2. Критерії оцінки продовольчої безпеки

Стан продовольчої безпеки населення оцінюється широким спектром показників. Одним із перших показників, що використовувалися для оцінки рівнях економічної безпеки є показник середньої доходи н населення.

До сучасні критеріїв продовольчої безпеки:

• Частка витрат на продукти харчування в загальних витратах окремих верств населення;

• Територіальна доступність продуктів (вимірюється шляхом порівняння рівня роздрібних цін на однакові товари;

• Рівень «зручності» продуктів харчування (частка в споживанні сучасних продуктів, які знижують втрати і заощаджують час роботи в домашньому господарстві;

• Ступінь «природності» і доброякісні продуктів, вплив якості продуктів на стан здоров’я і тривалості життя, у тому числі продуктів, отриманих за допомагаю методів генної інженерії та біотехнологій.

В загальному виді оцінка стану продовольчої безпеки населення визначається:

• фізичною доступністю продовольства, під якою розуміють наявність продуктів харчування на всій території країни в кожний момент часу і в необхідному асортименті;

• економічною доступністю продовольства, що визначається тим, що рівень доходів незалежно від соціального статусу та місця;

• проживання і дозволяє йому купувати продукти харчування хоча б на мінімальному рівні;

• безпекою продовольства для споживачів, тобто можливістю запобігання виробництва, реалізації та споживання неякісних продуктів харчування.

Продовольча безпека буде досягнута, якщо будуть виконані в основному всі перераховані вище умови, окрім умов наявності, тобто стратегічних запасів, що забезпечують населення продуктами харчування на випадок надзвичайних обставин на термін менше п'яти років.

У Японії з кінця 50-х років XX ст використовують показник власного забеспечення продовольчими товарами.. Цей коефіцієнт був розрахований офіційною японською статистикою як процентне відношення між вартістю створеної і спожитої в країні продовольчої продукції.

Таблиця 7.1

Умови досягнення продовольчої безпеки країни

Продовольча безпека буде досягнута повністю,якщо:	Продовольча безпека буде досягнута повністю,якщо :	Продовольча безпека країни не буде досягнута, якщо:
-населення країни буде забезпечено екологічно чистими, корисними для здоров’я продуктами харчування вітчизняного виробництва за науково-обгрунтованими нормами з урахуванням статі, віку, умов праці, природно-кліматичними умовами і національними традиціями; -ціни на продукти харчування доступні всім громадянам, багатодітним сім'ям, пенсіонерам; -створено стратегічні запаси продовольства на випадок стихійних лих, війни або інших надзвичайних обставин. Цей запас дозволить уникнути голоду в країні при проведені нормованого розподілу продуктів впродовж не менше п'яти років. У США і Швейцарії, наприклад, створений запас зерна і продовольства на цей термін; -агропромисловий комплекс (АПК), рибне і лісове господарство розвиваються стійко і мають резерви; -наука знаходиться на рівні вищих світових досягнень і забезпечує всі сфери життєдіяльності новітніми зразками техніки, технологіями, підтримує і покращує генофонд тваринництва і рослинництва; -природоохоронна і природо-відворююча політика і практика забезпечують збереження і поліп-шення місця існування.	-населення країни забезпечене про-дуктами харчування вітчизняного вироб-ництва не менш ніж на 85% і ці продукти є екологічно чистими і корисними для здоров'я. Цей норматив близький до прий-нятого міжнародною продовольчою орга-нізацією (ФАО); -ціни на ці продукти доступні основній масі трудового населення країни; -стратегічні запаси продовольства обме-жені, але не за без-печують стійке постачання населення в разі виникнення над-звичайних обставин; -виробничі потужності дозволяють наро-щувати випуск продовольства; -науково-технічна база хоча і відстає від рівня вищих світових досяг-нень, але розвивається.	-населення країни забезпечене екологічно чистими і корисними про-дуктами харчування вітчизняного виробництва на 60-80%; -ціни на ці продукти основній масі трудового населення не доступні; -стратегічні запаси продовольства виснажені або відсутні; виробничі потужності не дозволяють нарощувати випуск продовольства.

Згодом з'явилися ще два методи підрахунку - на базі енергетичного вмісту живлення населення (в цьому випадку за вихідну точку береться не вартість виробленої і спожитої продовольчої продукції, а число її калорій) і на базі так званих первинних калорій (в цьому випадку спеціально враховується кількість калорій в кормах, необхідних для виробництва продукції тваринництва).

Найбільш низький підсумок дає останній метод. Після 1960 р. (коли він був вперше підрахований) коефіцієнт самообеспеченности продуктами харчування неухильно знижувався: 1960 р. - 93%, 1965 р. - 88, 1970 г; -83, 1975 р. - 79%. По цьому показнику Японія значно відрізняється від низки інших високорозвинених країн, особливо від держав-імпортерів продовольства, де він або відносно стабільний (Італія), або зростає (Англія, ФРН, Голландія). Більш того, якщо в 1970 р. рівень енергетичного вмісту споживаних вітчизняних продуктів харчування в Японії був вищий англійського, то, починаючи з 1976 р. просліджується протилежна тенденція.

Синтезуючи конструктивні сторони приведених вище показників, пропоную доповнити список критеріїв оцінки продовольчої безпеки таким показником, як коефіцієнт продовольчої залежності; при його розрахунку рекомендується використовувати наступну формулу:

До = І / П, (9)

де І - об'єм імпорту даної продукції;

П - об'єм потреби країни в даній продукції.

При цьому можуть бути виділений три рівні продовольчої залежності:

- якщо коефіцієнт продовольчої залежності знаходиться в межах від 0,1 до 0,2, то рівень продовольчої залежності безпечний;

- якщо коефіцієнт продовольчої залежності - 0,25-0,3, то рівень продовольчої залежності пропонується назвати пороговим;

- якщо коефіцієнт продовольчої залежності вище 0,5, то рівень залежності небезпечний.

Цей показник, на думку учених, вельми актуальний для країн з перехідною економікою, у зв'язку з тим, що імпортна експансія в умовах лібералізації зовнішньої торгівлі привела до витіснення з ринку власних виробників як в Росії, так і в Киргизстане, та і в інших країнах з перехідною економікою. Так, за рахунок імпорту нині формується близько 40% продовольчих ресурсів Росії, а в Москві -80%, у Казахстані - 35%, на Україні - 45% (і це в республіці, яка вважалася житницею колишнього СРСР) .Ці дані свідчать про те, що перераховані країни прошли пороговий рівень (0,3) продовольчої залежності від зовнішнього ринку. У цих умовах, на нашу думку, основне завдання у вирішенні проблеми продовольчої безпеки - це стабілізація вітчизняного виробництва, що передбачає його державну підтримку. Така необхідність підтверджується досвідом розвинених країн, де субсидії держави складають значну питому вагу в доходах аграрного сектора. Так, в США вони складають 30%, Канаді - 45, Швеції - 59, Японії - 66, Фінляндії - 71, Норвегії - 77% .

Окрім заходів загальної підтримки сільського господарства, існують потужні системи зовнішньоторговельного регулювання і захисту вітчизняного виробництва, а також стимулювання експорту. Типово в цьому відношенні положення в Європейському Союзі. Західна Європа, як відомо, знаходиться не в гірших природних умовах для ведення сільського господарства, чим багато країн СНД. Проте для захисту від сільськогосподарських виробників, що знаходяться в кращих природних умовах і з крупнішими і ефективнішими сільськогосподарськими підприємствами, перш за все в США, була розроблена система компенсаційних платежів і зовнішньоторговельних порогів, які, по суті, різко обмежили імпорт продовольства до Західної Європи і в той же час стимулювали його експорт.

Критерії оцінки рівня продовольчої безпеки дозволяють встановлювати гранично-критичну рису продовольчої залежності від зовнішнього ринку.

Упроваджена міністерством фінансів і міністерством аграрної політики система фінансування бюджетних програм, направлених на виконання робіт по сортоиспытанию і охороні прав на сорти рослин, не відповідає державним інтересам. Нормативно-правове забезпечення виконання бюджетних програм, по яких використовуються засоби, противоречит вимогам бюджетного кодексу, є застарілим або зовсім відсутній - до такого виводу прийшла колегія рахункової палати, розглянувши результати аудиту використання в 2006-2007 рр. коштів державного бюджету, виділених на охоронуі прав на сорти рослин.

При цьому широко застосовується практика проведення посівів гібридами, які не прошли державне випробування. Так, в Харківської області такими культурами засівається майже кожен п'ятий гектар кукурудзи на зерно, десятий гектар - гороху і соняшнику.

Також встановлено, що порушуючи закон «О охороні прав на сорти рослин», згідно якому забороняється поширювати на Україні сорти, не внесені до Реєстру сортів, п'ята частина посівів озимої пшениці в Луганській, Миколаївській і Сумській областях засіваються невідомими сортами. Більше половини посівів ярового рапсу, який вирощується в Івано-франківській, Рівненській і Хмельницькій областях засіяні сортами, які також не внесені до вказаного Реєстру.

У державі відсутній дієвий механізм контролю за ввезенням на митну територію України насіння і посадочного матеріалу, які не отримали майнових прав інтелектуальної власності у встановленому національним законодавством порядку. Залишаються законодавчо невизначеними повноваження інспекційних органів у сфері охорони прав на сорти рослин.

Не дивлячись на те, що верховною радою України ухвалений закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні і використанні генетично модифікованих організмів», його реалізація урядом України не забезпечується. До теперішнього часу не приведені у відповідність з вказаним законом чинні нормативно-правові акти кабінету міністрів України, а також не переглянуті і не скасовані нормативно-правові акти міністерств і інших центральних органів, які противоречат цьому закону.

Як наслідок, на Україні відсутній дієвий державний контроль за ввезенням іноземними компаніями власних сортів рослин, у тому числі генетично модифікованих, що наводить до значних масштабів їх несанкціонованого поширення і використання на Україні. Гм-сорти безперешкодно заволодівають великою часткою аграрного ринку України, що несе загрозу поступової втрати продовольчою, а також біологічній і генетичній безпеці країни.

Про результати аудиту проінформована верховна рада України і кабінет міністрів України. Виведення колегії рахункової палати направлене міністерству аграрної політики України і державній службі по охороні прав на сорти для вживання заходів по усуненню виявлених недоліків і порушень.

Поступове усунення недостачі продовольчого споживання з одночасним зниженням частки продовольчих витрат у сімейних бюджетах вимагає значного збільшення темпів зростання номі­нальних наявних доходів населення над темпами інфляційного підвищення цін на продукти харчування. На жаль, сучасна струк­тура факторів, що формують рівень і пропорції інфляційного процесу, несприятлива для продовольчого ринку. За останні п'ять років середньорічний темп зростання цін продовольчих то­варів сягнув 8,3 %, непродовольчих — 2,5 %. Це означає, що біль­ша частина «інфляційного податку» стягується з населення за допомогою продовольчих цін. Таке становище блокує зростання ємності продовольчого ринку та створює ситуацію, за якої тягар інфляції лягає на плечі масового (середньо- і малозабезпеченого) споживача. Тому поліпшення продовольчого споживання можна очікувати в разі зниження темпів інфляції, передбаченого довго­строковими урядовими програмами. Але поки цього не відбуло­ся, необхідно доповнити механізм монетарного стимулювання економічного зростання ціновими стабілізаторами для того, щоб ціни на споживчі позиції критичної" життєвої необхідності (ліки, неелітарні продовольство та житло) не були лідерами інфляції.

Масштаби бідності у сфері продовольчого споживання, повіль­ність його розвитку вимагають термінової та рішучої корекції державної соціальної політики у таких двох найважливіших на­прямах: а) підвищення середніх показників продовольчого спо­живання або, що те саме, збільшення загальної ємності націо­нального продовольчого ринку; б) подолання бідності у сфері продовольчого споживання, особливо в її крайніх формах. Орга­нізаційно важливо, щоб в урядовій програмі соціального розвит­ку країни були присутні як пріоритетні планові та звітні індика­тори показники кількісного і якісного поліпшення продовольчого споживання, а в щорічно затверджуваному переліку заходів реа­лізації стратегії подолання бідності — аналогічні показники для груп населення, що перебувають нижче від межі бідності.

Рівень продовольчої доступності немалою мірою залежить від форм проведення політики продовольчої незалежності краї­ни. Протекціонізм на внутрішньому продовольчому ринку вигід­ний виробникам, фритрейдерство — споживачам. Сучасна ситуація на світовому агропродовольчому ринку така, що розви­нутим країнам імпорт продовольства та сільськогосподарської сировини коштує по багатьох позиціях дешевше продукції віт­чизняного виробництва. Якщо піклуватися тільки про продо­вольчу безпеку, що розуміють як забезпечення доступу всім прошаркам населення до здорового харчування, то імпортна експансія може оцінюватися позитивно. У низці випадків роз­винуті країни використовують цей фактор. Так, США країна із широким залученням дешевого імпорту на внутрішній ринок, в останні роки істотно підвищила відкритість свого продоволь­чого ринку Така політика відповідає ідеології СОТ щодо посилення рин­кової конкуренції, але водночас розвинуті країни зберігають вель­ми значну підтримку власного аграрного виробника (зокрема за рахунок споживача), керуючись не лише міркуваннями продово­льчої доступності, а й принципом продовольчої незалежності, під якою розуміють можливість забезпечення життєво важливих продовольчих потреб національними виробниками. Така політи­ка має три основні мети. Перша - стабільність продовольчого постачання країни навіть у разі міжнародних конфліктів, що дез­організують зовнішню торгівлю. Друга - посилення конкурен­тоспроможності власних агропродовольчих виробників. Третя -збереження сільського населення для раціонального розселення, ідо виключає можливість виникнення незаселених (безлюдних) територій. Ці завдання, безумовно, актуальні і для України.

Питання для перевірки знань:

1. Надайте визначення «продовольчій безпеці».

2. Перелічте основні принципи продовольчої безпеки.

3. За якими критеріями оцінюється рівень продовольчої безпеки в країні?

4. Які і скільки рівнів продовольчої залежності визначаються на сучасному етапі розвитку в світі?

5. Як розраховується коефіцієнт продовольчої залежності?

6. Як розраховується коефіцієнт власного забеспечення продовольчими товарами?

7. Які заходи робить держава щодо забезпечення належного рівня продовольчої безпеки?

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Ситуація, за якою всі люди мають фізичний та економічний доступ до достатньої (в кількісному вираженні) і безпечної їжі для задоволення своїх потреб-це:

а) рівень життя населення;

б) продовольча безпека;

в) світові досягнення;

г) оцінка продовольчої безпеки.

2. Основи гендерної політики держави містяться :

а) Конституції;

б) Закон «Про зайнятість»;

в) кодекс законів про працю, «про колективні договори і угоди», «про соціальне партнерство», «закон про конкуренцію», «про основи національної безпеки України»;

г) всі варіанти вірні.

3. Прошарки й групи населення які найбільше мають потребу в соціальна захист і соціальну підтримку це:

а) родини з низьким доходом;

б) соціально вразливе населення;

в) пенсіонери, безробітні, інваліди;

г) діти, підлітки.

4. Що таке соціальна реабілітація?

а) підтримка потерпілих від катастроф, жертв епідемій, тощо;

б) надання медичної допомоги;

в)відновлення втраченого здоров’я, прав, імені, соціальної справедливості;

г) всі варіанти вірні.

5.Частка споживчих продуктів, що знижують витрати і заощаджують час роботи домашнього господарства – це:

а) рівень зручності продуктів харчування;

б) частка витрат на продукти харчування;

в) ступінь «природності» продуктів;

г) доступність продуктів.

6. Розробка заходів, щодо забезпечення соціально-економічної безпеки України повинна грунтуватися на :

а) нечітких соціальних та економічних індикаторах;

б) прикладі західних держав;

в) невтручанні держави;

г) чіткому визначенні реальних загроз.

7. Можливість запобігання виробництва, реалізації, споживання неякісних товарів – це напрямок дослідження продуктів, а саме:

а) фізична доступність продовольчих товарів;

б) безпека продовольчих товарів для споживачів;

в) економічна доступність продовольчих товарів;

г) соціальна доступність товарів.

8. Якщо коефіцієнт продовольчої залежності (Д_о) > 0,5, то рівень продовольчої залежності:

а) граничний;

б) небезпечний;

в) безпечний;

г) не існує правильної відповіді.

9. Біологічна безпека це:

а) готовність суспільства протидіяти й усувати наслідки; надзвичайних біологічних і соціобіологічних ситуацій;

б) цей вид безпеки, що включає включає безпеку населення, систем життєзабезпечення, сільськогосподарського виробництва, об'єк­тів навколишньою середовища, продовольчу безпеку;

в) це готовність суспільства до ліквідації наслідків трансформаційної кризи в Україні.

10. У яких формах може існувати соціальна підтримка:

а) надання матеріальних благ;

б) безкоштовне харчування;

в) грошова допомога;

г) все вище перераховане.

11. Які законодавчі акти стосуються соціально-трудової безпеки:

а) кодекс законів про працю, «про колективні договори і угоди», «про соціальне партнерство», «про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «про оплату праці»;

б) кодекс законів про працю, «про колективні договори і угоди», «про соціальне партнерство», «закон про конкуренцію», «про основи національної безпеки України»;

в) кодекс законів про працю, «про соціальне партнерство», «про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», кодекс України «Про адміністративні порушення», Кримінально-процесуальний кодекс України;

г) всі відповіді вірні.

12. Оцінка стану використання корпоративних ресурсів це:

а) мотиви держави;

б) державне регулювання діяльності підприємства;

в) рівень економічної безпеки підприємства;

г) немає правильної відповіді.

13. Стан соціально-економічної безпеки характеризує:

а) загальний рівень економіки країни;

б) наявність та рівень загроз державі, суспільству та особі;

в) ефективність економічної та соціальної політики держави;

г) всі відповіді вірні.

14. Механізм забезпечення соціальної безпеки це:

а) система організаційно-економічних і правових заходів із запобігання соціально-економічним загрозам.

б) сукупність ідеологічних уявлень суспільства і держави про цілі соціального розвитку та діяльності по досягненню соціальних показників, що відповідають цим цілям.

в) один з елементів механізму певної моделі державного регулювання економіки, конкретна форма, інструмент державної економічної політики.

г) всі відповіді вірні.

15. За якими рівнями розглядають механізм забезпечення соціальної безпеки?

а) соціальний, економічний, системний.

б) стратегічний, тактичний, оперативний.

в) комплексний, системний, стратегічний.

г) а і б.

16. Які інструменти використовує держава у регулюванні економічної безпеки підприємства:

а) прямі;

б) комплексні;

в) непрямі;

г) а) і б).

17. Основою розвитку держави є:

а) досягнення балансу економічних інтересів в країні;

б) соціальний захист населення;

в) розвиток соціально-орієнтованої економіки;

г) розробка економічно-правового механізму.

18. Оцінка стану використання корпоративних ресурсів це:

а) мотиви держави;

б) державне регулювання діяльності підприємства;

в) рівень економічної безпеки підприємства;

г) немає правильної відповіді.

19. Інтелектуальний потенціал України характеризується:

а) нестримане старіння наукових кадрів;висока плинність науковців до 40 років;

б) розподілом населення за вищою освітою;

в) розподілом населення за вищою і середньою освітою;

г) не має вірної відповіді.

20. Державна стратегія соціально економічної безпеки орієнтується на:

а) підтримку рівня життя населення;

б) формування системи національних інтересів;

в) а, б;

г) тінізацію економічного мислення.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1.Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки.

2.Демографічна криза в Україні і шляхи її подолання.

3. Пенсійна реформа в Україні.

4.Розвиток рекриёаційного бізнесу в Україні.

5.Конкурентоспроможність, як фактор економічної безпеки.

6. Головні приоритетні цінності сучасного суспільства.

7.Екологічне законодавство України.

8.Демографічна політика в Україні.

9.Аналіз економічноактивного населення в Україні.

10.Стан охорони здоров’я в Україні.

11.Перспективи розвитку енергозберігаючих технологій.

12.Аналіз рівня добробуту населення в Україні.

13. Гендерна політика.

14.Динаміка міграції населення.

15.Сутність соціальної політики держави.

16. Система соціально-економічної безпеки.

17. Стан сфери культури в Донецькій області.

18. Ефективна зайнятість, як критерій соціально-економічної безпеки

19. Загальна оцінка стану соціально-трудових відносин в Україні та Донецькій області.

20. Стан екологічної та техногенної безпеки в Україні.

21.Чорнобильські соціальні програми: динаміка еволюції та бюджетне забезпечення.

22. Проблеми кримсько-татарського народу.

23.Фактори, що впливають на стан соціально-економічної безпеки регіону.

24.Економічна безпека підприємства в умовах світової фінансової кризи.

25.Інформаційна безпека.

26. Поняття правопорушень та критерії їх обмеження.

27. Особливості державного регулювання по забезпеченню соціально-економічної безпеки.

28.Аналіз доходів та витрат населення.

29.Аналіз зайнятості населення.

30.Оцінка демографічної ситуації в Україні.

31. Аналіз тарифів і цін на споживчі товари.

32.Грейдерство в Україні, його види.

33.Соціально-економічні проблеми малого бізнесу в Україні.

34. Соціальна стабільність в суспільстві – необхідна умова сталого розвитку.

35.Розвиток людських ресурсів як соціальний пріоритет стратегії економічних перетворень в Україні.

36. Соціальна політика та її складові елементи.

ПЕРЕЛІК ТЕМ З ІЗС

При виконанні індивідуальних завдань з модуля 1 студенти повинні проаналізувати стан розвитку соціально-економічної безпеки на основі аналізу окремих складових соціально-економічної безпеки держави чи регіону. Для проведення аналізу складових соціально-економічної безпеки

студенти повинні використовувати дані Держкомстату України, та Донецької області, дані СМІ, наукових журналів, доповіді вчених на науково-практичних конференціях, інформацію на інтернет сайтах.

Перелік тем ІЗС за Модулем 1:

1.Стан соціально-економічної захищеності населення України.

2.Державні соціальні стандарти та гарантії в сфері соціально-економічної безпеки.

3. Соціальна стабільність в суспільстві – необхідна умова сталого розвитку.

4.Аналіз соціально-економічних загроз в Україні.

5. Дослідження рівня дохів в Україні та Донецькій області.

6.Дослідження рівня середньої заробітної плати в Україні та Донецькій області.

7.Дослідження освтнього рівня громадян України.

8. Аналіз житлових умов населення України та Донецької області.

9. Аналіз культурного виховання громадян України.

10.Аналіз продовольчого забезпечення населення.

11. Аналіз стану культури та спорту в Донецькій області.

12. Аналіз стану соціального страхування в Україні та Донецькій області.

13.Дослідження релігійної ситуації в Україні.

14. Аналіз трудової міграції населення.

15.Теоретичні засади та загальна оцінка стану соціально-трудових відносин.

16.Аналіз епідемічної ситуації в Україні.

17.Розвиток соціального партнерства в Україні.

18. Розвиток соціального партнерства в Донецькій області.

При виконанні індивідуальних завдань з модуля 2 студенти повинні обґрунтувати перелік заходів та шляхів забезпечення достатнього рівня соціально-економічної безпеки за окремими її складовими. А також визначити рівень безпеки за окремими складовими соціально-економічної безпеки на основі комплексних та інтегральних показників.

Перелік тем ІЗС за Модулем 2:

1.Заходи щодо забезпечення соціально-економічної захищеності населення України.

2.Дослідження зарубіжного досвіду щодо підвищення соціальних стандартів та гарантій.

3.Механізм забезпечення соціальної безпеки

4.Розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавства ЄС.

5. Розвиток міжрегіональних економічних зв’язків.

6.Заходи щодо зниження рівня соціальної напруженості та суспільно-політичного протистояння.

7. Розроблення Концепції морального оздоровлення нації.

8.Заходи щодо підвищення рівня демократизації суспільства.

9.Удосконалення соціально-трудових відносин.

10.Запровадження семейної та страхової медицини.

11.Створення умов для заохочення молодих сімей до народжування дітей.

12.Заходи щодо підвищення екологічної безпеки.

13.Реформування системи соціального забезпечення.

14Гуманізація суспільства.

15.Формування дієвих механізмів підвищення ефективності діяльності політичних інститутів.

16.Формування основ національної самобутності та спадкоємності.

17.Заходи щодо протедії тіньозації економіки.

18 Заходи, щодо зміцнення моральних засад, патріотизму народу.

Розгорнутий робочий план тем, що віднесенні на самостійне вивчання дисципліни «Соціально-економічна безпека» подано в таблиці Д1 додатку Д.