2.5. Інфекційні захворювання людей

Закони епідеміології. Охорона здоров’я населення – це соціальна проблема, яка великою мірою залежить від умов праці, житлово-комунального забезпечення, культури, харчування та забезпечення необхідною кваліфікованою медичною допомогою. Величезне значення має профілактика інфекційних хвороб. Правильне розуміння завдань епідеміології, раціональне, кваліфіковане, цілеспрямоване використання великого арсеналу специфічних та .загально-протиепідемічних заходів, безумовно, сприятимуть подальшим успіхам у боротьбі з інфекційними хворобами.

Епідемічний процес. Існування будь-якого збудника інфекційної хвороби, окремого біологічного виду неможливе без постійної зміни індивідуального хазяїна. Ця зміна відбувається за допомогою особливого способу, який Л.В. Громашевський назвав механізмом передачі збудника інфекції. Раніше заражений організм хазяїна виступає як джерело збудника інфекції, а той, якому цей збудник був переданий, як сприятливий до хвороби організм. Останній сам стає джерелом збудника інфекції, і цей процес передачі повторюється безперервно, доки існують сприятливі організми, доки є «горючий» матеріал для збудника.

Таким чином збільшується кількість збудників, кількість хворих, поширюється захворюваність. У цьому і вбачають сутність епідемічного процесу, основною закономірністю якого є безперервність, що підтримує життєздатність популяції збудників інфекційних хвороб.

Найкраще основні риси епідемічного процесу були вивчені Л.В. Громашевським, який уклав їх у так звані закони епідеміології.

1. Джерелом збудника інфекції є заражений (хворий, а іноді здоровий) організм людини або (при зоонозах) тварини. Сучасне уявлення про сапронози, які спричинюються мікробами, що вільно живуть у природі, дозволяють доповнити цей закон положенням, що джерелом інфекції може бути навколишнє середовище (при сапронозах).

2. Локалізація збудника інфекції в організмі та механізм передачі його є взаємообумовленними явищами. Закономірно змінюючи один одного, вони утворюють безперервний ланцюг, який забезпечує існування виду збудника в природі, а разом з тим безперервність епідемічного процесу при будь-яких інфекційних хворобах.

3. Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за умови спільних дій таких трьох первинних рушійних сил (чинників, агентів):

1) існування джерела збудника інфекції;

2) здійснення механізму його передачі;

3) сприйнятливість населення до даної інфекції.

При виключенні хоч одного з цих чинників епідемічний процес припиняється. На цьому законі базуються заходи профілактики всіх інфекційних хвороб.

4. Природні та соціальні явища зумовлюють кількісні та якісні зміни епідемічного процесу шляхом впливу на його первинні, рушійні сили (джерело збудника, механізм передачі, сприйнятливість), а тому вони є вторинними, або опосередкованими, силами епідемічного процесу.

5. Епідеміологія будь-якої інфекційної хвороби може змінюватись, якщо у соціальному житті суспільства виникають зміни, що спроможні стимулювати або пригнічувати первинні рушійні сили епідемічного процесу, для чого зовсім не потрібні будь-які зміни у біологічній основі відповідної хвороби.

Перераховані закони епідеміології можна уточнювати, доповнювати на основі нових даних, наприклад, популяційної генетики, але в своїй основі вони і нині неперевершено точно розкривають суттєві риси епідемічного процесу.

Механізм передачі паразита від одного організму до іншого схематично подають у вигляді трьох фаз, що йдуть одна за одною:

1) виведення збудника з організму;

2) перебування його в навколишньому середовищі;

3) проникнення збудника в новий організм.

Залежно від способу та часу перебування в навколишньому середовищі розрізняють відкриту, напіввідкриту та закриту паразитарні системи. Відкритими називають паразитарні системи, при яких паразит відразу виділяється в навколишнє середовище і до проникнення в новий організм мусить певний час у ньому перебувати (наприклад, збудники кишкових хвороб). Збудники цих хвороб найбільш пристосовані до перебування в несприятливих для них умовах навколишнього середовища. У закритій паразитарній системі паразит практично не потрапляє в навколишнє середовище (сказ, сифіліс, СНІД та ін.). Ці паразити не пристосовані до життя в навколишньому середовищі і швидко, нерідко протягом кількох годин, а то й хвилин, гинуть. Збудники цих хвороб є абсолютними паразитами. Напіввідкриті паразитарні системи характеризуються недовгим перебуванням збудника хвороби в навколишньому середовищі – це більшість інфекцій дихальних шляхів – грип, кір, дифтерія, кашлюк та ін. Класифікація інфекцій представлена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.