§2. Доходи й видатки місцевих бюджетів пі бюджетів місцевого самоврядування. Особливості бюджету міста Києва

Згідно і і ст. 6.1 Закону «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок влас­них, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. При цьому доходи місцевих бюджетів від­повідно до Бюджетного кодексу України складаються із податко­вих, неподаткових надходжень, доходів від операцій із капіталом і трансферти.

І Іодатковими надходженнями визнаються передбачені чинним іаконодавством України загальнодержавні і місцеві податки, збо­ри та інші обов'язкові платежі.

До неподаткових надходжень належать доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, до­ходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів публічної влади, інших держав або міяснародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним ко­дексом України та законом про Державний бюджет України, які у визначеному чинним законодавством порядку зараховуються до загального або спеціального фонду місцевого бюджету.

Доходи, які формуються за рахунок власних джерел, зарахову­ються до місцевого бюджету на підставі рішення відповідної ради і не потребують попереднього чи додаткового затвердження ор­ганом влади вищого рівня. Це зокрема, доходи загального фонду місцевих бюджетів, установлені ст. 69 Бюджетного кодексу Ук­раїни, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюдкетних трансфертів, до них належать:

1. податкові: а) податок на прибуток підприємств та фінансо­вих установ комунальної власності; б) місцеві податки і збори (крім єдиного податку), що зараховуються до бюджетів місцевого само­врядування, включаючи податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприєм­ницької діяльності; в) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самовряду вання; г) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних під­приємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному відповідними місцевими радами, тощо;

2. неподаткові: а) плата за розміщення тимчасово вільних кош­тів місцевих бюджетів; б) надходження від орендної плати за ко­ристування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності; в) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення; г) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за за­повітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, непри­йняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютних цінностей і коштів, власники яких невідомі; ґ) штрафні санкції за порушення законодавства про па­тентування; д) адміністративні штрафи, що накладаються місцеви­ми органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністратив­ними комісіями, і т. ін.

Важливе значення для місцевого самоврядування мають над­ходження спеціального фонду місцевих бюджетів, зокрема: а) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (які ма­ют і. цільоие спрямування згідно і і законом); б) власні надходжен­ня бюджети* усіанои, що у і римуються за рахунок відповідного місцевого Оюдже і у, и) нілі.оиі пі добровільні внески підприємств, уеіанов. оріапі ііщін ш і ромадян до місцевих фондів охорони нав- і илмипм "! її нрпріїдпоіо середовища; г) надходження до цільових фишки. \ і їй>|к'іні\ місцевими радами; Г) повернення кредитів, на- ііініп\ м міщених бюджетів індивідуальним сільським забудов­никам. л) повернення кредитів, наданих із місцевих бюджетів мо- ііидпм им'нм іа одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, а також пеня й відсотки за користування ними тощо.

У складі надходжень спеціального фонду місцевого бюдже­ту виділяються надходження бюджету розвитку, зокрема, це: а) єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого само­врядування; б) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є комуналь­на власність; в) плата за надання місцевих гарантій; г) кошти від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок ^сільськогосподарського призна­чення або прав на них; ґ) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм (проектів); д) кошти від повернення кре­дитів, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чин­ності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними; е) місцеві запозичення, здійснені в порядку, визначеному закона­ми України, та ін.

Закріплені доходи за бюджетами місцевого самоврядування, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфер- пи, визначаються ст. 64 Бюджетного кодексу України. До таких доходів належать: 1) податок на доходи фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу; 2) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються ви­конавчими органами відповідних місцевих рад; 3) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізич­них осіб - підприємців, що справляється виконавчими органами

відповідних місцевих рад; 4) державне мито в частині, що нале­жить відповідним бюджетам, тощо.

Особливості формування бюджетів міст Києва визначаються Бюджетним кодексом України з урахуванням Закону «Про столи­цю України - місто-герой Київ». До доходів бюджету міста Києва зараховується 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом Ук­раїни на території міста Києва, а також закріплюються доходи, які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів: 1) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного ко­ристування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 2) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору; 3) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за ко­ристування надрами в межах континентального шельфу і виключ­ної (морської") економічної зони), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 4) плата за використання ін­ших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 5) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя; 6) плата за ліцензії на виробництво спирту ети­лового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифіковано­го виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкоголь­них напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території цих міст; 7) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя; 8) плата за ліцен­зії на право оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів

міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території цих міст, тощо.

Оскільки на сьогодні законодавчо не передбачено функціону- ііання обласних і районних територіальних громад, а районні й обласні ради визначені як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, то конституційно закріплено, що в управлінні районних і ' ібласних рад можуть перебувати лише об'єкти спільної власності сільських, селищних, міських територіальних громад.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад до обласних бюд­жетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних і рансфертів згідно зі ст. 66 Бюджетного кодексу України, нале- жагь: 1) 25 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що спла­чується (перераховується) згідно з Податковим кодексом Украї­ни на відповідній території; 2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів у частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування; 3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне ви­користання води водних об'єктів місцевого значення), що зара­ховується до обласних бюджетів користувачами води за місцем її забору; 4) плата за використання інших природних ресурсів; 5) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; 6) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення іержавної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприєм­ців); 7) плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, та ін.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад до доходів районних бюджетів, що враховуються в ході визначення обсягу міжбюд­жетних трансфертів, належать: а) 50 відсотків податку з доходів фізичних осіб, який сплачується (перераховується) згідно з По­датковим кодексом України на території сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення; б) плата за ліцензії на певні види гос­подарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями; в) реєстраційний збір за проведення

державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підпри­ємців, що справляється відповідними районними державними ад­міністраціями.

Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дота­цій та субвенція, затверджуються в законі про Державний бюд­жет України для кожного відповідного місцевого бюджету згідно з Бюджетним кодексом України. Ці кошти можуть розподілятися Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, місь­кими (міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення), районними радами між відповід­ними місцевими бюджетами та використовуватися для фінансу­вання спільних проектів відповідних територіальних громад.

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до роз­межування видатків між бюджетами, яке визначається Бюджет­ним кодексом України, для виконання повноважень органів місце­вого самоврядування. Таким чином, видатки повинні бути точним відображенням функцій і завдань, що покладені на місцеву владу. Видатки місцевих бюджетів здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, що визначені відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі орга­ни самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обся­гах, що затверджуються відповідними радами.

Видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет

України. У складі витрат спеціального фонду місцевого бюдже­ту виділяються витрати бюджету розвитку, які спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаної із здійсненням інвестиційної діяльності, про- »едення інших заходів, пов'язаних із розширеним відтворенням, а гакож на погашення місцевого боргу.

Дещо ширшим є поняття - витрати бюджету, яке охоплює видатки бюджету, надання кредитів із бюджету, погашення боргу га розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів.

Витрати місцевих органів влади, залежно від їх призначення, поділяються на кілька видів:

231. обов'язкові - це витрати, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, що покладені на всі органи місцевої влади. До обов'язкових витрат відносять також витрати місцевих органів влади, пов'язані з їх борговими зобов'язаннями за кредитами і по­зиками;

232. добровільні - це витрати, спрямовані на виконання факульта­тивних завдань, які виконують органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції;

233. витрати для реалізації делегованих повноважень, наданих ор­ганам місцевого самоврядування центральною владою.

Бюджетним кодексом України встановлено критерії розмежу­вання видів видатків між місцевими бюджетами, яке здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Це, зокрема, видатки: а) які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання місцевому самовря­дуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання; б) на реалізацію прав та обов'язків місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.

Відповідно до цих критеріїв виділяють групи видатків для фун­кціонування бюджетних установ та реалізації заходів, які забезпе­чують:

І) необхідне першочергове надання гарантованих послуг, які є найближчими до споживачів (видатки цієї групи здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст);

1. наданні основних гарантованих послуг для всіх громадян України ( ці видатки здійснюються з бюджегів міст республікансь­кого Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, і також районних бюджетів);

2. гарантовані послуги для окремих категорій громадян або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України (здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та облас­них бюджетів).

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп (ст. 86).

Обов 'язкові видатки місцевих бюджетів. До видатків, що здій­снюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1. органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2. освіту: а) дошкільну освіту; б) загальну середню освіту (нав­чально-виховні комплекси);

3. сільські, селищні та міські палаци і будинки культури, клуби, центри дозвілля, інші клубні заклади та бібліотеки.

До видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюд­жетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і об­ласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюд­жетних трансфертів, належать видатки на:

1. державне управління: а) органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення; б) органи місцевого самоврядування районного значен­ня;

2. освіту: а) дошкільну освіту (у містах республіканського Ав­тономної Республіки Крим та обласного значення); б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади; в) навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та ре­абілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні нав­чальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри, ди­тячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї; г) інші державні освітні програми; ґ) вищу освіту (на оплату послуг із підготовки

фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів у вищих нав­чальних закладах І-ІУ рівнів акредитації державної та комуналь­ної власності відповідно до програм соціально-економічного роз­витку регіонів); д) позашкільну освіту (заходи районного значення з позашкільної роботи з дітьми);

3. охорону здоров'я: а) первинну медико-санітарну, амбула- горно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної ме­дичної допомоги, поліклініки й амбулаторії, загальні стоматоло­гічні поліклініки, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, |»ельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центри пер- їинної медичної (медико-санітарної) допомоги); б) програми ме- дико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи з санітарної освіти);

4. соціальний захист і соціальне забезпечення: а) державні про­грами соціального забезпечення: притулки для дітей, центри со­ціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають у цих закладах, припадає на територію відповідного міста чи райо­ну); територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів; центри професійної реабілітації інвалідів, компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуго­вування і потребують сторонньої допомоги; б) державні програми соціального захисту: допомога сім'ям із дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам із дитинства, дітям-інвалідам, тимчасова держав­на допомога дітям; в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї, у тому числі програми район­них і міських центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

5. державні культурно-освітні та театрально-видовищні про­грами (театри, районні (міські) бібліотеки або централізовані біб­ліотеки районної (міської") централізованої бібліотечної системи, музеї, виставки, палаци й будинки культури, школи естетичного

виховання дітей, включаючи заклади та установи комунальної власності, яким надано статус національних, зоопарки загально­державного значення державної власності);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: ут­римання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спор­тивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культу­ри і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спор­тивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Добровільнівидаткимісцевих бюджетів. При визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів не враховуються видатки на: 1) місце­ву пожежну охорону; 2) позашкільну освіту; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення; 4) відшкодування різниці між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджували­ся або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої вла­ди та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання); 5) місцеві про­грами розвитку житлово-комунального господарства та благоуст­рою населених пунктів; 6) культурно-мистецькі програми місцево­го значення, в тому числі зоопарки загальнодержавного значення комунальної власності; 7) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення; 8) місцеві програ­ми з розвитку фізичної культури і спорту; 9) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значен­ня; 10) транспорт, дорожнє господарство; 11) заходи з організації рятування на водах; 12) обслуговування місцевого боргу; 13) про­грами природоохоронних заходів місцевого значення; 14) управ­ління комунальним майном; 15) регулювання земельних відносин; 16) заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах повнова­жень, установлених законом; 17) заходи та роботи з мобілізаційної підготовки місцевого значення; 18) проведення місцевих виборів у випадках, передбачених законом, та республіканських Автоном­ної Республіки Крим і місцевих референдумів; 19) членські внески до асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань; 20) підвищення кваліфікації депутатів місцевих рад; 21) інші програми, пов'язані з виконанням власних повноважень,

затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, від­повідною місцевою радою згідно із законом.

===== §3. Місцеві податки і збори

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні гро­мади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування згідно із законом установлюють місцеві податки і збори. У Законі України «Про місцеве самовря­дування в Україні» це повноваження сформульовано по-іншому й закріплюється те, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори (ст. 69).

У ст. 10 Податкового кодексу України встановлено:

234. місцеві податки: а) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; б) єдиний податок;

235. місцеві збори: а) збір за провадження деяких видів підприєм­ницької діяльності; б) збір за місця для паркування транспортних засобів; в) туристичний збір.

Місцеві податки і збори поділяються умовно на дві групи: обов'язкові та факультативні. Обов'язково місцеві ради вста­новлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів під­приємницької діяльності. Факультативно, тобто в межах повно­важень, визначених чинним законодавством, вирішують питання щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, заборо­няється.

Місцеві податки та збори, що встановлені рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У ході прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник по­датків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені ст. 7 Податкового кодексу України.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості.

Не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності); б) об'єкти житлової нерухомості, які розта­шовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відсе- лення, визначені законом; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку; ґ) об'єкти житлової нерухо­мості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного тако­го об'єкта на сім'ю; д) гуртожитки.

Базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової не­рухомості. Для фізичної особи - платника податку - база оподат­кування зменшується: а) для квартири - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.

Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості:

236. для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. мет­рів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсо­ток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;

237. для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. мет­рів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної за­робітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податко­вого) року.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Податок сплачується за місцем розташування об'єкта опо­даткування і зараховується до відповідного бюджету. Податкове зобов'язання за звітний рік із податку сплачується: а) фізичними особами - протягом 60 днів із дня вручення податкового повідом- лення-рішення; б) юридичними особами - авансовими внесками

щокварталу до ЗО числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Збір за місця для паркування транспортних засобів. Платни­ками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представниц­тва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішен­ням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для убезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених ст. ЗО Закону Ук­раїни «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркін- гів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету. Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої зако­ном на 1 січня податкового (звітного) року.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які от­римують у встановленому порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність із надання платних побуто­вих послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів Украї­ни; в) торгівля валютними цінностями в пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей). Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг установлюється

сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на кален­дарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року (далі - мінімальна заробітна плата), з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та їх асортименту, пункту з надання плат­них послуг та їх виду.

Туристичний збір. Платниками збору є громадяни України, іно­земці, а також особи без громадянства, які прибувають на тери­торію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристично­го збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового про­живання (ночівлі) із зобов'язанням залишити місце перебування в зазначений строк.

Ставка встановлюється в розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору, якою є вартість усього періоду проживання (ночівлі), за вирахуванням податку на додану вартість. До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взут­тя чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних пас­портів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду.

Згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради справ­ляння збору може здійснюватися: а) адміністраціями готелів, кем­пінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами; б) квартирно- посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення в будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму; в) юридичними особами або фізичними особами - підпри­ємцями, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповід­ною радою.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіцій­но оприлюднюється відповідним органом місцевого самовряду­вання до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в яко­му планується застосовування встановлюваних місцевих податків

та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми від­повідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У разі, якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення обов'язкових місцевих податків та зборів, вони справляються, виходячи з норм Податкового кодексу України із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів. Сільським, селищ­ним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридич­них осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звіль­няти їх від сплати таких податків та зборів.

= §4. Участь органів місцевого самоврядування в кредитно-фінансових відносинах

Місцева рада або за її рішенням інші органи місцевого самов­рядування можуть здійснювати місцеві запозичення та отримува­ти позики місцевим бюджетам відповідно до вимог, установлених Бюджетним кодексом України.

Місцеве запозичення - операції з отримання до міського бюд­жету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та стро- ковості з метою фінансування міського бюджету. Вони викорис­товуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об'єктів довготривалого користування або об'єктів, які забезпечу­ють виконання завдань міських рад, спрямованих на задоволення інтересів територіальних громад міст. Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з Міністерством фінансів України. Порядок здійснення місцевих за­позичень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запо­зичення, а місцеві зовнішні запозичення - лише міські ради міст із чисельністю населення понад триста тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення відповід­ного рішення. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організа­цій можуть здійснювати всі міські ради.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, належить територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за доручен­ням міської ради. Витрати на обслуговування та погашення місце­вого боргу здійснюються місцевим фінансовим органом відповід­но до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають боргові зобов'язання територіальних громад, незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету рішенням про місцевий бюджет. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуго­вування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет. Видатки місцевого бюджету на обслуговування місцевого боргу не можуть перевищувати 10 відсотків видатків загального фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу.

З метою ефективного управління місцевим боргом міська рада або за її рішенням місцевий фінансовий орган має право здійс­нювати правочини з місцевим боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж боргових зобов'язань територіальної громади міста, за умови дотримання граничного обсягу місцевого боргу на кінець бюджетного періоду. Місцевий фінансовий орган може залучати суб'єктів господарювання для надання агентських, консультаційних, рейтингових та інших послуг, необхідних для управління місцевим боргом, за рахунок коштів місцевого бюдже­ту в межах бюджетних призначень на обслуговування місцевого боргу. Якщо в процесі погашення місцевого боргу та платежів із його обслуговування, зумовлених договором між кредитором та позичальником, порушується графік погашення з вини позичаль­ника, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада не мають права здійснювати нові місцеві запозичення протягом п'яти наступних років.

Виконавчі органи місцевих рад за їх рішенням можуть отри­мувати: а) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах на строк до трьох місяців у ме­жах поточного бюджетного періоду, у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України стосовно міських бюджетів - у межах поточного бюджетного періоду; б) позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів; в) середньостро- кові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визна­чених у законі про Державний бюджет України, за рахунок кош­тів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами. Надання позик з одного бюджету іншому забороняється. Держава не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями територіальних громад.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює право органів місцевого самоврядування створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гаранта­ми кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійс­нювати розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах із дотриманням вимог, установлених Бюджетним ко­дексом України та іншими законами України (ч. 2 ст. 70). Разом із тим, змінність українського законодавства досить велика і такий різновид установ, як фінансово-кредитні, залишилися в минулому. Законом України "Про фінансові послуги та державне регулюван­ня ринків фінансових послуг'" передбачено можливість створення фінансових і кредитних установ. Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансо­вих послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, і яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом поряд­ку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, лом­барди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестицій­ні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з надан-

' Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових пос­луг: Закон України від 12.07.01 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 1. -Ст. 1.

ням фінансових послуг. Кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹ банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. В ст. 7 цьо­го Закону закріплено порядок створення і діяльності державних банків, окреме правове регулювання діяльності комунальних банків не передбачено. Інші закони, які визначають порядок створення та функціонування фінансових установ, також окремо не регулюють діяльність відповідних установ комунальної фор­ми власності.

Право органів місцевого самоврядування виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до ко­мунальної власності, регулюється Бюджетним кодексом України. Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням відповідної місь­кої ради для забезпечення повного або часткового виконання бор­гових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких є розвиток кому­нальної інфраструктури або впровадження ресурсозбережних тех­нологій (ст. 17). Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов'язань за якими забезпечено місцевими гарантія­ми, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів реєструються в Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій. Загальний обсяг міс­цевого боргу та гарантованого територіальною громадою міста боргу (без урахування гарантійних зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій) станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200 відсотків (для міста Києва - 400 відсотків) середньорічного інди­кативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфер­тів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом від-

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

повідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюд­жетні періоди (ст. 18).

Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання де­ржавних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою з подальшим по­верненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду. Порядок здійснення зазначених операцій визначається Кабінетом Міністрів України з дотриманням таких вимог: а) установлення мінімальної ставки дохідності придбання цінних паперів, укла­дання договорів придбання цінних паперів - під час придбання цінних паперів; б) укладання договору банківського вкладу (депо­зиту) з установою банку — при розміщенні на депозитах. Договір про придбання державних цінних паперів, цінних паперів, еміто­ваних Автономною Республікою Крим, відповідною міською ра­дою має містити положення про виконання особами, що уклали цей договір, зобов'язання щодо зворотного продажу/купівлі таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду.