§6. Особливості взаємовідносин

сільського, селищного, міського голови з представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного

Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р., № 586- XIV // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 20-21. - Ст. 190.

об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Відповідно до ч. 2 ст. 141 Конституції України те­риторіальні громади на основі загального, рівного, прямого виб­орчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільсь­кого, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років.

Повноваження сільського, селищного, міського голови почина­ються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішен­ня про його обрання, а закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних чергових місцевих вибо­рах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду ін­шої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 Закону України «Про місцеве самовря­дування в Україні». Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяль­ність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи, виконуваної в позаробо- чий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Функції та повноваження сільського, селищного, міського го­лови досить різноманітні, вони неодноразово аналізувалися в на­уковій літературі¹. Серед них важливе значення мають функції та повноваження, які реалізуються сільськими, селищними та місь­кими головами в рамках взаємовідносин із представницькими ор­ганами місцевого самоврядування. Зокрема, сільський, селищний, міський голова: 1) організує в межах чинного законодавства робо­ту відповідної ради; 2) підписує рішення ради та протоколи сесій ради; 3) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; 4) здійснює керівництво апаратом ради; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний

' Муніципальне право України [Текст] : підручник / В. Ф. Погорілко [та ін.] ; за ред. М. О. Баймуратова. - 2-ге вид., доп. - К. : Правова єдність, 2009. -С. 359-375.

сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 5) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економіч­ного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про ного виконан­ня, рішень ради з питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 6) забезпечує виконання рішень відповідної ради; 7) представляє раду у відносинах із державними органами, іншими органами міс­цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, гро­мадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до за­конодавства; 8) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обме­жують повноваження ради та її органів; 9) укладає від імені ради договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк із моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищ­ним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижне­вий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтверди­ла попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. При встановленні резуль­татів голосування до загального складу сільської, селищної, місь­кої ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

За наявності підстав, передбачених чинним законодавством, сільським, селищним, міським головою може бути ініційоване питання про дострокове припинення повноважень сільської, се­лищної, міської, районної в місті ради за рішенням місцевого ре­ферендуму, а також може порушуватися перед Верховною Радою України питання про призначення Верховною Радою України по­зачергових виборів сільської, селищної, міської ради.

Сільська, селищна, міська рада відповідно до Закону «Про міс­цеве самоврядування в Україні» теж має певні важелі впливу на відповідних голів, зокрема, в межах власної компетенції приймає рішення:

110. про недовіру сільському, селищному, міському голові (п. 10 ч. 1 ст. 26);

111. щодо дострокового припинення повноважень сільського, се­лищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом (п. 16 ч. 1 ст. 26);

112. щодо затвердження договорів, укладених сільським, селищ­ним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції (п. 43 ч. 1 ст. 26);

113. про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих Законом України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (ч. З ст. 52).

Сільська, селищна, міська рада може не підтримати кандидату­ру на посаду секретаря ради, запропоновану відповідним сільсь­ким, селищним, міським головою, в такому разі пропозиція щодо кандидатури секретаря ради може вноситися на розгляд ради не менш як половиною депутатів від загального складу відповідної ради.

Сільський, селищний, міський голова є відповідальним у ході здійснення наданих повноважень перед відповідною радою, щорічно він звітує раді про здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності виконавчими органами відповідної ради. На вимогу не менше половини депутатів від­повідної ради сільський, селищний, міський голова зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради в будь-який визначений ними термін.

За рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного го­лосування не менш як двома третинами голосів депутатів від за­гального складу ради, за наявності підстав, передбачених чинним законодавством, можуть бути припинені достроково повноважен­ня сільського, селищного, міського голови.

Сільська, селищна, міська рада відповідно до Закону «Про міс­цеве самоврядування в Україні» теж має певні важелі впливу на відповідних голів, зокрема, в межах власної компетенції приймає рішення:

114. про недовіру сільському, селищному, міському голові (п. 10 ч. 1 ст. 26);

115. щодо дострокового припинення повноважень сільського, се­лищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом (п. 16 ч. 1 ст. 26);

116. щодо затвердження договорів, укладених сільським, селищ­ним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції (п. 43 ч. 1 ст. 26);

117. про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих Законом України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (ч. З ст. 52).

Сільська, селищна, міська рада може не підтримати кандидату­ру на посаду секретаря ради, запропоновану відповідним сільсь­ким, селищним, міським головою, в такому разі пропозиція щодо кандидатури секретаря ради може вноситися на розгляд ради не менш як половиною депутатів від загального складу відповідної ради.

Сільський, селищний, міський голова є відповідальним у ході здійснення наданих повноважень перед відповідною радою, щорічно він звітує раді про здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності виконавчими органами відповідної ради. На вимогу не менше половини депутатів від­повідної ради сільський, селищний, міський голова зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради в будь-який визначений ними термін.

За рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного го­лосування не менш як двома третинами голосів депутатів від за­гального складу ради, за наявності підстав, передбачених чинним законодавством, можуть бути припинені достроково повноважен­ня сільського, селищного, міського голови.

може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та вне­сти це питання на розгляд відповідної ради. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підпорядкованими виконавчому комітету ради, сільському, селищному, міському голові.

Отже, у здійсненні місцевого самоврядування роль сільських, селищних, міських голів є досить вагомою, оскільки вони є голо­вними посадовими особами відповідних територіальних громад, очолюють виконавчий комітет і головують на засіданнях відповід­ної ради. Така модель має низку позитивних характеристик. Зок­рема, голова стримує депутатів у їх нормотворчій і розпорядчій діяльності, бо він найкраще знає реальні можливості виконавчих органів, комунальних підприємств щодо вирішення тих чи інших питань місцевого значення. Негативним моментом такого поєд­нання функції управління роботою місцевих рад і їх виконавчих органів є зосередження суттєвих адміністративних важелів впливу в руках однієї посадової особи. Це особливо проявляється в тих місцевих радах, у яких більшість загального депутатського скла­ду є керівники комунальних підприємств, шкіл, об'єктів охоро­ни здоров'я, інших соціально-культурних установ та організацій. Вони значною мірою залежать від сільського, селищного, міського голови, а тому часто займають пасивну позицію під час обговорен­ня і, як правило, підтримують точку зору головуючого. Разом із тим, залежність депутатів від голови - функціональна, саме тому місцеві ради досить легко приймають рішення про дострокове припинення повноважень голови. Такі рішення, як показує прак­тика, можуть ініціюватися як «згори» - обласними державними адміністраціями, так і «знизу», коли особисті незадоволення депу­татів діями голови досягнуть критичної межі'.

Таким чином, з аналізу повноважень сільських, селищних, місь­ких голів можна дійти висновку, що їх позиції в системі місцевого самоврядування досить потужні, вони мають широкі можливості щодо впливу на представницькі та виконавчі органи місцевого са­моврядування, а тому від ефективності їх роботи значною мірою залежить вирішення повсякденних проблем конкретного населе­ного пункту й розвиток територіальної громади в цілому.

Прошко В. Пропорційні вибори: недоліки і переваги / В. Прошко // Аспекти самоврядування. - 2004. - № 2(23). - С. 23.

= §7. Срганізація управління районам! в місті

Правовою оснавою організації місцевого самоврядування на рівні району у місті є Конституція України, в якій територіальні громади районів у містах названі як суб'єкти комунальної влас­ності (ч. 1 ст. 142). Отже, якщо є територіальна громада району в місті, як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, то по­винні бути визначені й механізми реалізації її права вирішувати питання місцевого значення. Водночас ч. 5 ст. 140 Конституції України встановлює, що питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Ця норма ставить можливість здійснення місцевого самоврядування на рівні району в місті залежно від доброї волі іншого суб'єкта — міської ради. У науковій літературі питання організації місцевого самоврядування районами в містах є одним із найбільш дискусійних. Одні вказу­ють на недоцільність існування представницьких органів на рівні району в місті¹, інші, навпаки, виступають за удосконалення нор­мативного регулювання діяльності районних місті рад².

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України³ до повнова­жень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить встановлення та зміна меж районів у містах із районним поділом. Отже, територіальна (просторова) основа місцевого са­моврядування в міських районах визначається міськими радами. У ч. 2 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що в містах із районним поділом за рішенням тери­торіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради. В таких містах на районному рівні формуєть­ся відповідна система місцевого самоврядування: а) територіаль­

Конституційно-правові засади становлення української державності [Текст] : монографія / [В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян та ін ] ; за ред. акад. HAH України В. Я. Тація, акад. АпрН України Ю. М. Тодики. - X. : Право, 2003.-С. 278.

Борденюк В. І. Деякі проблеми становлення та розвитку місцевого самов­рядування у містах з районним поділом / В. І. Борденюк // Право України. - 2001. - № 2. - С. 54.

Земельний кодекс України від 25.10.2001р., № 2768-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

на громада району в місті; б) районна в місті рада; в) виконавчі органи, що утворюються радою (голова ради, який обирається з числа депутатів, одночасно є і головою її виконавчого комітету); г) органи самоорганізації населення.

Виконавчими органами районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Вони є підконтрольними й підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повно­важень органів виконавчої влади - також підконтрольними від­повідним органам виконавчої влади. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними й підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, голові районної в місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших ви­конавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади головою районної в місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням із відповідними органа­ми виконавчої влади.

Районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, передавати їм відповідні кошти, а також не­обхідні для здійснення повноважень матеріально-технічні та інші ресурси і здійснюють контроль за їх виконанням.

Порядок формування, структура, форми діяльності районних у містах рад та їх органів визначаються чинним законодавством Ук­раїни лише з незначними відмінностями порівняно з іншими орга­нами місцевого самоврядування, тому зупинимося більш детально лише на особливостях здійснення місцевого самоврядування на районному в місті рівні.

Посадові особи та органи місцевого самоврядування в міському районі керуються у своїй діяльності Конституцією та законами Ук­раїни, актами Президента України й Кабінету Міністрів України, а також рішеннями відповідних міських рад. Зокрема, виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст із районним поділом) ви­рішуються питання: 1) визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні в містах (у разі їх створення) ради та їх вико­навчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах;

2) установлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» районні в містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здій­снюють інші повноваження, передбачені чинним законодавством. Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгоджен­ням із районними в містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах. Визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної в місті ради протягом даного скликання.

Голова районної в місті (у разі її створення) ради обирається відповідною радою шляхом таємного голосування з числа її де­путатів на строк повноважень ради. Голова ради працює в раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому чис­лі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та твор­чої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді та може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування. Питан­ня про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менш як третини депутатів від загального складу ради.

Голова районної, обласної, районної в місті ради: 1) скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради та питання, які передбачається внести на її розгляд, веде засідання ради; 2) забез­печує підготовку сесій ради і питань, що вносяться на її розгляд,

доведення рішень ради до виконавців, організує контроль за їх ви­конанням; 3) представляє раді кандидатури для обрання на посад)' заступника голови районної в місті ради; вносить на затверджен­ня ради пропозиції щодо структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання; 4) вносить раді пропозиції щодо утворення та обрання постійних комісій ради; 5) координує діяль­ність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації" виконання їх рекомендацій; 6) здійснює керівництво виконавчим апаратом ради; 7) є розпорядником коштів, передбачених на ут­римання ради та її виконавчого апарату; 8) підписує рішення ради та протоколи її сесій; 9) представляє раду у відносинах із держав­ними органами, іншими органами місцевого самоврядування об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій та громадянами, а також у зов­нішніх відносинах відповідно до законодавства; 10) вирішує інші питання, доручені йому радою.

Якщо в містах із районним поділом рішення про утворення районних у місті рад в установленому порядку не приймається, територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності. Рішення про наділення міських рад правами щодо уп­равління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності те­риторіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі, якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передання права управління майном та фі­нансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів міс­цевого самоврядування районів у місті, то міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, і несе відповідальність перед громадою відповідного району в місті.

У містах із районним поділом Російської Федерації, у районах міст, як правило, створюються тільки виконавчі органи місцевого самоврядування - адміністрації, які є структурними підрозділами міських виконавчих органів місцевого самоврядування¹. В Україні

Шургина Е. С. Муниципальное право [Текст] : учебник / Е. С. Шульгина. - 2-е изд. - М. : Дело, 2000. - С. 110.

також постійно збільшується кількість міських рад, які, керуючись чинним законодавством, приймають рішення про неутворення районних у місті рад, а в районах міст утворюють районні адмініст­рації, які мають стітус виконавчих органів міських рад. Отже, в системі місцевого самоврядування, особливо у великих містах, спостерігається тенденція до централізації владних повноважень, небажання міських рад передати частину повноважень на рівень значно ближчий до населення - районним у місті радам та їх ви­конавчим органам, органам самоорганізації населення. Основним аргументом проти формування районних у містах рад, як правило, називають їх неефективність та неекономічність такого управлін­ня. Дійсно, централізоване управління менш витратне, ніж децен­тралізоване, водночас воно й менш демократичне. Районні в місті ради матимуть змогу довести ефективність свого управління лише за умови чіткого визначення на законодавчому рівні механізму перерозподілу повноважень між міською радою та районними в місті радами. Відсутність належного законодавчого регулювання в цій сфері суттєвознижує гарантії реалізації права територіальної громади району в місті вирішувати питання місцевого значення, тому необхідно врегулювати порядок організації місцевого самов­рядування в міських районах в окремому законі.

===== §8. Особливості взаємодії органів

місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в місті Києві

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севасто­полі визначаються окремими законами України. Спеціальний ста­тус міста Києва як столиці України, особливості здійснення в місті виконавчої влади та місцевого самоврядування врегульовано За­коном України «Про столицю України - місто-герой Київ»¹.

Місцеве самоврядування в місті Києві здійснюється тери­торіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську

Про столицю України - місто-герой Київ: Закон України від 15 січня 1999 р„ № 401-XIV // Відом. Верхов. Ради України. - 1999. -№ 11. - Ст. 79.

міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх ви­конавчі органи. Система місцевого самоврядування в місті Києві включає: 1) територіальну громаду міста; 2) міського голову; 3) міську раду; 4) виконавчий орган міської ради; 5) районні ради (у разі їх утворення); 6) виконавчі органи районних у місті рад; 7) органи самоорганізації населення.

Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ» та іншими законами. Районні ради можуть утворюватися за рішенням тери­торіальної громади міста Києва, прийнятим шляхом проведення місцевого референдуму, або за рішенням Київської міської ради. Відповідні рішення щодо утворення (неутворення) районних рад міста Києва повинні бути прийняті до дня чергових виборів.

Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві. У районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними й підконтрольними відповідним радам як їх виконавчі органи.

Голова Київської міської державної адміністрації, голова район­ної в місті Києві державної адміністрації призначається Президен­том України в порядку, передбаченому Конституцією та законами України. У разі утворення районної в місті Києві ради Президен­том України на посаду голови районної в місті Києві державної адміністрації призначається особа, яка обрана головою районної в місті Києві ради. Місцеві державні адміністрації підзвітні й підкон­трольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами. Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування за рахунок бюджету міста та районів.

Рішення органів державної влади, які тягнуть за собою до­даткові видатки органів місцевого самоврядування міста Києва, обов'язково повинні супроводжуватися переданням їм необхідних для цього матеріальних та фінансових ресурсів. Зазначені рішен­

ня виконуються »рганами місцевого самоврядування міста Києва в межах переданих матеріальних та фінансових ресурсів. Тери­торіальній громаді міста Києва в установленому законом порядку за поданням Київської міської ради компенсуються витрати, а та­кож збитки, завдані їй під час проведення заходів загальнодержав­ного та міжнародного характеру, а так само шкода, заподіяна в разі виникнення надзвичайних ситуацій із вини суб'єктів, підпорядко­ваних органам державної влади.

Держава забезпечує здійснення містом Києвом столичних фун­кцій шляхом: 1) виділення окремим рядком у Державному бюджеті України фінансування витрат на здійснення цих функцій; 2) за- іисрджомия стабільних, не менш ніж на два роки, бюджетних по- і і umhin взаємовідносин Державного бюджету України і бюджету ми і ;і їмм м,і. 3) надання субвенцій, виділення необхідних ресурсів

ihm я програм, проектів та на інші витрати, пов'язані із

нШі in мінім ми. цім столичних функцій; 4) компенсації на підставі Vinn ми 11 мі. нон >і ішшх із використанням центральними органами чі.іші. представництвами іноземних держав і міжнарод­ній і >|іі .і11 і і.іі її м пі іншими органами, місцем розташування яких і.імиіпл.нісшим iui ііпічсно столицю України, земельних ділянок, будівель, споруд, ііадшіням комунальних послуг тощо; 5) надан­им державних і .фінти на інвестиції, що залучаються на розвиток інфраструктури міста; 6) надання органам виконавчої влади та ор­нії іам місцевого самоврядування урядових телекомунікацій та ка- m1ijiiii зв'язку, необхідних для здійснення столичних функцій.

У зв'язку із забезпеченням здійснення містом Києвом столич­них функцій Київський міський голова має додаткові повнова­ження. Зокрема, він бере участь у: а) підготовці проектів законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, иідновідних програм, що стосуються міста Києва; б) вирішенні пи- іиііь щодо проведення в місті заходів загальнодержавного та між­народного характеру; в) засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу при розгляді питань, що стосуються сто­лиці України - міста Києва; г) вирішенні питань щодо розміщен­ня н місті Києві державних органів, представництв інших держав ги міжнародних організацій, а також у протокольних заходах, що стосуються міста Києва.

Крім цього, Київський міський голова вносить: а) на розгляд Президента України, Кабінету Міністрів України проекти від­повідних нормативно-правових актів та інші пропозиції з питань, що стосуються міста Києва як столиці України; б) до відповідних органів виконавчої влади пропозиції щодо передання до сфери управління Київської міської ради, передання або продажу в ко­мунальну власність територіальної громади міста Києва чи його районів підприємств, організацій, установ, їх структурних підроз­ділів та інших об'єктів, що належать до державної або інших форм власності, а також часток (акцій, паїв), що належать державі в ак­ціонерних товариствах, розташованих на території міста Києва, якщо вони мають важливе значення для забезпечення реалізації містом Києвом столичних функцій. Він також дає згоду на при­значення та звільнення керівників підприємств і міських органів виконавчої влади подвійного підпорядкування, погоджує питан­ня щодо створення, перепрофілювання або ліквідації підприємств та організацій загальнодержавного значення, розташованих на території міста Києва, одержує інформацію щодо діяльності всіх підприємств, установ та організацій на території міста, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, в частині, що стосується життєдіяльності міста Києва та впливає на виконання ним столич­них функцій.

===^= §9. Правове регулювання взаємовідносин органів державної влади з органами місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування найтісніше пов'язане з органами де­ржавної влади, тому правове регулювання їх взаємовідносин має важливе значення для розвитку як окремих адміністративно-те­риторіальних одиниць, так і країни в цілому. Конституція Ук­раїни встановлює обов'язок держави брати участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтри­мувати місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого са­моврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою (ч. З ст. 142). Таким чином, де­

ржава гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для реалізації власних і делегованих державою функцій та повноважень і забезпечення населення послугами на рівні міні­мальних соціальних потреб. Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів шляхом закріплення за ними на ста­більній основі частини загальнодержавних податків, зборів та ін­ших обов'язкових платежів (податок із доходів фізичних осіб, по­даток на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності тощо).

Окрім цього, державна фінансова підтримка місцевого самов­рядування здійснюється шляхом надання місцевим бюджетам із Державного бюджету України трансфертів у вигляді дотацій та субвенцій. Дотації безоплатно й безповоротно надаються для ви­рівнювання дохідної спроможності відповідного місцевого бюд­жету, який його отримує. Субвенції надаються місцевим бюдже­там для здійснення певної мети, програми, наприклад, програми соціального захисту, інвестиційного проекту, для компенсації втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених де­ржавою, і т.ін.

У разі, якщо державні органи приймають рішення, що призво­дять до додаткових витрат із місцевих бюджетів, які не були запла­новані, держава має компенсувати ці витрати й надати необхідні фінансові ресурси органам місцевого самоврядування. Разом із тим, слід зазначити, що сьогодні ефективного механізму компен­сації таких витрат немає.

Відповідно до ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноважен­ня органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

І аким чином, конституційно закріплюються два види повно- шіжсмі. у органів місцевого самоврядування: власні і делеговані. І к-обхідно також звернути увагу, що мова йде лише про окремі

повноваження органів виконавчої влади, тобто їх перелік не пови­нен переважати власних повноважень органів місцевого самовря­дування. Таке делегування може відбуватися виключно на законо­давчій основі. На сьогодні перелік повноважень органів виконавчої влади, делегованих органам місцевого самоврядування, міститься у главі 2 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Делегу­вання повноважень органів державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування у світовій практиці застосовується з метою економії фінансових і людських ресурсів, створення опти­мальної моделі управління регіонами. Така практика не порушує автономію місцевого самоврядування в межах його власних пов­новажень. Держава гарантує здійснення цих повноважень за раху­нок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків. У ст. 64 Бюджетного Кодексу Украї­ни визначається перелік доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Для забезпечення виконання делегованих повноважень орга­нами місцевого самоврядування держава може передавати їм від­повідні об'єкти державної власності. Згідно із Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» майно, що знаходиться в державній влас­ності, може бути передане в комунальну власність територіальних громад безоплатно або шляхом обміну, в тому числі в безоплатне користування або в оренду. Об'єктами передачі можуть бути ціліс­ні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх струк­турних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому чис­лі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення), інше окреме індивідуально визначене майно підприємств, акції (частки, паї), що належать державі в майні господарських товариств, житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, у тому числі із незавершеним будівництвом, які перебувають у повному госпо­дарському віданні чи оперативному управлінні державних підпри­ємств, установ, організацій.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед державою. Підстави,

види і порядок відповідальності органів та посадових осіб міс­цевого самоврядування визначаються Конституцією та законами України. Органи місцевого самоврядування з питань здійснен­ня ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Порядок контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 339, відповідно до якої контроль покладається на місцеві державні адміністрації та Раду міністрів Автономної Республіки Крим, а у випадках, передбачених законодавством, - на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, їх територіальні орга­ни. Контроль здійснюється шляхом аналізу актів органів місцево­го самоврядування, надання органами місцевого самоврядування інформації про виконання делегованих повноважень, проведення перевірок діяльності виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Порядок, періодичність і строки проведення таких перевірок визначаються керівником органу, що здійснює конт­роль. За рішенням Кабінету Міністрів України можуть прово­дитися комплексні перевірки здійснення виконавчими органами і:іііі,сі.ких, селищних, міських рад делегованих повноважень та моле заслуховуватися інформація посадових осіб місцевого са- момрндуманнн про стан їх виконання.

Лі шинуючи таємодію місцевого самоврядування й державної пишім. псоПхідно дослідити проблему юридичного закріплення м є m і фчрм лі'Р'Мшюго регулювання, контролю й нагляду. Міні- Miiiii.no її 11 > N чіііімн її ннтлиіія правового регулювання місцевого міі н міні мм,м її. і мім ./іитіїолиіи лише органи державної влади

її І" ■ • • ним |) ІIIІ II м ро шиї ку економіки, політичної і правової

Il V НІ. І VІ »II. мри ІІІІМІІІІІНІІ коїкчнсусу щодо ОСНОВНИХ демократич­нії¹! цінної ц ії. 11 |ігц нкііч і пандYmiic право населення на місцеве і. іімои|пі/і\ шпіци. M V к і >іі 11 ■ ■ дерліііший вилив на сферу місцевого і іімічі|ін/іміііііііч доколі іімчіїмії. і неодноразово науковці вказува­ні ми і ici їй \ ід ми: 11, іпні) їмсншсішя, однак його обмеження, на наш мої пил. помітно здійснюватися одночасно з розширення контроль­ний і іі.и нядоних функцій з боку інших інститутів громадянського і. vcmiii.ciiiii (політичних партій, громадських організацій, профс­

пілок та ін.). Необхідна докорінна зміна характеру як прямих, так і зворотних зв'язків між державою, людиною й суспільством, а це потребує розробки нової наукової парадигми, в основу якої буде закладено алгоритм, який сформує систему горизонтальних взаємозв'язків між людьми і сприятиме розвитку їх не лише на державному, а й на загальносвітовому рівні'.

Дотримуючись принципу правової, організаційної та матеріаль­но-фінансової самостійності, органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до повно­важень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в ін­ших випадках, передбачених законом.

Місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-еко­номічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів; підзвітними і підконтрольними в частині повноважень, делего­ваних їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад із зазначених питань. Районна, обласна рада може шляхом таємного голосування висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної, облас­ної державної адміністрації висловили не менш як дві третини депутатів від загального складу відповідної ради, Президент Ук­раїни приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Практики делегування обласними й районними радами пов­новажень щодо вирішення питань місцевого значення органам державної влади стримує розвиток місцевого самоврядування на районному та обласному рівні. Навіть ураховуючи, що таке деле­гування здійснюється добровільно, на підставі рішень відповідних рад, це суперечить природі місцевого самоврядування. Конститу-

' Мартиненко В. М. Державне управління: шлях до нової парадигми (теорія та методологія) [Текст] : [монографія] / В. М. Мартиненко. - X. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2003. - С. 71.

ційні положення про визнання й гарантування в Україні місцевого самоврядування »значають, що питання місцевого значення мо­жуть і повинні вирішувати саме територіальні громади або ж від їх імені та в їх інтересах органи місцевого самоврядування, а не органи державної влади. Неприпустимість обмеження місцевого самоврядування і належних йому повноважень є однією з основ конституційного статусу місцевого самоврядування. У той же час вона пов'язана з регулюванням прав та свобод людини і громадя­нина, оскільки будь-яке подібне обмеження безпосередньо впливає на нормативно-правовий зміст і повноту права громадян на здій­снення місцевого самоврядування. Отже, враховуючи це, вважає­мо неприпустимим навіть добровільне (на підставі рішення органу місцевого самоврядування чи договору) передання повноважень (у цілому чи хоча б частини) щодо вирішення питань місцевого зна­чення органам державної влади. Якщо наділення органів місцевого самоврядування повноваженнями органів виконавчої влади не су­перечить природі місцевого самоврядування, то здійснення органа­ми державної влади повноважень місцевого самоврядування приз­водить до ліквідації останнього на відповідному рівні. Аналогічне питання було предметом розгляду Конституційного Суду Російсь­кої Федерації, який у своїй Постанові від ЗО листопада 2000 р. у справі про конституційність окремих положень Уставу (Основно­го закону) Курської області визнав таким, що суперечать Консти­туції РФ положення п. З і 5 ст. 21 Уставу, оскільки їх буквальний зміст не виключає можливості передання органам державної влади Курської області повноважень щодо вирішення питань місцевого значення в будь-якому обсязі, що може всупереч вимогам ст. 55 (ч. 3) Конституції РФ не лише обмежити право громадян на здій­снення місцевого самоврядування, а й поставити під загрозу саме його існування на частині території Курської області¹.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її створення) ради, прийняті в ме­жах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всі­

Защита прав местного самоуправления органами консгитуционного право­судия России. Т. 1 / [под. ред. Т. П Морщаковой]. - М. : ООО «Городец-издат», 2003.-С. 55.

ма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають пра­во звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого само­врядування. Місцеві органи виконавчої влади несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самовряду­вання за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування. Форми і зміст взаємовідносин органів державної влади й місцевого самоврядування повинні вибудовуватися від­повідно до конституційно-правових засад організації публічної влади в Україні з урахуванням політики децентралізації й декон- центрації влади, єдності територіальної основи і значного числа об'єктів управлінської діяльності, пріоритетності прав та свобод людини і громадянина. В. Стретович підкреслює, що уряд України має вживати заходи для посилення координаційної ролі держави в реалізації єдиної державної регіональної політики шляхом розроб­лення й застосування уніфікованої методики визначення рейтин­гу соціально-економічного розвитку регіонів і системи оператив­ного обміну інформацією стосовно найважливіших питань між центральними органами державної влади й органами місцевого самоврядування, а також упровадження дійового механізму спів­праці центральних і місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування заради узгодження інтересів загально­державного й регіонального розвитку, спільного розв'язання про­блем, що стримують розвиток регіонів¹.

Стретович В. Забезпечення відкритості органів державної влади та місце­вого самоврядування / В. Стретович // Аспекти самоврядування. - 2005. - № 2. -С. 16.

Уважаємо, щовзаємодія між органами місцевого самоврядуван­ня й державною владою повинна мати чітку методологічну основу та втілюватися в різноманітних організаційно-правових формах, зокрема: (а) інституційних - створення спільних органів (коор­динаційних, консультативних, дорадчих); (б) правових - участь у розробці певних правових актів; (в) організаційних - проведен­ня спільних заходів (розширених колегій, засідань президій рад, семінарів, конференцій, «круглих столів», звітів перед громадами, перевірок тощо), участь посадових осіб місцевих держадміністра­цій у засіданнях органів місцевого самоврядування чи депутатів і муніципальних службовців у роботі держадміністрацій; (г) ін­формаційних - обмін інформацією з питань місцевого значення (листування, телефонні переговори, надсилання проектів рішень і копій прийнятих актів, застосування ЗМІ тощо); (ґ) матеріаль­но-фінансових — спільне фінансування проектів регіонального значення, створення спільних підприємств та організацій. Із ме­тою забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування й організації їх ефективної взаємодії з органами державної влади потрібно втілити в життя систему інформаційно-аналітичної під­тримки з використанням сучасних інформаційних технологій. Для цього треба створити локальні інформаційні мережі органів місце­вого самоврядування, регіональних аналітичних центрів, забезпе­чити їх об'єднання з державними інформаційними системами.

===== §10. Аналіз практики функціонування органів та посадових осіб місцевого самоврядування в аспекті оцінки ефективності організаційно-правових моделей муніципального управління

Ефективність - це результат, що зіставлений із витратами на його досягнення. Як у приватній, так і публічній сферах ефективність пов'язують із: а) співвідношенням між витраченими ресурсами й отриманим кінцевим продуктом (товаром, послугою); б) зменшен­ням кількості витрачуваних ресурсів чи зниженням їхньої вартості; в) скороченням тривалості процесу; д) співвідношенням кінцевого

продукту й остаточного результату¹. Безумовно, такий підхід є за­надто спрощеним для оцінки організаційно-правових моделей муні­ципального управління, оскільки не відображає реальну тенденцію зниження чи підвищення ефективності функціонування органів і посадових осіб у процесі вирішення питань місцевого значення.

Проблема оцінки ефективності публічних послуг, які надаються органами місцевого самоврядування, сьогодні, як ніколи, актуальна. Зокрема, важко визначити, що є більш актуальним: фінансування розвитку спорту чи освіти, культури чи медицини? Корисніше те, за що людина готова більше заплатити. Але поки людина здорова, вона не бажає фінансувати розвиток медицини, маючи роботу не переймається проблемами зайнятості тощо. Отже, органи місцевого самоврядування повинні проводити зважену політику з урахуван­ням інтересів усіх верств населення, орієнтуючись на кінцевий ре­зультат - моральне та фізичне здоров'я людей, їх соціальну захи­щеність, рівень життя як необхідна умова свободи.

Загальний підхід до оцінки успішності діяльності та управлін­ня передбачає застосування таких категорій, як економічність, результативність та ефективність². Однак більш продуктивним є підхід, за якого виділяються такі критерії ефективності діяльності органів місцевого самоврядування:

118. економічний ефект, який визначається показником збіль­шення обсягу виробництва продукції підприємствами відповідної адміністративно-територіальної одиниці та розширення ії асорти­менту, поліпшення структури міської економіки;

119. соціальний ефект, що визначається підвищенням реальних доходів населення, зменшенням диференціації доходів між різни­ми соціальними групами, підвищенням рівня зайнятості працез­датного населення та ін.;

120. екологічний ефект, який визначається зниженням концент­рації шкідливих речовин у повітряному та водному середовищі, зменшенням рівня шуму тощо;

Дзюндзюк В. Б. Ефективність діяльності публічних організацій [Текст]: [мо­нографія] / В. Б. Дзюдзюк. - X. : Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003. - С. 51.

Шаров Ю. Продуктивна функція стратегічного мислення й успішність муні­ципального управління / Ю. Шаров // 36. наук, праць Української Академії держав­ного управління при Президентові України - К. : УАДУ 2002. - Вип. 1. - С. 277.

— організаційьий ефект, що визначається скороченням кіль­кості ланок у системі управління територією, загальної чисель­ності працівників, зайнятих в апараті управління, прискоренням документообігу тощо¹.

Разом із тим, орієнтація на кінцевий результат також не доско­нала і має ряд недоліків. Результатом діяльності органів місцевого самоврядування може бути як економічний розвиток відповідних територій, так і їх занепад. За останні декілька років суттєво збіль­шився обсяг виробництва продукції підприємствами, постійно зростала середнязаробітна плата, розмір пенсій і інших соціальних виплат, однак такі досягнення не завжди є результатом діяльності органів місцевого самоврядування. Процеси, які відбуваються в суспільстві, досить складні й довготривалі, тому наявна тенденція економічного зростання може бути результатом дій органів пуб­лічної влади п'яти чи десятирічної давнини, а сьогоднішні рішення органів місцевого самоврядування, ймовірно, можуть сприяти зво­ротній тенденції. Більше того, часто окремі показники конфлікту­ють - підвищення темпів промислового виробництва, як правило, супроводжується збільшенням концентрації шкідливих речовин у повітряному та водному середовищі, а скорочення кількості ланок у системі управління не завжди сприяє організаційному ефекту.

Управлінська ефективність визначається як відношення ви­користаних ресурсів і досягнутої організаційної мети. Проблему ефективності управління слід розглядати не лише як внутрішньо- управлінську, організаційно-технічну, а й з урахуванням багато- аспектної взаємодії суб'єкта і об'єкта управління, сучасного со­ціального середовища, в якому вони функціонують, тобто на його загальному фоні й у реальному зв'язку з ним, тому що управління як вид соціальної діяльності людей не існує поза системою управ­лінських відносин².

' Підвищення ефективності місцевого самоврядування в Харкові на основі науково-технічного, соціально-економічного і кадрового потенціалу міста : мо­нографія / [В. А. Шумілкін, В. М. Бабаєв, В. І. Луговий та ін.]. - Харків : НТУ «ХПІ», 2003.-С. 217.

² Цвєгков В. В. Адміністративна реформа - ефективність державного управ­ління / В. В. Цвєтков // Часопис Київського університету права. - 2002. - № 2. -С. 11.

Різноманітні підходи до оцінки ефективності показують, що не може бути одного універсального критерію, придатного для будь- якого органу публічної влади чи системи органів. У різних органів різні завдання, компетенція, умови функціонування, тому в кожно­му конкретному випадку необхідно формулювати певні критерії, що повинні відображати, з одного боку, очікувані зміни в системі суспільних відносин відповідно до поставлених цілей, з іншого,

121. витрати на досягнення цілей.

Досить поширеною є внутрішня й зовнішня оцінка ефектив­ності'. Зовнішня ефективність організаційно-правових моделей муніципального управління оцінюється за єдиним інтегральним показником - задоволеністю клієнтів (споживачів, інших контра­гентів) діяльністю органів і посадових осіб місцевого самовряду­вання. Для оцінки внутрішньої ефективності використовується низ­ка індикаторів, а саме: продуктивність реалізації основних завдань певною організацією; структура робочого часу; професійна ком­петентність співробітників та їх особистісні якості; задоволеність працівників характером своєї роботи; збалансованість структури організації, її гнучкість, «якість» керівних та інформаційних по­токів, за якими далі визначається загальний показник, що дозволяє оцінити внутрішню ефективність. Оцінка має здійснюватися та­ким чином, що її результатом була не лише констатація поточного стану організації, а й практичні рекомендації з підвищення ефек­тивності її діяльності.

Разом із тим, слід зазначити, що й такий підхід не гарантує об'єктивної оцінки ефективності функціонування органів публіч­ної влади. Інколи можна спостерігати ситуацію, коли зауважень до роботи окремих органів немає, ефективність їх діяльності доволі висока, а робота в цілому підсистеми, до якої входять ці органи оцінюється як неефективна. В деяких випадках оцінки ефектив­ності можуть буди негативними через конфлікт інтересів клієнтів, інших зовнішніх реципієнтів (наприклад держави і територіальної громади, підприємців і неприбуткових організацій). Окрім цього, досить умовною може бути окрема оцінка внутрішньої та зовніш-

' Дзюндзкж В. Б. Ефективність діяльності публічних організацій [Текст] : [монографія] / В. Б. Дзюдзюк. - X. : Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003.

122. С. 79.

ньої ефективності, оскільки друга не може існувати без першої. Якщо клієнти, інші зовнішні реципієнти задоволені роботою ор­гану місцевого самоврядування, а його внутрішня ефективність на низькому рівні, значить зовнішня ефективність не є результатом діяльності відповідного органу. Тоді доречним є вислів «не завдя­ки, а всупереч» діяльності органу маємо, наприклад, економічний чи екологічний е<|)ект, високі результати в науці, освіті, духовному вихованні молоді

Оцінка ефективності організаційно-правових моделей муні­ципального управління здійснюється з використанням багатьох критеріїв, тому виникає необхідність визначення узагальнено­го критерію. Для знаходження оптимального значення критерію ефективності застосовують методи оптимізації, при цьому під оптимальним часто розуміють так зване «раціональне» рішення, що приймається з урахуванням об'єктивної доцільності. Для ін­тегральної оцінки ефективності організаційно-структурних інно­вацій альтернативою узагальненому критерію інколи застосову­ють функцію корисності. Для параметричної оцінки ефективності діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування необхідна методика, яка б, поряд із критерієм результативності, враховувала також системно-структурні й процедурні параметри. Такими, зокрема, є групи факторів: структурні, процедурні (про- цесні), інформаційні, нормативної урегульованості, компетент­ності службовців, ділових якостей персоналу'. Для більш повного аналізу ефективності діяльності органів місцевого самоврядуван­ня доцільно також застосовувати методику оцінки за статичними та динамічними параметрами їх функціонування.

Вихідним моментом для оцінки ефективності також є харак­теристика докладених зусиль через категорію економічності, яка пов'язана з визначенням масштабів використаних ресурсів для за­безпечення якісної діяльності в необхідних обсягах. Мірою зусиль є кількість фінансових, матеріальних, людських, часових та інших ресурсів, які витрачаються у процесі діяльності для досягнення

Любченко П. М. Параметрична оцінка ефективності діяльності органів місцевого самоврядування / П. М. Люченко // Проблеми законності : респ. міжві- дом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків : Нац. юрид. акад. України, 2005. -Вип. 71. -С. 22-31.

певного результату. Фінансовий обсяг витрат характеризують складники собівартості та ціни управлінських послуг у грошовому вимірі: заробітна плата персоналу, вартість обладнання, матеріалів та інших предметів праці, вартість послуг сторонніх осіб. У свою чергу, нефінансові витрати є показниками ресурсного забезпечен­ня в натуральному вираженні й так само можуть подаватися в аб­солютному чи відносному вигляді. Результативність характеризує дієвість, досягнення, ступінь завершення системою потрібної ро­боти і реалізації встановлених цілей, для її оцінки можна застосо­вувати три критерії: кількість, якість, своєчасність¹.

Таким чином, основою аналізу ефективності системи місцевого самоврядування має бути оцінка внеску кожного суб'єкта управ­ління для досягнення конкретного результату. Критерії ефектив­ності системи органів місцевого самоврядування повинні відпові­дати таким вимогам: а) дозволяти кількісно оцінювати результати їх функціонування; б) охоплювати систему найповніше, відбива­ючи вплив якомога більшої кількості факторів; в) бути, по можли­вості, простим, щоб його обчислення і збір необхідних для цього даних не виявилися дорожчими за можливий ефект від розв'язання завдань, однак простота не повинна бути на шкоду повноті охоп­лення значимих факторів; г) для багатоцільових систем повинна бути сформульована адекватна сукупність критеріїв ефективності; ґ)для різних підсистем повинні застосовуватися різні критерії. При всій різноманітності критеріїв ефективності та методів їхньої оцінки існують обов'язкові етапи, що є основою будь-якої методи­ки оцінки ефективності організаційних систем: постановка завдан­ня, побудова математичної моделі, пошук методу розв'язання, пе­ревірка й корегування моделі².

Механізм функціонування місцевого самоврядування як со­ціально-економічної, організаційної системи є сукупністю цілей, критеріїв (що характеризують ступінь досягнення поставлених

Шаров Ю. Продуктивна функція стратегічного мислення й успішність муніципального управління / Ю. Шаров // 36. наук, праць Української Академії державного управління при Президентові України - К. : УАДУ, 2002. - Вип. 1. -С. 278.

Денисов А .А. Теория больших систем управлення [Текст] : учеб. пособие для втузов / А. А. Денисов, Д. Н. Колесников. - Л. : Знергоиздат, 1982.- С. 208.

цілей), принципів, функцій, повноважень, норм, що регламенту­ють роботу системи та її структурних складників, форм і методів впливу на суспільно-політичні та соціально-економічні процеси з метою забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадя­нина. Сьогодні проблему підвищення ефективності діяльності ор­ганів місцевого самоврядування не може бути успішно розв'язано тільки шляхом здійснення окремих заходів. Системні й організа­ційні інновації повинні мати комплексний характер і спрямовува­тися на удосконалення функціонування місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства і підсистеми публічної влади, органів та їх; структурних підрозділів, а це, у свою чергу, потребує попереднього аналізу певних змін, у тому числі й щодо їх впливу на підвищення чи зниження ефективності організаційно- правових моделей муніципального управління.

===== §11. Добровільні об'єднання

органів місцевого самоврядування

Правові засади організації і діяльності асоціацій органів місце­вого самоврядування та їх добровільних об'єднань, їх взаємовід­носин з органами державної влади та органами місцевого само­врядування визначаються Конституцією України, Європейською хартією місцевого самоврядування, Законом України «Про місце­ве самоврядування в Україні», але найбільшою мірою Законом Ук­раїни «Про асоціації органів місцевого самоврядування»¹.

Асоціації органів місцевого самоврядування та їх добровіль­ні об'єднання (далі - асоціації) - добровільні неприбуткові об'єднання, створені органами місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, узгодження дій органів місцевого самоврядування щодо захисту прав та інте­ресів територіальних громад, сприяння місцевому та регіональ­ному розвитку. Чинним законодавством України встановлюється (і на це слід звернути особливу увагу), що асоціаціям не можуть

Про асоціації органів місцевого самоврядування: Законом України від 16.04.2009 р. № 1275-УІ / Відом. Верхов. Ради України. - 2009. - № 38. - Ст. 534.

передаватися владні повноваження органів місцевого самовряду­вання.

Асоціації створюються з всеукраїнським та місцевим стату­сом. Всеукраїнськими є асоціації, що об'єднують більше полови­ни органів місцевого самоврядування відповідних територіальних рівнів. Місцева асоціація може бути створена не менш як трьома органами місцевого самоврядування. Рішення про створення асо­ціації приймається на установчих зборах (конференції, з'їзді) асо­ціації, на яких також затверджується статут асоціації, обираються органи її управління. Асоціації підлягають обов'язковій державній реєстрації, всеукраїнські асоціації реєструє Міністерство юстиції України, а місцеві - територіальні органи Міністерства юстиції за місцезнаходженням асоціації. Членами асоціацій можуть бути сільські, селищні, міські, районні в містах, районні та обласні ради. При цьому орган місцевого самоврядування може бути членом лише однієї всеукраїнської асоціації. У діяльності всеукраїнсь­кої асоціації може брати участь місцева асоціація як колективний член у порядку та формах, визначених статутами всеукраїнської та місцевої асоціацій. Асоціації можуть на добровільних засадах засновувати спілки (конгреси, союзи тощо) шляхом укладення між собою угод про співробітництво та взаємодопомогу. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює право органів місце­вого самоврядування та їх асоціацій входити до відповідних між­народних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місце­вого самоврядування (ч. 2 ст. 15).

Фінансовою та матеріальною основою діяльності асоціації є вступні та членські внески, кошти з інших джерел, дозволених за­конодавством, а також майно, що використовується для виконання її статутних завдань. У разі ліквідації асоціації майно, що нале­жить їй на праві власності, розподіляється і використовується в порядку, визначеному чинним законодавством та статутом асоціа­ції. З метою виконання статутних завдань асоціація має право за­сновувати в установленому законом порядку підприємства, ство­рювати заклади, установи або організації, якщо це передбачено її статутом.

Асоціації виконують важливу роль в політико-правовому ме­ханізмі функціонування місцевого самоврядування й здійснюють

такі повноваження: 1) об'єднують зусилля органів місцевого са­моврядування щодо захисту прав і законних інтересів відповідних територіальних громад, розв'язання спільних для територіаль­них громад проблем, обміну досвідом, створення умов для більш ефективного здійснення повноважень місцевого самоврядуван­ня; 2) розробляють та подають органам державної влади пропо­зиції щодо розвитку місцевого самоврядування, які підлягають обов'язковому розгляду в порядку, встановленому законом; 3) на­дають методичну, правову та інформаційну допомогу органам місцевого самоврядування в здійсненні ними своїх повноважень; 4) сприяють підвищенню ефективності підготовки та перепід­готовки посадових осіб місцевого самоврядування, підвищенню їх кваліфікації; 5) узагальнюють і поширюють досвід діяльності органів місцевого самоврядування з питань соціально-економіч­ного та культурного розвитку; 6) сприяють органам місцевого самоврядування в підготовці проектів їх актів, програм соціаль­но-економічного та культурного розвитку територіальних громад; 7) засновують засоби масової інформації, здійснюють видавничу діяльність; 8) готують пропозиції щодо структури та штату вико­навчих органів сільських, селищних, міських, районних у місті, районних та обласних рад, а також умов оплати праці їх праців­ників; 9) готують пропозиції щодо типових (примірний) статутів територіальних громад, положень про виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у місті рад, органи самоорганіза­ції населення; 10) обстоюють інтереси територіальних громад за зверненням органів місцевого самоврядування, які не є членами асоціації, із суспільно важливих питань.

Всеукраїнські асоціації мають дещо ширший обсяг повнова­жень, а тому, окрім вищевказаного, вони також: 1) беруть участь у роботі консультативно-дорадчого органу з питань місцевого самоврядування при Голові Верховної Ради України; 2) готують висновки до проектів законів України, інших нормативно-пра­вових актів із питань, що стосуються місцевого й регіонального розвитку; 3) готують та подають до Міністерства фінансів Украї­ни пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України в частині, що стосується показників місцевих бюджетів та між- бюджетних трансфертів; 4) беруть участь у розробленні проектів

загальнодержавних програм щодо розвитку регіонів, проектів та програм місцевого й регіонального розвитку; 5) представляють і захищають місцеві та регіональні інтереси органів місцевого са­моврядування при прийнятті органами державної влади рішень щодо соціально-економічного та культурного розвитку територій; 6) організовують або беруть участь в організації та проведенні загальнонаціональних конкурсів на кращий проект чи програму місцевого і регіонального розвитку; 7) сприяють методичному за­безпеченню навчання депутатів місцевих рад, сільських, селищ­них, міських голів, спеціалістів, які працюють у системі місцево­го самоврядування, та підготовці, перепідготовці й підвищенню кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування; 8) го­тують пропозиції до Положення про атестацію посадових осіб міс­цевого самоврядування.

Діяльність асоціацій в Україні гарантується державою. У своїй статутній діяльності асоціації не залежні від органів державної влади, не підзвітні їм і не підконтрольні, крім випадків, передбаче­них законом. З метою узгодження загальнодержавних, регіональ­них та місцевих інтересів органи державної влади при прийнятті рішень із питань місцевого та регіонального розвитку, а також при визначенні основних напрямів державної політики щодо місцево­го самоврядування повинні взаємодіяти з асоціаціями в таких ос­новних формах:

123. участь у консультаціях: а) всеукраїнських асоціацій із Прези­дентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади; б) місцевих асоціацій та регіональних відділень всеукраїнських асоціацій із місцевими органами виконавчої влади;

124. надання висновків асоціацій до проектів нормативно-пра­вових актів із питань, що стосуються місцевого й регіонального розвитку: а) всеукраїнськими асоціаціями Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, централь­ним органам виконавчої влади; б) місцевими асоціаціями та регіо­нальними відділеннями всеукраїнських асоціацій місцевим орга­нам виконавчої влади.

Всеукраїнські асоціації мають право ініціювати перед Верхов­ною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів

України проведення консультацій щодо законопроектів та проек­тів інших актів із пмтань, що стосуються місцевого і регіонального розвитку.

Консультації центральних органів виконавчої влади з всеук­раїнськими асоціаціями проводяться щодо:

1. проекту закону про Державний бюджет України, положень підзаконних актів, що стосуються бюджетного процесу, а саме: а) визначення соціальних стандартів і нормативів соціальної та бюджетної забезпеченості надання соціальних послуг; б) обгрунту­вання і розрахунку загального обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України для місцевих бюджетів; в) методики розподілу міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами; г) визначення обсягів субвенцій на реалізацію прог­рам соціально-економічного розвитку територій, інших програм та принципів їх розподілу між місцевими бюджетами;

2. пропозицій про введення в дію або внесення змін до законо­давства про місцеві бюджети та міжбюджетні відносини;

3. проектів загальнодержавних програм, що стосуються роз­витку регіонів;

4. проектів державних соціальних програм, реалізація яких покладається на органи місцевого самоврядування;

5. питань підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфіка­ції службовців місцевого самоврядування.

Місцеві органи виконавчої влади проводять із місцевими асо­ціаціями та регіональними відділеннями всеукраїнських асоціацій консультації щодо:

• показників проектів обласних бюджетів у частині розподілу інвестиційних субвенцій на соціально-економічний розвиток тери­торій та інші програми між районними бюджетами та бюджетами міст обласного значення;

• показників проектів районних бюджетів у частині: встанов­лення планових показників формування бюджетів сіл, селищ, міст районного значення; розподілу міжбюджетних трансфертів; роз­поділу інвестиційних субвенцій на соціально-економічний розви­ток територій та інші програми;

• проектів регіональних програм соціально-економічного роз­витку.

Результати консультацій оформляються протоколом, який підписується керівником відповідного органу виконавчої влади або уповноваженими на це представниками сторін. Якщо одна із сторін відмовляється підписати протокол, про це зазначається в протоколі.

Органам державної влади, їх посадовим та службовим особам забороняється будь-яке втручання в статутну діяльність асоціа­цій та їх об'єднань, у свою чергу, асоціаціям також забороняється втручатися в діяльність органів державної влади. Асоціації мають право на захист своїх прав та законних інтересів у суді.

Отже, асоціаціїмають досить широкі можливості для розв 'язання проблемних питань розвитку місцевого самоврядування, захис­ту прав та інтересів територіальних громад, а також підвищення ефективності роботи органів місцевого самоврядування.

= = §12. Депутат місцевої ради - повноважний представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу

Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, район­ної в місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу визна­чається Конституцією України, Законом України «Про місцеве са­моврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих рад»¹.

Депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пори­ваючи з виробничою або службовою діяльністю, окрім секрета­ря сільської, селищної, міської ради, голови, заступника голови районної, обласної, районної в місті ради, які працюють у відповід­ній раді на постійній основі і не можуть суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової і творчої в позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом. За рішенням облас­

Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11.07. 2002 р., № 93-ІУ // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 40. - Ст. 290.

ної, Київської та Севастопольської міських рад депутат, обраний головою постійної комісії з питань бюджету, також може працю­вати в раді на постійній основі.

Діяльність депутата місцевої ради здійснюється у двох основ­них формах: сесійній і позасесійній. На сесіях місцевої ради депу­тати місцевої ради на основі колективного й вільного обговорення розглядають і вирішують питання, віднесені до відання відповідної ради. Депутат місцевої ради, крім секретаря ради, голови районної в місті, районної, обласної ради та їх заступників, повинен входи­ти до складу однієї з постійних комісій, що утворюються радою. Депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради, який не входить до складу відповідного органу ради, може брати участь у його ро­боті з правом дорадчого голосу. В рамках сесійної діяльності депу­тат місцевої ради має право: 1) обирати і бути обраним до органів відповідної ради; 2) офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах; 3) пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами; 4) вносити пропозиції та зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорю­ваних питань та їх суті; 5) вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних із його депутатською діяльністю; 6) вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень із питань, що належать до їх відання, поправки до них; 7) висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і канди­датур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверд­жуються радою; 8) порушувати питання про недовіру сільському, селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; 9) брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання до­повідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні; 10) вноси­ти пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, під­звітних чи підконтрольних раді, а також із питань, шо віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території; 11) порушувати в раді та її органах питання про необхід­ність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів,

підприємств, установ, організацій; 12) виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки; 13) оз­найомлюватися з текстами виступів у стенограмах чи протоколах засідань ради та її органів до їх опублікування; 14) оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, пропозицій громадян або їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення; 15) об'єднуватися з іншими депутатами місцевої ради в депутатсь­кі групи, фракції, які діють відповідно до регламенту ради.

При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має право на депутатський запит і депутатське запитання.

Депутатський запит - це підтримана радою вимога депута­та місцевої ради до посадових осіб ради та її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників від­ділів і управлінь із питань, які віднесені до відання ради.

Депутатське запитання - це засіб одержання депутатом місце­вої ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Від­повідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату місцевої ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається.

Депутат місцевої ради зобов'язаний додержуватися Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів; брати участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, всебічно сприяти виконанню їх рішень; виконувати доручення ради, її органів, сільського, селищного, міського голови чи голови ради; інформувати їх про виконання доручень.

Позасесійна робота депутатів місцевих рад реалізується пе­реважно у виборчому окрузі та у відповідній адміністративно-те­риторіальній одиниці, що становить територіальну основу діяль­ності місцевої ради. Здійснюючи позасесійну діяльність, депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого

виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самов­рядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місце­вого самоврядування відповідного рівня; 2) брати участь із правом дорадчого голосу в засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях ор­ганів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу; 3) порушувати перед органами й організа­ціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та кон­тролюючих органів питання, що стосуються інтересів виборців, та вимагати їх вирішення; 4) доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; 5) вносити пропо­зиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі, брати участь у їх розгляді.

При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має право на депутатське звернення - викладена в пись­мовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних із його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, під­приємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

На території відповідної ради депутат має право на невідклад­ний прийом посадовими особами місцевих органів виконавчої вла­ди, органів місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташо­ваних на території відповідної ради, з питань депутатської діяль­ності. Порядок відвідування депутатом місцевої ради підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною або іншою таємницею, що охороняється законом, установлюється від­повідними нормативно-правовими актами.

У разі виявлення порушення прав та законних інтересів грома­дян або інших порушень законності депутат має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників із вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.

У виборчому окрузі депутат місцевої ради зобов'язаний: 1) під­тримувати зв'язок із виборцями, відповідною територіальною гро­мадою, трудовими колективами і громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати місцевої ради, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місце­вими органами виконавчої влади, розташованими на відповідній території; 2) не рідше одного разу на півріччя інформувати вибор­ців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного й соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців; 3) брати участь у громадських слуханнях із питань, що стосують­ся його виборчого округу, в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводять­ся органами місцевого самоврядування на території громади або виборчого округу; 4) вивчати громадську думку та потреби тери­торіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні; 5) визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців, інших громадян; вести ре­гулярний, не рідше одного разу на місяць, прийом виборців, роз­глядати пропозиції, звернення, заяви і скарги членів територіаль­ної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.

Депутат місцевої ради періодично, але не рідше одного разу на рік, зобов'язаний звітувати про свою роботу перед виборцями відповідного виборчого округу, об'єднаннями громадян. Виборці можуть давати своєму депутатові місцевої ради доручення на збо­рах під час його звітів чи зустрічей із питань, що випливають із потреб відповідного виборчого округу чи територіальної громади в цілому.

Депутатська діяльність гарантується чинним законодавс­твом України. Ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради, окрім випадків, передбачених Конституцією та зако­нами України. Рада та її органи сприяють депутатам місцевих рад у їх діяльності шляхом створення відповідних умов, забезпечення депутатів документами, довідково-інформаційними та іншими ма­теріалами, необхідними для ефективного здійснення депутатських повноважень, організовують вивчення депутатами місцевих рад законодавства, досвіду роботи рад.

Кримінальну справу стосовно депутата місцевої ради може по­рушити відповідно Генеральний прокурор України, заступник Ге­нерального прокурора України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, місг Києва або Севастополя в межах його повно­важень, про що не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідну місцеву раду. Запобіжний захід щодо депутата місце­вої ради у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту може застосовуватися виключно судом, про що не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідну місцеву раду.

На час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а та­кож для здійснення депутатських повноважень в інших передбаче­них законом випадках депутат місцевої ради звільняється від ви­конання виробничих або службових обов'язків. У разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток та інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Депутат місцевої ради користується на території відповідної ради правом безплатного проїзду на залізничному, автомобільно­му і водному транспорті незалежно від форми власності, а також на всіх видах міського пасажирського транспорту (за винятком таксі). Відповідна рада та її виконавчі органи забезпечують де­путатів місцевих рад офіційними виданнями та інформаційними матеріалами ради, організують допомогу їм із правових питань де­путатської діяльності, надають можливість депутатам ознайоми­тися з рішеннями ради та її органів, розпорядженнями відповідної місцевої державної адміністрації, актами підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території.

Депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями сво­го виборчого округу і їм підзвітним. Депутат місцевої ради, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкли­каний ними у встановленому законом порядку. Підставами для відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради можуть бути: 1) порушення депутатом місцевої ради положень Конституції і законів України, що встановлено судом; 2) пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленар­них засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів; 3) не­відповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основ­ним принципам і положенням його передвиборної програми.

Глава 6. ===== ==