Розділ 5 Людський чинник

5.1. Психофізіологічна надійність людини

Людський фактор в проблемі безпеки

Загальноприйнятим методом охорони праці вже багато років є використання системи техніки безпеки. Це сприяє створенню машин та інструментів, в роботі з якими виключена небезпека для людини, а також розробці спеціальних засобів захисту, які охороняють людину від небезпеки в процесі праці.

Однак, згідно з даними міжнародної статистики, головним винуватцем нещасних випадків є , як не дивно, не техніка, не організація праці, а сам робітник.

Чому ж люди, яким від народження властивий інстинкт самозбереження, так часто стають винуватцями своїх травм?

К. Марбе і його теорія (історія питання).

Американський вчений Г. Мюнстерберг у 1910 р. під час професійного відбору вагоновожатих трамваїв помітив, що в подібних професіях особливе місце займає роль особистого фактора (увага, швидке орієнтування, передбачення). К. Трамм (Німеччина) уже відмітив не окремі якості водіїв, а цілий комплекс «душевних якостей», які необхідні вагоновожатому для безпечної роботи (увага, швидке прийняття рішень і реакція, присутність духу, добрий зір і слух, суглобна чуттєвість, добре сприйняття руху, добра пам’ять, здатність протистояти втомі, схильність до роботи з технікою).

М. Ньюболд (1926 р.)на основі аналізу протоколів 16 тис. нещасних випадків встановила, що певні особи більше схильні до всякого роду травм.

Найбільшу популярність у вивченні питання впливу індивідуальних якостей людини на нещасні випадки здобув у свій час німецький вчений Карл Марбе (1869–1953), представник Вюрцбургської психологічної школи. На основі своєї книги «Однотипність в світі жадань» він прийшов до висновку про те, що травми, які людина отримала раніше, повинні породжувати готовність організму до виникнення наступних.

Здатність різних людей до переключення установки далеко не однакова. Здатність до переключення установки не корелює з показниками рівня інтелекту, працездатності і швидкісних якостей. Люди з хорошим переключенням установок будуть мати малу схильність до небезпеки, люди з поганим переключенням установок будуть як би відставати у своєму пристосуванні до змін оточуючого світу і тому будуть схильні до нещасних випадків. Здатність до переключення установок – уроджена природна якість людини. К. Марбе вважав, що навчання і досвід можуть лише «пом’якшити» природну схильність до нещасного випадку, але ніяк не зупинити її.

Повторність нещасних випадків К. Марбе трактував як результат природної схильності, яка випливає в основному з низької природної здібності до переключення установок. Як народжується талановитий музикант, так народжується і травматик, нещасливець за природою – людина, з якою всюди і за будь-яких умов будуть траплятися нещастя і яка буде сама винна у всьому.

Отже, окремі люди народжуються з природною схильністю до нещасних випадків, яка, безумовно,проявиться чим би вони у майбутньому не займалися; при цьому подібна схильність може виявити себе не тільки в нещасних випадках, але і в інших втратах виробництва: браці, аваріях, пожежах.

Теорію К. Марбе, яка проповідувала фатальну приреченість людей, критикували, особливо радянські вчені, а також інші (В. Кресвелл, П. Фроггат (1963), Р. Мак-Фарланд (1955), А. Адельстейн (1952)), вважаючи, що ця теорія може бути використана у расистських вимислах про поділ людей на повноцінних і неповноцінних. К. Марбе вважав, що злочинність також є природною властивістю.

Правда, багато вчених погоджувалися з теорією К. Марбе. Серед них М. Шорн, М. Трінвуд, Х. Вудс, Е. Фармер, Е. Чемберс, М. Ньюболд та ін.

Прихильник цієї теорії Гільдебрандт, вивчаючи нещасні випадки на одному з американських заводів, звернув увагу на те, що серед емігрантів із середовища південних слов’ян травми виникали частіше, ніж серед шведів чи німців.

Одним з перших дослідників аварій на початку XX століття був англійський лікар В. Андерсен. Вивчивши 58 доповідей про нещасні випадки з літаками в англійському аероклубі, він зробив висновок, що «кожен нещасний випадок вчить чомусь новому, і ці уроки потрібно використовувати для того, щоб запобігти лиху в майбутньому». Помилковість оцінок і тлумачень, що виявились найбільш типовою причиною нещасних випадків, В. Андерсен пов’язував з індивідуальними якостями. Цей напрямок продовжив німецький психолог О. Зельц, який вивчив 300 «доповідей» про нещасні випадки в баварській школі пілотів (1919). Він дійшов висновку, що «душевні якості» пілотів (вміння розподіляти увагу, відмежовуватись від шпал, присутність духу, швидкість реакції, витонченість відчуттів, оцінка швидкості руху) виявилися причиною 66% аварій.

В інших дослідженнях процент особистісно-обумовлених аварій виявився також високим. Залишилось перевірити: чи концентруються аварії навколо певних людей. К. Марбе вважав можливою стверджувальну відповідь на це питання, давши опис цих людей як певного типу «аварійників»: «Такий підхід має, без сумніву, велике практичне значення, виходячи за рамки аварій, виробничих втрат і всіляких нещасних випадків для оцінки людей. Існують природжені «аварійники», винуватці аварій і нещасних випадків, природжені невдахи і щасливчики, а також природжені теоретики і природжені нетямущі люди. Всі ці категорії людей можна більш або менш точно визначити на основі досвіду і правила, що повторюється, причому їх виховання і досвід ролі не відіграють». Типу «аварійник» протиставляють тип «надійної» людини. Обидва типи слід розглядати як полюси комплексної закріпленої ознаки «схильності до аварій». Згідно цієї концепції, мета використання аварій повинна полягати в створенні методики, що дозволяє зробити відбір людей, схильних до аварій, і, таким чином, попередити аварії.

Наукова дискусія щодо теорії Марбе не підтвердила, на думку авторів, її правомірність, зате породила найширший спектр робіт з вивчення зв’язку індивідуальних якостей з нещасними випадками. В них явно проявляються деякі загальні диференціюючі показники схильності до небезпеки. До таких показників слід віднести, у першу чергу, емоційні якості та типологічні особливості. Схильності до нещасних випадків сприяє також низька якість уваги (її концентрація, розподіл та переключення), низька спостережливість (обачливість), недостатня сенсомоторна координація, низька витривалість, висока (або низька) схильність до ризику. Показником схильності до нещасних випадків є і велика варіативність наслідків тестування за вказаними параметрами.

У 1984 році співробітники інституту авіакосмічної медицини військово-повітряних сил Аргентини провели експериментальну перевірку гіпотези про те, що в окремих пілотів є схильність до авіаційних надзвичайних подій. Гіпотеза була підтверджена. З’ясувалось, що особи, в яких була виявлена тенденція до ризику, відрізнялись від групи пілотів з хорошими показниками льотної роботи високим рівнем нав’язливості станів, імпульсивності і стурбованості Саме тому, що аварії концентруються навколо певних осіб, експерти фірми Воеіпg (1988 рік) виявили закономірність: 12% пілотів дають 92% подій. «Аварійні» пілоти в своїй психофізіології при управлінні повітряним судном виявляються схильними до гальмування, в той час як «спрямовані вперед» попереджують події.

Слід відзначити, що увага, яку приділяють вчені всього світу впливу людського фактора на безпеку транспортних систем, в першу чергу, авіаційних, не випадкова і визначається сумною статистикою подій і катастроф. Лише в цивільній авіації протягом останніх десятиліть людський фактор є першопричиною не менше 2/3–3/4 загального їх числа.

Не вступаючи в полеміку щодо правдивості теорії, її вклад, на нашу думку, полягає в тому, що К. Марбе звернув увагу на неможливість вирішити проблему безпеки праці лише шляхом удосконалення техніки і покращення умов праці – також потрібно звернути увагу на людський фактор.

Констатація того факту, що в нещасному випадку винний сам потерпілий, мало що дає для попередження подібних випадків. Основна складність даного завдання полягає у виявленні і усуненні конкретних причин, які призвели до помилкових дій, викликали нещасний випадок. Причини ж ці, як показує досвід, залежать від великої кількості факторів і їх взаємодії. Тут можуть діяти чисто внутрішні фактори: відсутність у людини необхідних для даної роботи індивідуальних якостей психологічного і фізіологічного порядку, брак знань чи досвіду, порушення фізичного чи емоційного стану та ін. Внутрішні фактори можуть бути породжені і зовнішніми. Так, наприклад, всілякі зовнішні фізичні дії, починаючи з тих, які витікають із завдань чи безпосередньо з умов праці, і майже до космічних явищ (магнітні бурі, фази місяця і тощо.), можуть вплинути на стан людини і бути першопричиною нещасних випадків. Як показує практика, на нещасні випадки впливають і соціальні фактори, такі, як психологічний клімат в колективі, система стимуляції праці, умови життя, примхи людей і т. ін.

Найбільш загальний розгляд закономірностей розвитку і життя людини дозволяє побачити, що такі обставини, які збільшують ріст числа нещасних випадків, виникають з доволі об’єктивних причин.

Перша причина витікає вже з аналізу еволюції людини. Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з тою, яка жила 20–30 тисячоліть тому, можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі її фізичні якості, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, немає тієї сили і витривалості, що були колись. І, незважаючи на це, людина в своєму розвитку пройшла шлях від кам’яної сокири до освоєння космосу.

З розвитком знарядь праці розширився діапазон впливу людини на навколишній світ. При цьому, зрозуміло, зросло і коло відповідних реакцій зовнішнього світу на людину в процесі її праці. Зросла також сила цього впливу. Таким чином, з розвитком техніки небезпека зростає більш швидко, ніж людська протидія їй.

Друга загальна причина у зростанні ціни помилки. Коли первісна людина припускалася помилки в ремісничій або сільськогосподарській праці, розплата за неї не була надто велика: вона могла подряпати тіло колючою рослиною, упустити собі на ногу камінь, впасти з дерева тощо.

Помилки ж сучасної людини обходяться їй набагато дорожче: тепер люди частіше гинуть внаслідок ураження струмом високої напруги, стають каліками через удари тяжких пресів, падають з висоти багатоповерхових будинків – до того ж падають не на землю, а на асфальт, бетон.

Чи став світ більш безпечним? Аналіз життя світу, починаючи від 1945 року, показує, що ні.

Із 1953 р. по 1987 р. тільки на трьох промислових підприємствах сталося 13 ядерних аварій. Аналіз обставин цих аварій виразно показує, що причинами виникнення НЛР як на Заході, так і в нас, були дії персоналу під впливом тих або інших «чисто людських» мотивів.

Упровадження різного роду технічних засобів для забезпечення ядерної безпеки, безумовно, сприятиме зниженню імовірності ядерних аварій. Однак варто постійно мати на увазі, що будь-які технічні засоби, створені людиною, тією ж людиною не можуть бути відключеними. Саме тому в питаннях забезпечення безпеки вони можуть грати_: хоча і досить корисну, але тільки допоміжну роль. А домінуючим фактором забезпечення ядерної безпеки будь-якого ядерного об’єкта як був, так і залишається «людський фактор». (За матеріалами конференції «Фізична ядерна безпека»).

Третя загальна причина, яка сприяє зростанню травматизму, – адаптація людини до небезпеки. Для сучасної людини техніка стала засобом задоволення багатьох потреб, джерелом утіхи, об’єктом мотивації, фактором престижу. Використовуючи блага техніки, людина часто забуває, що техніка є ще й джерелом високої небезпеки, а інтенсивне використання її підвищує можливість реалізації цієї небезпеки. Постійна взаємодія з небезпечними машинами і неінформованість щодо масового характеру нещасних випадків ведуть до того, що людина нехтує насправді небезпечним і адаптується до небезпеки, часто через маленькі вигоди навмисне йде на порушення правил безпеки.

Усі ці приклади вказують на те, що людський фактор в питаннях безпеки праці відіграє не останню роль і заслуговує на значно більшу увагу у порівнянні з тою, яка йому зараз приділяється.

Однак мало навчитися виявляти роль людського фактора в кожному окремому випадку, дуже важливо мати науково обґрунтоване і систематизоване вивчення цього питання. Тому при вивченні питань безпеки праці розділ психології безпеки є обов’язковим.

Психологія безпеки – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають у процесі праці та інших видів діяльності, та психологічні фактори підвищення їх безпеки.

Об’єктом дослідження психології безпеки є різні види предметної діяльності людини, пов’язані з небезпекою.

Предметом дослідження даної області є:

- психічні процеси, які породжуються діяльністю і впливають на її безпеку;

- психічний стан людини, який впливає на безпеку її діяльності;

- властивості особистості, які впливають на безпеку діяльності.

Психічні процеси – це короткочасні процеси психічної діяльності, що полягають в отриманні, переробці інформації ти обміні нею (відчуття, сприйняття, запам’ятовування, мислення, емоції). Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні пережидання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, стрес, депресія).

Психічні властивості – сталі, природжені і такі, що утворюються у процесі життєдіяльності душевні якості, які характеризують здатність людини відповідати на певні дії адекватними психічними діями і зумовлюють її відмінність від інших та виявляються у взаємодіях із іншими суб’єктами або предметами навколишнього середовища (темперамент, пам’ять, характер, здібності, інтелект тощо).

Згідно ДСТУ 3899-49, людський чинник – це інтегральна характеристика предметно-просторового середовища, яка зумовлена специфікою життєдіяльності людини (групи людей) і визначає вплив людини (групи людей) на функціонування соціо-технічної системи.

Людина – найскладніша ланка в системі «людина – середовище – техніка». На неї впливають як важкість і напруженість виконуваних робіт, так і фактори виробничого середовища. Ці фактори мають багаторівневу будову і становлять собою сукупність різних елементів середовища, які впливають на людину в процесі трудової діяльності. Умови природного середовища в ході еволюції визначили межі фізичних навантажень, допустимі рівні вібрації та звукового тиску, комфортні метеорологічні умови та інші параметри навколишнього середовища, в тому числі виробничі.

Статистичні дані розслідувань нещасних випадків на виробництві свідчать про те, що в 50–90% нещасних випадків, залежно від галузі, є частка вини потерпілого. Зазначене співвідношення без перебільшення можна перенести на людську діяльність в інших умовах: у побуті, спорті, під час ліквідації надзвичайних ситуацій. Постає принципове питання: «Чому людина, якій притаманний природний інстинкт самозбереження, так часто стає причиною нещасних випадків, травм, аварій, катастроф?»

Дослідження, виконані в ряді галузей людської діяльності, передусім у таких як авіація та ядерна енергетика, де помилка однієї людини створює загрозу життю сотень і тисяч людей, може призвести до величезних матеріальних втрат, катастрофічного негативного впливу на оточуюче середовище, показали, що якими б рішучими не були спроби запобігти помилці людини, цілком позбутися цих помилок неможливо. Жодна людина не може весь час бездоганно виконувати свої функції. Крім того, те, що можна вважати відмінним виконанням обов’язків за одних обставин, може виявитись неприйнятним за інших. Доведено також, що чим складнішою стає ергатична система, тим більшою мірою безпека цієї системи залежить від людини, а сама вона (проектувальник, монтажник, оператор, керівник тощо) є найбільш ненадійною ланкою.

Вивчення причин аварій та катастроф, пов’язаних з неправильними діями людини або ж її бездіяльністю в критичний момент, привели до появи поняття «людський чинник», під яким розуміється небезпека, зумовлена помилкою людини, і розуміння необхідності його дослідження.

Людський чинник – це причини ризиків, які пов’язані з помилкою людини. Найбільш ґрунтовно питання ЛЧ відпрацьовані в авіації та ядерній енергетиці. Людина становить дивовижно гнучкий, здатний до адаптації та важливий елемент будь-якої системи, однак і найбільш уразливий із погляду ймовірності негативного впливу на її функціонування. Упродовж багатьох років кожні три з чотирьох авіаційних пригод відбувалися внаслідок хибних дій людини. Термін «помилка пілота» позбавлений позитивного навантаження з погляду запобігання авіаційній пригоді. Навпаки, він породжує зворотний ефект, тому що за його допомогою можна визначити, в якому місці системи сталися перебої, але не можна встановити кореневу причину випадку. Помилка, пов’язана з діяльністю людини в системі, може бути спричинена низьким рівнем її підготовки, недостатнім відпрацюванням процедур, недосконалою концепцією, форматом контрольних переліків, прорахунками керівництва. Крім того, термін «помилка пілота» не враховує опосередкованих чинників, які для запобігання пригодам мають розглядатися серйозніше.

За В. Зацарним і В. Бєгуном, у кожній людській дії можна виділити три складові:

• мотиваційну;

• орієнтаційну;

• виконавчу.

Порушення будь-якої з цих функціональних частин призводить до порушення дії, яка виконується, а порушення дій, пов’язаних із забезпеченням безпеки, призводить до створення небезпеки.

Мотиваційна частина діяльності базується на бажаннях, прагненнях, інтересах людини, її ідеалах та переконаннях.

Порушення мотиваційної частини діяльності полягає в нехтуванні або небажанні виконувати певні дії чи операції, які потрібні для безпеки. Причини цього можуть бути постійними, викликаними певними якостями людини (недооцінка небезпеки, схильність до ризику, негативне ставлення до вимог безпеки, неуважність; або тимчасовими (депресія, збудження, втома, алкогольне чи наркотичне сп’яніння).

Найчастіше порушення мотиваційної частини дії виникають через:

- конфлікт між безпекою та матеріальною або тимчасовою вигодою, коли людина прагне витратити на виконання дії менше енергії, сил, матеріалів, часу;

- прагнення орієнтуватись на певний «ідеал» – людину, яка може бути досвідченою, мати привабливі риси характеру, але діяльність якої характеризується ігноруванням вимог безпеки. Послідовник, ідеалізуючи поведінку свого кумира, починає поводиться подібним чином, та, не маючи досвіду і критичного ставлення до небезпек, сам наражається на небезпеку і створює небезпечну ситуацію для оточуючих;

- тенденцію копіювати норми поведінки групи людей, для яких порушення вимог безпеки стало звичним. Людина, що прагне дотримуватись вимог безпеки, стає в такому колективі «білою вороною», змушена вислуховувати зауваження (іноді образливі та зневажливі) та звинувачення у боягузтві;

- переоцінку власного досвіду та майстерності, коли людина вважає свій досвід настільки достатнім, що він допоможе їй «викрутитись» в разі виникнення будь-якої небезпечної ситуації;

- бажання самоствердитися або «показати себе» перед іншими людьми, що проявляється у свідомому порушенні вимог безпеки, не викликаному конкретною обстановкою;

- стресовий стан (депресію, збудження, втому) або ж алкогольне чи наркотичне сп’яніння, коли людина знаходиться під впливом почуттів, емоцій, а не розуму, погано оцінює ситуацію, неправильно орієнтується в складному оточенні.

Орієнтаційна частина діяльності базується на знаннях, уміннях, навичках, досвіді.

Порушення цієї частини діяльності виникають через неусвідомлення існуючої небезпеки, недостатню професійну підготовленість до виконання певного виду робіт, незнання відповідних правил безпеки.

Дослідження, проведені в Академії пожежної безпеки України, показали, що ризик різних подій сприймається через суб’єктивну загрозу та ступінь причетності людини до створення чи запобігання загрозливій ситуації. Встановлено, що такі небезпеки, як ДНК-технології, рентгенодіагностика, радіоактивні відходи, нітрити, пестициди, азотні добрива є так званими невидимими ризиками, що невідомі широким верствам населення, тому ці небезпеки недостатньо усвідомлюються і через це у більшості випадків їм не приділяється належної уваги.

Інколи у людей, що самостійно оволоділи якимось видом діяльності або працюють не за профілем своєї спеціальності, утворюється звичка діяти з порушеннями щодо вимог безпеки, оскільки у них не вироблені прийоми безпечної поведінки.

Незнання правил дорожнього руху, правил поведінки на воді, шкідливої дії окремих речовин, небезпеки від окремих тварин, рослин, природних явищ, виробничих процесів тощо, як правило, призводить до створення небезпечних ситуацій, загрози життю та здоров’ю.

Виконавча частина діяльності базується на відповідності психофізіологічних якостей людини діям, які вона виконує, та середовищу, в якому вона знаходиться. У разі невідповідності або неповної відповідності виникають порушення виконавчої частини дії. Причини цих порушень можуть бути постійними, що викликані індивідуальними якостями людини, станом обладнання, навколишнього середовища (недостатня координація, погана концентрація уваги, низька швидкість психомоторних реакцій, низька здатність до переключення уваги, невідповідність обладнання фізичним характеристикам людини, негативний стан навколишнього середовища), або тимчасовими (перевтома, погіршення здоров’я, погіршення психофізіологічних якостей після хвороби, стрес, алкогольне чи наркотичне сп’яніння, аварійна чи надзвичайна ситуація).