4.2. Рукопис статті та тез

Стаття в науковому журналі (збірнику) має обмежений обсяг, мінімальну кількість графіків, рисунків, таблиць. Одним із варіантів ком­позиції етап і може бути такий зміст її частин:

- вступ або короткі зауваження про призначення пропонованої інформації в теоретичному та прикладному аспектах; зв’язок статті із важливими науковими чи практичними проблемами;

- останні дослідження та публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

- формулювання цілей статті (постановка завдання); цей розділ вельми важливий, постановка загальної проблеми і огляду раніше виконаних досліджень, тобто дана стаття має на меті ліквідувати якісь "білі плями" у загальній проблемі;

- короткі відомості про методику проведеного дослідження чи розробки;

- виклад основних матеріалів, аналіз, узагальнення та пояснення отриманих фактів; невеликий обсяг вимагає виділення головного у матеріалах дослідження;

- загальні висновки і рекомендації; перспективи подальших дослідження у даному напрямку;

- перелік цитованої літератури;

- графіки, таблиці чи малюнки.

Назва статті повинна бути, по можливості, короткою, чіткою, відповідати її змісту. Вкрай недоцільно давати статті із відносно вузьким, специфічним змістом широкий проблемний заголовок. Наприклад, при .освітленні питання про штучне вирощування грибів в одній із статей науково-популярного журналу назвали "Їстівні гриби України".

Тези складають на певну тему. В них повинні міститися вузлові, головні положення у послідовному викладі з виділенням центральної тези.

4.3. Рукопис дисертаційної роботи

Дисертація оцінюється не тільки за теоретичним науковим рівнем, актуальністю теми і прикладною значущістю отриманих результатів, а й загальнометодичною підготовкою, що передусім знаходить відображення в її композиції.

Традиційно склалася певна композиція дисертаційної праці з та-основними елементами:

- титульний аркуш,

- зміст,

- перелік умовних позначень (при необхідності),

- вступ,

- основна частина,

- висновки,

- список використаних джерел,

- додатки (при необхідності).

Зміст подають на початку дисертації. Він містить найменування номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів(якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів подають у дисертації окремим списком перед вступом.

У вступі розкривають сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

Далі дають загальну характеристику дисертації у рекомендованій нижче послідовності.

Актуальність теми. Обґрунтовує важливість та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки та виробництва, особливо на користь України. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Викладають зв'язок вибраного напрямку досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та (або) державними планами та програмами. Зазначають номера державної реєстрації науково-дослідних робіт, а також роль автора у їх виконанні.

Мета і задачі дослідження. Формують мету роботи і задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як "Дослідження...", "Вивчення...", тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Об'єкт і предмет дослідження - це обов'язковий елемент вступу. Об'єкт - це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дослідника.

Методи дослідження як інструмент добування фактичного матеріалу дисертації коротко та змістовно визначає, що саме досліджувалось тим чи іншим методом.

Наукова новизна одержаних результатів. Подають коротку анотацію нових наукових положень (рішень), отриманих здобувачем. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток). Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною частиною (фундаментом) вирішеної в дисертації наукової задачі або наукової проблеми. Насамперед за це здобувачеві присуджується науковий ступінь.

Практичне значення одержаних результатів. У дисертаціях теоретичного значення подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання; у дисертаціях прикладного значення - відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. Подають коротко відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.

Особистий внесок здобувача. При наявності ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач відзначає конкретний особистий внесок в ці праці або розробки.

Апробація результатів дисертації. Вказують з'їзди, конференції, симпозіуми, наради де були оприлюднені результати досліджень, що включені до дисертації.

Публікації. Вказують, у скількох монографіях, статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати дисертації

На завершення вступу доцільно подати структуру дисертаційної праці - навести перелік її структурних елементів, обґрунтувати послідовність їх розміщення.

Основна частина дисертації повинна складатися з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів і включати методику, техніку та узагальнення результатів досліджень. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напрямку та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. Виклад всього матеріалу основної частини підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Зміст розділів основної частини повинен точно відповідати темі дисертації та повністю її розкривати. У цих розділах стисло, логічно й аргументовано викладають матеріал згідно з вимогами до наукових праць.

Давати загальні рекомендації щодо написання теоретичної та експериментальної частин вкрай важко. Це, насамперед, пов'язано з різноманітністю тем. характером і значенням окремих частин досліджень. Тому обмежимося лише окремими порадами. У розділах основної частини подають:

- огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень;

- виклад загальної методики і основних методів досліджень;

- експериментальну частину і методику досліджень;

- відомості про проведені теоретичні (або) експериментальні дослідження;

- аналіз і узагальнення результатів досліджень.

Огляд літератури демонструє ґрунтовне ознайомлення дисертанта зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти суттєве, оцінювати зроблене раніше іншими дослідниками, визначати головне у сучасному етапі вивчення теми. Перелік праць та їх критичний огляд не обов'язково подавати у хронологічному порядку.

При наявності великої кількості літературних джерел оглядові літератури можна присвятити окремий розділ (звичайно перший) основної частини дисертації. В огляді називають і критично оцінюють публікації, що мають пряме і безпосереднє відношення до теми роботи.

При виборі методики визначають обсяг кожного експерименту, обґрунтовують вимоги до вимірювальної та допоміжної апаратури, аналізують параметри вимірів та їх зміну.

До теоретичної частини дисертації не варто включати тривіальні проміжні обчислення. При викладанні основних результатів дослідження слід бути граничне економним, уникати повторів і пояснень очевидних положень.

Посилання на актуальність досліджень, суттєві практичні результати не замінюють доведення достовірності, теоретичні обґрунтування результатів експериментів.

Для підтвердження своїх теоретичних результатів рекомендують використовувати літературні дані. Це доводитиме актуальність роботи й об'єктивність експериментальних даних. При посиланні на літературні джерела слід вказати автора і джерело інформації.

Матеріали про впровадження результатів досліджень також обов'язково виділяти в окремий підрозділ.

Кожен розділ дисертації закінчують короткими висновками обсягом до однієї сторінки. Висновки до розділів теоретичної частини повинні містити:

- коротку суть результатів з цифрами і фактами;

- формулювання новизни результату;

- обґрунтування достовірності результату;

- пояснення практичної цінності результату.

Висновки до розділів експериментальної частини складають:

- коротку суть експерименту (мета, умови і т. ін.);

- коротку суть отриманого результату з цифрами та фактами;

- характеристику новизни отриманого результату;

- аналіз відповідності даних, передбачених теорією, з даними експерименту;

- практичну цінність отриманого результату.

Загальні висновки виконують роль закінчення, зумовленого логікою проведення дослідження у формі синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. Висновки повинні бути послідовні та логічні. Вони виносяться на обговорення й оцінку наукової громадськості при публічному захисті дисертації.

Загальні висновки не можна підмінювати механічним складанням результатів досліджень, сформульованих у вигляді певної кількості пронумерованих абзаців. У висновках визначають певну цінність, теоретичну значущість і практичну цінність.

Отже, кінцева частина передбачає узагальнену підсумкову оцінку виконаної роботи, доповнює характеристику теоретичного рівня дисертації, демонструє рівень професійної зрілості та наукової кваліфікації автора. Слід звернути увагу не тільки на головні результати роботи, але й важливі сторонні результати, нові наукові завдання, які постають у зв'язку з проведенням дисертаційного дослідження.

Висновки можна доповнити практичними висновками, які випливають із дисертаційної роботи. Це суттєво підвищує цінність теоретичних матеріалів.

Список використаних джерел вміщений після загальних висновків, відображає самостійну творчу роботу дисертанта. При цьому посилаються на джерела, з яких у дисертації використані матеріали, окремі результати, ідеї чи висновки. Посилання слід робити лише на останні видання. Більш ранні видання можна зазначити лише в тих видках, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

У бібліографічний список не варто включати праці, на які не має зсипання у тексті дисертації, а також енциклопедії, довідники, науково-популярні книжки, газети.

Додатки - це допоміжні або додаткові матеріали, які переобтяжують текст основної частини дисертації, але необхідні для повноти її прийняття. Сюди належать проміжні математичні доведення, формули розрахунки, таблиці допоміжних цифрових даних, копії справжніх документів, витяги із звітних матеріалів, виробничі плани і програми, протоколи та акти випробовувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту, інструкції і методики, опис алгоритмів та програм вирішення задач на ЕОМ, розроблені в процесі виконання дисертаційної роботи, окремі положення з інструкцій і правил, інструкції допоміжного характеру.