2.2. Термінологічний словник

Нація (лат. — плем’я, народ) — спільність людей незалежно від їхнього етнічного походження, об’єднаних політичними інтересами, з усвідомленням своєї спільності на певній території (землі) з певною державою.

Національне економічне мислення – обґрунтовує особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн.

Інститут (від лат. — устрій, організація, установлення, установа) — форма організації та регулювання суспільних відносин і діяльності людини з властивими цій формі метою, функціями та засобами впливу на життя суспільства або окремих його частин; найзагальніший елемент соціальної структури.

Базові інститути НЕ – це формування елементів, складних підсистем господарської системи та взаємозв’язків між ними у кожному конкретному суспільстві.

2.3. План семінарського заняття

1. Еволюція основних економічних теорій національної економіки.

2. Пра́ця як базисний інститут національної економіки.

3. Власність як базисний інститут національної економіки.

4. Влада як базисний інститут національної економіки.

5. Управління базисний інститут національної економіки.

6. Основні напрями інституційних перетворень в Україні.

2.4. Теми рефератів

1. Завдання та функції державних органів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2. Напрями вдосконалення системи державних органів управління.

3. Приватна власність в Україні. Основні недоліки режиму приватної власності?

4. Центральні органи виконавчої влади: права, компетенція, функції.

5. Місцеві державні адміністрації в системі державного управління.

6. Місцеве самоврядування та його особлива роль у державному управлінні.

7. Теоретичні моделі держави: контрактна держава, експлуататорська держава.

2.5. Питання для самостійного вивчення

1. Які головні економічні теорії сформували теорію національної економіки?

2. Поясніть сутність наступних теорій національної економіки: меркантилізму, фізіократизму, англійської політичної економії, марксизму, неокласичного напряму економічної науки, монетаризму, кейнсіанства, неокласичного синтезу та теорії інститутів.

3. В чому відмінність теорії фізіократизму і теорії англійської політичної економії?

4. В чому сутність теорії інститутів?

5. Сформулюйте основні функції президента України, Верховної ради України і Кабінету міністрів України.

2.6. Рекомендована література

2, с. 53-90; 3; 4; 5, 6; 8, с. 19-35; 10, с. 5-21, 49-63.

Тема 3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки

Мета вивчення теми: з’ясувати сутність теорії суспільного добробуту як наукової течії, ступінь соціального добробуту і культури добробуту; визначити пріоритети соціальної політики України, зрозуміти основи соціальної політики та її функції.

3.1. Методичні поради до вивчення теми

Теорія добробуту витримала випробування часом і стала основою для формування принципів суспільних відносин, спрямованих на зближення влади й людини, обмеження впливу зовнішніх умов і випадковостей на рівень її життя. Звичайно, теорія суспільного добробуту як наукова течія явище досить складне. Вона вміщує низку економічних, політичних, етичних, філософських понять, її пізнавальний потенціал недостатньо визначений. Так, досить складним є питання про те, як визначати ступінь соціального добробуту, як зіставити суспільний добробут із соціальною справедливістю, в чому полягає культура добробуту тощо.

Є підстави стверджувати, що словом «добробут» можна визначати все те, до чого прагнуть і чого бажають члени будь-якого суспільства, зокрема, природно, що метою конкретної людини є досягнення особистого матеріального благополуччя. Водночас треба зазначити, що добробут не можна розглядати з погляду кількісної кінцевої мети, тобто точно визначеного остаточного стану, тому що за математичним трактуванням добробут є функцією, що прямує до нескінченності. Прагнення до добробуту та його вимір кількісних і предметних кордонів не мають – це дія без обмежень.

Основні принципи теорії суспільного добробуту були сформульовані на початку XIX століття англійським філософом Ієремією Бентамом. Він писав: «Найбільше щастя найбільшій кількості членів суспільства – ось головна мета, до якої повинен прагнути уряд». Ці дещо наївні постулати свого часу справляли велике враження на широкі верстви населення, а також на політичні партії соціально-демократичного спрямування.

Звичайно, не можна уявити суспільний добробут без справедливості, рівності та свободи як етичних принципів практичної соціальної політики, хоча окремі автори з цим і не згодні. Щоправда, ці ідеали ще не гарантують загального добробуту, але не має сумніву в тому, що без високих моральних критеріїв будь-який добробут був би неможливим і нездійсненним. Згідно з класичною традицією єдність усіх стичних принципів сприймається як уже щось усталене й існуюче, а добробут – як багатомірна концепція, що охоплює усі вищезгадані принципи.

Теорія суспільного добробуту є теоретичною основою соціальної політики держави. Соціальна політика – діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства. Крім того, соціальна політика – це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання; це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, зміцнення трудових заощаджень.

Соціальна політика держави включає регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; розподіл і перерозподіл доходів населення; формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; створення системи соціального захисту населення; забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.).

Система соціального захисту в Україні включає: пенсії, допомогу по безробіттю; систему короткотермінових грошових допоміг при хворобі, при народженні дитини; програму допомоги сім’ям із дітьми; державні програми дотацій і житлових субсидій; допомогу на поховання; державну систему охорони здоров‘я; державну систему освіти; соціальний захист осіб, які постраждали в результаті аварії на ЧАЕС; цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті); соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів); соціальний захист через недержавні організації; соціальну допомогу з фондів підприємств