3.5 Загальна оцінка стану соціально-трудових відносин

За оцінкою та виснов­ками багатьох фахівців, на перехідному етапі вступу України до СОТ на ринку праці в цілому буде спостерігатися скорочен­ня попиту на робочу силу. З огляду на зазначене вище перед органами законодавчої і виконавчої влади, менеджментом суб'єктів господарювання, суб'єктами соціального партнерства стоїть надзвичайно складне, багатопланове завдання, а саме — опрацювання та реалізація найефективнішої економічної полі­тики, яка дозволила б отримати максимальний ефект від зро­стання відкритості економіки та знизити негативні її наслідки і передусім у соціально-трудовій сфері. Формування такої полі­тики на практиці - це значною мірою балансування на грані можливого між перевагами протекціонізму, з одного боку, і фритрейдерства — з іншого.

Інституціональні механізми функціонування та адаптації рин­ку праці мають бути спрямовані на реструктуризацію зайнятості, переміщення робочої сили з неефективних видів діяльності у пер­спективні сектори економіки з певними конкурентними перева­гами і здатністю виробляти конкурентоспроможну продукцію та на ефективній основі надавати такі самі послуги. За умов, що склалися під впливом дедалі більшої відкритості національної економіки, політика на ринку праці має бути водночас і гнучкі­шою щодо поєднання у часі та просторі заходів адміністративного, економічного, соціального характеру, і більш жорсткою в плані «скидання» надлишкової робочої сили, недопущення кон­сервації неефективної зайнятості.

Принципово важливою складовою організаційно-економіч­ного механізму зростання трудових доходів має стати запрова­дження нового підходу до оподаткування прибутку підприємств, який зорієнтований на ресурсозбереження. Запропоноване є вкрай важливим з огляду на значну частку проміжного споживан­ня у валовому випуску в економіці в цілому та збереження висо­кої витратності на виробництві. Для того, щоб задіяти ресурсо-ощадний потенціал оподаткування прибутку, пропонуємо вста­новлювати диференційовані ставки залежно від того, за рахунок чого цей прибуток одержано — зменшення споживання ресурсів, нарощення обсягів виробництва, підвищення цін тощо. Запропо­новане спонукатиме до пошуку повнішого використання резервів виробництва, зокрема пов'язаних із підвищенням організаційно-технічного рівня виробництва, оптимізацією структури ціни, змен­шенням непродуктивних матеріальних і трудових витрат.

Значні кошти на підвищення заробітної плати можуть бути за­лучені, якщо буде подолано адміністративну корупцію, яка й досі поглинає значну частку доходів підприємств. Важливою складо­вою оптимізації трудових доходів має стати запровадження на кожному підприємстві сучасного, адекватного умовам перехідної економіки організаційно-економічного механізму визначення ін­дивідуальної заробітної плати, складовими якого є заводська та­рифна система, нормування праці, системи заробітної плати.

Як основний напрям удосконалення тарифного регулювання заробітної плати на підприємствах України слід розглядати за­стосування єдиної гнучкої тарифної системи, в якій об'єднуються єдина тарифна сітка і система гнучких тарифних ставок (окладів). Принципи її побудови та основні положення щодо змісту та ме­ханізму застосування є складовою опрацьованих науково-практич­них рекомендацій, які чекають широкого впровадження.Суттєво регулювати заробітну плату може нормування праці.

Основною формою доходів населення в цілому й економічно активного зокрема була та залишається заробітна плата.Вона повинна виконувати різноманітні функції, зокрема має бути фактичним інструментом оцінювання результатів роботи працівника. Однак зазвичай цей інструмент не є остаточно об'єк­тивним, оскільки тут присутні окрім «економічних міркувань, включаючи вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності й бажаність досягнення та підтримання високого рівня зайнятості» (Конвенція МОП № 131), також соціальний фактор - «потреби працівників і їхніх сімей, беручи до уваги загальний рівень заробіт­ної плати в країні, вартість життя, соціальні допомоги й відносний рівень життя інших соціальних груп» (там само)[11]. Водночас разом з економічним та соціальним факторами на заробітну плату впливає і суб'єктивний чинник, оскільки люди, які виконують роботу, — різні, і роботу вони виконують по-різному. Саме тому виникають подекуди необгрунтовані конфлікти щодо різних підходів до ви­рішення таких питань, як мінімальна заробітна плата, регулювання заробітної плати, рівність в оплаті праці тощо.

На сьогодні в Україні створено законодавчо-правову базу ре­гулювання оплати праці відповідно до міжнародних трудових норм, що діють у ринковій економіці, але й досі не створено ефек­тивної системи оплати праці найманих працівників. Ухвалені за­конодавчі акти у сфері оплати праці докорінно не змінили ситуа­цію: не відбулося чіткого розмежування державного та договір­ного регулювання оплати праці, не відпрацьовано нових підходів до них, чинний механізм договірного регулювання ефективно не впливає на політику оплати праці.

Принципи організації оплати праці у багатьох випадках усе ще базуються на неринкових засадах. Негативно впливає на рівень за­робітної плати нехтування підприємствами вимог нормування пра­ці, що призводить до втрати зв'язку заробітної плати з кінцевими результатами праці. Понад 60 % чинних нормативів з праці було розроблено понад 15 років тому, і їх положення не відповідають ор­ганізаційно-технічному рівню виробництва, змісту трудових проце­сів, технологій виробництва. Вони недостатньо враховують особис­тий внесок працівника у продукт виробництва, що призводить до втрати відтворювальної та мотиваційної функції заробітної плати [13,14].

Заробітна плата нині перетворилася на різновид соціальної виплати, не пов'язаної з кількістю, якістю та результатами праці, що руйнує основи розвитку суспільства, впливає на його безпеку.

Наслідком незадовільного договірного регулювання оплати праці у поєднанні з недосконалим державним регулюванням еко­номіки стали необгрунтовані міжпрофесійна, міжкваліфікаційна, міжпосадова та міжгалузева диференціації заробітної плати, низь­ка реальна заробітна плата. Це свідчення знецінення робочої си­ли, зниження її якості, перетворення заробітної плати на неефек­тивну соціальну виплату. У свою чергу знецінення робочої сили призвело до негативних демографічних наслідків -- скорочення чисельності населення за низької народжуваності і зменшення очікуваної тривалості життя, до старіння населення, погіршення стану здоров'я людей, зниження рівня освіченості, культури тощо. Низький рівень заробітної плати зумовлює низький рівень потреб населення і його купівельну спроможність, що негативно позначається на ринку: зменшується попит на товари та послуги, створюється дефіцит власних інвестиційних коштів, згортається виробництво, скорочуються робочі місця, зростає безробіття, збільшуються міграційні процеси.

Усі повинні зрозуміти, що підвищення заробітної плати — це не тільки підвищення платоспроможності населення, а і збіль­шення доходів фондів соціального страхування, Пенсійного фон­ду, місцевих бюджетів, які спрямовуються на соціальні виплати.

Значну роль у забезпеченні доходів населення відіграють законо­давчо встановлені мінімальні соціальні стандарти і гарантії, від рівня яких значною мірою залежить соціальна безпека громадян. Правові засади їх формування та застосування закріплені в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до чинного законодавства державні соціальні стан­дарти визначаються як встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гаран­тій. Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Державні соціальні стандарти встановлюються для забезпе­чення реалізації соціальних прав громадян, визначених Консти­туцією України, визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини у матеріальних бла­гах і послугах та фінансових ресурсах щодо їх реалізації.

За розробку та проведення моніторингу застосування держав­них соціальних стандартів та нормативів у сфері доходів насе­лення відповідають центральні органи виконавчої влади — Мі­ністерство праці та соціальної політики України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Державний комітет статистики України, Міністерство юстиції України.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум -— вартісна величина достат­нього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і такого ж набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особи.

Як державний соціальний стандарт прожитковий мінімум за­стосовується для загальної оцінки рівня життя: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за ві­ком; визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги з безробіття, стипендій та інших соціальних виплат відповідно до законодавства; визначення права на при­значення соціальної допомоги; встановлення величини неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян; визначення державних соціальних гарантій і стандартів у сферах охорони здоров'я, освіти, культури соціального обслуговування тощо.

Світова наука і практика опрацювали кілька підходів до ви­значення величини прожиткового мінімуму: статистичний, ре­сурсний, відносний, соціологічний, нормативний, комбінований.

За статистичним методом прожитковий мінімум встановлю­ється на рівні доходів 10—20 % найменш забезпечених громадян. Ресурсний метод передбачає врахування можливостей держави щодо гарантованого забезпечення певного рівня добробуту гро­мадян. Відносний метод базується на встановленні прожиткового мінімуму, що відповідає середньодушовому доходу. При викори­станні соціологічного методу за основу беруть дані соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Норма­тивний метод полягає у встановленні вартісної величини прожит­кового мінімуму на основі мінімального споживчого кошика. Комбінований синтезує кілька методів: вартість необхідних про­дуктів харчування розраховується за нормами споживання, не­продовольчих товарів — за часткою у сукупних витратах, житло­во-комунальних послуг — за фактичними витратами. Кожен із перелічених методів має свої переваги та обмеження у застосу­ванні. Так, статистичний, соціологічний та ресурсний методи можна застосовувати лише в країнах з високим рівнем економіч­ного розвитку.

Для розрахунку величини прожиткового мінімуму відповід­ними центральними органами виконавчої влади формуються на­бори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг.

Набір продуктів харчування розробляється Міністерством охо­рони здоров'я України відповідно до нормативів потреби організ­му в певних мікроелементах, виходячи із хімічного складу та енер­гетичної цінності окремих продуктів. У його визначенні врахову­ються рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Величина набору непродовольчих товарів базується на норма­тивах забезпечення особи засобами гігієни, захисту організму від негативного впливу навколишнього середовища, медикаментами, побутовими товарами.

Набір послуг враховує нормативи їх споживання населенням (холодної та гарячої води, електроенергії тощо).

До основних державних соціальних гарантій у сфері доходів населення належать: мінімальний розмір заробітної плати; міні­мальний розмір пенсії за віком; податкова соціальна пільга; державна соціальна допомога та інші соціальні виплати.

Мінімальна заробітна плата законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Розмір мінімальної заробітної плати (МЗП) встановлюється Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік. При цьому враховуються пропозиції, ви­роблені шляхом переговорів між урядом, представниками профе­сійних спілок або уповноважених ними органів та роботодавцями.

Величина мінімальної заробітної плати залежить від ряду чин­ників: продуктивності суспільної праці; рівня зайнятості; загального рівня середньої заробітної плати; вартісної величини мінімального споживчого бюджету в розрахунку на працездатну особу тощо.Відповідно до стандартів Європейської соціальної хартії, мі­німальна заробітна плата має становити не менше 2,5 прожитко­вих мінімумів. Слід зазначити, що протягом останніх трьох років спостеріга­ється скорочення у розриві між цими показниками.

Нагадаємо, з 1 грудня в Україні рівень мінімальної зарплати збільшено з 545 грн. до 605 грн. Це передбачено Законом "Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України".Прожитковий мінімум в 2008 році відрізняється за наступними групами населення:

- загальний показник прожиткового мінімуму - 592 грн;

- діти у віці до 6 років - 526 грн;

-діти у віці від 6 до 18 років - 663 грн;

- працездатне населення - 633 грн;

-особи, що втратили працездатність - 470 грн.[15].

Допомога з приводу народження першої дитини дорівнюва­тиме 12000 грн, а другої дитини – 25000 гри­вень.

Отже, система державних соціальних стандартів і гарантій у сфері доходів населення потребує подальшого вдосконалення та фінансового забезпечення прийнятих в Україні законів про соці­альну допомогу та поступового наближення їх до європейських соціальних стандартів.

Слід констатувати, що недостатньо працюють правоохоронні, фінансові органи, державні податкові адміністрації, відповідні управління місцевих органів виконавчої влади щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про оплату праці. Остан­нім часом малоефективно працюють і профспілки.

За умови раціонального використання сировини та матеріалів, за­провадження енергоощадних технологій, механізації та автоматизації виробничих процесів можливо значно підвищити прибутковість під­приємств і, відповідно, забезпечити належний рівень оплати праці.

Робота неповний робочий день, місяць, перебування у виму­шених відпустках без збереження заробітної плати значної ча­стини працівників призводять до суттєвих втрат робочого часу і зниження показника середньомісячної заробітної плати.

Раціональне використання робочого часу, запровадження ме­тодів науково-обґрунтованого нормування робочого часу — один з найефективніших засобів підвищення продуктивності праці та заробітної плати. Проте неупереджений аналіз свідчить, що на значній кількості підприємств не дотримуються державні гарантії в оплаті праці та норми, передбачені генеральною і галузевими угодами та колективними договорами. На 16,5 % з них не дотри­мується законодавство щодо мінімальної заробітної плати, а на 14,7 % — порушуються норми генеральної та галузевих угод що­до встановлення розміру тарифної ставки робітника І розряду.

Більша половина цих порушень (65 відсотків) припадає на сільське господарство. Це особлива галузь економіки, якій слід приділити максимум уваги.

Ситуація, що склалася в Україні щодо доходів економічно активного населення, динаміка зрушень у цій сфері соціального буття дає підстави для обережного оптимізму, констатації пози­тивних зрушень і такого загального висновку: досягнуте еконо­мічне зростання стало матеріальним та фінансовим підґрунтям підвищення доходів працюючих, а задіяні важелі державно-договірного регулювання трудових доходів дають перші резуль­тати — сприяють соціалізації відносин в основній сфері життєді­яльності людини [18].