6.3. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях

Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях як одне із головних завдань (за С.І.Осипенко) визначається законами України "Про цивільну оборону", "Про захист населення і територій від НС техногенного та природного характеру", "Про правові засади цивільного захисту". Торкалися цієї проблематики і законодавці при розробці Законів України "Про оборону України", "Про боротьбу з тероризмом", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про аварійно-рятувальні служби".

До переліку завдань, прийнятих на за­конодавчому рівні, що визначають зміст навчання населення, належать:

• навчання населення вмінням застосо­вувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних, ситуаціях;

• навчання населення діям під час про­ведення евакуації;

• загальне медико-санітарне навчання населення;

• вивчення основних способів надання першої медичної допомоги потерпілим, правил користування засобами захисту;

• навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, нес­приятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

• підготовка населення до дій в умовах терористичного акту;

• підготовка населення до дій в особли­вий період.

• Розподіл повноважень з навчання на­селення відповідно до законодавства у сфері цивільного захисту здійснюється на державному, регіональному та місце­вому рівнях:

• Кабінет Міністрів України - створює єдину систему підготовки органів управ­ління, сил ЦЗ та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

• МНС України - здійснює навчання представників органів управління і сил цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях, визначає По­рядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та органі­заціях до дій при виникненні НС, прово­дить просвітницькі та практично-навчаль­ні заходи з метою підготовки населення до дій в умовах терористичного акту, на­дає через засоби масової інформації ві­домості, необхідні для виконання насе­ленням правил поведінки і дій в екстре­мальних ситуаціях, передбачених ПЛАС;

• Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адмі­ністрації, органи місцевого самовряду­вання відраховують кошти на проведен­ня заходів щодо навчання населення;

• Рада Міністрів АР Крим, місцеві дер­жавні адміністрації та органи місцевого самоврядування здійснюють підготовку населення до дій у НС техногенного та природного характеру відповідно до сво­їх повноважень, інформують населення про екологічно небезпечні аварії та над­звичайні ситуації техногенного та при­родного характеру, дії, які можуть вжи­ватися громадянами для зменшення впливу на здоров'я людей та довкілля.

Це вичерпаний перелік завдань та роз­поділу повноважень між суб'єктами реалі­зації заходів з навчання населення, який вміщує в себе діюче законодавство. Жодною статтею або пунктом механізми, інструментарій та порядок перерозподілу фінансових ресурсів з питань реалізації зазначених завдань законодавством не визначені. Більше того, підприємства, установи, організації на рівні законів вза­галі виявилися не причетними до питань організації, фінансування та здійснення заходів з навчання населення. Цю прога­лину і намагалося усунути МНС, розро­блюючи підзаконні акти щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфіка­ції керівних кадрів і фахівців у сфері ци­вільного захисту та порядку здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при ви­никненні НС. Але навіть і досконалі зако­ни не гарантують їх виконання на місцях, що тут казати про підзаконні і відомчі ак­ти. З них виконуються лише ті, що під­падають під інспекторський контроль або під дію адміністративного законодавства.

При розробці проекту Кодексу цивільного захисту вперше на законо­давчому рівні зроблена спроба вирі­шити цю проблему та надати відпо­віді на наступні питання:

• чи однакові види, форми та зміст навчання застосовувати до різних груп населення;

• які органи виконавчої влади, відповід­но до своїх повноважень, відповідають за організацію і здійснення навчання насе­лення та повноваження і відповідальність з цих питань роботодавців;

• яким коштом здійснювати навчання населення за місцем роботи, навчання та проживання.

При розгляді зазначених питань, у першу чергу, враховувались терміноло­гічні визначення основних понять.

Населення - сукупність людей, що по­стійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всі­єї земної кулі тощо). Тобто населення має свою структуру - групи, які сформовані за тими чи іншими ознаками. Структура, яка визначається з навчання населення:

• працююче населення;

• студенти, учні, вихованці закладів освіти;

• населення, яке не зайняте у сферах виробництва та обслуговування.

Навчання - це цілеспрямований, систе­матичний процес, який здійснюється з ме­тою опанування знаннями, вміннями і на­вичками під керівництвом педагогів, під­готовлених майстрів, інструкторів, настав­ників, у ході якого вирішуються завдання освіти, виховання і загального розвитку.

Тобто навчання - це формальна чи неформальна освіта, яка здійснюється очно, заочно, екстерном, дистанційно то­що, Основною відмінністю навчання від просвітництва, інформування або роз'яс­нювальної роботи з населенням є опану­вання знаннями, а не їх розповсюджен­ня чи доведення до адресата через будь-які засоби комунікації.

Навчанню обов'язково передує аналіз потреби і необхідності навчання, вироблен­ня цілей навчання, відбір учасників, органі­зація процесу навчання і підбір викладачів. Зрозуміло, що провідною групою у ви­борі учасників навчання в системі цивіль­ного захисту повинно стати працююче населення, бо саме з неї формується кор­пус організаторів та виконавців заходів із запобігання та ліквідації НС, захисту на­селення і територій від їх наслідків.

Розподіл працюючого населення здій­снюється за наступними професійно-кваліфікаційними категоріями:

• керівні працівники, які за посадою зо­бов'язанні організовувати та здійснювати заходи цивільного захисту на штатних та позаштатних засадах у складі функціо­нальних і територіальних підсистем ЄДС ЦЗ (особи, які приймають рішення та очолюють органи, служби і формування);

• професійні кадри служби цивільного захисту та професійних аварійно-рятувальних служб;

• працівники підприємств, установ та ор­ганізацій незалежно від форм власності, які входять до складу позаштатних орга­нів управління, спеціалізованих служб, формувань цивільного захисту та непро­фесійних аварійно-рятувальних служб;

• персонал об'єктів підвищеної небезпеки;

• інші працівники підприємств, установ та організацій.

При виборі способу організації нав­чання і підборі викладачів, враховуються вимоги діючого законодавства у сфері освіти, професійного навчання на вироб­ництві, охорони праці тощо.

Підготовка, перепідготовка, підвищен­ня кваліфікації професійних працівників проектом Кодексу цивільного захисту ви­несена в окремий розділ, визначаючий порядок здійснення навчання відповідно до освітньої галузі "Цивільна безпека".

При виборі видів і форм навчання для інших категорій працюючого насе­лення, які виконують обов'язки у сфері цивільного захисту на непрофесійній ос­нові (а таких у системі переважна біль­шість) керувались наступним.

Певну кількість найважливіших і дій­сно потрібних знань та вмінь ми засво­юємо неформально, без жодних курсів, сертифікатів і оцінок, але постійно і "в процесі" (спостерігаючи за людьми, які роблять це добре, і спілкуючись із ними). Це найприродніший спосіб навчання, який максимально відповідає нашим по­требам. Він не потребує проведення ча­су в аудиторії, виконання завдань зара­ди заліку. Він взагалі не потребує про­грами у звичному сенсі, бо суттєво зрос­тає відповідальність за відповідність от­риманих знань особистим потребам.

У системі формальної освіти саме ди­станційне навчання, завдяки новітнім тех­нологіям електронного навчання, муль­тимедійним можливостям інтернету, наближує людину, котра прагне, до отримання знань у та­кому форматі, відкриваючи їй доступ в Інтернеті до величезної кількості медіа-файлів, завдяки яким якість такого навчання на­ближається до очного. Виходячи з того, що дистанційне нав­чання є, перш за все, версією заочного навчання, але на новому етапі розвитку, хоч різниця між ними і досить відчутна, діюча мережа навчально-методичних центрів сфери цивільного захисту може і поступово стає базою для використан­ня засобів нових інформаційних техноло­гій в навчанні.

Використання дистанційного навчання знижує витрати на організацію курсів, облаштування традиційних класів, зар­плату викладачів, транспортні витрати. Але, на жаль, витрати не зникають, а ли­ше переносяться в іншу площину: прид­бання необхідних технічних та програм­них засобів, створення педагогіко-психологічних підсистем для самоосвіти (су­купності навчальних засобів та методич­них і довідникових матеріалів для вико­ристання в роботі), а також утримання замість певної кількості викладачів - пе­дагогічних працівників служби організа­ції навчального процесу та його мето­дичного забезпечення в мережі.

Передусім необхідно також відзначити, що сукупність навчально-методичних мате­ріалів не є електронним аналогом курсів або бібліотеки, що викладаються на WWW сервері в мережевій дистанційній формі. Такі матеріали потребують певного фахо­вого рівня з їх розробки та проведення.

До недоліків електронного навчання також відносять: відсутність особистого спілкування між викладачем і слухачем (відбувається менш ефективна, позбавле­на індивідуальності передача знань) та спілкування з колегами-слухачами курсів для обміну досвідом і матеріалами.

Ускладнює дистанційне навчання і мо­жливість забезпечення доступності макси­мальній кількості користувачів мережі та використання відеоконференцій в реаль­ному навчальному процесі. Принцип мак­симальної доступності є основним і реа­лізується як у зовнішньому інтерфейсі си­стеми дистанційного навчання для спілку­вання з слухачами, так і у внутрішньому - для спілкування з викладачами та пер­соналом, що забезпечує роботу системи. Наступне проблемне питання: а чи дій­сно прагне людина, яка віднесена до нав­чальної категорії, керівні працівники, отри­мати знання у сфері цивільного захисту, виходячи з того, що акцент робиться саме на самостійному опануванні матеріалу.

Прагнення людини обумовлюється, перш за все, діючою системою мотивації - свідомого вибору людиною того або іншо­го типу поведінки, під впливом зовнішніх (стимули) і внутрішніх (мотиви) чинників.

Серед зовнішніх чинників: система економічних нормативів і пільг, рівень за­робітної плати і справедливість розподілу прибутків, умови праці, кар'єрний розви­ток або жорсткі зовнішні команди тощо. Як відомо, жодних матеріальних скла­дових у системі мотивації працівників або заходів з просування їх по службі з урахуванням виконання обов'язків у сфе­рі цивільного захисту законодавчими ак­тами України не передбачено.

Розраховувати на мотиви самої люди­ни до навчання з питань цивільного за­хисту - внутрішня культура, творчий по­рив, бажання самоутвердитися у позаш­татній посаді, утвореної в межах єдиної системи цивільного захисту - не дово­диться, про що свідчить І багаторічний досвід функціонування систем цивільної оборони і цивільного захисту. Скоріш за все, внутрішня мотивація на отримання знань з цивільного захисту буде більш властива для непрацюючого населення (потреба в отриманні відомостей щодо безпечних умов проживання та стану зовнішнього середовища).

Для працюючого населення і, перш за все, для керівних працівників, адміністра­тивно-управлінського та інженерно-техніч­ного персоналу, які здійснюють заходи з техногенної безпеки та цивільного захи­сту на умовах добровільно-примусових, основним мотиваційним спонуканням за­лишається зовнішня команда - система, побудована на принципах адміністратив­ного впливу. В той же час, такий дирек­тивний підхід в умовах сучасної України, де переважна більшість держслужбовців набула знань і

За таких умов, очна чи очно-заочна система навчання з відривом від вироб­ництва у мережі спеціалізованих навчаль­них закладах (універсалізм навчального закладу в умовах короткострокового нав­чання є радше недоліком, ніж перевагою) стає провідною, бо мова іде про компе­тентність посадових осіб, які за посадою призначаються уповноваженими керівни­ками з ліквідації НС, очолюють підсисте­ми ЄДС ЦЗ, позаштатні органи управлін­ня (комісії, штаби) спеціалізовані служби і формування, або організують діяльність із забезпечення безпеки населення та сталості функціонування об'єктів економі­ки і соціальної інфраструктури. Робота потенційно небезпечного об'єкта в умовах підвищеної загрози виникнення аварії це вже не тільки виробництво чи економіка, це вже рівень моральності та людяності. При виборі способу організації навчання інших працівників підприємств, установ і організацій діям у НС виходили з принци­пу максимально можливого використання діючих на виробництві систем навчання персоналу: інструктажі, навчальні заняття з професійної підготовки, виробничо-технічні курси та курси цільового призначення.

Інструктажі проводяться з працівника­ми при прийомі на роботу та при про­веденні на підприємствах практичних за­ходів з цивільного захисту.

Навчальні заняття проводяться за класно-груповою або індивідуальною формою за програмами теоретичного навчання, які мають за ціль:

• для працівників, які входять до складу позаштатних органів управління, спеціалізо­ваних служб і формувань - опанування знаннями та методами роботи з виконання завдань відповідно до положень та планів приведення у готовність за призначенням зазначених органів, служб і формувань;

• для інших працівників опанування ві­домостями необхідними для виконання правил поведінки і дій в умовах загро­зи і виникнення надзвичайних ситуацій, передбачених планами цивільного захи­сту або ПЛАСами.

Практичне відпрацювання навичок з виконання заходів, передбачених зазна­ченими планами (практичне навчання), відбувається під час підготовки та про­ведення на виробництві об'єктових нав­чань і тренувань у формі тренінгів або тренувань виконавців.

Курси цільового призначення прово­дяться на виробництві педагогічними працівниками спеціалізованих навчаль­них закладів для працівників, які приз­начаються відповідальними особами з підготовки та проведення об'єктових нав­чань і тренувань, керівниками навчаль­них занять з працівниками та фахівцями з обслуговування та експлуатації систем раннього виявлення надзвичайних ситуа­цій та оповіщення населення, які залуча­ються до проведення радіаційно-хімічної розвідки, дозиметричного контролю, сані­тарної та спеціальної обробки.

Проектом Кодексу цивільного захисту встановлюється, що навчання працівни­ків підприємств, установ і організацій здійснюється коштом роботодавця - це міжнародні норми, які запроваджуються вітчизняним законодавством.

Відповідальність за організацію та здійснення навчання студентів та учнів­ської молоді діям у НС вперше на рівні закону покладається на МОН. Пріоритет­ними напрямками в освітній галузі виз­начаються підготовка студентів ВНЗ та учнів професійно-технічних навчальних закладів з питань цивільного захисту. Са­ме навички з питань цивільного захисту, отримані студентами під час навчання у ВНЗ, дають базові знання, які вже в ста­тусі організаторів або виконавців заходів із запобігання та ліквідації наслідків НС, вони зможуть поглиблювати у спеціалізо­ваних навчальних закладах.

Щодо організації навчання непрацюю­чого населення, то маємо розуміти таке: перед будь-яким навчальним заходом потрібно чітко визначитися з метою та результатами. МЕТА:

• організація навчання за місцем про­живання з основних способів захисту від наслідків НС, надання першої само- і взаємодопомоги, правил користування засобами захисту;

• інформування населення про небез­печні об'єкти та чинники надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру, а також дії, які можуть вжива­тися громадянами для зменшення впли­ву на здоров'я людей та довкілля.

• опанування знаннями і вміннями відпо­відно до вимог навчальної програми, яка повинна реалізовуватися під керівництвом підготовлених інструкторів, наставників (див. визначення терміну навчання);

• доведення до населення за місцем проживання необхідних рекомендацій що­до правил безпечної поведінки у зимовий період, можливому ускладненні паводко­вої обстановки, поведінці на воді, дотри­мання правил пожежної безпеки, санітар­но-гігієнічних норм, при виникненні епіде­мій, епізоотій, отруєнь тощо та відомо­стей, передбачених у деклараціях безпеки об'єктів підвищеної небезпеки та ПЛАСах. ОСНОВНІ ЗАСОБИ:

• з організації навчання - консультаційні пункти при місцевих органах самовряду­вання, які повинні бути оснащенні необхід­ним навчальним майном, мата відомості про потенційну небезпеку, що характерна для місць проживання, та методи реагу­вання на неї, перелік закріплених за міс­цем проживання населення захисних спо­руд, пунктів видачі засобів індивідуально­го захисту, збірних евакуаційних пунктів;

• з організації інформування - усі на­явні засоби масової інформації, друкова­ні видання, пам'ятки, буклети, рекоменда­ції, через просвітницьку діяльність гро­мадських товариств і організацій.

За проектом законодавчого акта орга­нізація та фінансування навчання та ін­формування непрацюючого населення відноситься до обов'язків місцевих орга­нів самоврядування.

Таким чином, проектом Кодексу ци­вільного захисту чітко визначена система навчання населення, всі адекватні цілям і змісту навчання способи і форми нав­чального процесу з метою усунення на­явних причин низької ефективності робо­ти навчальних закладів, слабких знань та вмінь персоналу й низької культури без­печної життєдіяльності серед населення. Щодо досвіду європейських країн, то до обов'язкових вимог з навчання безпеки в умовах виробництва відноситься опануван­ня робітниками знаннями і навичками: як ідентифікувати небезпеку та запобігти її ви­никненню; як працювати безпечно, макси­мально знижуючи ризик; як використовува­ти наявні засоби захисту; яким є план дій при виникненні аварійних ситуацій або при загрозі зовнішніх небезпечних чинників. Для керівних працівників: яка політика ком­панії з безпеки; як визначити рівень ава­рійної ситуації та порядок активізації Пла­ну дій; як координувати дії при аварії; по­рядок інформування органів влади; проце­дура прийняття рішення; керівництво ава­рійними роботами; алгоритм після аварій­них дій. Основними методами вважаються: проведення систематичних відкритих семі­нарів з робітниками та тренінгів виконав­ців Плану дій. Для керівних працівників проходження навчання у спеціалізованих тренінгових компаніях або на базі власних навчальних центрів. У деяких країнах ство­рюються державні сертифікаційні системи "кадри-знання-освіта з проблем безпеки у природно-техногенній сфері".