1.3. Вивчення наукової літератури

Попередній перегляд книги - це по суті ознайомлення з її змістом. Це важливо хоча б з огляду на те, що іноді читання книги обмежується лише попереднім переглядом.

Попередній перегляд книги полягає в ознайомленні з її анотацією, змістом, вступом (передмовою), висновками. Такий перегляд дає змогу ознайомитися з фактичним матеріалом, зрозуміти принцип та особливості побудови книги. Багато видань мають додатки та інші допоміжні матеріали, які дають можливість орієнтуватися в книзі не тільки в процесі читання, але й ще до цього. Крім того, допоміжний матеріал дає змогу прийняти рішення щодо доцільності подальшого вивчення видання.

Ознайомлюючись з необхідною вам книгою, необхідно заповняти бібліографічну карточку для власної бібліотеки. Крім основних даних про книгу (автор, назва видання, видавництво, місто і рік видання), роблять відмітки про її зміст, необхідність подальшого вивчення тощо.

Читання наукової літератури має ряд прийомів:

І. Загальне знайомство з твором у цілому за змістом і його побіжний перегляд.

2. Поступове читання матеріалу і студіювання найбільш важливого тексту.

3. Вибіркове читання матеріалу.

4. Складання плану прочитаного матеріалу, конспекту чи тез; систематизація зроблених виносок.

5. Повторне читання матеріалу і співставлення з іншими джерелами інформації.

6. Переклад тексту з іноземних видань і запис на рідній мові.

7. Читання з одночасним використанням додаткових матеріалів: географічних карт, словників, енциклопедій, карточок тощо.

8. Обдумування прочитаного матеріалу, його критична оцінка, запис власних думок з питання нової інформації.

Записи при роботі з науковою літературою. Наведемо далеко не повний перелік способів запису при роботі з науковою літературою:

• у вигляді дослівних уривків з тексту з відзначенням джерела інформації та автора цитати;

• у вільному викладі з відзначенням джерела інформації та автора;

• складання плану прочитаного твору;

• складання конспекту прочитаної книги, статті і т.д.

• підкреслювання окремих слів, формул, фраз на власному екземплярі книги;

• цитати із декількох літературних джерел з певної теми;

• дослівний запис з коментарями;

• власні зауваження щодо прочитаного матеріалу.

Помітки. Іноді, читаючи книгу, на її полях роблять помітки, підкреслюють, відкреслюють, виносять на поля номерні помітки і віхи. Все це будить думку, загострює увагу.

Враховуючи помітки при поверненні до книги, ми відновлюємо в пам'яті прочитане, швидко отримуємо необхідну інформацію.

У процесі початкового ознайомлення з книгою помітки роблять лише з одного боку аркуша (наприклад, зовнішнього). Внутрішні поля залишаються для подальшої роботи.

Зауважимо, що помітки дозволяється робити лише на особистих екземплярах книги м'яким олівцем. Це дасть змогу при необхідності стерти олівець гумкою, не залишаючи слідів.

Виписки. Вміння робити виписки - це основа роботи над будь-якою книгою (науковою, навчальною, довідковою, популярною тощо). Вони допомагають зібрати величезний матеріал, проаналізувати прочитане, виявити протиріччя.

Виписки можуть бути дослівними (цитати) або вільними - думки автора читач висловлює самостійно. Великі уривки доцільно записувати своїми словами; яскраві та важливі місця краще наводити дослівно.

Іноді корисно приводити точні посилання на джерела, зокрема, на сторінку, а іноді навіть на абзац. Працюючи з книгою робити виписки доцільно лише після того, коли книга прочитана повністю. Тоді виписки будуть сприйматися в контексті цілого твору.

Виписки корисно робити на карточках. Згодом їх легко підібрати за темами, рубриками.

Ще один спосіб систематизації - використання зошитів з пронумерованими сторінками, де на спеціально відведених полях записують теми. У зошиті відводять місце алфавітному покажчику тем - своєрідному змісту. Роблячи будь-яку виписку, у змісті відзначають тему та сторінку.

Плани. Кістяком твору, сукупністю коротко сформульованих думок-заголовків - є план. Він коротко передає зміст прочитаного тексту книги. За формою план може бути простим і складним. Складний план, на відміну від простого, має крім основних пунктів, ще й підпункти, які деталізують, пояснюють зміст.

Його не слід складати за один прийом, без чорновика. Складаючи складний план, об'єднують частину пунктів під одним заголовком, або навпаки - деталізують деякі пункти, розбиваючи їх на частини. Іншими словами, можливі два способи роботи:

- складають найдетальніший простий план, а потім перетворюють його в складний за рахунок узагальнень;

- спочатку складають короткий простий план, згодом, при повторному читанні, формують складний план з окремими деталізованими частинами.

Вдало складений план прочитаної книги свідчить про уміння аналізувати текст і ступінь засвоєння його змісту. Складаючи план під час читання, одночасно відбирають потрібний матеріал і закріплюють його в пам'яті.

Детальний план прочитаного тексту складають при першому читанні. У подальшому його можна доповнювати й уточнювати. Він лишень відбиває зміст літературного джерела, але не наводить інформації, не аналізує його. У такому випадку слід використати тези і конспекти.

Тези. Це положення, висловлене в книжці, доповіді, статті, правдивість якого можна довести. Вони, як будь-яка інша форма запису, дають змогу узагальнити матеріал, викласти його суть в коротких формулюваннях, які розкривають зміст усього твору.

Конспект, як і план, заставляє читача йти слідом за автором книги, часто позбавляючи його творчої ініціативи. Тези вкрай необхідні для критичного аналізу книг, статей або доповідей. Вони полегшують можливість протиставлення своїх думок думкам та переконанням ін­ших. Зверніть увагу, саме переконанням.

Вміння правильно скласти тези матеріалу свідчить про рівень підготовки науковця, розуміння теми, ступінь оволодіння матеріалом і методами самостійної роботи над книгою.

Тези поділяють на основні, прості та складні. Основні тези - це принципово важливі головні положення, які узагальнюють зміст джерела. Іноді такі тези мають характер головних висновків. До кожної основної тези можна скласти декілька (іноді - багато) простих, які її пояснюють.

Прості тези - це положення, які іноді є складовою частиною конспекту чи реферату. Їх можна виділити із всіх частин твору незалежно від загального напрямку. До кожної основної тези можна скласти декілька (іноді - багато) простих тез, які її пояснюють.

Складні тези включають два види тез - прості та основні.

Тези мають бути чіткі та короткі. Їх складають так. Після попереднього ознайомлення текст книги читають повторно. При цьому розбивають його за допомогою плану та без нього на ряд уривків. Після детального аналізу для кожного уривку формулюють тези. Перша теза визначає інші, остання - підсумовує попередні. Не виключено, що ряд тез у подальшому необхідно об'єднати не в порядку змісту книги, а в логічній послідовності.

Окремі тези варто пов'язати з текстом оригіналу. Це спростить пошук в книзі необхідного матеріалу.

У кінцевому, чистому вигляді тези нумерують за порядком. Раціональна послідовність дає змогу зробити тези більш короткими, уникнути повторень. Усе це веде до покращення сприйняття матеріалу, до його глибокого пізнання, аналізу.

Конспект. Це короткий писаний виклад змісту певного виду видань. Одна із основних вимог до конспекту - системний, логічно пов'язаний запис. Конспект містить не тільки основні положення та висновки, але й факти, докази, приклади та ілюстрації.

Конспекти умовно поділяють на чотири типи: планові, текстуальні, вільні та тематичні.

Плановий конспект легко отримати за допомогою попередньо зробленого плану твору. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту. У випадку, коли пункт плану не вимагає доповнень та пояснень, він не супроводжується текстом. Це одна із особливостей чіткого, стрункого та короткого плану-конспекту.

При певному досвіді конспект складають досить швидко, він короткий, простий і ясний за своєю формою. Однак з часом працювати з ним важко, оскільки не завжди легко відновити в пам'яті зміст джерела.

Текстуальний конспект. Це конспект, створений в основному із уривків літературного джерела - цитат. Виписки-цитати можуть бути пов'язані окремими тезами.

Вільний конспект. Поєднує виписки, цитати, іноді тези; частина тексту може бути забезпечена планом. Цей вид конспекту вимагає вміння самостійно чітко та коротко формулювати основні положення. Для цього необхідне глибоке осмислення матеріалів, великий та активний запас слів. Вільний конспект, можливо, найбільш повноцінний вид конспекту.

Тематичний конспект дає відповідь на поставлене запитання -тему. Цей вид конспекту може повно не відображати зміст твору. Тематичний конспект полегшує роботу над темою при умові використання декількох джерел. Під час його створення слід брати до уваги особистий досвід, спостереження, згадувати події, факти, теорію, нарешті книгу, в якій Ви колись прочитали потрібне в цей момент положення. Робочий каталог автора-дослідника, картотека, конспекти та інші записи повинні цьому допомогти.

Звичайно, для роботи над конспектом спочатку слід оволодіти методикою підготовки виписок, потім - складанням планів і тез. Отже, конспекти - це синтетичні записки, які допомагають використовувати у потрібному об'ємі, в кожному конкретному випадку, різні форми роботи над текстом.