Правове регулювання статусу муніципальних службовців

===== §1. Муніципальна служба

та її правове регулювання

Розвиток та ефективне функціонування місцевого самовряду­вання в Україні значною мірою залежить від установлення кон­ституційно-правових засад і належної нормативної регламентації служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служ­би). Служба в органах місцевого самоврядування із січня 1994 року регулювалася Законом України «Про державну службу», що було запроваджено спочатку постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року «Про введення в дію Закону України «Про державну службу».

Конституція України закріпила рівне право доступу грома­дян до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38), встановила, що підприємницька діяльність посадових і службо­вих осіб органів місцевого самоврядування обмежується законом (ч. 1 ст. 42), урегулювала деякі питання правового статусу окре­мих посадових осіб місцевого самоврядування - голови районної та голови обласної ради, сільського, селищного та міського голо­ви (ст. 141). Зазначені положення отримали подальшу деталіза­цію в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», однак у цілому, відповідно до його перехідних та прикінцевих положень, дія Закону України «Про державну службу» поширю­валася на працівників органів місцевого самоврядування, посади яких було віднесено до відповідних категорій посад державних службовців.

Регулювання відносин у сфері муніципальної служби здійс­нюється ч. 2 ст. 6 Європейської хартії місцевого самоврядуван­ня, згідно з якою умови служби співробітників органів місцевого самоврядування повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності;

Глава 7. =====

Правове регулювання статусу муніципальних службовців

===== §1. Муніципальна служба

та її правове регулювання

Розвиток та ефективне функціонування місцевого самовряду­вання в Україні значною мірою залежить від установлення кон­ституційно-правових засад і належної нормативної регламентації служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служ­би). Служба в органах місцевого самоврядування із січня 1994 року регулювалася Законом України «Про державну службу», що було запроваджено спочатку постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року «Про введення в дію Закону України «Про державну службу».

Конституція України закріпила рівне право доступу грома­дян до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38), встановила, що підприємницька діяльність посадових і службо­вих осіб органів місцевого самоврядування обмежується законом (ч. 1 ст. 42), урегулювала деякі питання правового статусу окре­мих посадових осіб місцевого самоврядування - голови районної та голови обласної ради, сільського, селищного та міського голо­ви (ст. 141). Зазначені положення отримали подальшу деталіза­цію в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», однак у цілому, відповідно до його перехідних та прикінцевих положень, дія Закону України «Про державну службу» поширю­валася на працівників органів місцевого самоврядування, посади яких було віднесено до відповідних категорій посад державних службовців.

Регулювання відносин у сфері муніципальної служби здійс­нюється ч. 2 ст. 6 Європейської хартії місцевого самоврядуван­ня, згідно з якою умови служби співробітників органів місцевого самоврядування повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності;

Діяльність, що називається службою, розуміється як один із видів платної суспільно корисної активності, сутність якої є уп­равління, його обслуговування (технічне, документальне тощо) або соціально-культурне обслуговування людей¹. Публічну служ­бу можна розглядати в різних аспектах: по-перше, як професійну, на постійній основі, діяльність громадян України, які займають посади в органах публічної влади; по-друге, як сукупність норм, правил, стандартів і традицій, якими регламентується службова діяльність; по-третє, як правовий інститут, що регулює відносини між роботодавцем (народом України, територіальною громадою) і громадянином із приводу умов служби в органах публічної влади.

Служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве са­моврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Поняття служби в органах місцевого самоврядування можна розуміти в найбільш загальному соціальному аспекті як вид цілес­прямованої суспільно-корисної та значущої діяльності в суспіль­ному розподілі праці, пов'язаної із виконанням інтелектуальної та іншої розумової (нефізичної) роботи особами, що займають посади в органах місцевого самоврядування. Ця діяльність спря­мована на забезпечення здійснення територіальною громадою як колективним суб'єктом свого права на місцеве самоврядування, виконання окремих повноважень органів виконавчої влади, надан­ня управлінських послуг та соціально-культурне обслуговування населення. У цьому аспекті служба в органах місцевого самовря­дування виступає складним соціальним явищем, що має свою сис­тему, елементи та якісні особливості, а також специфічні завдання та функції"².

Бахрах Д. Н. Административное право [Текст] : [учеб. для студ. юрид. ву­зов и факульт.] / Д. Н. Бахрах. - М. : БЕК, 1993. - С. 97.

Сергієнко О. В. Служба в органах місцевого самоврядування: публічно- правовий-правовий аспект / О. В. Сергієнко // Проблеми законност і: респ. між- відом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків : Нац. юрид. акад. України, 2006. - Вип. 71. - С. 28.

Таким чином, муніципальну службу можна розглядати в різних аспектах: по-перше, як професійну, на постійній ос­нові, діяльність громадян України, які займають посади в ор­ганах місцевого самоврядування; по-друге, як сукупність норм, правил, стандартів, традицій і звичаїв, якими регламентується службова діяльність щодо вирішення питань місцевого значен­ня в інтересах територіальної громади та наданих законом окре­мих повноважень органів виконавчої влади; по-третє, як право­вий інститут, яким регулюються відносини між територіальною громадою (роботодавцем) і громадянином із приводу умов, ме­тодів і результативності служби в органах місцевого самовря­дування.

У правовому аспекті служба в органах місцевого самовряду­вання постає як матеріальний, комплексний, регулятивний та ус­тановчий інститут муніципального права, тобто як відносно стій­ка та самостійна група юридичних норм, що регулює суспільні відносини у сфері служби в органах місцевого самоврядування. Цей інститут визначається як міжгалузевий, що зумовлено на­явністю в його складі норм кількох галузей права, а саме: норм конституційного права, якими встановлюється право на служ­бу в органах місцевого самоврядування; норм муніципального права, якими регламентується правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування, їх повноваження тощо; норм фінан­сового права, що визначають джерело та обсяги фінансування цього виду служби; норм кримінального права щодо криміналь­ної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування у випадках і порядку, що передбачені Кримінальним кодексом України; норм адміністративного права щодо відповідальності за адміністративні правопорушення; норм цивільного права - щодо цивільно-правової відповідальності посадових осіб місцевого са­моврядування за заподіяну шкоду; норм трудового права, оскіль­ки на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія окремих норм законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про службу в ор­ганах місцевого самоврядування»; норм права щодо пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування та інших галузей права.

Разом із гим, найбільшою мірою цей інститут належить до муніципального права. Комплексність як ознака цього інституту визначається його відносно великим обсягом та можливістю виді­лення в його складі самостійних утворень, тобто субінститутів, на­приклад, субінституту правового статусу посадових осіб місцево­го самоврядування, субінституту проходження служби в органах місцевого самоврядування тощо.

Органи місцевого самоврядування, як легальна і легітимна влада, здійснюють управління на місцевому рівні, основним ме­ханізмом якого є муніципальна служба. Її основні ознаки: а) пуб­лічність; б) професійність; в) здійснюється постійно; г) ошат­ність; ґ) спрямованість на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування. Завдання муніципальної служби зумовлюються функціями місцевого самоврядування. Зміст, принципи і функції муніципальної служби є похідними і визначаються пріоритетними завданнями територіальної грома­ди.

===== §2. Право на службу в органах

місцевого самоврядування в Україні

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни корис­туються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Право рівного до­ступу до публічної служби означає рівність потенційних можли­востей для заняття відповідних посад і недопустимість будь-якої дискримінації. Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права громадян на доступ до муніципальної служби врегульовані і Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політич­них, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціаль­ного походження, майнового стану, терміну проживання на від­повідній території. На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту й професійну підготовку, володіють

державною мовою в обсязі, достатньому для виконання службо­вих обов'язків.

У науковій літературі виділяють три умовні групи вимог, дотри­мання яких необхідне для вступу і проходження державної служ­би. Перша і друга групи стосуються відповідно правового статусу громадянина - громадянство України та строк перебування на де­ржавній службі, а також відсутність обмежень (заборон) на при­йняття і проходження державної служби. Третя група пов'язана зі спеціальними вимогами щодо освіти і кваліфікації (професійної підготовки), конкурсного відбору або зарахування на державну службу за іншою встановленою процедурою¹.

Серед умов доступу до публічної служби можна виокремити такі:

138. обов'язкові: громадянство, дієздатність, володіння державною мовою, освіта, професійна підготовка, вікові межі, відсутність су­димості, фізична здатність зайняти посаду;

• додаткові: досвід роботи, професійний рівень (копії докумен­тів про підвищення кваліфікації, присвоєння наукового ступеня або вченого звання, наукові публікації), репутація (характеристи­ки, рекомендації) тощо.

Розглянемо докладно нормативно-правову підстави прийняття на публічну службу.

1. Право на публічну службу мають виключно громадяни України; іноземці, особи без громадянства не мають доступу до публічної служби. Але така практика існує не в усіх країнах. Зокрема, у країнах Європейського Союзу громадяни з інших де­ржав ЄС мають доступ до більшості посад публічної служби. Наприклад, відповідно до §7 Федерального закону Німеччини, «призначений чиновником може бути тільки той, хто є німцем на підставі статті 116 Основного закону або має громадянство од­нієї з держав-членів Європейської співдружності». Федеральний міністр внутрішніх справ може робити індивідуальні винятки та іа наявності нагальної службової потреби в роботі відповідно­го чиновника приймати іноземних громадян, навіть з-поза меж Європейського Союзу. Разом із тим, для зайняття певних посад у ФРН вимога громадянства є абсолютною: «якщо цього вимага-

' Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади | Текст] : [монографія] / Ю. П. Битяк. -X. : Право, 2005. - С. 9.

ють відповідні завдання, то чиновником може бути призначений тільки німець»'.

1. Для заняття посади в органах публічної щади необхідна повна дієздатність особи. У ст. 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи, визнані судом недієздатними

2. Необхідною умовою для зайняття посади в органах пуб­лічної влади є знання державної - української мови. Характер роботи публічних службовців пов'язаний з обов'язковим во­лодінням державною мовою. Ця вимога зумовлена специфікою функціонування органів публічної влади і полягає в активному використанні державної мови для виконання покладених на них завдань і функцій. У ст. 5 Закону України «Про службу в орга­нах місцевого самоврядування» установлюється те, що право на доступ до служби мають особи, які володіють державною мовою в обсязі, достатньому для виконання службових обов'язків. У Рішенні Конституційного Суду України про офіційне тлумачен­ня положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її в навчальному процесі в нав­чальних закладах України (справа про застосування української мови) від 14.12.99 р. № 10-рп/99 встановлено, що положення час­тини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що ук­раїнська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України в ході здійснення повноважень органа­ми державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України). Поряд із держав­ною мовою під час здійснення повноважень місцевими органа­ми виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися

' Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України [Текст] / [Кірмач А. В. [та ін.]; за заг. ред. Тимощука В. П., Школика А. М.]. -К. : [Конус­ів], 2007.-С. 55.

російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

3. Право на доступ до муніципальної служби мають особи в межах певного віку. В органах місцевого самоврядування гранич­ний вік перебування на службі становить 62 роки для чоловіків і 60 років для жінок. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються на відповідні по­сади. Після досягнення граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування посадові особи місцевого са­моврядування за рішенням відповідного голови можуть бути зали­шені на посадах радників чи консультантів (патронатна служба), якщо такі посади передбачені штатним розпис, на умовах строко­вого трудового договору.

4. Для зайняття посади в органах публічної влади необхідна відповідна освіта. Варто зазначити, що градації для зайняття кон­кретних посад публічної служби є дуже значними: для зайняття одних посад достатньо середньої освіти, для інших необхідною є наявність вищої із ступенем бакалавра чи магістра. Маємо визна­ти, що сьогодні не існує структурної, цілісної теоретичної моделі формування сучасного типу службовця¹, з огляду на це актуаль­ною є розробка науково-обґрунтованої кадрової політики органів публічної влади. Для різних служб напрями освітньої підготовки є відмінними, проте слід зауважити, що, наприклад, у Німеччині дуже висока частка чиновників мають юридичну освіту.

5. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про засади запобіган­ня і протидії корупції»² стосовно осіб, які претендують на зайнят­тя посад, пов'язаних із виконанням функцій місцевого самовря­дування (крім кандидатів у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), з 1 січня 2012 року має про­водитися спеціальна перевірка. Порядок організації проведен­ня спеціальної перевірки затверджується Президентом України. Організація її проведення покладається на керівника (заступника керівника) органу місцевого самоврядування, на зайняття посади

¹ Балашов А. Идеальный государственный служащий: как его сформиро- шт. / А. Балашов // Персонал. - 2005. - № 2 - С. 76.

Про засади запобігання і протидії корупції: закон України № 3 206-VI від

07.04.2011 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2011. - № 40. - Ст. 404.

в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом. До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби - інші центральні органи виконавчої влади. Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття поса­ди, зокрема щодо: 1) притягнення особи д» кримінальної відпові­дальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення; 2) факту, що особа піддана, підда­валася раніше адміністративним стягненням за корупційні право­порушення; 3) достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характе­ру; 4) наявності в особи корпоративних прав; 5) стану здоров'я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

Спеціальна перевірка проводиться в п'ятнадцяти денний строк за письмовою згодою особи, яка претендуе на зайняття посади. У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається. У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання претендентом на посаду не­правдивих відомостей про себе посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претен­денту в призначенні (обранні) на посаду, а також протягом трьох робочих днів повідомляє про виявлений факт правоохоронні ор­гани для реагування в установленому законом порядку, крім ви­падків, визначених законом. Рішення про відмову в призначенні (обранні) на посаду може бути оскаржено до суду.

Загалом, доступ до публічної служби в більшості країн на сьо­годні підпорядковується двом принципам - рівності і достойності. З одного боку, законодавство декларує забезпечення рівного до­ступу своїх громадян до публічної служби. З другого боку, цілком виправданим є намагання керівників усіх рівнів публічної адмініст­рації залучити до служби осіб, здатних найбільш ефективно вико­нувати встановлені завдання і функції. Принцип рівного доступу має на меті передусім захист прав особи, тоді як відбір за здіб­ностями Грунтується на захисті інтересів служби чи адміністрації в цілому. Право рівного доступу до публічної служби не можна тлумачити декларативно і занадто широко. Це право реалізується

в певному порядку, а тому громадянин не може в будь-який час вимагати надання йому бажаної посади в органах публічної влади. На фактичний вступ на службу найдостойніших впливають й інші чинники. Зокрема, відсоток професіоналів об'єктивно збільшуєть­ся із зростанням економічної привабливості публічної служби порівняно із працею в приватному секторі. Проте, навіть при мен­ших доходах публічна служба має доволі істотні переваги перед бізнесом чи найманою працею в приватному секторі завдяки ста­більності, престижності, соціальному та пенсійному забезпеченню тощо. Тому пропозиція ринку праці завжди є достатньою. Інша річ — яким чином відбувається набір на публічну службу. На цьому і зупинимось детальніше.

Забезпечення конституційного права громадян України щодо рівного доступу до публічної служби здійснюється в правових та організаційних формах й різноманітними способами. На думку Ю. П. Битяка, гарантіями права громадян на заняття державною службою можна вважати: вільний і всебічний розвиток особис­тості (ст. 23); рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом, рівність прав жінки і чоловіка (ст. 24); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань(ст. 34); право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35); право на свободу об'єднань у політичні партії та гро­мадські організації (ст. 36); право на звернення (ст. 40); право на працю та вільне її обрання (ст. 43); право на освіту (ст. 53) та ін.¹

Одним з основних заходів, що забезпечує реалізацію громадя­нами рівного права доступу до державної служби є конкурсний відбір при заміщенні вакантних посад. До речі, вакансій посад службовців органів публічної влади не безмежна кількість. Чим вище посада, тим їх менше, а значить, і число вакансій зменшуєть­ся, тому можливість доступу людини до високих посад публічної служби є досить примарною. Отже, право рівного доступу до пуб­лічної служби - це стартова юридична можливість для громадян, а не реальна дійсність, проголошення цього демократичного при­нципу не означає його автоматичної реалізації.

Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади [Текст] : [монографія] / Ю. П. Битяк. - X. : Право, 2005. - С. 9.

На жаль, в Україні конкурс не став визначальною процедурою набору на муніципальну службу, і це зумовлено, значною мірою, чинним правовим регулюванням цього питання. У Законі Украї­ни «Про службу в органах місцевого самоврядування» закріплено те, що прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на конкурсній основі чи за іншою процедурою, пе­редбаченою законодавством України (ст. 10). Так, зокрема, у разі необхідності за згодою сторін посадова особа місцевого самовря­дування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору. Голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський та Севастопольський міський голова та міські голови (міст обласно­го і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) мають право самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх помічників, радників (патронатну службу). На час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого самов­рядування (крім виборних посад) для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим дого­вором (контрактом).

Проведення конкурсу, випробування та стажування при прий­нятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Згідно з п. 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169, пе­реведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійс­нюватися без конкурсного відбору.

У Постанові Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 року №423 «Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України «Про державну службу» встановлено, що про­сування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового резерву чи пройшов стажування, а також прийняття на роботу державного службовця, який припинив державну службу у зв'язку з відставкою, може здійснюватися за рішенням керівника

відповідного державного органу без конкурсного відбору. Також цим урядовим рішенням визначено, що без конкурсного відбору або стажування можуть також прийматися:

139. державні службовці на посади: а) керівників, які згідно із законодавством обираються або затверджуються колегіальним органом; б) керівників, які призначаються міністрами, керівни­ками інших центральних органів державної виконавчої влади за погодженням із керівниками місцевих органів державної виконав­чої влади; в) спеціалістів при переміщенні їх у межах одного де­ржавного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням вимог законодавства про працю;

140. державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів державної вико­навчої влади і місцевого самоврядування;

141. на державну службу - випускники вищих навчальних за­кладів, що здобули вищу освіту за спеціальностями галузі знань «Державне управління», особи, які закінчили аспірантуру та до­кторантуру за денною формою навчання, у державні органи, які направляли їх на навчання за державним замовленням;

142. на державну службу в особливий період.

Зважаючи на це, проблем у реалізації права громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування, як пра­вило, не мало. Зрозуміло, що заміщення посад публічної служби виключно лише шляхом конкурсного відбору неможливе, поза- конкурсні призначення допустимі, але повинні бути мінімальними і встановлюватись безпосередньо в законі. Адже заміщення посад без процедури конкурсного відбору, без чітких професійних ви­мог, без кваліфікаційних комісій тощо обмежує право громадян на доступ до публічної служби. Перелік посад, на які здійснюється призначення без проведення конкурсу, повинен бути якнаймен­ший.

= §3. Обмеження, пов'язані з прийняттям

на службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби

Перелік обмежень, пов'язаних із прийняттям на муніципальну службу, визначається виключно на законодавчому рівні. Уст. 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядуван­ня» закріплено, що на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи:

143. визнані судом недієздатними;

144. які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом поряд­ку. Ця вимога стосується лише осіб, що вчинили умисні злочи­ни, а вчинення злочину з необережності не виключає можливості вступу на публічну службу, хоча й напевно враховується під час проведення конкурсів;

145. які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого са­моврядування протягом установленого терміну;

146. які в разі прийняття на службу в органи місцевого самовряду­вання будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи свояками.

Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлюються обмеження, пов'язані з проходженням муніци­пальної служби. Зокрема, це обмеження щодо:

використання службового становища. Посадовим особам місцевого самоврядування забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі неправомірно: 1) сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); 2) сприяти призначенню на посаду особи; 3) втручатися в діяль­ність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; 4) надавати перевагу фізичним або юридич­ним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням норматив­но-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погод­женням) висновків (ст. 6);

- сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Поса­довим особам місцевого самоврядування забороняється: 1) займа­тися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та пред­ставляють інтереси держави чи територіальної громади в раді то­вариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або закона­ми України (ст. 7).

— одержання дарунків (пожертв). Посадовим особам міс­цевого самоврядування забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб: 1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дару- вальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та ор­ганами; 2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи. Посадові особи місце­вого самоврядування можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім вищевказаних випадків, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встанов­леної на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукуп­на вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

Обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які: 1) даруються (здійснюються) близь­кими особами; 2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Дарунки, одержані посадовими особами місцевого самоврядуван­ня, як подарунки територіальній громаді або комунальним уста­новам чи організаціям, є відповідно комунальною власністю і пе­редаються органу, установі чи організації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 8).

- роботи близьких осіб. Посадові особи місцевого самовряду­вання не можуть мати в безпосередньому підпорядкуванні близь­ких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Ці обмеження не поширюються на: 1) народних засідателів і присяжних; 2) близь­ких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному в зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді; 3)осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах; 4) осіб, які працюють у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту; 5) інших осіб, визначених законом. У разі виникнення обставин, що порушують встановлені обмеження щодо роботи близьких осіб, відповідні особи, близь­кі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк із моменту виникнення обставин підлягають пере­веденню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування. У разі неможливості такого пере­ведення особа, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає звіль­ненню із займаної посади. Посадовим особам місцевого самовря­дування забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та в будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення (ст. 9).

Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлюються обмеження, не лише пов'язані з проходженням муніципальної служби, а й обмеження щодо осіб, які звільни­лися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій місцевого самоврядування. Зокрема, посадовим особам місцевого самоврядування протягом року з дня звільнення (при­пинення діяльності) забороняється: 1) укладати трудові догово­ри (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницькоїдіяльності з підприємствами, установами чи організаціями неза­лежно від форми власності, якщо ці особи протягом року до дня припинення виконання функцій місцевого самоврядування здій­снювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій; 2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом; 3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали (ст. 10).

Посадові особи місцевого самоврядування не можуть бути ор­ганізаторами і безпосередніми учасниками страйків та інших дій, що перешкоджають виконанню органами державної влади, орга­нами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування передбачених законом повноважень. Важливим також для розвитку муніципальної служби є питання політичної нейтральності посадових осіб місцевого самоврядування. Це пи­тання є одним із найбільш дискусійних. Закон України «Про служ­бу в органах місцевого самоврядування» не закріплює принципу політичної нейтральності (позапартійності) служби в органах міс­цевого самоврядування. Разом із тим, в інших країнах цей принцип часто закріплюється як один із основних. Так, принцип позапартій­ності муніципальної служби закріплено в ст. 4 Федерального зако­ну Російської Федерації від 2 березня 2007 р. № 25-ФЗ «Про муні­ципальну службу в Російській Федерації». Останнім часом у США збільшується кількість штатів, у яких установлюються обмеження на політичну діяльність службовців місцевих органів. Майже в по­ловині штатів обмежується така діяльність, при цьому відбуваєть­ся перехід від застосування обмежень до органів влади, виходячи з кількості населення чи інших чинників, до широкомасштабних обмежень, що охоплюють усіх службовців без огляду на розміри території чи інші характеристики. Більш жорсткі обмеження вста­новлені в Канаді, де, як правило, вибори проводяться на непар­тійній основі, тобто не допускаються будь-які партійні платформи або заклики. Члени муніципальних рад обираються завдяки своїм

особистим якостям і популярності як «незалежні» строком на один рік. У деяких провінціях, окремих муніципалітетах установлюєть­ся дворічний строк повноважень.

На наш погляд, у Законі України «Про службу в органах міс­цевого самоврядування» необхідно закріпити обмеження на полі­тичну діяльність для посадових осіб місцевого самоврядування, крім сільського, селищного, міського голови та його заступників, секретаря ради, голови районної, обласної, районної в місті ради та їх заступників.