§ 11. Індивідуальні трудові спори та порядок їх вирішення

І Індивідуальні трудові спори — це протиріччя між пра­цівником і власником (уповноваженим ним органом), що вини­кли в процесі трудових і пов'язаних з ними правовідносин.

Чинне трудове законодавство передбачає два органи, які ма­ють право розглядати трудові спори. Це — комісії з трудових спорів (КТС) і місцеві (колишні районні (міські) суди. КТС оби­раються загальними зборами (конференцією) трудового колекти­ву підприємства, установи, організації з кількістю працюючих не менше ніж 15 осіб.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудо­вого колективу підприємства, установи, організації. Кількість робітників у складі комісії з трудових спорів підприємства не може бути меншою від половини її складу.

Чинним трудовим законодавством установлено перелік спорів, що розглядаються в КТС і в судах. Наприклад, відповідно до ст. 224 Кодексу законів про працю КТС є обов'язковим пер­винним органом із розгляду трудових спорів, за винятком спорів,

що безпосередньо розглядаються в судах або спорів деяких кате­горій працівників.

Відповідно до КЗпП у місцевих судах розглядаються трудові спори за заявами: працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони незгодні з рішенням КТС; прокурора, як­що він вважає, що рішення КТС суперечать чинному законодав­ству; працівника підприємства, установи, організації, де комісії з трудових спорів не обираються; працівника про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати й формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання роботи з меншою оплатою (у середньому таких спорів судами України щорічно розглядається близько 8 тисяч); керівника, головного бухгалтера підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), їхніх заступників, а також службо­вих осіб митних органів і державних податкових адміністрацій, яким присвоєно персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються чи призначаються на посади державними органами, органами місцевого й регіонального самоврядування, а також громадськи­ми організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, пе­реведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень; власника (уповноваженого ним органу) про відшкодування працівниками матеріальної шко­ди, заподіяної підприємству, установі, організації; працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або вповноваженим ним органом і профспілковим органом під­приємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав; працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; молодих спе­ціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установле­ному порядку направлені на роботу на підприємство, в установу, організацію; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наяв­ності дитини віком до 14 років; виборних працівників після закінчення строку повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодав­ства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Такий порядок звернення за вирішенням трудового спору пе­редбачений КЗпП. Але за Конституцією України будь-який працівник може звертатися до суду для вирішення трудового спору без урахування наведеного вище порядку. Таким чином, звернення до КТС за вирішенням трудового спору не є обов'язковою умовою для подальшого звернення до суду.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудово­го спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або пови­нен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення — в місячний строк від дня вручення йому копії нака­зу про звільнення або від дня видачі трудової книжки. Власник або уповноважений ним орган може звернутися до суду з позо­вом про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, протягом одного року з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.