Розділ 4 Соціально-політичні небезпеки

4.1. Мир і безпека

Після злощасних пострілів 28 червня 1914 року у Сараєво минуло майже 100 років. Цими пострілами було вбито ерцгерцога Франца Фердінанда і його дружину ерцгерцогиню Софі, і таким чином ворожість між Австро-Угорщиною та Сербією переросла у першу світову війну. Із 65 мільйонів юнаків, посланих на фронт, 9 мільйонів так і не повернулися додому. А разом із цивільним населенням у війні загинуло 21 мільйон чоловік. Дехто досі говорить про момент спалаху тієї війни у серпні 1914 року як про час, коли «ссвіт збожеволів».

Ще страшнішим за своїми масштабами стало божевілля Другої світової війни. Усі стосунки між людьми були зруйновані. Як писав англійський прем’єр Уїнстон Черчіль, злочини, здійснені німцями під час гітлерівського режиму, на котрий вони погодились, не можна прирівняти за масштабами та ганебністю до будь-яких інших, що лягали чорними плямами на сторінки людської історії. Планомірне винищення в німецьких екзекуційних таборах шести чи семи мільйонів чоловік, жінок та дітей, перевершило жахи брутальної різанини Чінгісхана, яка у порівнянні з тим винищенням виглядає зовсім незначною. Як Німеччина, так і Росія заплановано винищували цілі народи на східному фронті під час другої світової війни...

Нарешті ми вибралися з такої матеріальної руїни і такого морального безладу, яких людство минулих сторіч не могло собі навіть уявити».

(Збирається буря», том І, «Друга світова війна», англ., автор Уїнстон С. Черчілль).

Півсторіччя конфліктів і смертей

«Від моменту створення Організації Об’єднаних Націй 1945 року загинуло 20 мільйонів чоловік у понад 100 головних конфліктах по цілому світі». Журнал «Ворлд воч», наводячи навіть більшу кількість жертв, писав: «Це сторіччя було найменш мирним в історії». Він також цитував одного дослідника, котрий сказав, що «у війнах цього сторіччя загинуло більше людей, ніж у всіх попередніх війнах людської історії разом узятих. Після Другої світової війни у різних конфліктах загинуло 23 мільйони чоловік».

«Вашингтон пост» поміщає ще інші підрахунки: «Після закінчення Другої світової війни на планеті велось близько 160 війн, що призвело до більше ніж 7 мільйонів смертей солдат, а також 30 мільйонів смертей цивільних. Окрім того, слід врахувати поранених, зґвалтованих й тих, що стали біженцями». До жодної із цих статистик не належать мільйони жертв злочинів із застосуванням насилля по всій планеті протягом минулих років!

Нині ми так і не позбулися кривавих конфліктів, розпалених запеклою ненавистю, під час котрих винищуються не просто солдати, що фактично погоджуються на можливу смерть, але й тисячі цивільних в Африці, на Балканах, у Росії та на Середньому Сході.

Біологічна необхідність?

Деякі історики та антропологи заявляють, що війни є неминучими, навіть необхідними, тому що вони є частиною еволюційної боротьби за виживання. Під впливом такого мислення воєнний коментатор Фрідріх фон Бернарді сперечався у 1914 році, що війни ведуться «в інтересах біологічного, соціального та морального прогресу». Згідно з цією теорією, війна є способом усунення слабих осіб чи народів і залишення найкращих.

Такий аргумент навряд чи потішить мільйони вдів та сиріт, яких залишає по собі війна. Таке мислення не тільки огидне в моральному плані, воно ігнорує жорстоку дійсність сучасної війни. Автоматична зброя не має поваги до найкращих, а бомби винищують як слабих, так і сильних.

Не звертаючи уваги на серйозні уроки першої світової війни, Адольф Гітлер мріяв про виведення супернації з допомогою збройних завоювань. У своїй книжці «Майн кампф» він писав: «Людство звеличилося внутрішньою боротьбою, і тільки через внутрішній мир воно гине, ...Сильніший повинен панувати над слабшим, а не змішуватися з ним». Однак замість того, щоб звеличити людство, Гітлер приніс у жертву мільйони життів і спустошив цілий континент.

Проте якщо війна не є біологічною необхідністю, що штовхала людство до самознищення? Які сили втягують народи у це «діло варварів»^*? Нижче ми наводимо список деяких основних факторів, які зводять нанівець зусилля миротворців.

Причини війни

Націоналізм. Націоналізм, до якого часто закликають політики та полководці, є однією з наймогутніших сил у розв’язанні війн. Багато війн було розпочато в «національних інтересах» або з міркувань захисту «національної честі». Коли умонастрій моєї країни – правильний він чи ні – переважає, навіть явну агресію можна виправдати, назвавши її запобіжним ударом.

Етнічна ворожість. Багато регіональних війн розгоряються і підкріплюються тривалою ненавистю між расами, племенами чи етнічними групами. Трагічні війни у колишній Югославії, Ліберії та Сомалі є недавніми прикладами цього.

Економічне та військове суперництво. Перед першою світовою війною, у мирний зовні період, європейські держави в дійсності набирали велетенські армії. Німеччина та Великобританія втягнулися в конкуренцію по будівництву військових кораблів. Оскільки кожна з великих країн, які зрештою втягнулися у це кровопролиття, вірила, що війна збільшить її могутність і принесе значну економічну вигоду, то назріли всі передумови конфлікту.

Релігійна ворожнеча. Релігійні розбіжності, особливо коли вони підкріплені расовими відмінностями, можуть створити вибухову атмосферу. Конфлікти в Лівані та Північній Ірландії, а також війни між Індією та Пакистаном кореняться у релігійній ворожості.

Ці основні причини війни викоренити не легко. Понад 2000 років тому Платон сказав, що «лише мертві бачили кінець війни». Чи цей похмурий погляд є гіркою правдою, яку ми мусимо прийняти? Чи є підстави надіятися, що світ колись звільниться від війни?

Війни. У війнах ХХ сторіччя загинуло понад 100 млн осіб. Запасів ядерної зброї достатньо, щоб знищити людство багато разів. Громадянські війни, терроризм проникають в усі закутки землі.

Щоб знищити війну, спершу треба змінити склад розуму людей. У конституції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) сказано: «Оскільки війни починаються в розумах людей, саме в розумах людей повинен будуватися і захист миру». Проте сьогоднішнє суспільство, в якому поширене недовір’я та ненависть, стає все більше насильницьким, а не миролюбним.

Спадщина військових протистоянь (Наземні міни – повсюдна загроза)

Тисячі невинних дорослих і дітей більш як у 60 країнах щомісяця калічаться, а деякі й гинуть внаслідок вибухів наземних мін. Підраховано, що від вибухів протипіхотних мін загинуло або було поранено більше людей, ніж у хімічних, бактеріологічних та ядерних війнах. Згідно з дослідницькою Організацією нагляду за здійсненням прав людини, приблизно 30 000 чоловік було покалічено мінами лише у Камбоджі.

Ці невеликі вибухові снаряди закладаються в ґрунт під час різних воєнних конфліктів, і більшість з них не забирається після закінчення тих конфліктів. Приблизно підраховано, що коло 100 млн їх лежить на території понад 60 країн. Щоб підірвати міну, достатньо просто наступити на неї; вони – популярний вид зброї під час війни, оскільки недорогі та ефективні. Міна одного типу коштує лише 3 долари США. Міна іншого типу, яка вивільняє 700 сталевих кульок і вбиває все живе в радіусі 40 метрів, коштує тільки 27 доларів США. Попит на цей різновид зброї настільки великий, що 48 країн виготовляють і продають 340 різних типів мін. Щодня закладається більше мін, ніж їх знешкоджується шляхом розміновування.

Розміновування – нелегка справа, яка вимагає багато коштів, позаяк чимало армій не наносять на карту свої мінні поля і до того ж міни чимраз частіше виготовляються з дерева, пластику та інших матеріалів, через що їх неможливо виявити за допомогою металошукачів. Сенатор США Патрік Лейхі, котрий вимагав заборонити експорт цього виду зброї, заявив: «У Нідерландах люди все ще підриваються на німецьких мінах часів другої світової війни. Подумайте, наскільки гірша ситуація в Афганістані, Камбоджі, Анголі, Боснії та всіх тих країнах, що густо всіяні мінам».

Бактеріологічна війна

Термін «бактеріологічна війна» означає навмисне розповсюдження захворювань серед людей, тварин чи рослин. У такому випадку захворювання спричиняється живими мікроорганізмами. Ці організми розмножуються (деякі виробляють токсини), і через певний час з’являються симптоми хвороби. Декотрі бактеріологічні агенти призводять до недієздатності, інші – до смерті. Певні мікроорганізми застосовують для зараження і знищення сільськогосподарських культур.

Бактеріологічна зброя (сибірка, ботулізм, віспа, чума та інш.)

Наслідки війн

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців ділить цих знедолених мандрівників на дві категорії. Біженцями називають тих, хто втікає з країни через небезпідставний страх перед насильством чи переслідуванням. А до другої категорії зараховують осіб, переміщених у межах їхніх національних кордонів. Вони також мусили покинути домівку через війну або інші загрози для життя, але й далі залишаються у власній країні.

Ніхто не знає точного числа біженців і переміщених осіб, які животіють у тимчасових таборах або безпорадно переходять з місця на місце в пошуках безпеки. Згідно з деякими джерелами, загальна кількість таких нещасних по цілому світі може сягати 40 мільйонів, і половина з них – діти. Звідки ж всі вони беруться?

Проблема сьогодення

Проблема біженців набула нових масштабів під кінець Першої світової війни. На слідком тієї війни став розпад імперій і переслідування національних меншин. А це призвело до того, що мільйони європейців у пошуках притулку переїхали на чужину. Друга світова війна, яка була набагато спустошливішою за попередню, також змусила мільйони осіб утікати з рідних домівок. З 1945 року війни набули більш локального характеру, але завдають такого ж сильного удару цивільному населенню, що проживає у місці конфлікту.

Війна завжди породжувала певну кількість біженців, але тільки у двадцятому столітті міжнародні конфлікти торкнулись усього населення воюючих країн. Стирання різниці між військовими й цивільними призвело до величезного потоку біженців, які відчайдушно намагалися врятуватись від безжалісного насилля.

Крім того, багато сьогоднішніх воєн – громадянські, і від них сильно потерпають не лише чоловіки призовного віку, але й жінки та діти. Здається, декотрі з цих конфліктів, що підтримуються закоренілими національними й релігійними поділами, ніколи не припиняться.

Єдиний спосіб, як виснажене війною цивільне населення може утекти від насилля, – це залишити свій дім. «Біженці покидають рідні землі і шукають способу потрапити в іншу країну не з власної волі чи задля особистих вигод, але через те, що не мають вибору», – говориться у книжці «Стан біженців світу в 1997–1998 роках» (англ.). Проте в наші часи зовсім не легко отримати дозвіл на в’їзд в іншу державу.

Учасники тегеранської зустрічі досить легко знайшли «гуманне і демократичне» рішення. На запитання Рузвельта, чи можна буде репатріювати відповідно українців з Польщі до СРСР, а поляків з СРСР до Польщі, Сталін відповів, що це можна буде зробити. Так була освячена безпрецедентна за масштабами авантюра з переселення 1,5 млн осіб, у країн антигітлерівської коаліції не брали до уваги бажання звичайних людей з обох боків, бо ні українці, ні поляки не бажали залишати місця свого постійного проживання. Вони сподівалися на те, що існуючі непорозуміння і криваві конфлікти між двома народами будуть подолані цивілізованими методами.

Але сильні світу цього вирішили добиватися задоволення своїх геополітичних амбіцій силовими методами. Примусове переселення, а точніше, відверта депортація українського населення з його споконвічних земель, супроводжувалось каральними акціями, пограбуваннями і вбивствами українських селян, які здійснювали і польські шовіністичні банди, і поліція, і регулярні війська.

Людей з корінням виривали з рідної землі і кидали напризволяще на спустошені війною землі УРСР, переважно у східних, зрусифікованих районах.

Це була велика трагедія і українського, і польського народів. Це і досі незагоєна рана історії. Уроки історії не раз засвідчували: не можна збуду вати щастя одного народу на стражданнях і кривдах іншого.