Одне з головних питань, яке треба з'ясувати при дослідженні цієї складової виробничого потенціалу — наскільки основні фонди підприємства придатні для виробництва конкурентноздатної продукції.

При цьому, поряд з технічними характеристиками, велике значення мають техніко- економічні характеристики устаткування, що визначають витрати виробництва. До них відносяться: продуктивність; якість (технічні характеристики) виробів або продуктів, які виробляються на даному устаткуванні; вартість устаткування і термін служби, що визначають розмір амортизаційних відрахувань; вид та ціна сировини, що використовується, енергоємність виробництва, ціна необхідних видів енергії та енергоносіїв; коефіцієнт корисного використання сировини (величина втрат і відходів), коефіцієнт корисної дії енергетичних агрегатів і двигунів; необхідні витрати на оплату праці основного і допоміжного персоналу; вартість поточного обслуговування та ремонту (запасних частин, видаткових матеріалів) та ін.

При проведенні діагностики виробничого потенціалу підприємства, по-перше, необхідна детальна інвентаризація основних фондів підприємства й роздільна оцінка корисності кожної одиниці для виробництва.

Наступний крок — порівняння даних технологічного комплексу з даними технологічно родинних підприємств за аналогічними технологічними операціями не тільки з реальними конкурентами за виробленою продукцією у даний час, але й з потенційними конкурентами, які мають близький технологічний профіль. При неможливості забезпечення рівня якості, досягнутого підприємствами-конкурентами, оцінка технологічного комплексу за витратами також актуальна, тому що на деяких типах ринків можливість робити продукцію дешевше дає не менші переваги, ніж можливість робити кращу продукцію.

Для нематеріальних активів (технічна документація, патенти, ліцензії та інші дозвільні документи) порівняння з іншими підприємствами здійснюється не за витратами, а за відповідністю сучасному науково-технічному рівню.

Ще одне важливе питання аналізу технологічного комплексу — визначення типу технології. Залежно від співвідношення тривалості життєвих циклів технологій, попиту на товари даного типу і конкретних товарів, що виробляються за допомогою цих технологій, виділяють три типи технологій: стабільну, плідну й мінливу.

Стабільна технологія залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту.

Плідна технологія зберігається тривалий час.

Мінлива технологія характеризується появою за період життєвого циклу попиту низки базових технологій, що змінюють одна одну (це не стосується нових виробів).

Якщо при діагностиці з'ясується, що устаткування підприємства спеціалізоване, гнучкі технології не реалізовані, то таке підприємство може працювати тільки в галузі зі стабільною технологією, тому що у разі плідних технологій інвестиції в заміну технологічного комплексу не встигнуть окупитися.

Оскільки на стадії зрілості попиту будь-яка галузь може перемінити тип технології на плідну, для такого підприємства варто шукати можливість працювати в галузі зі зростаючим попитом, потім накопичувати кошти для кардинальної заміни технологічного комплексу та тільки після цього намагатися "прорватися" у галузі з плідними технологіями.

6.2.1 Діагностика виробничої програми підприємства і ефективності використання виробничих потужностей.

Основним показником, що характеризує ступінь використання виробничого потенціалу є виробнича программа.

Виробнича программа підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах та якісних показиках.

74

Розробка виробничої програми повинна відповідати сформульованій меті і стратегічному плану розвитку підприємства. Вона має опиратися на чіткий математичний розрахунок усіх витрат на виробництво виходячи з наявної фінансової бази та ресурсного потенціалу підприємства.

На Рис.6.2. наведена загальна схема розроблення виробничої програми підприємства.

Розроблення планів виробництва продукції грунтується на планах її збуту. Розроблення виробничої програми підрозділів продукція яких неє кінцевою відповідно до профілю підприємства включає такі етапи:

1. Складення оперативно-календарних планів (план-графиків) виконання в плановому періоді завдань щодо виготовлення продукції.

2. Узгодження питання про співвідношення продукції власного виробництва та купівлі на ринку окремих комплектуючих частин виробів.

Загальний порядок розробки виробничої програми для цехів підприємства можна представити у вигляді формули (6.1.):

Нв = Нп + Нс + Нн - Нф , (6.1.)

Де Н_в плановий випуск виробів в конкретному цеху підприємства в натуральному вираженні;

Нп - постачання виробів наступним цехам за технологічним маршрутом; Нс -постачання виробів на склад готової продукції;

Потреби ринку в продукціїПлан збуту продукції на ринку1 План виробництва продукції підприємстваВиробнича потужність підприємстваЗалишки „

Залишки готової

незавершеного

продукції

виробництва

Нн , Нф - нормативний і фактичний міжцеховий запаси конкретного виробу відповідно. Рис.6.2. Порядок розроблення виробничої програми

Для розрахунку валової програми у вартісному відтворені необхідно обчислити показник валової продукції (ВП):

ВП = IQi *Ці +ВРпх - ВПвр , (6.2)

Де: Qi - виробнича програма і-го продкту в натуральному вираці; Ці - виробнича ціна і-го продкту; ВР_пх - вартість робіт промисловогохарактеру;

ВПвр - вартість продукції валасного виробництва що йде на внутрішні потреби.

Взаємозв' язок між валовою продукцією (ВП) і товарною продукцією (ТП) визначається формулою:

ВП = ТП + НФкп - НФнп , (6.3)

75

Де НФ_кп , НФ_нп - залишок напівфабрикатів на кінець і початок звітного періоду.

Для обчислення обсягів валової продукції слід розрахувати виробничу потужність.

Виробнича потужність однопродуктового (дискретного) виробництва (По) розраховується за формулою:

^Тефо*піо * кн

По = , (6.4)

де Тефо - ефективний час роботи одного агрегату за розрахунковий період;

_mo - кількість однотипних агрегатів;

кн - плановий коефіцієент виконання норм виробітку;

^ін - витрати часу на вигот овлення одного виробу.

Виробнича потужність системи взаємопов' язаних машин, що працюють за єдиним регламентом визначається за формулою:

Тр * 60

Пв = , (6.5)

г

де Тр - час роботи технологічної лінії за розрахунковий період, годин;

г - цикл роботи лінії (проміжок часу, протягом якого один виріб сходить з лінії),

хвилин.

Ступінь використання потужностей характеризує коефіцієнт завантаження устаткування(к_з ), який розраховується за формулою:

Кз = —, (6.6)

Тпс

Де: Тз - завантаження устаткування виробничою програмою в плановому періоді, машино годин;

Тпс - сумарний час роботи устаткування в плановому періоді, який називають пропускною спроможністю устаткування, машино годин.

Завантаження устаткування в свою чергу розраховується за формулою:

Тз = I Qi * ti , (6.7)

i=1

де: n - кількість видів виробів;

Qi - виробнича програма певного виробу;

ti - норма витрат часу на один виріб.

Пропускна спроможність устаткування визначається наступним чином:

k

Тпс = ІТрі *mi , (6.8)

i=1

де: Трі - час роботи одного агрегату і-го типу; k - число груп агрегатів і-го типу;

mi - кількість паралельно включених агрегатів і-го типу.

Для технологічного обладнання безперервної дії виробнича потужність (П_без) визначається за формулою:

76

(6.9)

Пбез = Тефо *mo *q*kв„х,