§5. Роль постійних комісій місцевих рад у нормотворчому процесі

Постійні комісії є органами ради, що обираються з числа її де­путатів, для вивчення, попереднього розгляду й підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рі­шень ради, її виконавчого комітету. Правову основу організації та діяльності постійних комісій місцевих рад становлять норми Кон­ституції України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», а також інших за­конів, що зачіпають окремі аспекти функціонування цих органів, та локальні правові акти. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регла­ментом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо реалізації повноважень ради в здійсненні де­

' Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяль­ності: Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV // Відом. Верхов. Ради. - 2004. - № 9. - Ст. 79.

Проблеми функціонування місцевих рад та їх виконавчих органів [Текст] : монографія / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; Тацій В. Я. [та ін.] ; за ред. Ю. М. Тодики. -X. : Право, 2009. - С. 514.

ржавної регуляторної політики постійними комісіями відповідної ради. Функції і компетенція постійних комісій мають похідний характер від функцій і компетенції відповідної місцевої ради, ос­кільки орган влади не може надати своїм структурним підрозділам більше повноважень, ніж має сам.

Різноманітність та складність питань, віднесених до компетен­ції місцевих рад, необхідність прийняття узгоджених рішень, які відповідають вимогам законодавства, правилам нормотворчої тех­ніки й інтересам територіальної громади, зумовлює необхідність їх детального аналізу та опрацювання. За дорученням ради або за власною ініціативою постійні комісії попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного й культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вив­чають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питан­ня, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки із цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. У разі необхідності постійні комісії забезпечують публікацію в місцевих засобах масової інформації проектів рішень місцевої ради, організують їх широке обговорен­ня; за дорученням ради проводять аналіз доручень виборців із пи­тань, віднесених до відання постійної комісії, розробляють пропо­зиції щодо їх реалізації, здійснюють й інші повноваження.

Нормотворча форма діяльності постійних комісій місцевих рад пов'язана з установленням, зміною або скасуванням нормативних приписів, зміст яких може мати внутрішньоорганізаційну спрямо­ваність або бути пов'язаним із нормотворчістю представницького органу місцевого самоврядування. Внутрішньоорганізаційна фор­ма роботи пов'язана з визначенням найбільш ефективних, опти­мальних шляхів організації діяльності постійних комісій, упоряд­куванням роботи самої комісії, її членів, структурних підрозділів. У зв'язку із цим постійними комісіями затверджуються положення про підкомісії, підготовчі комісії та робочі групи, встановлюється порядок надання висновків і рекомендацій, ведення діловодства, приймаються інші рішення внутрішньоорганізаційного характеру. Здійснюючи нормопроектувальну функцію, постійні комісії висту­пають, поряд з іншими суб'єктами, ініціаторами та розробниками

проектів актів місцевої ради - положень, правил, концепцій, прог­рам тощо. Крім того, в межах цієї форми діяльності комісії можуть надавати рекомендації нормативного харіктеру, наприклад, із пи­тань поліпшення роботи виконавчих органів місцевих рад щодо організації прийому громадян, розгляду їх звернень, реалізаціїтих чи інших процедур (спрощення порядку надання об'єктів кому­нальної власності в оренду, підготовки документів для їх прива­тизації) тощо¹.

Постійна комісія з вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії та робочі групи із залу­ченням представників громадськості, вчених і спеціалістів. У по­рядку, визначеному законом, постійні комісії мають право з пи­тань, які належать до їх відання, отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філій і відділень необхідні матеріали й документи. Питання, які належать до відання кількох постійних комісій, можуть за ініціативою комісій, а також за до­рученням ради, її голови, відповідно заступника голови районної в місті, районної ради чи першого заступника, заступника голови обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради розгля­датися постійними комісіями спільно.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії го­тують висновки і рекомендації, які приймаються більшістю голо­сів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем ко­місії. Висновки і рекомендації, прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних пос­тійних комісій.

Важливою передумовою ефективності рішень, що приймаються органами місцевого самоврядування, є їх висока юридико-техніч- на якість, суворе дотримання встановленої процедури прийняття. Це зумовлює необхідність послідовного й точного застосування правил нормотворчої техніки з метою створення найбільш адек­ватних за формою, досконалих за структурою, змістом і викладом нормативно-правових актів, що були б узгоджені з чинною сис­

Проблеми функціонування місцевих рад та їх виконавчих органів [Текст] : монографія / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; Тацій В. Я. [та ін.]; за ред. Ю. М. Тодики. - X. : Право, 2009. - С. 439.

темою законодавства і сприяли ефективному вирішенню питань, віднесених до відання місцевого самоврядування.

Для розв'язання цих завдань видається необхідним прийняття місцевими радами положення про порядок підготовки та затверд­ження актів радою та її виконавчими органами, яке, зокрема, має шзначати: а) види актів (у яких випадках приймаються акти нор­мативного характеру, а в яких - індивідуального); б) принципи нормотворчої діяльності (обов'язковість, відкритість, загальна до­ступність актів), правова основа актів органів місцевого самовря­дування; в) суб'єктів права нормотворчої ініціативи; г) плануван­ня нормотворчої діяльності; ґ) порядок узгодження і попереднього розгляду проектів актів (у тому числі за участю населення); д) по­рядок прийняття актів та набуття ними чинності; е) процедуру оп­рилюднення актів; є) порядок здійснення контролю за виконанням актів; ж) порядок тлумачення актів; з) порядок систематизації, об­ліку та зберігання актів місцевого самоврядування.

= §6. Правова експертиза проектів актів місцевого самоврядування

Для підвищення дієвості актів місцевого самоврядування щодо найважливіших нормативних актів територіальних громад, їх ор­ганів і посадових осіб доцільно проводити правову експертизу. Здійснення правової експертизи проектів рішень органів і посадо­вих осіб місцевого самоврядування є спеціальним дослідженням проектів на відповідність вимогам Конституції та законам України, іншим нормативним актам, які становлять правову основу місце­вого самоврядування, з наданням відповідного висновку. Правова експертиза може бути: а) внутрішня й зовнішня; б) загальна й спе­ціальна; в) одноособова й групова (залежно від кількості експер­тів); г) первинна, повторна, додаткова, контрольна; ґ) обов'язкова й добровільна; д) офіційна й неофіційна.

Повноваження щодо здійснення внутрішньої правової експер­тизи актів, зазвичай, закріплюються за відповідними структурни­ми підрозділами апарату місцевої ради та її виконавчого комітету або за виконавчими органами місцевих рад (юридичним департа-

ментом, управлінням, відділом) або окремою посадовою особою. У разі необхідності можуть залучатися фахівці з інших установ (наукових, навчальних тощо), які проводять зовнішню експерти­зу.

У межах загальної експертизи досліджується відповідність проекту акта вимогам чинного законодавства України в цілому, а спеціальної - лише конкретним чітко визначеним норматив­ним актам. Спеціальна експертиза може стосуватися перевірки відповідності проекту акта суб'єктів місцевого самоврядування вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких на­дана парламентом України, також до цього виду можна віднести гендерно-правову, антикорупційну експертизу. Гендерно-правова експертиза - аналіз чинного законодавства, проектів норматив­но-правових актів, результатом якого є надання висновку щодо їх відповідності принципу, забезпечення рівних прав та можливос­тей жінок і чоловіків (ст.1)¹. Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів - діяльність із виявлення в проектах нормативно-правових актів положень, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень (корупціогенні фактори), та розробки рекомендацій для їх усунення².

Завданнями правової експертизи, як правило, є: а) повне й об'єктивне дослідження підготовленого проекту, виходячи з при­нципу поєднання місцевих, загальносуспільних та загальнодержав­них інтересів, основних засад побудови правової системи; б) виз­начення ступеня відповідності правових приписів об'єктивним та суб'єктивним закономірностям, притаманним суспільним відно­синам, що становлять предмет регулювання даного нормативно- правового акта; в) урахування попередньої та поточної практики нормативного регулювання даної або аналогічної сфери суспільних відносин в Україні та за кордоном; г) максимальне залучення та ви­

Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон Ук­раїни від 8 вересня 2005 р. № 2866-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2005. -№ 52. - Ст. 561.

Про затвердження Методології проведення антикорупційної експерти­зи проектів нормативно-правових актів: Наказ Міністерства юстиції України від 30.09.2011 р. № 3099/5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http minjust.gov.ua/0/30668

користання в експертному дослідженні наявної наукової інформації, статистичних та інших даних, докладне обґрунтування положень, що наводяться; ґ) прогнозна оцінка можливих наслідків реалізації майбутнього акта, ступеня та характеру його можливого впливу на соціально-економічні відносини, що становлять предмет правового регулювання; д) проведення в разі необхідності спеціальних дослід­жень із найбільш складних питань або питань, щодо яких відсут­ня відповідна науково підтверджена інформація; е) розроблення в разі необхідності пропозицій щодо внесення до проекту або інших пов'язаних із ним нормативно-правових актів необхідних змін і доповнень; є) підготовка обґрунтованого експертного висновку з усебічною оцінкою проекту нормативно-правового акта.

Для прикладу завданнями антикорупційної експертизи є: 1) ви­явлення корупціогенних норм (факторів, що можуть сприяти вчи­ненню корупційних правопорушень); 2) надання пропозицій та ре­комендацій щодо усунення в проектах нормативно-правових актів корупціогенних факторів; 3) включення до проектів нормативно- правових актів превентивних антикорупційних норм (положень, спрямованих на попередження та унеможливлення вчинення ко­рупційних правопорушень).

За результатами правової експертизи складається експертний висновок, який повинен містити такі відомості: а) відповідність предмета правового регулювання компетенції відповідного орга­ну, посадової особи місцевого самоврядування; б) відповідність змісту проекту нормативно-правового акта вимогам чинного за­конодавства України; в) відповідність форми і тексту проекту пра­вового акта правилам нормопроектувальної техніки; г) відомості про наявність корупціогенних факторів та рекомендації стосовно їх усунення; ґ) пропозиції щодо приведення проекту нормативно- правового акта до відповідності з чинним законодавством України (у разі необхідності).

Слід чітко розділяти експертну оцінку та консультацію, що час­то застосовується в практиці місцевого самоврядування Франції і в дещо іншому вигляді характерна для України. Якщо експертна оцінка передбачає розробку рішення фахівцями, то в ході консуль­тації вже обговорюється підготовлене рішення. Для консультацій притаманним є елемент «торгівлі» між представниками місцевих

користання в експертному дослідженні наявної наукової інформації, статистичних та інших даних, докладне обґрунтування положень, що наводяться; ґ) прогнозна оцінка можливих наслідків реалізації майбутнього акта, ступеня та характеру його можливого впливу на соціально-економічні відносини, що становлять предмет правового регулювання; д) проведення в разі необхідності спеціальних дослід­жень із найбільш складних питань або питань, щодо яких відсут­ня відповідна науково підтверджена інформація; е) розроблення в разі необхідності пропозицій щодо внесення до проекту або інших пов'язаних із ним нормативно-правових актів необхідних змін і доповнень; є) підготовка обґрунтованого експертного висновку з усебічною оцінкою проекту нормативно-правового акта.

Для прикладу завданнями антикорупційної експертизи є: 1) ви­явлення корупціогенних норм (факторів, що можуть сприяти вчи­ненню корупційних правопорушень); 2) надання пропозицій та ре­комендацій щодо усунення в проектах нормативно-правових актів корупціогенних факторів; 3) включення до проектів нормативно- правових актів превентивних антикорупційних норм (положень, спрямованих на попередження та унеможливлення вчинення ко­рупційних правопорушень).

За результатами правової експертизи складається експертний висновок, який повинен містити такі відомості: а) відповідність предмета правового регулювання компетенції відповідного орга­ну, посадової особи місцевого самоврядування; б) відповідність змісту проекту нормативно-правового акта вимогам чинного за­конодавства України; в) відповідність форми і тексту проекту пра­вового акта правилам нормопроектувальної техніки; г) відомості про наявність корупціогенних факторів та рекомендації стосовно їх усунення; ґ) пропозиції щодо приведення проекту нормативно- правового акта до відповідності з чинним законодавством України (у разі необхідності).

Слід чітко розділяти експертну оцінку та консультацію, що час­то застосовується в практиці місцевого самоврядування Франції і в дещо іншому вигляді характерна для України. Якщо експертна оцінка передбачає розробку рішення фахівцями, то в ході консуль­тації вже обговорюється підготовлене рішення. Для консультацій притаманним є елемент «торгівлі» між представниками місцевих

влад та їх консультантами, що не властиво для експертної оцінки. Крім того, для практики прийняття рішення у Франції є харнсгер- ним виокремлення думки спеціаліста з питання, що готується. І якщо експерт повністю відповідальний за технічний бік рішення, то спеціаліст, який висловив власну думку, нестиме виключно мо­ральну відповідальність¹.

Отже, для суттєвого підвищення рівня розвитку місцевого са­моврядування в Україні необхідна належна регламентація порядку проведення правової експертизи актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правова експертиза актів є важливим складни­ком механізму реалізації принципу верховенства права й принци­пу законності в діяльності суб'єктів місцевого самоврядування.

===== §7. Реалізація актів суб'єктів місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 1ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, при­ймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповід­ній території. Реалізація актів суб'єктів місцевого самоврядування розпочинається з моменту набрання ними чинності. Рішення, при­йняті місцевим референдумом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів місцевих рад і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в самому рішенні не визначено інший строк. Рішення ради норма­тивно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційно­го оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію. Акти органів та посадових осіб міс­цевого самоврядування ненормативного характеру, як правило, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не визначено інший строк уведення цих актів у дію.

' Садран П. Экспертная оценка в местном управлении / П. Садран, Ж. Дю­ма // Местные и муниципальные органы государственного управления буржуаз­ных стран. Рефер. сб. - М. : ИНИОН АН СССР, 1984. - С. 170.

Для забезпечення правильного та ефективного застосування актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування окремі місцеві ради (наприклад Харківська міська рада) не лише опри­люднюють нормативні рішення в засобах масової інформації, а й видають бюлетені нормативних актів за певний період, тематичні збірники, які передають до бібліотеки, організаціям, асоціаціям підприємств, об'єднанням громадян. Поява веб-сайтів органів місцевого самоврядування частково задовольнила інформаційні потреби членів територіальних громад і всіх заінтересованих осіб, однак їх якість і частота оновлення ще не належному рівні.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування ма­ють управлінський характер, приймаються в межах їх повноважень для вирішення питань місцевого значення на відповідній території (села, селища, міста, району в місті, району, області). Правові приписи закріплені нормативними актами фактично опосередко­вують майже весь комплекс управлінських дій і є визначальним елементом правомірності в здійснення управління, закріплюють об'єктивно обґрунтовані організаційні структури та раціональний порядок їх діяльності.

Акти є підставою виникнення, зміни та припинення відповід­них правовідносин. При цьому акти можуть бути як позитивного, так і негативного (юрисдикційного) характеру. До перших, зок­рема, належать правові акти, які спрямовані на вирішення конк­ретних питань, віднесених до відання місцевого самоврядування (управління об'єктами комунальної власності, утворення органів, призначення посадових осіб тощо). До других відносяться юрис- дикційні акти органів місцевого самоврядуваня, які містять заходи адміністративного примусу, що спрямовані на охорону врегульо­ваних нормами права суспільних відносин. У процесі безпосеред­нього управління суспільними процесами уповноважені суб'єкти за допомогою правових актів здійснюють підзаконне регулювання суспільних відносин шляхом установлення обов'язкових для ви­конання приписів, заборон, дозволів, вирішують конкретні управ­лінські справи¹.

Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конститу­ційно-правові основи співвідношення та взаємодії: Монографія. -К.: Парламент­ське вид-во, 2007. - С. 495 (576с.)

Сторони в правідносинах у сфері місцевого самоврядуван­ня виступають як уповноважені та зобов'язані особи, де права та інтереси одних осіб можуть бути реалізовані через виконання обов'язків іншими. В процесі реалізації актів відносини регулю­ються нормами права, в яких указується те, що і як повинен зро­бити суб'єкт управління, і визначається допустима й можлива по­ведінка, встановлюються контури управлінських рішень.

Процес управління складається з прийняття управлінського рішення, його реалізації та контролю за його виконанням. Акти місцевого самоврядування обов'язкові для всіх суб'єктів регульо­ваних цими актами відносин, і невиконання їх приписів тягне за собою відповідальність винних осіб. Важливо підкреслити, що в актах місцевих рад і їх органів види відповідальності за порушен­ня їх приписів у більшості випадків не встановлюються, оскіль­ки цим актам властива організуюча спрямованість. Відповідаль­ність за невиконання таких актів може передбачатися в законах та інших актах органів державної влади. Згідно з наявною в праві презумпцією законності акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування, як і державних органів, уважаються чинними, поки вони не скасовані або не зупинені, поки не закінчився вста­новлений строк їх дії, або не зникли певні умови для можливостей їх застосування, або досягнуто бажаного результату.

Актуальною для всіх органів місцевого самоврядування є про­блема перегляду нормативно-правових актів, при цьому необхідно враховувати, що значна їх частина розроблялася ще до прийняття в 1996 році Конституції України, крім того, акти повинні опрацьо­вуватися з урахуванням нового законодавства і змін, що вносилися до актів чинного законодавства України. Слід також ураховувати і необхідність скасування тих актів чи окремих його частин, які дублюють одне одного, ліквідовувати прогалини, суперечності та інші недоліки нормативних актів, визначати ті акти, які вже фак­тично застаріли та втратили актуальність. Така робота в органах місцевого самоврядування ведеться ще не належному рівні, інколи бракує фахівців, але частіше - це результат відсутності відповідної організації.

Скасування акта органу місцевого самоврядування можна розглядати залежно від контексту застосування цього терміна в

правотворчій та провозастосовчій діяльності. Передусім ідеться про один із складників правового регламентування суспільних відносин, що змістовно входить до поняття «правове регулюван­ня». Так, орган влади може встановлювати, змінювати, допов­нювати та скасовувати правові норми, що регламентують пра­вовідносини. З огляду на це прийняття рішення про скасування акта можна розглядати як одну із форм реалізації нормотвор- чої функції органу влади, можливості приймати нормативні та інші акти. У другому аспекті можливість скасування акта мож­на розглядати як повноваження, тобто право органу скасовува­ти рішення іншого у визначеному законом порядку. Таке пра­во, зазвичай, використовується законодавцем для встановлення організаційних відносин підзвітності й підконтрольності (нап­риклад сільською, селищною, міською радою та її виконавчим комітетом; виконавчим комітетом та іншими виконавчими орга­нами місцевої ради).

Сучасний функціональний бік дії актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування в системі правових приписів має «вузь­кі» місця, до яких, зокрема, можна віднести:

131. юридичну силу рішення, прийнятого на місцевому референ­думі, та рішень, що прийняті за допомогою інших форм безпосе­редньої участі населення;

132. юридичну силу рішення, прийнятого органом самоорганіза­ції населення як із власних питань, так і делегованих повноважень; можливість виокремлення дії цього акта за територією та колом осіб;

133. юридичну силу рішення місцевої ради, відповідно до якого відбувається перерозподіл (закріплення) повноважень між радою, сільським, селищним, міським головою, виконавчим комітетом і виконавчими органами місцевої ради, а також перерозподіл (за­кріплення) повноважень за органами місцевого самоврядування загальноміського і районного в місті рівнів;

134. можливість диференційованого підходу до предмета регу­лювання залежно від рівня населеного пункту, району чи області (питання для села може бути першочерговим, що потребує вирі­шення депутатським корпусом, у той час як для великого міста воно є другорядним і не потребує колегіального вирішення);

135. можливість рішенням референдум) скасовувати рішення, що прийняті органами та посадовими особами місцевого самов­рядування;

136. можливість місцевої ради не тільки скасовувати, але й прий­мати до свого розгляду вирішення питанні, що віднесені до деле­гованих повноважень виконавчих органів місцевих рад¹;

137. можливість територіальної громади як суб'єкта комунальної власності рішенням місцевого референдуму реалізовувати свої права; при цьому права реалізуються як власника-суб'єкта при­ватного права (володіння, користування, розпорядження) або як суб'єкта публічних правовідносин (управління та інші правомоч­ності, що прямо передбачені законом).

Таким чином, реалізацію актів суб'єктів місцевого самовря­дування можна визначити як зумовлену правовими та індивіду­ально-конкретними приписами правовмірну поведінку учасників суспільних відносин.

= §8. Контроль у сфері нормотворчої діяльності органів місцевого самоврядування

Відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Зазначений конституційний при­пис деталізовано в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з яким акти органів та посадових осіб місцевого са­моврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або за­конам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Особливості провадження у справах щодо оскарження норма­тивно-правових актів органів місцевого самоврядування визнача­ються в ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України².

Муніципальне право України. Концептуальні та організаційно-правові пи­тання [Текст] : навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / М. І. Корнієнко. - К. : Алерта, 2005. - С. 82.

Кодекс адміністративного судочинства України № 2747-ІУ від 06.07.2005 // Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - №№ 35-36; 37. - Ст. 446.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідно­син, у яких буде застосовано цей акт. Суд може визнати норматив­но-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині.

Загально визнаним напрямком діяльності органу влади є нор- мотворча функція, яка передбачає можливість установлення норм права відповідним суб'єктом¹. При цьому нормотворчість має триєдиний прояв: установлення, зміна та скасування правових норм. Будь-яке правове регулювання пов'язане з установленням, зміною, доповненням і скасуванням норм права. Вітчизняна прак­тика ж діяльності органів державної влади та місцевого самов­рядування свідчить про різний підхід у визначенні способу ска­сування правовідносин із боку органу влади. В одних випадках приймається рішення про «втрату чинності», в інших «скасувати», «викласти в іншій редакції», «призупинити дію», «поновити дію». Можливість скасування рішень інших органів є засобом контролю, що дає змогу вибудовувати ієрархічні зв'язки підпорядкування й підконтрольності. Підставою для скасування місцевою радою рі­шень виконавчого комітету може бути не лише їх невідповідність законам, а й недоцільність. Проте скасування обмежуються при­пиненням дії актів, і не тягне за собою можливість установлювати правовідносини, що віднесено до компетенції органу, чиє рішення скасовується.

Забезпечення законності нормативних актів органів і посадо­вих осіб місцевого самоврядування передбачає не лише їх від­повідність Конституції і законам України, а й прийняття актів визначеними суб'єктами в межах установлених для них законом повноважень із дотриманням правотворчої процедури і вимог юридичної техніки. Законодавчі встановлення із цього питання мають лише рамковий характер, віддаючи право регламентуван­ня процесу вироблення рішень органам територіальних громад. Таким чином, процес опрацювання рішень різниться в кожній місцевій раді, оскільки регламенти місцевих рад, їх виконавчих комітетів, регламенти діяльності виконавчих органів по-різному

' Державне будівництво та місцеве самоврядування [Текст] : [нідруч. для студ. вищ. навч. закл.] / заред. С. Г. Серьогіної. -X. : Право, 2005. -С. 48.

окреслюють стадії ініціювання, підготовки, погодження і при­йняття рішень. Але практика свідчить про існування порушень і зловживань з боку певних посадових осіб місцевої ради, оскіль­ки прийняті процедури не забезпечують дотримання принципів демократизму в прийнятті рішень. Особливо характерним це є в обласних, районних, міських, райониих у містах радах, де рівень політизації їх діяльності надто високий. Ігнорування прав депута­та щодо можливості ініціювання рішення місцевої ради, участі в підготовці та поданні альтернативних проектів, участь в обгово­ренні на засіданнях постійних комісій ради, позбавлення можли­вості в обговоренні рішення є тими порушеннями, що найчастіше мають місце при прийнятті владних рішень на місцевому рівні. У свою чергу виникає питання можливості оскарження рішення, прийнятого з порушенням установленої процедури та законних прав депутатів місцевої ради. Практика діяльності судів доводить, що суди по-різному вирішують такі справи, а в окремих випадках взагалі відмовляють у провадженні. Законність актів має знаходи­ти свій вияв у: (а) прийнятті правових актів повноважним на те органом або посадовою особою в межах її компетенції; (б) дотри­манні встановленого процесу вироблення, прийняття та набрання чинності актів; (в) у відповідності форми і змісту¹.

Нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів місцевими радами та їх виконавчими органами здійснюється Гене­ральним прокурором України і підпорядкованими йому прокуро­рами. У разі виявленні порушень закону прокурор або його заступ­ник у межах своєї компетенції мають право: а) опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад, а також рішення і дії поса­дових осіб; б) вносити подання або протест на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його до відповідності із законом. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або поса­довою особою в десятиденний строк після його надходження. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду проку­

' Воронов Н. П. Понятие и особенности правових актов местных советов народных депутатов / Н. П. Воронов // Проблемы законности : респ. междувед. науч. сб. -X. : Основа, 1993.-Вип. 28.-С. 33.

pop може звернутися із заявою до суду про визнання акта незакон­ним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів із моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. По­дання такої заяви зупиняє дію правового акта.

Контроль у сфері нормотворчої діяльності органів місцевого самоврядування може також здійснюватися сільським, селищ­ним, міським головою, який має право зупинити рішення сільсь­кої, селищної, міської ради в п'ятиденний строк із моменту його прийняття і внести його на повторний розгляд відповідної ради із обгрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови й підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, рішеним шібирає чинності. Крім цього, у разі незгоди сільського, і. (міиіцноіо. міського голови (голови районної в місті ради) з рі- 11М.-1111IIМ виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішаній споїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної рііди.

Мідпоиідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України¹, шкода, іінідшні фізичній ибо юридичній особі в результаті прийняття ор­ганом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що бун ии шаний незаконним і скасований, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і служ­бових осіб цих органів.

Глава 7. =====