Норми радіаційної безпеки

Категорія	День	Тиждень	Рік
А	17 мбер	100 мбер	5 бер
Б	17 мбер	10 мбер	0,5 бер
В	не вище, ніж для категорії Б

Межа дози – це таке найбільше середнє значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік, при якому рівномірне опромінювання протягом наступних 70 років не може призвести до несприятливих змін у стані здоров`я, що можуть бути виявлені сучасними методами (табл 3.2.).

Таблиця 3.2

Граничнодопустимі дози та межі доз для груп критичних органів

Групи критичних органів	Граничнодопустима доза для категорії А, бер/рік	Межа дози для категорії Б, бер/рік
І група – все тіло, гонади, червоний кістковий мозок	5	0,5
ІІ група – мязи, печінка, легені, селезінка, нирки та ін.	15	1,5
ІІІ група – шкіра, кістки, гомілки, стопи	30	3

Поняття ризику. Щоб викликати гостре пошкодження організму, дози опромінення повинні перевищувати певний рівень. Якщо одноразово отримана доза опромінення людини досягає 400 бер, то в 50% випадків це призводить (без медичної допомоги) до летального результату.

Опромінення, що перевищує 100 бер, призводить до променевої хвороби (в окремих випадках деякі ознаки променевої хвороби виявляються і при опроміненні 50 бер). Навіть при порівняно великих дозах опромінення не всі люди приречені на хворобу: механізми, що діють в організмі людини, ліквідують пошкодження, викликані радіацією. Будь-яка людина, що потрапила під дію опромінення, зовсім не обов’язково повинна захворіти раком або стати носієм спадкових хвороб. Проте ймовірність або ризик таких наслідків у неї більший, ніж у людини, яка не була опромінена; і ризик тим більший, чим більшою була доза опромінення.

Дія радіації на людину

Радіація за своєю природою шкідлива для життя. Малі дози опромінення можуть «запустити» ще не до кінця вивчений ланцюг подій, який призводить до онкологічних захворювань чи до генетичних пошкоджень. У великих дозах радіація може руйнувати клітини, пошкоджувати тканини органів і бути причиною швидкої загибелі організму.

Пошкодження, викликані великими дозами опромінення, звичайно проявляються протягом декількох годин чи днів. Ракові захворювання, однак, проявляються через багато років після опромінення, як правило, не раніше, ніж через одне-два десятиріччя. А вроджені пороки розвитку та інші спадкові хвороби, спричинені пошкодженням генетичного апарату, проявляються лише в наступних поколіннях: це діти, онуки і ще більш віддалені нащадки індивідуму, який був опромінений.

У той час як ідентифікація «гострих» наслідків від дії великих доз опромінення не викликає труднощів, віднайти віддалені наслідки від малих доз опромінення майже завжди виявляється дуже важко. Частково це пояснюється тим, що для їх прояву повинно пройти дуже багато часу. Але навіть при їх виявленні вимагається ще довести, що вони пояснюються дією радіації, оскільки і рак, і пошкодження генетичного апарату можуть мати і багато інших причин.

Механізм дії іонізуючих випромінювань на тканини організму:

- зарядженні частинки. Проникаючи в тканини організму, альфа- і бета-частинки втрачають енергію внаслідок електричних взаємодій з електронами тих атомів, біля яких вони проходять (гама-випромінювання і рентгенівські промені передають свою енергію речовині декількома способами, які в кінцевому результаті також призводять до електричної взаємодії);

- електрична взаємодія. Протягом десяти триліонних секунди після того, як проникаюче випромінювання досягає відповідного атома в тканині організму, від нього відривається електрон. Останній заряджений негативно, тому залишкова частина вихідного нейтрального атома стає позитивно зарядженою. Цей процес називається іонізацією. Електрон, що відірвався, може далі іонізувати інші атоми;

- фізико-хімічні зміни. Вільний електрон чи іонізований атом звичайно не можуть довго перебувати в такому стані і протягом наступних десяти міліардних долей секунди беруть участь у складному ланцюгу реакцій, у результаті яких утворюються нові молекули, серед них і такі надзвичайно реакційно здатні, як «вільні радикали»;

- хімічні зміни. У наступні мільйонні долі секунди утворені вільні радикали реагують як один з одним, так і з іншими молекулами, і через ланцюг реакцій, ще не вивчений до кінця, можуть викликати хімічну модифікацію важливих з погляду біології відношенні молекул, необхідних для нормального функціонування клітин;

– біологічні ефекти. Біохімічні зміни можуть виникнути як через декілька секунд, так і через десятиріччя після опромінення і стати причиною раптової загибелі клітин або таких змін у них, які можуть призвести до онкологічних захворювань.

Одним із перших наслідків опромінення є руйнування найскладнішої функції клітини – поділу. Тому в першу чергу порушуються функції органів і тканин організму, у яких відбуваються поділ, утворення нових клітин.

Ефект впливу радіації на організм залежить не тільки від спричинених випромінюванням змін в окремих клітинах і тканинах, а й від порушень взаємозв’язку між ними і зсувів перебігу реакцій, властивих організму як живій системі.

Залежно від рівня біологічної організації існують такі види уражень:

- молекулярний (ушкодження ДНК, РНК, ферментів, вплив на процеси обміну) (рис.3.1);

- субклітинний (ушкодження біологічних мембран, ядер, хромосом, мітохондрій, лізосом);

- клітинний (припинення поділу і загибель клітин, перетворення їх на злоякісні) (рис.3.2);

- тканинно-органний (ураження кісткового мозку, порушення обміну речовин, центральної нервової системи, травного каналу; загибель від злоякісних новоутворень);

- організменний (скорочення життя або загибель);

- популяційний (зміна генетичних характеристик в окремих індивідів через генні й хромосомні мутації).

Рис.3.1 Основні типи молекулярних ушкоджень ДНК (Гродзинський, 2001)

Рис.3.2 Вплив іонізуючого випромінювання на клітину

Гостре ураження. У своїй доповіді НКДАР ООН вперше за 20 років опублікував детальний огляд відомостей про гостре ураження організму людини, яке викликане великими дозами опромінення.

Величина дози, яка визначає важкість ураження організму, залежить від того, отримує її організм відразу чи в декілька прийомів. Більшість органів встигає тією чи іншою мірою залікувати радіаційні пошкодження і тому краще переносить серію малих доз, ніж ту саму сумарну дозу опромінення, отриману за один прийом.

Зрозуміло, коли доза опромінення достатньо велика, опромінена людина загине. Дуже великі дози опромінення, порядку 100 Гр, викликають настільки серйозні ураження центральної нервової системи, що смерть, як правило, наступає протягом декількох годин або днів (рис.3.3). При дозах опромінення від 10 до 50 Гр при опроміненні всього тіла ураження центральної нервової системи може виявитися не настільки серйозним, щоб призвести до смертельного наслідку, однак опромінена людина, як правило, помре через один-два тижні від крововиливу у шлунково-кишковому тракті. При ще менших дозах серйозні пошкодження шлунково-кишкового тракту можуть бути відсутні чи організм з ними справиться, і тим не менше смерть може настати через один-два місяці з моменту опромінення, головним чином через руйнування клітин червоного кісткового мозку – головного компонента кровотворної системи організму. Від дози в 3–5 Гр при опроміненні всього тіла вмирає приблизно половина всіх опромінених. Таким чином, у цьому діапазоні доз опромінення смерть є закономірною, тільки зсунута в часі. Дослідження в цій ділянці необхідні, оскільки отримані дані потрібні для оцінки наслідків ядерної війни і дії великих доз опромінення при аваріях ядерних установок і пристроїв.

Рис.3.3 Ефекти летальних доз: А – смерть настає через кілька годин або діб через ушкодження ЦНС; Б – смерть настає через один-два тижні через внутрішні крововиливи (головним чином у шлунково-кишковому тракті); В – 50% опромінених вмирає протягом одного-двох місяців через ураження клітин кісткового мозку

Червоний кістковий мозок та інші елементи кровотворної системи є найбільш вразливими при опроміненні і втрачають здатність нормально функціонувати вже при дозах опромінення 0,5–1 Гр. На щастя, вони мають також чудову здатність до регенерації, а коли доза опромінення не настільки велика, щоб викликати пошкодження всіх клітин, кровотворна система може повністю відновити свої функції. Якщо ж опроміненню піддавалося не все тіло, а лише якась його частина, то клітин мозку, що уціліли, буває достатньо для повного відновлення пошкоджених.

Репродуктивні органи і очі також характеризуються підвищеною чутливістю до опромінення. Одноразове опромінення сім’яників при дозі всього лише в 0,1 Гр призводить до тимчасової стерильності чоловіків, а дози більше ніж 2 Гр можуть призвести до постійної стерильності: тільки через багато років сім’яники зможуть знову продукувати повноцінну сперму. Напевно, сім’яники є єдиним винятком із загального правила: сумарна доза опромінення, отримана в декілька прийомів, для них більш, а не менш небезпечна, ніж та сама доза, отримана за один прийом. Яйники менш чутливі до дії радіації, принаймні в дорослих жінок. Але одноразова доза 3 Гр все ж таки призводить до стерильності, хоча ще більші дози при кратному опроміненні жодним чином не впливають на здатність до дітонародження.

Найбільш вразливою до дії радіації частиною ока є кришталик. Клітини, які загинули, стають непрозорими, а розростання ділянок, які помутніли, призводить спочатку до катаракти, а потім і до повної сліпоти. Чим більша доза, тим більша втрата зору. Ділянки, які помутніли, можуть утворюватися при дозах опромінення 2 Гр і менше. Більш важка форма ураження ока – прогресуюча катаракта – спостерігається при дозах близько 5 Гр. Доведено, що навіть пов’язане з певними видами робіт професійне опромінення шкідливе для очей: дози від 0,5 до 2 Гр, отримані впродовж 10–20 років, призводять до збільшення густини і помутніння кришталика.

Дуже чутливими до дії радіації є діти. Порівняно невеликі дози при опроміненні хрящової тканини можуть сповільнити або зовсім зупинити в них ріст кісток, що призводить до аномалії розвитку скелету. Чим менший вік дитини, тим більше пригнічується ріст кісток. Сумарна доза близько 10 Гр, отримана протягом декількох тижнів при щоденному опроміненні, буває достатньою, щоб викликати деякі аномалії розвитку скелету, напевно, для такої дії радіації не існує жодного порогового ефекту. Виявилося також, ще опромінення мозку дитини при променевій терапії може викликати зміни в її характері, призвести до втрати пам’яті, а в дуже маленьких дітей навіть до слабоумства чи ідіотії. Кістки і мозок дорослої людини здатні витримувати більші дози.

Дуже чутливий до дії радіації і мозок плоду, особливо коли мати опромінюється в період між вісьмома і п’ятнадцятьма тижнями вагітності. У цей час формується кора головного мозку, і існує великий ризик того, що в результаті опромінення матері (наприклад рентгенівськими променями) народиться розумово відстала дитина. Хоча індивідуальний ризик при цьому великий, а наслідки приносять особливо багато страждань, кількість жінок, які знаходяться на цій стадії вагітності, у певний момент часу становлять лише невелику частину всього населення. Це, однак, найбільш серйозний за своїми наслідками ефект з усіх відомих ефектів опромінення плоду людини, хоча після опромінення плодів і ембріонів тварин у період їх внутріутробного розвитку було виявлено немало інших серйозних наслідків, у тому числі дефектів розвитку, недорозвинутості і летальних наслідків.

Більшість тканин дорослої людини відносно малочутлива до дії радіації. Нирки витримують сумарну дозу близько 23 Гр, отриману протягом п’яти тижнів, без особливої для себе шкоди, печінка – принаймні 40 Гр за місяць, сечовий міхур – 55 Гр за чотири тижні, а зріла хрящова тканина – до 70 Гр. Легені – надзвичайно складний орган, набагато більш вразливий, а в кровоносних судинах суттєві зміни можуть статися вже при порівняно невеликих дозах.

Ракові захворювання. Рак – найбільш серйозний зі всіх наслідків опромінення людини малими дозами. Обширні дослідження, які охопили близько 100 000 людей, що пережили атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі в 1945 році, показали, що поки що рак є єдиною причиною підвищеної смертності в цій групі населення.

НКДАР ООН, як і інші заклади, що займаються дослідженнями в цій галузі, у своїх оцінках спираються на два основні припущення, які поки що досить добре узгоджуються з іншими даними, що є в наявності. Згідно з першим припущенням, не існує ніякої порогової дози, за якою відсутній ризик захворювання на рак. Будь-яка мала доза збільшує ймовірність захворювання раком для людини, яка її отримала, і кожна додаткова доза опромінення збільшує цю ймовірність.

Друге припущення полягає в тому, що ймовірність чи ризик захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення: при подвоєнні дози ризик подвоюється, при отриманні трикратної дози – потроюється тощо (рис.3.4).

Рис.3.4 Дози опромінювання та їх ефект

Різні варіанти кривих доза-ефект для людини. Приблизно відомо, яка ймовірність захворювання на рак у разі отриманні людиною еквівалентної дози в 1 Гр, завдяки обстеженню людей, що залишилися живими після атомних бомбардувань, і інших опромінених груп населення. Відомо також, що радіаційна небезпека за повної відсутності опромінення, коли б таке було можливе, дорівнює нулю. Але зовсім невідома дія проміжних доз. Тому мала місце спроба екстраполювати відомі оцінки ризику при великих дозах опромінення на малі дози.

На рис. 10.4 показані три способи такої екстраполяції. У загальному вигляді всі можливі види залежностей на дільниці 0–1 Гр можна умовно віднести до одного із трьох типів (якщо, за НКДАР, вважати, що не існує порогової дози і, тому будь-яке збільшення дози, яким малим воно б не було, потягне за собою збільшення ймовірності захворювання раком). Один тип залежності (А) являє собою пряму: це означає, що ймовірність захворювання збільшується всюди прямопропорційно дозі опромінення. Другий тип залежності (Б) представлений випуклою кривою і передбачає, що зі збільшенням дози ймовірність захворювання швидко росте при малих дозах і повільніше – при великих. Третій тип залежності (В) представлений ввігнутою кривою і передбачає, що зі збільшенням дози ймовірність захворювання зростає повільніше при малих дозах, ніж при більших. НКДАР та інші заклади користуються припущенням про лінійну залежність імовірності захворювання від дози, тобто залежністю типу (А). За таким припущенням можлива переоцінка ризику в межах малих доз, але навряд чи можлива його недооцінка. На такій наперед відомій недосконалій, але зручній основі і будуються всі приблизні оцінки ризику захворювання різними видами раку при опроміненні.

Згідно з даними, першими в групі ракових захворювань, які уражають населення в результаті опромінення, стоять лейкози (рис. 3.5). Як бачимо, насамперед після дворічного прихованого періоду розвиваються лейкози, досягаючи максимальної частоти через шість– сім років, потім частота плавно зменшується і через 25 років стає практично рівною нулю. Солідні пухлини починають розвиватися через 10 років після опромінення, але дослідники не мають поки що достатньої інформації, яка дозволила б побудувати всю криву.

Згідно з оцінками НКДАР ООН, від кожної дози опромінення в 1 Гр в основному двоє із тисячі помруть від лейкозів. Іншими словами, коли хто-небудь отримає дозу 1 Гр при опроміненні всього тіла з ураженням клітин червоного кісткового мозку, то існує один шанс із 500, що ця людина помре в майбутньому від лейкозу.

Рис.3.5 Імовірність захворювання раком

Найбільш поширеними різновидами раку, викликаними дією радіації, виявився рак молочної і щитовидної залоз. За оцінками НКДАР, приблизно в десяти людей із тисячі опромінених спостерігається рак щитовидної залози, а в десяти жінок із тисячі – рак молочної залози (у розрахунку на кожний грей індивідуально поглиненої дози).

Однак обидва різновиди раку в принципі виліковні, а смертність від раку щитовидної залози особливо низька. Тому лише п’ять жінок із тисячі, напевно, помруть від раку молочної залози на кожен грей опромінення і лише одна людина із тисячі опромінених, напевно, помре від раку щитовидної залози.

Рак легенів, навпаки, – безжалісний вбивця. Він теж належить до поширених різновидів захворювань серед опромінених груп населення. На додаток до даних про обстеження осіб, які пережили атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі, були отримані відомості про частоту захворювання раком легенів серед шахтарів уранових рудників в Канаді, Чехословаччині та США. Відразу зазначимо, що оцінки, отримані в обох випадках, значною мірою різняться: навіть беручи до уваги різний характер опромінення, імовірність захворіти раком легенів на кожну одиницю дози опромінення для шахтарів уранових рудників виявилася в 4–7 разів вищою, ніж для людей, які пережили атомне бомбардування. НКДАР розглянув декілька ймовірних причин такої розбіжності, серед яких не останню роль відіграє той факт, що шахтарі в середньому старші за віком, ніж населення японських міст у момент опромінення.

Рак інших органів і тканин серед опромінених груп населення спостерігається рідше. Згідно з оцінками НКДАР, імовірність вмерти від раку шлунку, печінки чи товстої кишки становить приблизно 1/1000 на кожний грей середньої індивідуальної дози опромінення, а ризик виникнення раку кісткових тканин, стравоходу, тонкої кишки, сечового міхура, підшлункової залози, прямої кишки і лімфатичних тканин ще менший і становить приблизно від 0,2 до 0,5 на кожну тисячу і на кожний грей середньої індивідуальної дози опромінення.

Діти більш чутливі до опромінення, ніж дорослі, а при опроміненні плоду ризик захворювання раком ще більший. У деяких роботах наводилися данні, що дитяча смертність від раку більша серед тих дітей, чиї матері в період вагітності піддавалися дії рентгенівських променів, однак НКДАР поки що не впевнений, що причина встановлена правильно. Серед дітей, опромінених у період внутрішньоутробного розвитку в Хіросімі і Нагасакі, також не було виявлено підвищеної схильності до захворювання раком. Поки що немає єдиної думки про те, наскільки великий ризик захворювань раком при малих дозах опромінення. Необхідні подальші дослідження. Особливо корисно було б провести обстеження людей, які отримують дози, характерні для деяких професій і умов навколишнього середовища. На жаль, чим менша доза, тим важче отримати статистичний достовірний результат.

Існує низка питань, які є ще більш складними. Радіація, наприклад, може впливати на різні хімічні і біологічні агенти, що може призвести в деяких випадках до додаткового збільшення частоти захворювання раком. Очевидно, що це питання надзвичайно важливе, оскільки радіація присутня всюди, а в сучасному житті багато різних агентів, які можуть з нею взаємодіяти. Так виявилося, що ті шахтарі уранових рудників що курять, захворюють на рак набагато раніше.

Генетичні наслідки опромінення. Серед більш ніж 27 000 дітей, батьки яких отримали порівняно великі дози під час атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі, були виявлені лише дві ймовірні мутації, а серед приблизно такої самої кількості дітей, батьки яких отримали менші дози, не виявилося жодного такого випадку. Серед дітей, батьки яких були опромінені в результаті вибуху атомної бомби, не було також виявлено статистично достовірного приросту частоти хромосомних аномалій. І хоча в матеріалах деяких вчених є висновок про те, що в опромінених батьків більше шансів народити дитину із синдромом Дауна, інші дослідження цього не підтверджують.

Насторожують повідомлення про те, що в людей, які отримують малі дози опромінення, дійсно спостерігається підвищений вміст клітин крові з хромосомними порушеннями. Цей феномен при надзвичайно низькому рівні опромінення спостерігався в жителів курортного містечка Бадгастайн в Австрії, а також серед місцевого медичного персоналу, який обслуговує родонові джерела із цілющими, як вважають, властивостями. Серед персоналу АЕС у ФРН, Великобританії, США, який отримує дози, що не перевищують гранично допустимих, згідно з міжнародним стандартом рівнів, також знайдені хромосомні аномалії. Але біологічні значення таких пошкоджень і їх впливу на здоров’я людини поки що не виявлені.

НКДАР ООН було зроблено спробу виразити генетичні наслідки опромінення через такі параметри, як скорочення тривалості життя і періоду працездатності. Ці параметри, звичайно, не можуть дати адекватного уявлення про страждання жертв генетичних недугів чи неймовірний відчай батьків хворої дитини.

Хронічне опромінення населення з потужністю 1 Гр на покоління скорочує період працездатності на 50 000 років, а тривалість життя на 50 000 років на кожний мільйон живих новонароджених серед дітей першого опроміненого покоління, такі параметри при постійному опроміненні багатьох поколінь виходять на стаціонарний рівень: скорочення періоду працездатності становить 340 000 років, а скорочення тривалості життя – 286 000 років на кожний мільйон живих новонароджених.

Вплив аварії на стан здоров’я населення районів, що постраждали від аварії на ЧАЕС

Відкрити нову атомну еру в історії людства випало екіпажу літака В-29 під командуванням полковника Тіббетса. Американці схильні до сантиментів. Бомбу вагою 5 тонн назвали лагідно "Малюк". А командир екіпажу зробив на борту літака напис "Енола Гей". Це ім’я його матері. Полковник Тіббетс і через десятки років після бомбардування писав, що він ніколи не відчував докорів сумління. Перед вильотом увесь екіпаж відвідав церкву.

Бомба "Малюк" потужністю 20 тисяч кілотонн тротилу вибухнула на висоті 600 метрів. Один з членів екіпажу, капітан Роберт Льюїс, у той же день по гарячих слідах зробив кілька записів у щоденнику. Наведемо кілька цитат: "Через хвилину ніхто не знав, що думати. Спалах був жахливим. Через 15 секунд після спалаху ми відчули два сильні удари – до літака дійшли турбулентні потоки. Ми розвернули машину таким чином, щоб можна було побачити наслідки вибуху. Люди горіли, як свічки... В епіцентрі вибуху температура становила 100 мільйонів градусів. На землі – тисяча градусів. Усі в літаку втратили дар мови. Грибоподібну хмару було видно і через півтори години зворотного польоту, на відстані 400 миль. Боже! Що ми наробили! Скільки ж людей ми вбили!"

У Хіросімі розбито парк, де палає вічний вогонь. А на пам’ятнику жертвам ядерного монстра викарбувано напис: "Спіть спокійно – помилка не повториться".

Атомна індустрія на сьогодні ву 31 країні світу діють 440 атомних реакторів. Дослідницькі реактори є в 56 державах. Офіційно вісім країн володіють ядерною зброєю (США, Росія, Великобританія, Франція, Китай, Індія, Пакистан і Північна Корея), неофіційно – дев’ять (ще Ізраїль).

Найбільш ядерна країна – Литва: 80% її енергетики забезпечується за рахунок розщеплення атому. Одним із лідерів у цій індустрій є і Франція: французи виробляють на АЕС 78% своєї енергії і є найбільшими її експортерами.

Значну роль у сподіваннях на мирний атом відіграє і геополітичний аспект. Якщо основні світові нафтові і частково газові ресурси розміщені в нестабільних країнах, то велика частина запасів урану зосереджена у країнах досить надійних, таких як Австралія, Казахстан, Канада, ПАР, Намібія, Нігер, Росія, Бразилія, США.

На конференції МАГАТЕ, що відбулася у Відні у 2006 році, було презентовано спільний звіт декількох міжнародних агентств: ООН, МАГАТЕ та Всесвітньої організації охорони здоров’я, у якому результати Чорнобильської катастрофи були значно применшені.

Висновки відомих європейських учених щодо значного перебільшення постраждалими країнами наслідків Чорнобильської катастрофи викликали широкий резонанс у засобах масової інформації в багатьох країнах Європи і світу. Ряд незалежних екологів світу назвали їх цинічними. Хоч як говориться в самому тексті Доповіді, його метою було допомогти постраждалим країнам зрозуміти справжні масштаби наслідків аварії, а також запропонувати шляхи вирішення основних економічних і соціальних проблем, які виникли в результаті аварії на ЧАЕС. Д-р Бертон Беннетт, голова Чорнобильського форуму і експерт з дії радіації, заявив: "У цілому ми не виявили глибоких негативних впливів на здоров’я решти населення (крім працівників, що отримали опромінення в перші дні, і тисяч людей, які були уражені раком щитовидної залози) у прилеглих районах, і не можемо говорити про значне радіоактивне забруднення, яке могло б і надалі створювати істотну загрозу здоров’ю людей, за виключенням декількох зон з обмеженим доступом до них".

На думку відомого російського вченого, академіка РАПН, Члена-кореспондента РАН, віце-президента Всесвітньої спілки охорони природи Олексія Яблокова, "відповідно до угоди 1959 року між МАГАТЕ і ВООЗ остання не може публікувати нічого такого, що могло б блокувати розвиток атомної індустрії. У МАГАТЕ – внутрішній конфлікт інтересів: з одного боку, її головна мета – розвиток атомної індустрії, з другого – безпека. Потрібно скасувати цю абсолютно ганебну угоду. А поки вона існує, ми не віритимемо публікаціям ВООЗ".

Григорій Медведєв, заступник головного інженера-ядерника на Чорнобильській АЕС у 70-х роках, у своїй книжці «Чернобыльская хроника» перераховує 11 серйозних аварій ядерних реакторів у колишньому Радянському Союзі, що сталися до середини 80-х років, а також 12 у Сполучених Штатах Америки. До останніх належить жахлива аварія 1979 року в Трімайл-Айленді. Про цю подію Медведев пише: «Це було першим серйозним ударом по репутації ядерної енергетики, і ця подія розвіяла ілюзії багатьох людей про безпеку атомних електростанцій, але таки не всіх людей».

Деякі урядовці твердять, що реактори чорнобильського типу мають недоліки у своїй конструкції і просто-таки є надто небезпечними в експлуатації. А втім, більш ніж десять таких реакторів експлуатуються до цих пір і вносять свою частку в забезпечення величезних потреб в електроенергії. Деяких операторів реакторів звинувачували в тому, що вони вимикали систему контролю безпеки, щоб збільшити напругу на виході. Ці повідомлення жахають такі країни, як Франція, де атомні електростанції виробляють 70% енергії. Ще один «Чорнобиль» – і дію багатьох станцій у Франції змусять припинити назавжди.

Безсумнівно, навіть «безпечні» реактори з віком стають небезпечними. На початку 1993 року під час поточної перевірки реактора в містечку Брюнсбюттель було виявлено понад сто тріщин у трубопровідній системі охолодження цього найстарішого в Німеччині реактора. Також було виявлено тріщини в реакторах у Франції та Швейцарії. Перша серйозна аварія на японській атомній електростанції сталася 1991 року, її вік був важливим фактором, що зумовив лихо. Це є натяком на те, що подібне може статися і в Сполучених Штатах Америки, де в середньому двом третинам промислових реакторів уже давно більше ніж десять років.

Аварії ядерних реакторів можуть статися будь-де і будь-коли. Чим більше реакторів, тим більша загроза; чим старіший реактор, тим більш значна небезпека. Не без причини одна газета прозвала їх бомбами сповільненої дії з годинником і смертельними радіоактивними пастками.

А тим часом, згідно з одним повідомленням, за 30 років було скинуто близько 17 000 контейнерів з радіоактивними відходами у води біля узбережжя архіпелагу Нова Земля, який Радянський Союз використовував як ядерний полігон на початку 50-х років. Крім того, у цьому «смітнику» було затоплено радіоактивні секції атомних підводних човнів і фрагментів щонайменше 12 реакторів.

Проте, проблема утилізації радіоактивних відходів не є суто проблемою Франції та Росії. Сполучені Штати Америки мають «гори радіоактивного сміття і не можуть знайти місця для його складування»,– повідомляє «Тайм». За даними цього журналу, мільйони бочок зі смертоносними речовинами зберігаються на тимчасових складах і існує постійна небезпека їхньої втрати, крадіжки та руйнування навколишнього середовища через недбалість.

Жертви, які неможливо порахувати. Двадцять шостого квітня 1986 року о першій годині двадцять три хвилини на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції трапилася найбільша в історії людства ядерна катастрофа, яка згодом стала своєрідною негативною візитівкою нашої держави.

За лічені секунди в повітрі опинилося понад сто дев’яносто тонн радіоактивного бруду. Упродовж двох тижнів, поки вирувала пожежа на аварійному блоці, у повітря піднялися ще десятки тонн радіоактивних аерозолів, які згодом випали здебільшого на території Білорусі, України та Росії. Сила випромінювання, від якого постраждали мешканці Прип’яті та Чорнобиля, у дев’яносто разів перевищила те, що зазнали мешканці Хіросіми.

Через цю катастрофу було забруднено сто шістдесят тисяч квадратних кілометрів. Ця земля на довгі десятиріччя, якщо не сторіччя, залишиться огородженою колючим дротом, своєрідною рукотворною пустелею, де мешкатимуть дикі тварини та подекуди самосели.

Згідно зі звітом ООН за 1995 рік, загальна кількість постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, становить дев’ять мільйонів осіб, із яких три-чотири мільйони – діти.

Зауважимо, що протягом кількох тижнів після аварії різні міжнародні організації публікували свої дані про кількість майбутніх жертв Чорнобиля. Деякі з цих відомостей значною мірою відрізняються. Наприклад, Всесвітня організація здоров’я вважала, що внаслідок Чорнобильської катастрофи від хвороб могло померти близько 9 тисяч осіб. Міжнародне агентство ООН із атомної енергії (МАГАТЕ) писало лише про 4 тисячі. Водночас, за даними Європарламенту, смертність могла становити від 30 до 60 тисяч людей.

Міжнародна екологічна організація Greenpeace у своїй доповіді зазначає, що чорнобильська радіація стала або ще стане причиною 100 тисяч смертельних випадків від раку, а офіційні дані, якими оперує МАГАТЕ, – це величезна недооцінка людських страждань.

Greenpeace стверджує, що кількість хворих на рак різко зросла в Україні та Білорусі. Наприклад, у Білорусі протягом 1990–2000 рр. ракові захворювання збільшилися на 40%. В Україні ж на цю небезпечну недугу захворіло на 12% більше, при цьому в Житомирській області смертність зросла майже втричі.

Крім безпосередньої дії радіації, людей, які потрапили під чорнобильську хмару, спіткало чимало соціально-економічних проблем: втрата землі, переселення, економічна криза, брак адекватної інформації.

Щодо наших, українських даних, то конкретних цифр постраждалих Україна не має. На сьогодні тривають підрахунки потерпілих, однак назвати їх об’єктивними буде досить важко, – зазначили у комітеті з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради.

Жертви катастрофи:

• 340 654 людей залучили до ліквідації катастрофи на ЧАЕС. Із них до 2004 року померли 34 499;

• із радіоактивно забрудненої території евакуювали 116 000 осіб;

• постраждалими внаслідок найбільшої в історії людства техногенної катастрофи визнано 2 594 071 особу;

• інвалідами стали 75 400 осіб;

• до 2004 року померли 469 618 осіб, із них 6 769 дітей;

• сумарні економічні збитки України до 2015 року становитимуть 179 млрд дол. США.

Що таке Чорнобильська катастрофа для України тоді, коли вона була у складі Радянського Союзу, і згодом, коли стала незалежною державою? Це – близько 12,2 млрд дол. США, витрачених на ліквідацію наслідків з державного бюджету: 5,7 млрд – за 1986–1991 рр. (наша частка в союзному бюджеті становила таку суму) і 6,5 млрд – з державного бюджету України за 1991–2002 рр. Протягом останніх 12 років Україна несе цей свій хрест, цей непідйомний тягар, по суті справи, одна – вона самостійно фінансує роботи з подолання наслідків катастрофи. Питома вага видатків на ці цілі становить майже 5% державного бюджету, але, зрозуміло, реально потрібно значно більше.

Моніторинг радіоактивного забруднення. За словами завідуючого відділом теорії ядерних реакторів Інституту ядерних досліджень НАН України, доктора фізико-математичних наук Володимира Павловича, після вибуху з ушкодженого реактора викидалися дві групи радіонуклідів. Одна містила леткі радіоактивні речовини, які виносилися аерозолями й піднімалися на значну висоту з потоками теплого повітря (йод-131, йод-135, цезій-137, цезій-134, стронцій-90). При цьому викид цезію становив близько 30% від накопиченого в активній зоні реактора. Інша група – це радіонукліди з порівняно високою температурою кипіння, які вилітали у складі уранової матриці, їхній викид був меншим (близько 3% загальної маси палива, яке було в реакторі), але саме ці 5–6 тонн розкришеного урану, продуктів його поділу й трансуранових елементів (плутонію, кюрію, америцію) завдали найстрашнішого удару по навколишньому середовищу з точки зору радіоактивності.

Фахівці стверджують, що з чорнобильського розвалу вилітала мало не вся таблиця елементів, але, за даними Наукового комітету з дії атомної радіації ООН, на опромінення людей впливали два десятки радіонуклідів (зокрема, ізотопи барію, магнію, заліза, кюрію, телуру тощо). Вісім із них є більш поширеними, ніж решта. Це вуглець-14, цезій-137, цирконій-94, рутеній-106, стронцій-90, церій-144, водень-3 (тритій) та йод-131. Більшість свіжих продуктів ядерного поділу мали коротке життя – від кількох секунд до кількох місяців, і саме вони були актуальні відразу після аварії на ЧАЕС.

Як стверджує Володимир Павлович, у 1986 році найнебезпечнішими для людей були радіоізотопи йоду – їх у повітрі було найбільше. Тож українці, які в останні дні квітня – перші дні травня гуляли під радіаційними хмарами, отримали значні дози цього ізотопу. І найбільше в них постраждала щитовидна залоза, яка акумулювала цю речовину, а отже, отримала найбільшу дозу опромінення з-поміж усіх органів. Як наслідок – уже через кілька років після Чорнобиля медики зафіксували в дітей значне підвищенння ракових захворювань щитовидки. Добре хоч час життя ядер радіойоду короткий, і на сьогоднішній день вони вже не можуть впливати на наше здоров’я.

Так, період напіврозпаду (час, протягом якого розпадається половина ядер) йоду-131 становить 8 діб, йоду-135 – 6 діб. Вважається, що через 10 періодів напіврозпаду від радіоактивної речовини лишаються самі згадки. Таким чином, йод, розпилений у повітрі, через два з половиною місяці вже не становив небезпеки для людей.

Згодом актуальності набували радіонукліди з більш тривалим періодом піврозпаду: через рік – цезій-144, ніобій-95, стронцій-90, цезій-137 тощо. На сьогоднішній день саме двох останніх ізотопів з періодом піврозпаду близько 30 років залишилося найбільше з усього чорнобильського «коктейлю», але вони не такі радіотоксичні, як трансуранові елементи (плутоній, америцій). Скажімо, плутоній-239, якого так багато залишилося в Чорнобилі, Прип’яті, Славутичі, навколо Київського моря й на кордоні з Білоруссю, випромінює важкі альфа-частинки, які буквально пробивають спіралі ДНК людини. А половина ядер цього ізотопу розпадеться тільки через 24 тисячі років...

Значна частина ізотопів стронцію і плутонію осіла в тридцятикілометровій зоні навколо зруйнованого реактора, але радіоактивні хмари, які піднімалися над палаючою конструкцією, відлітали далеко від Чорнобиля і забруднювали не лише українську територію, а й землі сусідніх держав. «Спочатку хмара пішла на захід, завдавши основного удару Поліссю, – розповідає Володимир Павлович. – Потім слід пішов на північ, на південний схід, і тільки 1–2 травня хмара повернула на Київ. До 6 травня, поки в реакторі все горіло, у повітря весь час вилітали радіоактивні речовини. Шостого числа пожежа припинилася, і після цього хмара ще з добу літала над Україною, а потім тверді частки осідали на землю, дерева, будинки, людей. І ще з півроку радіоактивний пил міг розноситися вітрами, перерозподіляючись по території та змінюючи контури зони забруднення».

Радіонукліди, які вилетіли з реактора, падали на поверхню водойм, акумулювалися в намулі річок, осідали в Київському морі, переносились далі Дніпровими водами, дійшли навіть до Чорного моря. Люди, які в перші дні після аварії на ЧАЕС відпочивали на природі, могли отримати чималу дозу опромінення. Та навіть сьогодні, через 20 з лишком років після страшного вибуху, десь на глибині боліт чи озер із застійною водою лежать шматочки колишнього атомного палива, щедро натрушені з радіаційного неба...

Утім не зовнішнє опромінення на сьогодні становить найбільшу небезпеку поза зоною відчуження, стверджують фахівці. «Нині найбільш актуальним є внутрішнє опромінення, коли радіонукліди потрапляють в організм людини через забруднену їжу, – розповідає завідувач секції радіаційної гігієни кафедри радіології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, кандидат медичних наук Василь Мурашко. – Адже в багатьох населених пунктах у Житомирській, Київській, Рівненській, Волинській, Чернігівській областях у ґрунті міститься цезій, який потроху проникає в рослини, а через траву – у молоко та м’ясо худоби. Не бійтеся, у цих областях практично немає продуктів, вміст радіонуклідів у яких перевищував би існуючі норми. Але певну радіодозу населення все ж таки отримує, і вона все одно вища за ту, що була до чорнобильської аварії. Скажімо, молоко в Київській області до квітня 1986 містило менше 1 бекереля на літр, а сьогодні містить 5–7 (при допустимій дозі 100 бекерелів). «Сотку», до речі, можуть давати корови, які пасуться десь на околиці лісу, неокультурених пасовиськах у другій – третій зонах забруднення. Адже радіація, принесена нуклідними хмарами, спочатку сконцентрувалася саме на хвойних та листяних деревах – ліси, як фільтри, увібрали в себе небезпечні речовини. Опале листя і хвоя підвищує нагромадження радіонуклідів у ґрунті. Тож сьогодні, як і 20 років тому, лісові ґрунти залишаються найбільш забрудненими».

За словами Василя Мурашка, з цієї ж причини багато нуклідів зараз міститься в так званих дарах лісів – ягодах, грибах, але картопля чи капуста теж «тягне» ізотопи з ґрунту. Джерелом надходження цезію до організму можуть бути ще риба, м’ясо та інші продукти харчування. У ріках і озерах на забруднених територіях радіонукліди сконцентровані переважно в донних відкладеннях. Тут спостерігаються рівні забруднення до мільйона бекерелів на кубічний метр мулу. Оскільки донна риба знаходить собі їжу в цьому мулі, то рівень її забруднення також може бути дуже високим.

На сьогодні основним дозоутворюючим радіонуклідом, який нам лишив «у спадок» чорнобильський вибух, є цезій-137. Внесок у сумарну дозу опромінення стронцію-90 дещо нижчий, а плутонію та америцію – зовсім незначний. Радіойод, який завдав найпотужнішого удару здоров’ю людей, повністю розпався ще до середини липня 1986 року. Наукові оцінки показують, що за 20 років рівень радіаційного фону в основному повернувся до прийнятних значень – за винятком сильно забрудненої 30-кілометрової зони навколо реактора, а також деяких лісових масивів поблизу зони відчудження.

За прогнозами вчених, через 30 років після катастрофи показник забруднення ґрунтів цезієм-137 зменшиться вдвічі – за рахунок природного розпаду ядер цього ізотопу. І тільки через 300 років цей показник знизиться – радіоактивність буде меншою за 37 кБк/м², за винятком 30-кілометрової зони ЧАЕС та окремих плям на Поліссі, де рівень забруднення такий самий, як і в зоні відчуження. Ці землі стануть радіаційно безпечними набагато пізніше. Аналогічна ситуація із стронцієм-90 – періоди напіврозпаду цих радіонуклідів майже збігаються (30 та 29 років відповідно). Оскільки ці радіонукліди є досить рухливими, їх переміщення в ґрунті важко спрогнозувати, так само як і наслідки міграції...

На жаль, трансуранові елементи додаватимуть українцям клопоту набагато довше. Нині навіть важко припустити, якою буде наша планета на момент повного розпаду ядер того ж самого плутонію-239 через 240 тисяч років... За словами Василя Мурашка, утішати може тільки той факт, що плутоній погано всмоктується в рослини, а отже, практично не потрапляє по харчовому ланцюжку в організм людини. Добре й те, що ця високотоксична речовина майже не мігрує в ґрунті, залишаючись на місці випадення з радіоактивної хмари. Водночас плутоній-241 (період напіврозпаду (Т) – 14 років) через століття майже зійде з арени – його місце посяде більш мобільний «довгожитель» – америцій-241 (Т – 432 роки). Експерти побоюються, що цей ізотоп, здатний швидко проникати в землю, забруднить ґрунтові води й протягом кількох тисяч років буде розноситися від зони найбільшого забруднення на «чисті» території.

Як наголошує Василь Мурашко, променеві навантаження, обумовлені головним чином вживанням сільськогосподарської продукції та «дарів лісів», сьогодні є порівняно невеликими. І все ж таки медики радять не вживати продукти, які можуть бути забрудненими. Крім того, є багато способів отримати чистий продукт харчування завдяки кулінарній обробці. Скажімо, якщо сушені гриби, заражені цезієм-137, відварити у воді двічі по 15 хвилин, вміст радіонуклідів у них зменшиться на 97%. Одним із радіозахисних засобів населення є вживання фруктів, ягід, овочів, багатих на вітаміни С, Е, каротин, пектини тощо, тобто продуктів, які мають радіопротекційну дію.

Медико - екологічні наслідки аварії. МОЗ України в 2000 р. констатував, що через 20 років Чорнобиль залишається загальнонаціональною радіаційною екологічною катастрофою, безпрецедентною за дією радіоактивних речовин на населення, у тому числі учасників ліквідації її наслідків, мешканців радіоактивно забруднених територій, за обсягом екологічної шкоди, заподіяної Україні, (12 областей, 73 адміністративних райони, 8 міст обласного підпорядкування і 2 163 населених пункти, що віднесені до радіоактивно забруднених територій), впливом на здоров’я. Мільйони людей відчули на собі вплив наслідків аварії, мільйони гектарів плодючої землі знищено назавжди. Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи визначаються двома головними факторами – опроміненням природних об’єктів та їх радіоактивним забрудненням.

Тільки торік закладами державної СЕС МОЗ України проведено понад 160 тис. гамма-, та бета-спектрометричних досліджень продуктів харчування, лікарської сировини та питної води, результати яких свідчать, що найбільший відсоток перевищень допустимих рівнів (ДР-97) продовжує фіксуватись у молоці приватного сектору Волинської (51,0%), Житомирської (30,1%), Київської (1,1%), Рівненської (17,8%), Чернігівської (1,8%), м’ясі Волинської (4,6%), Житомирської (70,8%), Київської (6,0%), Рівненської (5,4%), Чернігівської (4,2%), м. Києва (4,1%) від загальної кількості досліджених проб на кожній території.

Нині залишається близько 40 населених пунктів, де радіоактивність у молоці і м’ясі постійно перевищує допустимі рівні у 5–15 разів, і більш ніж 400 населених пунктів, де рівень радіоактивного забруднення молока у багатьох приватних господарствах (> 30%) перевищує ДР-97. Поряд з цим мають місце випадки перевищення вмісту радіоцезію в картоплі, овочах (близько 10 сіл) і радіостронцію у зернових культурах (близько 50 сіл), чого не спостерігалося у попередні роки. Радіаційна ситуація в лісах продовжує залишатися напруженою. Спостерігається накопичення радіонуклідів у деревині, грибах, ягодах, лікарських рослинах, м’ясі диких тварин. Постійне споживання дикорослих продуктів може призвести до збільшення вмісту радіоцезію в організмі майже на 40%. Тому, подальшого постійного радіаційного контролю потребують дикорослі ягоди та гриби, зокрема ті, що заготовляються та реалізуються на ринках. Тільки у 2005 р. виявлено перевищення ДР-97 у свіжих та сушених дикорослих ягодах та грибах Волинської (19,1%), Житомирської (52,1%), Київської (5,8%), Рівненської (6,7%), Чернігівської (13,4%) досліджених проб.

За офіційними даними, під наглядом у медичних закладах системи охорони здоров’я України перебуває 2 млн 608 тис. 354 особи, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, з них 529 тис. 189 дітей. Фахівці відзначають прогресування погіршення стану їхнього здоров’я. Порівняно з тими, кого біда не зачепила, у "чорнобильців" почастішав перехід гострих форм хвороб у рецидивуючі та хронічні, збільшився час їхнього перебігу, простежується схильність багатьох хвороб до ускладнень. За спостереженнями медиків, у дорослого постраждалого населення рівень захворюваності зріс більш ніж у чотири рази через захворювання органів дихання, сечостатевої системи, хвороб крові та кровотворних органів. Серед ліквідаторів цей рівень перевищує аналогічний показник постраждалого населення в півтора рази за хворобами ендокринної, нервової систем і системи кровообігу, хворобами органів травлення. У ліквідаторів також найвища захворюваність на злоякісні новоутворення. Як засвідчили дослідження, захворюваність цієї групи постраждалпх залежить від дози опромінення.

Жителі радіаційно забруднених територій у кілька разів більше ризикують захворіти на новоутворення, хвороби сечостатевої, кістково-м’язової системи, шкіри. Рік у рік зменшується кількість дітей, визнаних, за результатами медичних оглядів, здоровими. За післяаварійний період поширеність захворювань серед них зросла майже втричі. Крім того, збільшилася кількість дітей з уродженими вадами розвитку (у 7,7 разу).

Українські і російські вчені довели, що не можна пояснити зміни в мозку, які простежуються в багатьох "чорнобильців" просто стресом. Сьогодні половина новонароджених мають уповільнений розвиток. Ця проблема набагато серйозніша, ніж проблема раку. Адже від неї потерпає досить багато людей. Як усе це "відгукнеться" далі – невідомо.

Існують нові матеріали про те, що й мозок дорослих зазнає впливу радіації. "Правда, зараз поки що не зовсім зрозуміло, яких доз, адже вони часто бувають "липовими": або "приписаними", або "недописаними", – стверджує О. Яблоков. – Щось у мозку радіаційно ураженої людини починає змінюватися, і вона поводиться інакше. Зокрема, дослідження засвідчили, що серед персоналу ЧАЕС і тих, хто працює в Прип’яті, рівень захворюваності на шизофренію в кілька разів вищий, ніж загалом по Україні. Вважаю, що це пов’язане зі змінами в мозку внаслідок тривалого впливу малих доз радіації".

Чорнобиль підносить усе нові сюрпризи. Японські вчені вже давно говорять про "затяжну радіаційну хворобу". А професор Юрій Бандажевський (Україна) порівняно нещодавно сформулював "синдром інкорпорованих радіонуклідів". Ніхто до нього не пов’язував з радіацією загибель людей (які померли так званою раптовою смертю – нині це досить поширене явище.) Учений здогадався дослідити вміст, радіонуклідів у серці, печінці, нирках, інших органах цих людей, і з’ясувалося, що 98% їх мали високий вміст інкорпорованих радіонуклідів.

Аналіз сучасних концепцій та підходів до оцінки біологічної дії малих доз іонізуючих випромінювань показав, що на сьогодні не існує єдиної загальновизнаної теорії біологічного їх впливу. Стверджується, що, по-перше, тривалий вплив малих доз радіації проявляється суттєвими змінами фізіологічних параметрів, які визначають функціонування організму без дії додаткових нерадіаційних чинників; по-друге, ці зміни можуть не супроводжуватися розвитком конкретних захворювань, а виявлятись у передчасному старінні організму.