§ 21. Цивільно-правова відповідальність

Цивільний оборот може існувати та успішно розвива­тися лише за умови, що всі його учасники належно виконувати­муть свої обов'язки. Порушення цього правила безумовно завдає шкоди окремим громадянам, юридичним особам, групі осіб чи суспільству в цілому.

Одним із заходів впливу на особу, що посягнула на права чи інтереси інших учасників цивільного обороту, які охороняються законом, є цивільно-правова відповідальність. Вона полягає в тому, що на правопорушника покладається додатковий обов'язок, що тягне за собою певні майнові втрати, зменшення його майнової сфери. Так, постачальник, який не поставив про­дукцію у визначені терміни, поряд з основним обов'язком — ви­конати договір, набуває додаткового — сплатити неустойку (штраф) за прострочення поставки. Втрати у вигляді сплаченого ним штрафу нічим для нього не компенсуються. Орендодавець, який відмовився надавати приміщення, тобто порушив умови до­говору оренди, зобов'язаний виконати його — надати приміщен­ня, а також відшкодувати збитки, які виникли в орендаря у зв'язку з такими діями. Відшкодування збитків у даному прикла­ді є тим додатковим обов'язком, який покладається на правопо­рушника.

У деяких випадках обов'язок, в якому полягає зміст цивільно-правової відповідальності, виникає не як додатковий, а лише за­мість невиконаного. Так, у разі вчинення дорожньо-транспортної пригоди, водій, що порушив правила дорожнього руху і завдав шкоди, наприклад, майну інших осіб, повинен відшкодувати її в повному обсязі. До вчинення правопорушення в нього існував обов'язок утримуватися від посягання на майно інших осіб, не завдавати шкоди. Оскільки цього обов'язку він не виконав і шко­ду заподіяв, у нього виникає новий — відшкодувати ЇЇ.

І Отже, цивільно-правова відповідальність — це невигідні наслідки майнового характеру, що покладаються на особу, яка вчинила цивільне правопорушення, не виконала чи неналежно виконала зобов'язання або посягнула на абсолютні майнові чи І особисті немайнові права чи блага Інших осіб.

Цивільно-правова відповідальність має свою специфіку, яка виявляється насамперед в її функціях. Вважається, що цьому ви­ду відповідальності притаманні такі функції, як виховна, попере­джувальна, а також каральна. Однак провідна роль відведена компенсаційній функції, яка полягає в усуненні негативних нас­лідків, що виникли у потерпілого, відновлення його статусу за рахунок зменшення майнової сфери винної особи.

Якщо розглядати цивільно-правову відповідальність залежно від підстав її виникнення, то слід розрізняти договірну та недого-вірну. Договірна — це відповідальність, яка настає в результаті порушення боржником своїх зобов'язань за договором, тобто у

правовідносинах, які вже існують. Недоговірна — це відповіда­льність, яка виникає із заподіяння шкоди внаслідок правопору­шення.

У цивільно-правовій відповідальності правопорушник (відпо­відач) йменується боржником, а потерпілий (той, кому завдано шкоди) — кредитором.

За обсягом цивільно-правову відповідальність поділяють на повну (шкода відшкодовується в повному обсязі); підвищену (відшкодовуються збитки та стягується неустойка понад збитки; існує в окремих видах правовідносин, наприклад за втрату цінних книг і т. ін.), а також обмежену (відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода; застосовується ли­ше в окремих випадках, наприклад у договорах перевезення і

т. ін.).

Якщо у правовідносинах є кілька боржників, то може настава­ти дольова, солідарна або субсидіарна відповідальність. Дольова відповідальність означає, що кожен з боржників повинен викона­ти зобов'язання, відповідати за завдану шкоду у певній частці, яка визначається законом або договором. Якщо ж ці частки не ви­значені, то частка відповідальності кожного з боржників є рівною.

Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати-виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солі­дарна відповідальність настає лише у випадках, встановлених до­говором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зо­бов'язання, спільного заподіяння неподільної шкоди і т. ін. Разом з тим, суд вправі за заявою потерпілого покласти на осіб, що спі­льно заподіяли шкоду, часткову відповідальність відповідно до ступеня їхньої вини.

У разі субсидіарної (додаткової) відповідальності існує основ­ний боржник, який зобов'язаний відшкодувати шкоду (виконати зобов'язання) у повному обсязі, та додатковий боржник. Остан­ній залучається до відповідальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного залагодження шкоди. Вимога про відшкодування шкоди спочатку пред'являється до основного боржника, і лише, якщо він не в змозі її виконати, звертається до Додаткового. Субсидіарною є відповідальність батьків (усинови­телів), піклувальників за шкоду, завдану неповнолітніми у віці ^В'Д 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності перед­бачених законом умов — юридичних фактів, сукупність яких утворює склад цивільного правопорушення. Про них вже йшлося

при розгляді зобов'язань із заподіяння шкоди. За загальним пра­вилом це чотири умови: 1) протиправність дій боржника; 2) на­явність шкоди майнової (збитків) чи немайнової; 3) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і виникненням збитків; 4) вина боржника.

Протиправність поведінки означає, що вона суперечить нор­мам права і порушує суб'єктивні права інших учасників цивіль­них правовідносин. У договірних правовідносинах вона виража­ється у порушенні правила, згідно з яким зобов'язання повинні виконуватися належним чином. У недоговірних — у посяганні на особисті немайнові та (або) майнові права та інтереси інших осіб. Протиправність може виявлятися в активних діях (неякісне вико­нання роботи за договором підряду із істотними відступами від його умов; заподіяння тілесних ушкоджень громадянинові), або в бездіяльності (ненадання лікарем медичної допомоги громадяни­ну, який її потребує; непоставка продукції у визначені договором терміни тощо).

Шкода являє собою втрати майнового (та/або немайнового) характеру, що є наслідком протиправної поведінки боржника. Майнова шкода, виражена в грошах, — це збитки. Збитки поді­ляють на реальну шкоду (витрати, зроблені кредитором для від­новлення порушеного права, втрата чи пошкодження майна) та упущену вигоду (неодержані доходи — які кредитор одержав би, якби його право не було порушене).

Немайнова (моральна) шкода може бути однією з умов від­повідальності у випадках виникнення недоговірної шкоди, ви­знання правочинів недійсними на основі недобросовісної поведін­ки однієї із сторін, посягання на особисті немайнові права і блага. Моральною шкодою вважаються втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок фізичних чи моральних страждань особи, права чи блага якої порушено. Немайнова шкода юридичної осо­би виявляється у пошкодженні її ділової репутації. За загальним правилом відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає лише за наявності вини її заподіювача.

Цивільно-правова відповідальність настає лише за умови, якщо протиправна поведінка є необхідною, основною і безпосередньою причиною виникнення збитків, тобто наявний причинний зв'язок між конкретними діями (бездіяльністю) боржника і шкодою.

Виною вважається психічне ставлення особи до вчиненої нею протиправної дії. У цивільно-правовій відповідальності також розрізняють вину у формі умислу та у формі необережності. Од­нак форма вини боржника не може впливати на обсяг цивільно-

правової відповідальності, який визначається межами об'єктив­ної шкоди.

У передбачених законом чи договором випадках цивільно-правова відповідальність може наставати й без вини: за шкоду, заподіяну громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду; за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, і т. ін.

Та все ж за загальним правилом для покладення на особу ци­вільно-правової відповідальності наявність усіх перелічених умов є обов'язковою. За відсутності однієї або кількох умов від­повідальності вона не може бути застосована. Особа є невинува­тою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

За певних обставин боржник може бути звільнений від відповіда­льності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань. Так, бор­жник не несе відповідальності, якщо належне виконання зо­бов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили. Непереборна сила — це надзвичайні і невідворотні за даних умов об­ставини чи події (повінь, землетрус, раптовий ураган, а також явища соціального характеру -^— страйки тощо; прийняття компетентними органами держави актів, що забороняють чи призупиняють вчинення певних угод, операцій і т. ін.). Не настає цивільно-правової відповіда­льності за заподіяння шкоди (невиконання зобов'язання) в результаті випадку — обставин, в яких немає вини сторін, та можливість на­стання яких боржник не міг і не повинен був передбачити.

Разом з тим не є непереборною силою чи випадком недодер­жання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У цивільному праві встановлено принцип презумпції вини бор­жника (заподіювача шкоди): він вважається винним, поки не доведе що неналежне виконання зобов'язання (шкода) виникло не з його вини. Тобто, вина припускається, обов'язок доведення протилежного покладається на самого заподіювача шкоди. Щодо Договірних правовідносин, відповідно до положень ЦКУ відсут­ність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Обсяг відповідальності, як уже зазначалося, залежить від за­вданих кредиторові збитків. Розмір цих збитків, а отже і розмір відшкодування, яке належить стягнути з винної особи, повинен обгрунтувати й довести кредитор (потерпілий). Збитки визнача­ються з урахуванням ринкових цін, що існували на день доброві­льного задоволення боржником вимоги кредитора, у місці, де зо-

бов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не вста­новлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що іс­нували на день ухвалення рішення.

Досить складним є обчислення неодержаних доходів (упуще­ної вигоди), оскільки це збитки, які реально не мали місця; вони тільки ймовірні. Фактично, це лише припущення кредитора про доходи, які б він міг отримати у разі належного виконання зо­бов'язання. Тому згідно із законом при визначенні неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором для їх одержан­ня. Наприклад, придбання певного обладнання для переробки продукції, яку повинен поставити боржник, оренда приміщень для зберігання (чи переробки) продукції і т. ін.

Якщо за порушення зобов'язання (договору) встановлено не­устойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалеж­но від відшкодування збитків. Однак договором може бути пе­редбачена можливість відшкодувати збитки лише у тій частині, в якій вони не покриті неустойкою, або ж стягнути тільки неустой­ку без права на відшкодування збитків, або можливість за вибо­ром кредитора стягнути неустойку чи відшкодування збитків.

Особливі правила встановлені в ЦКУ на випадок невиконання грошового зобов'язання, під яким слід розуміти неправомірне утримання грошових коштів, ухилення від їх повернення, інше прострочення в їх сплаті і т. Ін. У разі невиконання у встановлені терміни грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку у розмірі 3 % від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або спеціальним законом.

Щодо моральної шкоди, то згідно зі ст. 23 ЦКУ вона відшко­довується грішми або іншим майном, як правило, у формі одно­разової виплати. Розмір відшкодування визначається судом зале­жно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душев­них страждань потерпілого, погіршення або позбавлення можли­вості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня ви­ни заподіювана шкоди, у випадках, коли вона є підставою від­шкодування. При визначенні розміру шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, і не пов'язана із сумою цьо­го відшкодування.

На практиці часом виникають ситуації, коли у виникненні шкоди є вина обох сторін: потерпілий (кредитор) своєю поведін­кою спричиняє виникнення шкоди або ж хоча б збільшення її розміру. Такі обставини обов'язково враховуються судом при ви­значенні розміру цивільно-правової відповідальності. Якщо вина кредитора (потерпілого) виявляється у формі необережності, то суд з урахуванням цього може відповідно до ступеня вини змен­шити розмір відповідальності, тобто застосувати так звану змі­шану відповідальність. Якщо шкода виникла виключно в резуль­таті навмисних дій кредитора, то суд звільняє її заподіювана від відповідальності.

Цивільне законодавство, зокрема Цивільний кодекс України, встановлює загальні положення щодо цивільно-правової відпові­дальності. Разом з тим у правових нормах, що регулюють окремі види зобов'язань, розміщені й спеціальні умови цивільно-правової відповідальності в конкретних життєвих ситуаціях, у разі недостатності яких застосовуються загальні правила.