радянського Союзу Велика Вітчизняна війна з німецьким фашизмом, в результаті якої безневинно постраждали десятки мільйонів людей. На жаль, продовжуються локальні регіональні войни різного масштабу, результатом яких є величезні втрати: життя, здоров'я людей, майна, цінностей. І знову в їх жорна потрапляють безвінні люди, які потім потребують реабілітації.

Це також особи, постраждалі від катастроф, стихийних лих, аварій. Тільки часткова компенсація витрат, обумовлених аварією на Чорнобильській атомній електростанції, поглинула багато мільярдів інвестицій. В результаті землетрусів, обвалів, затоплень, інших стихійних лих страждають десятки тисяч людей, що потребують потім соціальної реабілітації.

До безневинно постраждалих належать інваліди по хворобі, жертви епідемій, виробництва Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить завдання збільшити кількість суспільного продукту і тим самим більшою мірою задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи межі своїх виробничих можливостей.

Зайнятість являється найважливішим макроекономічним показником. Разом з тим вона носить соціальний характер.Кожному етапу розвитку економіки відповідає певна модель зайнятості.

Концепція зайнятості – це система поглядів, уявлень, що розкривають характер зайнятості на певному етапі соціально-економічного розвитку суспільства.

В результаті міждержавних, міжрегіональних, міжнаціональних конфліктів збільшується число безневинно постраждалих, з'являються мільйони біженців, що потребують соціальної реабілітації.

Є ще один вид соціально корисної діяльності - соціальна добродійність. Це безкорислива соціальна допомога, підтримка, що надається на початках співчуття, усвідомлення необхідності допомагати людям в біді і підтримувати матеріальні благі почини. Здавалося б, в даному випадку мова йде про свідомо недержавних, суто особистих або здійснюваних від імені організації, суспільних і приватних фондів видах матеріальної, грошової підтримки. Але насправді держава здатна робити вплив на соціальних благодійників, спонсорів, спонукати їх дії, підтримувати їх хоч би податковими пільгами на доходи, прибуток, що використовуються в добродійних цілях.

Право на соціальний захист є одним із основних прав людини і воно гарантується відповідними формами та методами,впровадження яких має забезпечити рівень життя не нижче від прожиткового мінімуму.Ми поділяємо думку ,що основною метою політики соціального захисту безробітних є не захист від безробіття, а його попередження через гарантії забезпечення зайнятості. Забезпечення зайнятості вважається стратегічною метою будь-якої держави із розвиненою соціально-орієнтованою економікою [8].