Основні причини трудової міграції. Що змушує наших співвітчизників шукати кращої долі за кордоном?

Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що в основі міграційних процесів лежить комплекс причин, головні з яких, безумовно, соціально-економічні.

Значний вплив на трудову міграцію з України справляє різниця в доходах, які отримує громадянин України на батьківщині і за кордоном. Уявлення про це співвідношення можна одержати, проаналізувавши такі економічні показники, як внутрішній валовий продукт (ВВП) на душу населення і середній розмір заробітної плати в різних сферах народного господарства.

Відповідно до рейтингу ООН Україна у 2000 р. за рівнем ВВП займала 102-ге місце у світі, значно уступаючи не тільки країнам Західної Європи, але й своїм найближчим сусідам. У цілому, середнє співвідношення між ВВП України і країн ЄС у 2000 р. становило сім разів, а для країн Східної Європи – більш ніж два рази.

Ще відчутніше різниця між Україною і названими країнами в оплаті праці. За даними Державного комітету статистики України, заробітна плата у промисловості України у 2000 р. за одну оплачувану годину становила 3 грн 26 коп., або 0,6 долара США. Це вдвічі менше, ніж у Чехії, втричі менше, ніж у Польщі, більше ніж у 27 разів, ніж в Італії, у 53 рази менше, ніж у Німеччині!

Слід враховувати при цьому, що на практиці мігрант отримує набагато менше за свою роботу, аніж громадянин відповідної країни тієї ж кваліфікації, і ще менше, якщо він працює нелегально. Проте ця сума все одно значно перевищуватиме ту, яку він заробив би в Україні. Головними чинниками, які спонукають українців до виїзду за межі держави, є, безперечно, бідність та безробіття.

Ще у 2000 р. у своїй щорічній доповіді Уповноважений з прав людини привертала увагу всіх гілок влади до проблеми бідності в Україні, яка сама по собі є порушенням прав людини, а через неї унеможливлюється реалізація інших прав людини.

Всупереч очікуванням, пов’язаним з економічними зрушеннями останніх років, рівень бідності в Україні залишається загрозливим. Тільки за офіційними даними (при межі 175 грн), у середньому в країні він становить 27%. Найскладніша ситуація в Закарпатській області, де рівень безробіття сягає 47%, у Хмельницькій, Херсонській, Миколаївській, Волинській, Луганській областях і в АР Крим – від 33 до 38%.

Це означає, що в середньому кожний четвертий українець не має достатньо коштів для забезпечення своїх мінімальних потреб.

На міграційні процеси впливає високий рівень безробіття. За даними МОП, які визнав уряд України, офіційний рівень безробіття у 2002 р. становив 11% економічно активного населення – це майже 2,5 млн громадян нашої держави. За останніми даними Мінпраці, кількість безробітних в Україні сягає понад 3 млн осіб.

Жалюгідне становище нелегальних емігрантів

Крім біженців і переміщених осіб, у світі нараховується від 15 до 30 мільйонів нелегальних емігрантів. Більшість з них – це ті, хто сподівається, що в заможніших країнах уникнуть бідності або упередженого ставлення та переслідувань.

Оскільки в останні роки можливість легально переїхати в іншу країну зменшилася, виникла нова незаконна торгівля – торгівля емігрантами. Вона навіть перетворилася для міжнародних злочинних синдикатів у прибутковий бізнес, що, за підрахунками деяких дослідників, приносить 12 мільярдів доларів прибутку в рік при дуже малому ризику для самих ділків, і цей злочинний ринок зростає найшвидше у світі.

Нелегальні емігранти не мають практично жодного правового захисту, а ділки завжди конфісковують їхні паспорти. Ці бідні люди можуть потрапити на фабрики, де тяжко працюватимуть за копійки, їх наймають для хатніх чи сільськогосподарських робіт та риболовецького промислу. Декого навіть змушують займатися проституцією. А якщо їх піймає влада, то швидше всього відправить без гроша в кишені додому. Коли ж вони протестуватимуть проти поганих умов праці, їх можуть побити чи зґвалтувати або навіть пригрозити розправитися з їхніми сім’ями на батьківщині.

Часто злочинні угруповання заманюють охочих виїхати за кордон, обіцяючи їм високооплачувані роботи. Зубожіла родина може віддати у заставу все своє майно, щоб лише вислати одного члена сім’ї до Європи або в США. А коли людина не буде в стані покрити витрат на переїзд, то її змусять працювати за цей борг, який може сягнути 40 000 доларів. І так «нове життя», яке їй обіцяли, перетвориться у рабську працю.

Зважте всі за і проти перед еміграцією з економічних причин

Через існування багатьох злочинних угруповань, що переправляють емігрантів, а також через складність легально емігрувати в розвинені країни чоловіки та голови сімей, перш ніж прийняти рішення, повинні уважно розглянути такі запитання.

1. Чи наша економічна ситуація справді настільки безнадійна, що хтось один або й усі члени сім’ї повинні переїхати до країни, де заробітна плата вища?

2. Скільки грошей доведеться позичити на поїздку і як ми їх повернемо?

3. Чи варто залишати родину задля економічних сподівань, які можуть виявитися нереалістичними? Багато нелегальних емігрантів переконуються, що знайти постійну роботу в розвинених країнах практично неможливо.

4. Чи варто вірити розповідям про високу зарплату й соціальні вигоди? Біблія каже, що «вірить безглуздий в кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої».

5. Яка гарантія, що ми не потрапимо в руки злочинної організації?

6. Якщо поїздку дійсно організувала така злочинна група, то чи усвідомлюю я, що мою дружину (або дочку) можуть змусити займатись проституцією.

7. Чи розумію я, що коли потраплю в країну нелегально, то, можливо, не отримаю постійної роботи або мене депортують, і тоді я втрачу всі гроші, які вклав у поїздку?

8. Чи я справді хочу стати нелегальним емігрантом або вдатися до нечесних заходів, щоб потрапити до багатшої країни?

Що потрібне для розв’язання проблеми біженців?

«Щоб задовольнити потреби всіх переміщених осіб на землі – і біженців, і переміщених у межах своєї країни, – треба зробити набагато більше, ніж просто надати на якийсь час безпечний притулок і допомогу. Слід взятися за такі проблеми, як переслідування, насилля і воєнні конфлікти, що власне змушують людей покидати свої доми. Потрібно визнати право всіх чоловіків, жінок і дітей втішатися миром та безпекою, а також право на те, щоб їх поважали й не змушувати до втеч».

Ріст біженців з економічних причин

Окрім мільйонів справжніх біженців, є ще мільйони інших зубожілих людей, які намагаються поліпшити свою долю. І єдиний відомий їм шлях – це переїхати в країну, де набагато кращі умови життя.

Більшість таких емігрантів добровільно йдуть на серйозні труднощі й непевність, які чекають їх у чужій країні. Оскільки через бідність, насилля, дискримінацію, репресивну політику уряду – або й наявність усіх цих чотирьох факторів – життя вдома здається їм неможливим, вони якимось чином назбирують грошей на дорогу й покидають свою країну.

У пошуках ліпшого життя гине чимало людей. Протягом минулих десяти років втопилося або зникло коло 3500 емігрантів, які, прямуючи з Африки до Іспанії, намагалися перетнути Гібралтарську протоку. У 2000 році через брак повітря у вантажівці задушилося п’ятдесят вісім китайців, що хотіли таємно переїхати з Бельгії до Англії. Ще незліченна кількість емігрантів вмирає від спраги у Сахарі, коли переобтяжені старі вантажівки ламаються посеред пустелі.

Але, незважаючи на всі ці небезпеки, потік емігрантів, які переїжджають з економічних причин, невпинно зростає. Щороку до Європи переправляють контрабандою біля півмільйона осіб і ще 300 000 у США. За підрахунками Фонду ООН для діяльності в галузі народонаселення, в 1993 році кількість емігрантів по цілому світі складала 100 мільйонів, і понад третина з них оселилася в Європі та США. З того часу ця кількість, безперечно, значно зросла.

Багато з цих людей так ніколи й не знаходять безпечного життя, якого шукають. І зовсім мало знаходять постійний безпечний притулок. Дуже часто вони просто змінюють одні проблеми на інші.

За офіційними даними, в Італії легально проживають 117 тисяч українців. Однак Наталія Шегда називає інше число – 600–700 тисяч. В основному це жінки – 91,1 відсотка респондентів. Дослідниця зауважує, що такими є дані станом на 2003 рік. За останні роки дані могли зазнати змін, бо українські заробітчани отримали право на об’єднання сімей. Тобто жінки-заробітчанки змогли запросити до Італії своїх чоловіків та дітей до 18 років.

За національністю 96,7 відсотка наших заробітчан – українці, решта росіяни, білоруси, молдавани, румуни і татари. Переважно на заробітках в Італії опиняються жінки середнього віку – від 36 до 55 років. Багато з них мають вищу (36,5 відсотка) та середньо-спеціальну (49.3 відсотка) освіту. За фахом переважають педагоги, економісти й бухгалтери, інженери, медики, працівники торгівлі. Зовсім мала кількість заробітчан (0,7 відсотка) – ті, що покинули в Україні державну службу.

Те, що серед заробітчан в Італії переважають українці з західних областей, – не новина. Наталія Шегда дослідила, що 42 відсотки – це мешканці Львівщини. Далі йдуть жителі Тернопільщини (18,4 відсотка), Івано-Франківщини (11,6 відсотка) та Чернівецької області (10,8).

Понад 64 відсотки опитаних – одружені, тобто залишили свої сім’ї в Україні. 90 відсотків заробітчан мають дітей. Неповнолітні діти, мами яких працюють в Італії, залишилися з татом (32,4 відсотка), з дідом або бабусею (22 відсотки) та навіть з далекими родичами та чужими людьми (5,4 відсотка). Своєю працею в Італії заробітчанин у середньому утримує чотири особи в Україні.