- •1.Праця і соціально-трудові відносини як об’єкти економічного дослідження.
- •2.Предмет і метод дисципліни.
- •4.Поняття ринку праці, ринку робочої сили та ринку робочих місць.
- •5.Місце ринку праці в ринковій економіці, його зв'язок з іншими ринками.
- •6.Умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці.
- •7.Структура сукупного і поточного ринку праці.
- •8.Функції сучасного ринку праці.
- •9.Особливості товару «робоча сила».
- •10.Фактори зміни попиту на працю та характеристика їх дії.
- •11.Фактори пропозиції праці та особливості їх дії в розвинутих країнах і в країнах з перехідного типу.
- •12.Сегментація ринку праці за різними ознаками.
- •13.Класичний та неокласичний підходи до аналізу ринку праці.
- •14.Кейсіанська модель зайнятості населення.
- •15.Монетаризм про умови забезпечення рівноваги на ринку праці.
- •16.Школа інституціоналістів про характер ринку праці.
- •17.Відмінні риси марксистського підходу до аналізу ринку праці.
- •18.Можливість застосування окремих положень економічних шкіл для оцінки стану на українському ринку праці.
- •19.Інфраструктура ринку праці.
- •20.Етапи формування ринку праці в Україні.
- •21.Характеристика сучасного етапу функціонування ринку праці.
- •22.Поняття відтворення населення.
- •23.Кількісна оцінка відтворення населення.
- •24.Характеристика демографічних процесів в Україні та їх вплив на функціонування ринку праці.
- •25.Поняття працездатного віку, працездатності, трудових ресурсів.
- •27.Обєкти та методи прогнозування потреби в трудових ресурсах.
- •28.Баланс трудових ресурсів.
- •29.Схема балансу ринку праці.
- •30.Поняття та склад економічно активного та економічно неактивного населення. Використання показника еан у визначені пропозицій праці.
- •31.Сутність соціально-трудових відносин.
- •32.Фактори формування соціально-трудових відносин.
- •33.Якість трудового життя як критерії оцінки соціально-трудових відносин в Україні.
- •34.Формування і регулювання системи соціально-трудових відносин в Україні.
- •35.Поняття зайнятості населення, її види.
- •36.Форми зайнятості населення.
- •37.Концепція зайнятості населення.
- •38.Активні і пасивні методи регулювання зайнятості.
- •39.Функції державної служби зайнятості.
- •40.Роль Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття у регулюванні зайнятості.
- •41.Причини і види безробіття.
- •42.Природна норма безробіття. Закон Оукена.
- •43.Соціально-економічні наслідки безробіття.
- •44.Показники оцінки рівня безробіття. Причини неточного визначення рівня безробіття.
- •45.Визначення статусу безробітного та поняття «підходяща робота».
- •46.Допомога по безробіттю.
- •47.Зміст, основні принципи та організація соціального партнерства.
- •48.Об’єднання роботодавців на ринку праці.
- •49.Роль профспілок в соціально-трудових відносинах.
- •50.Держава в системі соціального партнерства.
- •51.Сутність, структура і сектори роботи моп.
- •52.Основні сфери організаційно-практичної діяльності моп.
- •53.Взаємовідносини України з моп.
- •54.Особливості регулювання соціально-трудових відносин в різних країнах.
- •55.Понняття та склад персоналу підприємства.
- •56.Мета та функції управління персоналом.
- •57.Основні етапи управління персоналом.
- •58.Планування персоналу.
- •59.Формування персоналу підприємства. Трудовий договір. Посадова інструкція. Резюме.
- •60.Напрями адаптації персоналу.
- •61.Реалізація принципів раціонального використання персоналу.
- •62.Форми і способи професійного розвитку та навчання персоналу.
- •63.Методи оцінювання персоналу.
- •64.Поняття продуктивності і продуктивності праці, їх взаємозв’язок.
- •65.Поняття управління продуктивністю. Фактори низької продуктивності в сучасних умовах.
- •66.Методи вимірювання продуктивності. Багатофакторна модель вимірювання продуктивності праці.
- •67.Характеритика методів вимірювання продуктивності праці.
- •68.Класифікація резервів зростання продуктивності праці.
- •69.Методика планування продуктивності праці за факторами її зростання.
- •70.Сутність і зміст процесу нормування праці.
- •71.Робочий час, його склад і структура.
- •72.Види норм праці.
- •73.Методи нормування праці.
- •74.Методи вивчення ефективності використання робочого часу.
- •75.Перегляд норм праці.
- •76.Вартість робочої сили та фактори, що впливають на її розмір.
- •77.Показники оцінки вартості життя.
- •78.Види доходів населення та напрямки їх використання.
- •79.Зміст і склад витрат роботодавців на робочу силу.
- •80.Витрати на соціальне забезпечення.
- •81.Податки на заробітну плату.
- •82.Сутність, види та функції заробітної плати.
- •83.Принципи та елементи організації оплати праці.
- •84.Тарифна система оплати праці та її елементи.
- •85.Форми і системи оплати праці.
- •86.Безтарифна система оплати праці.
- •87.Преміювання працівників.
- •88.Планування фонду оплати праці.
- •89.Державне регулювання оплати праці.
- •90.Договірне регулювання оплати праці.
- •91.Поняття організації праці, її напрямки.
- •92.Поділ і кооперування праці на підприємстві.
- •93.Організація й обслуговування робочих місць.
- •94.Умови праці. Охорона та безпека праці.
- •95.Режими праці і відпочинку.
- •96.Проектування організації робочих місць.
- •97.Колективні форми організації праці.
- •98.Інформаційне забезпечення аналізу зайнятості і трудових відносин.
- •99.Сутність і цілі аудиту в трудовій сфері.
- •100.Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами.
- •101.Аналіз використання трудових ресурсів.
- •102.Аналіз фонду оплати праці.
67.Характеритика методів вимірювання продуктивності праці.
Продуктивність праці прийнято вимірювати за допомогою трьох методів, які розрізняються способом виразу обсягу продукції, а саме: натурального, трудового і вартісного. При натуральному методі продуктивність праці вимірюється шляхом ділення обсягу виготовленої продукції, яка виражена в натуральних (фізичних) вимірювачах, на число працівників або кількість витраченого робочого часу. Такий показник продуктивності називається виробітком у натуральному виразі. Трудовий метод вимірює продуктивність праці за рівнем витрат праці (в людино-годинах, людино-днях) на виробіток одиниці продукції та оцінюється показником трудомісткості. За допомогою трудових вимірювачів можна визначити загальну трудомісткість випуску продукції, врахувати зміни в асортименті тощо. Найбільш поширеним методом вимірювання продуктивності праці є вартісний. Розрахунок здійснюється так само, як і при натуральному методі, але з оцінкою обсягу виробництва у вартісному виразі. В цьому випадку отримують показник виробітку у вартісному виразі. Основними перевагами вартісного методу є простота вимірювання, можливість узагальнення показників продуктивності праці в межах підприємства, галузі, народного господарства в цілому, порівнянність показників продуктивності праці по підприємствам, які випускають різнорідну продукцію.
68.Класифікація резервів зростання продуктивності праці.
Під резервами зростання продуктивності праці розуміють невикористані на підприємстві можливості економії витрат живої та уречевленої праці. В залежності від особливостей виявлення та використання резерви продуктивності праці можна поділити на 3 групи: 1.резерви зниження трудомісткості, тобто можливості скорочення витрат праці робітників, службовців та інших категорій працівників на одиницю продукції за рахунок механізації та автоматизації виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці; 2.резерви поліпшення використання робочого часу за рахунок ліквідації різних його втрат, усунення непродуктивних витрат праці (зокрема, пов’язаних з браком, відхиленням у технології), поліпшення умов праці на робочому місці; 3.резерви удосконалення структури кадрів, які реалізуються за рахунок впровадження технічно обґрунтованих норм праці, перегляду штатного розкладу, централізації допоміжних та обслуговуючих господарств. В залежності від місця утворення та використання резерви зростання продуктивності праці поділяються на: 1.народногосподарські, які утворюються на рівні народного господарства, його окремих галузей і пов’язані з нераціональним розміщенням продуктивних сил, неоптимальною галузевою структурою, неефективною системою управління; 2.галузеві, які проявляються на всіх підприємствах галузі і є результатом недостатнього рівня спеціалізації і кооперування виробництва; 3.внутрішньовиробничі, тобто резерви безпосередньо даного підприємства, які пов’язані з низькою механізацією праці, втратами ресурсів у виробництві, незадовільним стимулюванням праці. За функціональною значущістю виділяють резерви основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва та резерви управління. За часом використання резерви бувають поточними (які можна використати в межах року) і перспективними (з терміном реалізації більше одного року).