10.2. В яких умовах розвитку, правового визнання та захисту доводиться працювати

організаціям громадянського суспільства в Україні?

До 1987-1989 р.р. на території України діяли організації громадянського суспільства у

формах підзвітних державі об’єднань громадян, чия самоорганізація максимально

контролювалася структурами тоталітарної держави. З особливою ретельністю

контролювались організації, які могли стати осередками вільнодумства, вивчення основ

західної демократії, поширення ідей національно-державного відродження та

незаідеологізованого розвитку літератури, мистецтва і культури.

Спотвореність і обмеженість форм і змісту діяльності громадських організацій за

радянської доби стали причиною того, що навіть паростки істинного громадянського

суспільства з величезними труднощами пробивали собі дорогу крізь суцільні завали

тоталітаризму.

Реформи, що почались в СРСР з 1985 р., серед іншого, були спрямовані і на формування

передумов громадянського суспільства як об’єктивного чинника демократизації. Після

здобуття Україною у 1991 році незалежності процес приватизації держаної власності

теоретично мав сприяти становленню середнього класу – основи для розвитку держави з

ринковою економікою та громадянським суспільством. Проте в реальності більша частина

власності залишилася в руках нової бюрократії та кланових груп, які перемістили центри

прийняття рішень у президентські структури, убезпечивши себе таким чином від суспільного

контролю. В цей початковий період розвитку відносини між державою та громадянами

розвивались на ґрунті удаваного демократизму. Подібний розвиток подій став наслідком як

несформованості стійких груп інтересів громадян, так і небажанням керівних еліт виробити

нові і однакові «правила гри», обов’язкові для всіх суспільних груп, зокрема й для себе.

У сфері економіки реалізація ідей індивідуальної свободи, як основи формування

громадянських відносин і громадянського суспільства, набула антисоціальних і навіть

криміналізованих форм. При цьому більшість населення не змогла долучитися до активної

економічної діяльності, втратила грошові заощадження. Це стало ще одним бар’єром у

становленні зрілого громадянина України з невід’ємними правами і обов’язками.

Громадянина, який природно був би зацікавлений у становленні громадянського суспільства.

На шляху до формування в Україні громадянського суспільства існували і діють

донині й інші перешкоди ____________та бар’єри:

• Стійкі стереотипи та система цінностей, сформовані за тоталітарного режиму, що є

несумісним з самими основами громадянського суспільства.

• Психологічний дискомфорт для значної кількості мешканців, пов’язаний з появою у

повсякденному житті приватної власності, нерівності доходів, конкуренції і ринкових

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ. НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК-ПОРАДНИК ДЛЯ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД

93

відносин - з однієї сторони, та корупції, тіньової економіки, владного тиску

чиновників, неможливості знайти судовий захист – з іншої сторони; в результаті

утвердження універсальних цінностей економічної свободи і демократії не лише

ускладнилось помилками «реформаторів» та зневірою людей, а й спричинило різке

зубожіння народу, підірвавши цим самим і основи процесу створення громадянського

суспільства.

• Відсутність необхідного рівня довіри між людьми та надмірна політизація суспільних

відносин не сприяють підвищенню надійності соціальних зв’язків у громадах та

накопиченню соціального капіталу для творення сучасних економічних, соціальних

культурологічних і політичних організацій громадянського суспільства.

Окремо варто охарактеризувати відносини держави і громадянського суспільства, яке

попри всі труднощі і перепони все ж поступово формується в Україні. При цьому,

формується скоріше всупереч вкрай слабкій і непослідовній державній політиці, аніж

завдяки їй.

За весь період незалежності України поняття громадянського суспільства та його

розбудови, без яких абсолютно неможливі будь-які демократичні реформи, так і не знайшли

відображення і програмних і законодавчо-нормативних документах урядів, президентів,

парламентів різних скликань та більшості політичних партій. Захищаючи свої закриті

корпоративні інтереси, владні політичні еліти в цих питаннях навіть не робили спроби до

системного рівноправного і відкритого діалогу з громадянами і громадськими організаціями

своєї країни. Зате провідні політичні клани знайшли замінник діалогу з громадянським

суспільством та найбільш активним громадськими організаціями України, яких

нараховується кілька тисяч. Цей замінник – активний політичний популізм.

Сутність і небезпека політичного популізму полягає в тому, що він свідомо оминає

реальні інтереси інституцій громадянського суспільства, які є найбільш представницькими

виразниками й інтересів великих соціальних груп. Політичні популісти апелюють до народу і

абстрактного громадянина, обіцяючи кожному окремо й водночас усім разом. Владні чи

опозиційні популісти не зустрічаються з дієвими асоціаціями, професійними громадськими

організаціями та їх всеукраїнськими мережами, щоб виявити реальні суспільні інтереси,

запити і проблеми. Їх лідери і речники воліють вести «діалог» з громадянським суспільством

під час телешоу чи виборчих кампаній з екранів телевізорів в контрольованих ними ж

телестудіях чи зі сторінок належним їм газетних видань. На цих же телевізійних ток-шоу

участь громадян і НУО у прийнятті важливих державних рішень та контролі за розподілом і

використанням коштів державного бюджету замінюється пустими та без жодних наслідків

взаємними звинуваченнями у корупції.

Зауважимо, що подібна технологія політичного популізму уже тривалий час

застосовується і до вирішення проблем реформ у сферах місцевого самоврядування і

територіальної державної влади. При цьому свідомо оминаються та ігноруються ті

узагальнення, експертні оцінки, звернення, які від імені сотень ОМС міст, селищ і сіл надає

органам центральної влади Асоціація міст України впродовж багатьох років.

Було б дивним, якби описаному рівню відносин держави і організацій громадянського

суспільства не відповідала і повна занедбаність та слабкість правових засад діяльності

«третього сектора» в Україні. Ось лише кілька узагальнень:

1. Чинний і вкрай застарілий Закон України «Про об’єднання громадян» - визнаний

Європейським судом з прав людини таким, що порушує Конвенцію про захист прав

людини та основоположних свобод.

2. Утворення і діяльність благодійних організацій в Україні залишається найбільш

складною проблемою серед НУО (правовий статус благодійних фондів і установ;

волонтерська і меценатська діяльність; публічний збір пожертвувань; благодійні

лотереї тощо).

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ. НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК-ПОРАДНИК ДЛЯ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД

94

3. Доступ представників НУО до публічної інформації без достатніх правових підстав

обмежується органами влади.

4. Конституційні свободи мирних зібрань часто обмежуються рішеннями ОМС, а

відповідний закон досі не прийнято.

5. Інституції громадянського суспільства не мають права на оскарження нормативних

актів від власного імені. Не врегульовано питання колективних судових позовів до

органів державної влади.

6. Інституції громадянського суспільства істотно обмежені в наданні соціальних послуг

(тоді як органи державної влади та ОМС не мають для цього достатніх кадрових і

методичних ресурсів і можливостей).

7. Державне фінансування інституцій громадянського суспільства по виконанню ними

робіт і наданню послуг є непрозорим, неконкурентним і низьким за обсягами.

8. Не врегульовано питання участі інституцій громадянського суспільства у прийнятті

важливих рішень розвитку територій (стратегічне, просторове і земельне планування;

розміщення крупних будівель та об’єктів інфраструктури; охорона природи та

об’єктів культурної спадщини тощо).

9. Виключно низький рівень знань і навичок державних службовців та посадових осіб

ОМС по взаємодії з інституціями громадянського суспільства; утворювані з їх участю

дорадчо-консультаційні структури в органах територіальної державної влади та ОМС

формальні і часто діють неефективно або ж просто не працюють.

10. Інститут громадянського суспільства не представлений в навчальних програмах

загальноосвітніх шкіл та вищої школи, а також – у програмах перепідготовки та

підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб ОМС.

Описана картина була б істотно неповною, якби до неї не додавались ті проблеми, які

створюються внаслідок фактичної відсутності вільних ЗМІ в Україні та відповідної слабкості

мас-медіа як вартових демократії і рупора цінностей та діяльності громадянського

суспільства. Триваюче вже багато років невирішення проблеми створення в Україні

незалежного телеканалу суспільного (громадського) мовлення ще більше посилює

відчуження державної влади від громадян та організацій громадянського суспільства.

Поради

• Враховуючи системне поле проблем правового забезпечення та захисту діяльності

інституцій громадянського суспільства в Україні на сучасному етапі, разом з колегами-

депутатами та керівництвом місцевої ради проаналізуйте весь комплекс зв’язків та

співпраці з НУО вашого міста, селища, села. Ви обов’язково віднайдете можливості

вдосконалення, розширення і поглиблення цього комплексу. Особливу увагу зверніть на

закріплення нових можливостей і повноважень НУО в нормативних актах, які

приймаються на рівні місцевої ради (наприклад: Статуті територіальної громади;

Положенні про громадські слухання, про структурні підрозділи ради тощо).

• Проаналізуйте практику залучення НУО до вирішення місцевих проблем та вироблення

рішень місцевою радою за останні 3-5 років. Запропонуйте кращі і результативні

практики співпраці трансформувати у нормативні акти чи управлінські рішення вашої

місцевої ради.

• Пам’ятаймо, взаємне відстоювання інтересів місцевого самоврядування та організацій

громадянського суспільства є однією з найважливіших передумов розвитку України в

напрямку справжньої демократії і народовладдя.

Наша роз’єднаність дозволить певним силам спрямувати суспільний розвиток України

в іншому напрямку.

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ. НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК-ПОРАДНИК ДЛЯ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД

95