3.2. Анотація та реферат

Анотація - коротка характеристика твору друку або неопублікованої роботи з точки зору змісту, читацького призначення, форми та інших областей, які доповнюють бібліографічний опис.

Анотація дає змогу виявити наукове та практичне значення твору, його новизну. В документі не слід переказувати зміст (висновки, рекомендації, фактичний матеріал та ін.), використовувати складні мовні вживати вступні фрази типу - автор книги розглядає, показує і т.д.

Зміст анотації повинен включати:

• дані про автора - вчена ступінь, звання та ін.

• конкретна форма анотованого твору - монографія, підручник навчальний посібник тощо.

• предмет (об'єкт) викладу та його основна характеристика - основне ядро теми та аспекти його висвітлення, стан, зміни (процеси, відбуваються з ним), місце і час, протягом якого вони перебігають.

Відмінні ознаки твору: новизна змісту, специфіка подання матеріалу, постановка проблеми, нова методика, узагальнення літературних джерел, нова оцінка фактів, нова концепція, конкретні рекомендації практичного характеру.

Конкретна читацька адреса - спеціальність або спеціалізація читача, додаткове коло читачів, крім основного.

Об'єм анотації не повинен перевищувати 600 друкованих знаків.

Реферат - стислий виклад змісту твору друку (його частини) або неопублікованої роботи (її частини) з основними висновками і фактич­ними даними.

Основні аспекти змісту документа в рефераті: предмет дослідження, мета роботи, основні результати, методи та умови дослідження, реалізація результатів, основна характеристика технологічних процесів чи виробів, нова інформація про відомі явища, предмети і т.д.

Матеріал реферату подається у формі констатації або опису фак­тів. Інформація наводиться точно, коротко, без перекручування та суб'єктивних оцінок. У рефераті допускається включати ілюстрації та таблиці, якщо вони відображають основний зміст роботи чи скорочують текст.

Встановлено, що реферат має достатню семантичну еквівалент­ність, якщо його об'єм перебуває в межах 1/8 (10 -15%) об'єму реферованої статті. Цій вимозі практично відповідають автореферати ди­сертацій. Таке співвідношення не може бути рекомендоване для книг. Як правило, для книг об'єм реферату не повинен перевищувати одного друкованого аркуша.

У рефераті (анотації) повинна застосовуватися стандартизована та рекомендована термінологія, а при її відсутності - найбільш вживана, прийнята в науковій і технічній літературі. В документи дозволяється включати необхідну додаткову інформацію: назву організації (установи) і країни, де виконана робота.

4. Рукопис наукового твору

4.1. Робота над рукописом наукового твору

Видатний український педагог і вчений В.А.Сухомлинський рекомендував вчити дослідників "бачити, спостерігати і робити". "Де є ці три речі, - підкреслював він, - там є і жива думка, яка загострює розум!"

Наукова робота потребує вираження її результатів. З цією метою частіше застосовують тези доповідей, наукові повідомлення, матеріали конференцій, статті та, нарешті, дисертаційні роботи тощо. Робота над рукописом наукового твору проходить ряд послідовних стадій оформлення:

• накопичення інформації;

• систематизація та узагальнення первинних матеріалів;

• підготовка чорнового варіанта рукопису;

• редагування рукопису;

• відбір та оформлення таблиць, схем, рисунків і т.д.;

• оформлення першого варіанту рукопису;

• консультація з матеріалами роботи із фахівцями;

• оформлення кінцевого варіанта рукопису твору.

Рукописи умовно поділяють на чорновий (перший варіант) і біловий ^;(другий, кінцевий варіант).

Чорновий рукопис узагальнює матеріал будь-якої роботи. Він містить послідовне викладання наукових результатів, їх аналіз, узагальнення, висновки та пропозиції. У цьому варіанті композиція твору наведена ще й в умовній формі. У попередній редакції висновки і пропозиції наводяться лише попередні. При подальшій роботі над рукописом вони потребують уточнення, більш глибокого і усестороннього освітлення після консультацій із спеціалістами.

Під час підготовки кінцевого варіанта роботи (бідовий рукопис) автор вносить в рукопис необхідні корективи. У процесі кінцевої обробки наукового твору корисно згадати вислів Аристотеля, що книга буде добра, якщо її автор говорить все, що тільки потрібно і так, як потрібно.

Існує два варіанти викладення наукових матеріалів.

Перший варіант полягає у короткому описуванні ходу дослідження та детальному викладенні кінцевих результатів. Цей варіант часто використовують автори наукових монографій, розрахованих на порівняно вузьке коло фахівців.

Другий варіант полягає у детальному і послідовному розкритті всіх методів роботи від процесу дослідження до підведення підсумків, формулювання висновків і пропозицій.

При викладенні дисертаційних робіт є декілька методичних прийомів. Найчастіше використовують такі: послідовний, цілісний (з подальшою обробкою кожного розділу); вибірковий (розділи пишуть окремо у будь-якій послідовності).

Послідовний виклад матеріалу дисертації потребує більших витрат часу, оскільки автор не може переходити до наступного розділу, не закінчивши роботу над попереднім. При цьому матеріал, який майже не потребує чорнової обробки, чекає черги і лежить без руху.

Цілісний прийом. На підготовку кінцевого варіанта рукопису при застосуванні цього прийому знадобиться майже вдвічі менше часу. При цьому спершу пишуть чернетки всього твору, потім здійснюють їх обробку в частинах і деталях.

Вибірковий виклад матеріалів полягає в обробці матеріалів у будь-якому зручному порядку. Саме цей прийом викладення є найбільш прийнятним для перетворення чорнового рукопису у проміжний або кінцевий.

Кінцевим етапом роботи над рукописом є детальне шліфування тексту, назви твору, кожної пропозиції, висновків, формул, буквально кожного окремого слова.

Особливу увагу слід приділяти підбору та переконливості аргументів на захист своїх наукових положень. Тому при саморедагуванні кінцевого варіанта рукопису її слід оцінювати строго й критично.

Особливе значення в будь-якій публікації (це відноситься і до письмової інформації) надається достовірності й істинності матеріалів, точності фактів.