4.3. Соціальні та психологічні фактори ризику

Шахрайство

У нинішніх умовах економічної нестабільності і бажання наших співвітчизників легко розбагатіти, керуючись відчуттям удачі або везіння, набули розвитку різних видів шахрайства, що несе ризик і небезпеку для життя і матеріальної незалежності громадян.

Комерційне шахрайство по телефону

«Вітаємо вас пані N! Сьогодні вам щастить». Такими можуть бути початкові слова несподіваного телефонного дзвінка. «Вам належить головний виграш у...». Багато людей дізнавалися під час телефонної розмови, що вони «вже виграли» і що виграші «гарантуються». «Виграшем» може бути новий автомобіль, аудіо- та відеоцентр або, можливо, діамантовий перстень.

Чи вам колись дзвонили по телефону, аби повідомити про безкоштовний дарунок? Чи у вас забилося швидше серце? Чи було у вас відчуття, що ви не можете повірити своїм вухам? Якщо ви відповіли на такий дзвінок, то чи отримали свій виграш? Чи стали жертвою комерційного шахрайства по телефону? Якщо з вами відбулося щось подібне, то ваш випадок не поодинокий. Лише в Сполучених Штатах Америки комерсанти-шахраї обманюють по телефону близько десяти чоловік кожної хвилини. Щороку безпринципні шахраї видурюють у споживачів від 10 до 40 мільярдів доларів, що становить близько 7500 доларів кожної хвилини.

У Канаді кожного року понад 150000 осіб відповідає на телефонні дзвінки комерсантів-шахраїв, котрі говорять їм, ніби ті «отримали» найбільший виграш або «відібрані» для нього. І кожного року тисячі канадців вірять таким дзвінкам, витрачаючи в середньому по 2000 доларів, щоб отримати свій виграш». Телефонне шахрайство в Канаді є найбільшим за своїм розміром серед усіх інших нечесних оборудок, що обходиться канадцям у мільйони доларів щорічно. У ці дані входять переважно суми, про які було повідомлено поліції. Однак підраховано, що лише 10 відсотків жертв повідомляє поліції про свої втрати, тому неможливо точно визначити розміри проблеми.

«Коли ми говоримо людям про виграш, вони перестають чітко мислити», – визнав один шахрай. Він додав: «Потім ми спонукуємо їх надіслати нам гроші й не погоджуємося, коли вони відмовляються». Якщо людина потрапила в тенета шахраїв, то її прізвище можуть продати іншим фірмам, які займаються шахрайством по телефону, або помістити у список «простаків».

Шахраї полюють не лише на простих людей, їхніми жертвами стають представники всіх економічних прошарків суспільства Навіть нібито високоосвічені люди дають себе ошукати. Задумане ошуканство може бути настільки замасковане, що навіть найпильніші споживачі не розпізнають цього. Шахрайські задуми, розраховані на досвідчених покупців, часто рекламуються по телевізору або в ілюстрованих брошурках, які розсилаються поштою. Це можуть бути інвестиції з перспективою отримання високих процентів прибутку, наприклад інвестиції у кіностудії, золоті копальні, родовища нафти. Перелік можна продовжувати до нескінченності. Але результат лишається тим самим – повна втрата грошей. І розміри ошуканства є просто неймовірними.

Як вберегтися від шахраїв

Не всі організації, які продають свої товари по телефону, нечесні. За повідомленням Американського товариства пенсіонерів, 1994 року в Сполучених Штатах Америки, наприклад, понад 140000 фірм займалися продажем товарів по телефону. За приблизними підрахунками, 14 000 фірм, або 10 відсотків, були шахрайськими. Тому необхідно виявляти обережність, коли пропозиція здається неймовірною. Нижче наведені деякі поради, що допоможуть вам вберегтися від комерційного шахрайства по телефону.

• Якщо хтось говорить вам по телефону, що ви виграли, то, можливо, ліпше просто покласти трубку.

• Якщо під час телефонної розмови комерсант говорить, що коли ви не купите товар сьогодні, то потім буде запізно, це зазвичай підказка, що пропозиція фіктивна.

• Тримайте в таємниці номер своєї кредитної картки. Не давайте картки незнайомцям, які збирають пожертви.

• Нічого не купуйте по телефону, хіба що тоді, коли ви самі дзвоните у фірму, яка надсилає свої товари поштою і репутація якої вам відома.

Якщо у вас є будинок, то остерігайтесь шахраїв-ремонтників. Нижче наведено кілька застережень Відділу в справах споживачів Американського товариства пенсіонерів:

• не винаймайте незнайомого вам майстра, поки не перевірите його документів, запитайте прізвища й номери телефонів інших замовників, які користувалися його послугами;

• нічого не підписуйте без ретельної перевірки, переконайтесь, що розумієте й погоджуєтеся з усіма умовами контракту чи угоди;

• ніколи не задовольняйтеся тим, щоб інша людина пояснила вам угоду, хіба що ви добре знаєте ту людину й довіряєте їй. Самостійно прочитайте весь текст угоди;

• ніколи не платіть за ремонтні роботи наперед. Перш ніж виплатити всі гроші, переконайтеся, що робота виконана так, як ви хотіли.

Будьте завжди насторожі. Керуйтеся здоровим глуздом. Не вагайтеся сказати ні, якщо не хочете чогось купувати. І пам’ятайте: коли пропозиція здається неймовірною, то, мабуть, це ошуканство.

Тож остерігайтесь! Шахраї вийшли на промисел. Обманні операції з ремонтними роботами, комерційне шахрайство по телефону та релігійне ошуканство – це лише кілька прикладів того, як вони діють. Неможливо перелічити всі прийоми шахраїв, оскільки вони завжди розробляють нові оборудки. Отже необхідність бути обачними – це найкращий захист у будь-яких ситуаціях.

Крадіжки

Клептоманією називають «імпульсивний невмотивований потяг до злодійства». Це не просто погана звичка. Клептоманія може бути пов’язана із глибоко вкоріненими емоційними проблемами.

Закоренілих злодіїв часто називають клептоманами. Однак лікарі говорять, що цей розлад трапляється доволі рідко. За повідомленням Американської психіатричної асоціації, від клептоманії страждає менше 5 відсотків крамничних злодіїв. Отже, не варто злодійство одразу списувати на психічний розлад. Спонукувати людину до таких учинків можуть зовсім інші причини.

Якщо дитина, яка завжди добре поводилась, починає красти, то це може свідчити про серйозні емоційні проблеми.

Іноді підлітки зважуються щось вкрасти, аби здобути визнання однолітків. Інші ж – просто заради розваги. Професійні злодії так заробляють собі на життя.

Кишенькова крадіжка вважається справжнім злодійським мистецтвом, техніку якого удосконалювали впродовж сотень років. У XIX столітті в Англії кишенькові крадіжки досягли величезних масштабів, що злодіїв страчували через публічне повішення – щоб застерегти тих, хто вирішив обрати для себе такий спосіб заробітку. Проте незабаром від публічних страт довелося відмовитися, тому що в той час, коли натовп, забувши про все, із цікавістю спостерігав за конвульсіями засудженого, його колеги обчищали всіх, кого тільки могли.

У результаті рівень крадіжок не зменшився, а навіть почав зростати. Власне цигани перейняли спосіб відволікання уваги натовпу, щоб попрацювати над кишенями роззяв. Відтоді усі масові видовища – концерти, мітинги і т. ін. – улюблене середовище зловмисників, їхній фах відшліфовувався століттями. В Англії та Франції навіть діяли спеціальні школи, які готували майбутню злодійську зміну. Новачки тренувалися спочатку на манекенах, на які чіпляли дзвоники, потім один на одному і лише після цього «вчителі» приступали до індивідуальних занять. Для того, щоб стати кишеньковим злодієм екстракласу (марвіхером), потрібно мати сталеві нерви, відмінну реакцію, певні навики пальців, долонь, ліктів і плечей, акторські задатки. До цього слід додати роки вправ, розриваючись при цьому між «рактико» і в’язницею. Вважається, що саме кишенькові злодії породили так званих злодіїв у законі. Річ у тому, що вони завжди боялися фізичної праці, яка притупляла їхню вправність. Основою ж вправності вважається чуттєвість пальців. Тому, потрапляючи в місця позбавлення волі, вони категорично відмовлялися від будь-якої роботи, оберігаючи свої руки.

За способом «роботи» вони поділяються на писарів, трясунів, ширмачів, щипачів... Писарі ріжуть торбинку чи кишеню гострим предметом – загостреною монетою, бритвою. Трясуни працюють там, де є натовп. Притискаючись до «клієнта», різкими і точними ударами вони вибивають з внутрішніх кишень гаманець. Ширмачі, накриваючи кишеню чи сумку своєї жертви плащем, перекинутим через руку, витягують цією ж рукою все, що трапиться. Вільна ж рука відволікає увагу. Щипачі виходять на справу цілим гуртом і віддають перевагу масовим заходам, на зразок народних гулянь.

За місцем «роботи» ці злодії поділяються на колісників (чистять кишені в суспільному транспорті), магазинерів, кротів (працюють у метро), базарних, вуличних (тобто на вулиці, наприклад, на зупинках) і театралів. Тож до найбільш небезпечних місць можна віднести ринки, громадський транспорт, різноманітні масові заходи.

Злодії поділяються на касти. Зневажають таких, як дубило (чи дупло). Вони не гребують красти із господарських сумок і пакетів ковбасу, хліб, інші продукти споживання. Незважаючи на те, що злодійська кваліфікація втратила свою минулу пошану і лідируюче значення у «блатному» світі, кишенькова крадіжка все ще популярна. Скажімо, на Заході професійний «кишенькар» може заробити до трьохсот тисяч доларів на рік. У Парижі, наприклад, щорічно відбувається до шістдесяти тисяч кишенькових крадіжок, у Нью-Йорку – до півмільйона, а токійські поліцейські підрахували, що щорічно до рук кишенькових злодіїв потрапляє до шести мільйонів доларів. В Україні подібної статистики не існує. Як не існує й спеціально навчених міліціонерів, які вистежують «кишенькарів». «Ефективність» роботи правоохоронних органів у боротьбі з кишеньковими злодіями дуже низька. Щоправда, в міліціонерів є картотека, де можна впізнати лиходія. А от упіймати його «на гарячому» – це вже справжнє мистецтво!

Хто ж вони? На наших просторах більшість кишенькових злодіїв – чоловіки, точніше молоді хлопці, частіше неповнолітні. За статистикою, 90% обкрадених ними людей самотні, завантажені покупками жінки. Багато громадян наївно вважають, що вони обов’язково відчують чужу руку у своїй кишені, забуваючи, що закони функціонування свідомості не дозволяють думати про гаманець, коли голова зайнята чимось іншим. Кишенькові злодії – народ боязкий. Вони дуже бояться шуму і підвищеної уваги до себе. Отже, якщо в транспорті помічено представника «сумнівної професії», то можна сміливо піднімати шум і вимагати, щоб дверей не відкривали. Кажуть, що в таких випадках гаманці, як правило, миттєво повертають власнику.

Чому так складно боротися з кишеньковими крадіжками? Основних причин кілька. Перш за все, на тих же ринках і в магазинах громадяни часто самі провокують злодіїв. Ось типова картинка з життя одного з львівських речових ринків: у натовпі покупців поволі протискується гарна пані, міцно притискуючи до себе дорогу торбинку. Відомо, що в це місце люди без грошей не ходять, а такі яскраві особи напевно. Зазначена громадянка своїми судомними обіймами сумочки чітко дає зрозуміти, тим більше професіоналу, де у неї гроші. Зрозуміло, що жінка – потенційна жертва.

А викрити злодюжку на криміналі дуже непросто. Інколи співробітники оперативно-пошукової групи днями «водять» суб’єкта, а мають право затримати його лише в «кульмінаційний» момент. Досвідчений злодій, як правило, знає своїх супротивників. Є ще одна проблема. Цей злочин не належить до категорії тяжких, і суди часто застосовують дуже м’які заходи щодо злодюжок. Замість того, щоб ізолювати злодія від суспільства, в деяких випадках суд обмежується умовними термінами або просто штрафами.

Які прийоми використовують злодії, щоб заволодіти чужим гаманцем? Пам’ятаєте, як у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» Жеглов пояснював Шарапову, чому злочинець Ручечник ляскав незнайомих людей долонями по спині і кричав: «Здрастуй, Боря!», а потім вибачався – помилився. Річ у тому, що він так вправно вибивав з кишень дорогі авторучки із золотими перами і гаманці. Розповімо ще про кілька прийомів. Назвемо перший умовно «у натовпі». Злочинець однією рукою намацує задню кишеню штанів наміченої жертви, а іншою, аби відвернути увагу, штовхає цю людину. Або інакше: один злодій штовхає жінку із сумкою в руках або через плече, а в цей час другий відкриває торбинку, викрадає гаманець і передає його третьому спільнику крадіжки, який відразу ховається.

Ще варіант: жертву оточують, кишеньковий злодій опиняється перед нею, щоб утруднити пересування. Спільник штовхає її ззаду, відкриває сумку, краде гаманець і передає його третьому учаснику, який ховається. Ці методи використовуються при посадці у транспорт. Спосіб «з газетою»: різким рухом перед очима жертви простягують газету. Спільник користується подивом людини і краде гаманець. Спосіб «у блокаді»: на людину накидається зграя дітей, вони хапають жертву за руки, ноги, куртку, волосся... У цей момент торбинка чи гаманець зникають. Дуже рідко серед кишенькових трапляються «гастролери» – злодії, які мігрують. Добре було б, якби доброчесні громадяни виконували нехитрі правила особистої безпеки: збираючись їхати у громадському транспорті, не кладіть гроші в задні кишені штанів і не вішайте торбинки через плече. Гроші і документи взагалі краще тримати в різних місцях. Сумки повинні бути завжди в полі вашого зору, а, розмовляючи з продавцем, їх слід ставити перед собою на прилавок. Не варто ловити ґав, а навпаки, потрібно намагатися помічати те, що відбувається навколо вас. Кажуть, 80% злодіїв у законі розпочинали свою «кар’єру» з чужих кишень.

Діти повинні мати чітку уяву про те, що таке гроші, для чого вони слугують і як з ними правильно поводитися. Це необхідно для того, щоб вони могли у майбутньому добре орієнтуватися у дорослому житті та вміти заробляти стільки, скільки потрібно, приймати правильні фінансові рішення.

Як це зробити:

1. Пояснити звідки беруться гроші. Робиться все дуже просто. Берете аркуш паперу, пишете суму, яку ви заробляєте. Потім вираховуєте все те, що маєте віддати у вигляді податків, заплатити за квартиру тощо і показуєте, що залишається особисто вам, що ви можете витратити. Цю суму мінусуєте від суми, яка витрачається на продукти харчування і залишається те, що ви можете витратити на іграшки, одяг тощо. Тепер ваша дитина наочно бачить, чому ви не можете купувати їй Ту чи іншу дорогу іграшку і взагалі купували все, що вона захоче.

2. Визначте кількість кишенькових грошей, які ви видаєте дитині. Зробити це можна наступним дещо оригінальним способом. Давати на тиждень стільки, скільки відповідає її віку. Наприклад, 5 USD абр 25 гривень. До того ж ця кількість повинна бути регулярною, далі ви можете давати їй більше грошей.

3. Показати, як повинні «працювати» кишенькові гроші. Розкажіть дитині, як можна розподілити отримані засоби. Наприклад, 1/3 або 2/3 можна відкладати на великі покупки або майбутні плани, наприклад, на освіту, яка здебільшого є платною. Таким чином, дитина навчиться відрізняти важливі покупки від неважливих, чому вона у принципі не може навчитися, якщо рішення, що купити за неї приймаєте ви.

4. Ніяких «подачок». Як би жорстоко це не звучало, вам потрібно перестати купувати дитині іграшки, комп’ютерні ігри, CD, DVD, як тільки ви стали давати дитині кишенькові гроші. Тут є кілька «підводних каменів». По-перше, ви повинні давати дитині достатньо для того, щоб вона мала змогу накопичити на бажану річ. По-друге, у вашій сім’ї має існувати чітке відмежування між зайвими речами та необхідністю, чого повинні дотримуватися також і дорослі, а не тільки діти.

Бродяжництво

Більшість громадян, схильних до бродяжництва, ведуть протиправний, здебільшого злочинний спосіб життя. Серед них: 43% – раніше засуджені; 6% – хворі на різні інфекційні захворювання (СНІД, туберкульоз, гепатит тощо); 3,7% – зловживають наркотичними засобами, 5,4% – хронічні алкоголіки. Із загальної кількості осіб, які займаються бродяжництвом протягом минулого року, 3,4 тис. – жінки, 19,6 тис. – чоловіки, в тому числі понад 12,5 тис. – віком від 31 до 60 років.

Особливо активне зростання кількості дорослих осіб, які займались бродяжництвом, спостерігалося з початку 90-х років; їх число досягло в 1998 р. 29 тис. осіб. Починаючи з 1999 р., кількість цієї категорії громадян, за винятком великих міст, дещо зменшилась. Разом з тим питома вага молоді серед них, а саме, жінок віком 18–30 років протягом 1990–2002 pp. зросла з 30,3 до 47,8%, а чоловіків цього віку – з 28,7 до 33,2%. Збільшилась також кількість бродяг, яких було притягнуто до кримінальної відповідальності, – з 1 142 осіб у 1990 р. до 2 201 особи у 2002 р. Це – тривожна тенденція.

Причинами такої ситуації стали різке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки, збитковості багатьох підприємств виробничої сфери, недосконалості фінансово-кредитних механізмів, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах.

Найчастіше були названі такі причини:

• руйнування економіки країни та закриття підприємств;

• тяжке фінансове становище та збитковість багатьох працюючих підприємств;

• недосконалість грошово-кредитної системи;

• відсутність достатньої кількості робочих місць, велике приховане безробіття;

• низька заробітна плата у більшості працюючих і низький життєвий рівень населення;

• украй низький матеріальний рівень сімей, що мають неповнолітніх дітей і мізерну соціальну допомогу;

• підвищення квартирної плати і плати за комунальні послуги.

Самі ж особи без певного місця проживання додають до цього і свої причини:

• добровільний продаж квартир і будинків з метою купівлі житла меншого за площею та гіршої якості задля відкриття власної справи, згодом – втрата з різних причин грошей, а значить, і коштів для існування, реєстрації, соціальних гарантій;

• втрата житла в результаті судимості та перебування в тюремному ув’язненні;

• втрата соціальних зв’язків (ця категорія людей відображає загальні тенденції руйнування сімейних цінностей, втрати родинних почуттів і поваги між членами сім’ї. В основному, це літні люди, нерідко із психічними захворюваннями, викинуті на вулицю родичами й обманом позбавлені реєстрації);

• квартирні махінації, жертвами яких вони стали;

• втрата житла в результаті розлучення;

• втрата службового житла та реєстрації у зв’язку із продажем будівель гуртожитків збанкрутілих підприємств.

І ціла низка інших причин, але це – основні.

Пропалі діти

Недавнє дослідження розмірів цієї проблеми, проведене в Сполучених Штатах Америки, виявило, що термін «пропалі діти» охоплює декілька категорій. Одна категорія – діти, викрадені незнайомцями. Інша – діти, викрадені батьками, котрі судяться за право їхнього виховання. Також є вигнанці, тобто діти, небажані для батьків чи опікунів. Діти-утікачі – це ще одна велика категорія. Існують також ті, що загубилися чи якось відокремилися від родини на декілька годин або на день-два, – це здебільшого діти, котрі залишаються на вулиці довше, ніж їм дозволено, або діти, прагнення котрих батьки неправильно зрозуміли. І лише дуже мала кількість з них пропадає безслідно.

У Сполучених Штатах Америки щорічна кількість повідомлень про викрадення дітей лежить у межах 3200–4600. Дві третини з них, а може, й більше зносять статеві домагання. Ернест І. Аллен, президент Національного центру пропалих та експлуатованих дітей, зазначає: «головна причина сексуальна, вбивство йде потім». Також, згідно з Міністерством юстиції, щороку відбувається понад 110 000 спроб викрадення дітей, здебільшого автомобілістами і переважно чоловіками, що намагаються заманити дитину до машини. В інших країнах також існує насилля над дітьми.

Нині чимраз більше суто порнографічних фільмів, в яких знімаються діти і в яких навіть дорослі одягаються так, щоб нагадувати дітей. У них детально зображається секс та насилля за участю дітей. Вільсон пише у своїй книжці, що існують фільми з такими назвами, як «Смерть дитини», «Повільні тортури» та «Розчленування для початківців».

Чітко виражене насилля та порнографія надзвичайно сильно впливають на життя тих, хто визискує дітей.

Існують й інші причини викрадання дітей У декотрих країнах воно зросло через погані економічні умови. Викрадачі-шантажисти забирають дітей у полон заради великого викупу, який дають багаті родини. Щороку викрадається багато немовлят, які потім продаються клікам, що усиновляють дітей і відправляють їх за межі країни.

Батьківський кіднепінг називається «Найгіршим актом психологічного насилля», здійсненого як проти колишнього подружнього партнера, так і проти дитини. Керолін Зогг, виконавча директорка організації Пошуки дитини Америки висловилася про таких викрадачів-шантажистів: «Багато батьків вдаються до цього, аби помститися, і ця помста виливається у найгірший спосіб, вражаючи найболючіше місце. Йдеться про найближчих їм [батькам, що судяться] осіб – їхні перлини, їхні діти... Вони не думають про дитину, лише про себе та помсту – як би помститися, віддати злом».